Першочерговий етап розслідування

Вступ

Проблема насильства існує стільки ж часу, скільки розвивається людство. Насильство є невід’ємною частиною життя людей і тварин. Однак вбивство однією твариною іншої не сприймається нами так, як насильство серед людей. Яким би жорстоким не було насильство у природі, воно не підпадає під жодні правові норми. Будь-яке насильство у тваринному світі відповідає природним нормам, є цілком нормальним явищем. Насильство у людському середовищі тісно пов’язане з проблемою моралі, тобто сукупності звичаєвих норм, сучасних поглядів, пов’язаних з різними аспектами людського життя.

Формування в Україні правової демократичної держави припускає всебічну охорону прав і свобод кожного громадянина. У ст.3 Конституції України зазначено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою цінністю.

Зріст злочинності в Україні може бути зупинений поєднанням законодавчих і організаційний заходів та наукових розробок. Основні завдання які повинна вирішувати наука у вказаному напрямку - актуалізація наукового і методичного забезпечення боротьби зі злочинністю, підви­щення її результативності шляхом впровадження в діяльність правоохоронних органів найновіших наукових досліджень і передового досвіду. У зв'язку з цим виконання завдань по боротьбі зі злочинністю неможливе без проведення криміналістами наукових досліджень, результати яких і безумовно сприяють підвищенню ефективності роботи органів попереднього слідства і дізнання в розкритті та розслідуванні злочинів.

1. Криміналістична характеристика зґвалтувань

Злочини проти життя, здоров’я, волі і гідності особи включають злочини, по­в’язані з статевою недоторканністю і статевою свободою особи. В слідчій практиці цю групу злочинів нерідко називають «статевими» або «злочинами проти статевої недоторканності і статевої свободи особи»[1]. В новому Кримінальному кодексі Ук­раїни ці злочини класифіковані в трьох розділах: «Злочини проти життя і здоров’я особи», «Злочини проти волі, честі та гідності особи» і «Злочини проти статевої не­доторканності особи»[2].

Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, по­грози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи, відповідальність за вчинення якого передбачена ст.152 КК України, є найбільш тяж­ким злочином проти статевої свободи.

Предметом безпосереднього посягання на зґвалтування та інших злочинів, по­в’язаних з насильницькими діями сексуального характеру, є фізична цілісність тіла людини як біологічної системи і статева свобода жінки як соціального індивіда. Діяльнісна сторона розглядуваної групи злочинів досить складна, вона складається з двох дій (взаємодій): здійснення статевих зносин і застосування фізичного насильства або погроза його здійснення чи використання безпорадного стану потерпілої.

«Статеві зносини» — поняття медичне, а не юридичне, його слід розуміти так, як воно інтерпретується в сексології: «це фізіологічний акт, спрямований на продов­ження роду»[3].

Зґвалтування та інші насильницькі сексуальні дії — це взаємодія злочинця з по­терпілою. Цей вплив проявляється в трьох формах: 1) у вигляді фізичного насиль­ства, тобто вплив злочинця на тіло жінки силою (механічною, фізичною), що ви­кликає заподіяння шкоди її здоров’ю; 2) погрози — психічний вплив, тобто вербаль­не вираження майбутньої дії злочинця або демонстрація засобів впливу (кулак, ціпок. ніж, зброя); 3) використання безпорадного стану потерпілої. Названі форми взає­модії утворюють сліди на місці вчинення злочину, тобто слідову картину, досліджу­ючи яку, можна зібрати джерела доказової інформації[4].

Специфіка розслідування цих злочинів обумовлюється їх характером, необхідніс­тю детального вивчення не тільки обставин самої події та потерпілої особи, підозрю­ваних (обвинувачених), а й різноманітних сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування злочинів, передбачених ст. 152 КК України, по­лягає передусім у тому, що потерпіла особа, як правило, заперечує проти розголо­шення факту зґвалтування, і у зв’язку з цим нерідко висуває клопотання про збері­гання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг, товаришів по робо­ті, членів родини), а також пов’язану з вкрай обмеженою базою свідків, об’єктивними і суб’єктивними ситуаціями, що вини­кають на досудовому слідстві.

Таке клопотання, іноді досить обґрунтоване, ускладнює в цілому процес розслі­дування. Складність розслідування цих злочинів обумовлюється й тим, що потерпі­ла особа, як правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць зґвал­тування, на її поведінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, що в свою чергу потребує особливого підходу до встановлення психологічного контакту між нею та слідчим.

Розслідування ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий час після зґвалтування не звертається із заявою до слідчих органів. Несвоєчасність по­дання заяви утруднює розшук злочинця і встановлення самого факту злочину. Од­нак і відразу після зґвалтування (внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може брати участь у деяких слідчих діях (пред’явленні для впізнання, очній ставці та ін.), які дуже важливі для з’ясування обставин вчинено­го злочину і провини злочинця.

Нерідко потерпілими від зґвалтування є неповнолітні, а насильниками — осо­би, які проживають в одній з ними родині, де стосунки між дорослими бувають над­звичайно складними.

Особливо важко з’ясувати поведінку потерпілої особи, що передувала зґвалту­ванню. Іноді вона у випадках, коли існує реальна можливість сексуального нападу, поводиться необережно, розв’язно. Така поведінка потерпілої особи може бути ак­тивною (вживання спиртного, відокремлення з насильником, прояви ласки) і пасив­ною (недостатньо активна протидія), що вводить насильника в оману.

Необхідно також враховувати, що після порушення кримінальної справи на по­терпілу особу, як правило, здійснює вплив винний або його родичі (умовляння, обі­цянка одружитися, пропонування грошей, подарунків тощо).

На практиці трапляються випадки, коли потерпілі в стадії розслідування викри­вають винуватця, дають свідчення про факт зґвалтування, але в судовому засіданні, під впливом родичів чи інших заінтересованих осіб, відмовляються від даних раніше показань.

Криміналістична характеристика складається з таких елементів:

Ø спосіб вчи­нення та приховування злочину;

Ø найбільш характерні сліди, пов’язані з насильст­вом;

Ø особа злочинця;

Ø особа потерпілої (чи потерпілого);

Ø місце і час вчинен­ня злочину;

Ø обстановка злочину[5].

Спосіб вчинення зґвалтування визначений у диспозиції ст. 152 КК України (з за­стосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи), а найбільш поширеним способом приховуван­ня цього злочину є маскування насильника[6], замовчування про себе чи повідомлен­ня неправдивих відомостей, вбивство потерпілої особи, а іноді, навпаки, прагнення надати потерпілій особі першу допомогу.

Найбільш характерними слідами зґвалтування є розірваний одяг потерпілої осо­би, сліди боротьби на тілі як потерпілої особи, так і підозрюваного (подряпини, уку­си, гематоми на шиї, обличчі, стегнах). Як правило, на одязі потерпілої особи та пі­дозрюваного залишаються сліди виділень людського організму, а на місці вчинення злочину — окремі елементи одягу: ґудзики, заколки, нижня білизна, а інколи — до­кументи (перепустки, залізничні квитки).

Особа злочинця по цих справах різниться за віком, освітою, соціальним станом. Серед злочинців значна кількість неповнолітніх. Поведінка ґвалтівника є неоднозначною, іноді він агресивний, спричиняє тілесні ушкодження, цинічні образи, знуща­ється, принижує честь і гідність особи тощо. Зустрічаються також випадки, коли зло­чинець після вчинення зґвалтування допомагає привести в порядок одяг потерпілої особи, зовнішній вигляд, проводжає її, вживає заходів щодо встановлення місця про­живання, навчання або роботи, складу родини, намагається призначити зустріч тощо.

Місцем вчинення зґвалтувань бувають найчастіше підсобні приміщення, покинуті будинки, підвали багатоповерхових будинків, а іноді й квартири, куди потерпіла осо­ба потрапила внаслідок обману з боку насильника, готелі, пустирі та інші місця, де немає сторонніх[7].

Щодо джерел відомостей про обстановку злочину та особу злочинця, то заяви мо­жуть поступити не тільки від потерпілої особи, а й від батьків, друзів, людей, які на­дали потерпілій особі першу допомогу, медичних працівників тощо. Однак відомості з цих джерел часто бувають неповними, містять суб’єктивні оцінки події, їх завжди необхідно перевіряти і критично оцінювати. Рідше джерелом відомостей вчинення зґвалтування бувають факти, встановлені оперативно-розшуковими органами або без­посередньо в ході допиту осіб, затриманих чи вже притягнутих до кримінальної від­повідальності. Це трапляється, коли злочинна група вчиняла злочини протягом дея­кого часу, а потерпілі з тих чи інших причин не заявили або заявили, але заява пере­бувала без розгляду чи справа була припинена у зв’язку з тим, що злочинці не були встановлені.

Велике значення для розслідування має своєчасність одержання свідчень про вчинений злочин. Чим раніше вони надійдуть, тим більше можливостей виявити слі­ди злочину і злочинця.

Усі елементи криміналістичної характеристики зґвалтувань взаємопов’язані. Поєднання цих елементів у конкретних ситуаціях неоднакове, а тому і значення їх для розслідування неоднозначне у кожному окремому випадку.

Висновок до першого питання.

Таким чином криміналістична характеристика описує основні, типові для досліджуваних злочинів ознаки і властивості найбільш важливих джерел доказової інформації, до яких ми відносимо: предмет безпосереднього посягання, слідові картину, спосіб вчинення злочину, особу злочинця і потерпілого і називаємо їх елементами криміналістичної характеристики.

Фізичний чи психічний вплив на людину приводить до заподіяння шкоди її здо­ров’ю. Зґвалтування і насильницькі дії сексуального характеру також заподіюють шкоду здоров’ю людини різного ступеня тяжкості, тому загальним положенням для порушення кримінальних справ є виявлення факту заподіяння шкоди здоров’ю люди­ни і повідомлення про це правоохоронним органам.

Ступінь тяжкості заподіяння шкоди здоров’ю створює особливості порушенні кримінальних справ про зґвалтування та інші ненасильницькі дії сексуального ха­рактеру. Слід пам’ятати, що зґвалтування, вчинене без обтяжуючих обставин, порушується лише за скаргою — заявою потерпілої, але не припиняється за примирен­ням сторін.

Якщо зґвалтування вчинене за обтяжливих обставин, названих у ст. 152 КК, то кримінальну справу порушують на загальних підставах, незалежно від наявності за­яви потерпілої. Умисне вбивство, поєднане зі зґвалтуванням, зґвалтування непов­нолітніх, статеві зносини з малолітньою тягнуть за собою розлад здоров’я, психі­ки, самогубство потерпілої, втрату зору, слуху, переривання вагітності, визнаються особливо тяжкими. Тому при порушенні кримінальної справи ці обставини повинні одержати всебічне інформаційне забезпечення.

Насильницькі дії сексуального характеру охоплюють насильницьке мужолозт­во і лесбіянство, а також будь-які насильницькі дії чоловіка щодо жінки, вчинені з метою задоволення статевої потреби, але не у формі статевих зносин.

Таким чином, кримінальну справу про зґвалтування або інші насильницькі дії сек­суального характеру порушують: 1) за заявою потерпілої (потерпілого): 2) за фактом виявлення ознак зґвалтування та інших насильницьких дій сексуального характеру.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 КПК України[8] справи про зґвалтування, передбачені ч. 1 ст. 152 КК України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілої особи. Як виняток справа може бути порушена прокурором й за відсутності скарги потерпілої особи. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи досудового слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом у загаль­ному порядку. Така справа в разі примирення потерпілої особи з обвинуваченим за­криттю не підлягає (ч. 3 ст. 27 КПК України).

Хоча приводом до порушення кримінальних справ про зґвалтування, як прави­ло, є заява потерпілої особи, однак одного цього приводу недостатньо. Необхідні певні об’єктивні дані, які свідчать про факт зґвалтування і вказують на ознаки зло­чину. Такі відомості можуть міститися в першу чергу в заяві потерпілої особи, але необхідно одержати дані й з інших джерел, які підтверджують подію злочину. Пи­тання щодо достатності підстав для порушення кримінальної справи вирішується ок­ремо у кожному конкретному випадку.

За наявності приводу та достатніх підстав справа повинна бути порушена. Од­нак іноді потрібна попередня перевірка, передбачена ст. 97 КПК України. Метою пере­вірки і є встановлення факту зґвалтування та отримання додаткових даних, що свід­чить про подію злочину. Перевірка не повинна підміняти розслідування і, як пра­віло, проводиться шляхом відібрання пояснень від потерпілої особи та осіб, яким відомо про даний факт. При цьому з’ясовуються обставини самої події та докладні дані про зовнішність злочинця, якщо особа, яка вчинила злочин, потерпілій особі не відома[9].

Доцільно оголосити потерпілій особі про те, яке покарання може бути визначено судом щодо особи, яка здійснила зґвалтування, роз’яснити зміст відповідних ста­тної КК України. Необхідно також роз’яснити, що справи про зґвалтування без кваліфікуючих обставин порушуються виключно за заявою потерпілої особи, але не можуть бути припинені після подання такої заяви.

До вирішення питання про порушення кримінальної справи у порядку перевірки може бути здійснено огляд місця події, відібрано пояснення від особи, на яку по­ширила особа вказала як на насильника. При перевірці з’ясовують, чи дійсно зґвалтування мало місце.

При розслідуванні справ про зґвалтування необхідно встановити:

Ø наявність са­мої події злочину;

Ø особу, яка вчинила зґвалтування;

Ø винність особи у цьому злочині;

Ø обставини, що визначають характер та ступінь відповідальності;

Ø при­чини та умови, що сприяли зґвалтуванню[10].

Перш за все слід з’ясувати, чи був статевий акт здійснений всупереч волі потер­пиш особи (чи застосовував злочинець фізичне або психічне насильство), чи був використаний її безпорадний стан, що виявилося у фізичній або психічній безпорадності потерпілої особи.

Після встановлення факту зґвалтування слідчий з’ясовує: а) у чому саме вияви­лося фізичне насильство (заламування рук, здавлення шиї, спричинення тілесних уш­коджень, больові прийоми тощо); б) форму та зміст погрози; в) чим був обумовле­ний безпорадний стан потерпілої особи, у чому це конкретно виявилося (фізичні ва­ди, розлад нервової системи, інший хворобливий або непритомний стан).

З’ясування факту фізичного насильства не є складним, бо це загальноприйняте поняття, однак необхідно уточнити характер та вид насильства. При встановленні ж факту психічного насильства (погрози) треба керуватися п. 8 постанови Пленуму Вер­ховного Суду України від 27 березня 1992 р. № 4, в якому вказано, що у справах про зґвалтування «під погрозою, що застосовується як засіб подолання опору потер­пілої, слід розуміти її залякування висловлюваннями, жестами чи іншими діями про застосування фізичного насильства до самої потерпілої чи до її родичів (наприклад, до дитини), а так само про знищення або пошкодження майна потерпілої чи її ро­дичів, погроза розголошення відомостей, що ганьблять честь і гідність потерпілої»[11], тобто погроза повинна бути реальною.

У п. 9 цієї ж постанови визначено поняття безпорадного стану потерпілої, на­явність або відсутність якого підлягає обов’язковому встановленню у ході розсліду­вання. Необхідно з’ясувати, у чому конкретно виявлявся безпорадний стан потерпі­лої (малолітній вік, фізичні вади, розлад душевної діяльності, хворобливий або не­притомний її стан тощо). Якщо йдеться про перебування потерпілої в стані сп’яніння, то слід обов’язково встановити ступінь сп’яніння. У п. 9 даної постанови вказано, що зґвалтування слід визнати вчиненим з використанням безпорадного стану потер­пілої у випадках, коли вона за своїм фізичним або психічним станом не могла ро­зуміти характеру і значення вчинюваних з нею дій, бо не могла чинити опір насиль­нику, який міг і повинен був усвідомлювати, що потерпіла знаходилася саме в та­кому стані[12].

Установлюючи, за допомогою яких насильницьких дій здійснено зґвалтування, слідчий з’ясовує, чи був реальним опір, що вчинила потерпіла особа, а також уточ­нює час, місце і обставини вчинення злочину. Точне встановлення часу вчинення зґвалтування дозволяє не тільки перевірити свідчення потерпілої особи і підозрюва­ного (обвинуваченого), який може заявити про своє алібі, а й виявити свідків зло­чину. На місці вчинення зґвалтування часто можуть бути виявлені сліди та інші важ­ливі докази по справі: предмети туалету як потерпілої особи, так і злочинця, інші речові докази, сліди опору з боку потерпілої особи.

Так, при огляді за участю потерпілої особи місця вчинення зґвалтування в одному випадку було знайдено шматок тканини від її сукні, бант, а в іншому — постійний заліз­ничний квиток, у якому було вказано прізвище. Під час подальшого розслідування було встановлено, що цей квиток належав злочинцю і випав з кишені його піджака під час бо­ротьби з потерпілою.

Важливе значення має з’ясування обставин зґвалтування. Підлягають з’ясуван­ню усі деталі перебігу злочину: місце зустрічі, шлях та спосіб прямування до місця події, зміст розмови до події і після неї, дії злочинця тощо.

До обставин, які підлягають з’ясуванню, належить поведінка потерпілої особи. У ході розслідування необхідно встановити об’єктивні критерії її поведінки, тому що суд враховує це при призначенні міри покарання. Підлягають встановленню також обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність винних, які повинні враховуватись у справах про зґвалтування.

Визначивши обставини, які підлягають з’ясуванню, слід розпочати проведення першочергових слідчих дій та оперативно-розшукових заходів.

Початковий етап розслідування починів про зґвалтування та інші насильницькі дії сексуального характеру починається діяльністю слідчого з координації взаємодії з органами дізнання, концентрації сил і засобів для розкриття злочину гарячими слідами. Ця оперативна діяльність органу дізнання починається відразу після вияв­лення ознак злочину і поєднується зі слідчою після порушення кримінальної спра­ви і початку досудового слідства. До цього моменту відомі приводи до порушення кримінальної справи і деяка первинна інформація, почерпнута із заяви потерпілої та її опитування; повідомлень осіб про факти виявлення ознак злочину. Все це при­водить до виникнення типових слідчих ситуацій, вирішення яких становить завдан­ня початкового етапу розслідування[13].

Перша ситуація характеризується заподіянням потерпілій тяжких тілесних уш­коджень, коли зґвалтована перебуває на місці вчинення злочину в тяжкому стані, а іноді в несвідомому і безпорадному, і не може давати показання.

Одержавши таке повідомлення, черговий направляє оперативно-слідчу групу, викликає на місце полії швидку допомогу. Якщо інформація про подію надійшла від патрульно-постового наряду або дільничного, то останні організують охорону місця події і надають першу допомогу постраждалій. Якщо постраждала перебуває у тяжкому стані, а лікар забороняє спілкування з нею, то її евакуюють. Слідчий дає доручення своєму помічнику супроводжувати потерпілу і спробувати з дозволу лікаря опитати ЇЇ про основні обставини зґвалтування. Бажано показання записувати на диктофон. Після поліпшення стану здоров’я проводиться перший допит потерпілої для збирання інформації про злочинця і обставини зґвалтування Звичайно реко­мендується одержати відповіді лише на основні питання: чи знає вона злочинця. Якщо не знає, то які його основні ознаки — зріст, вік, чи був у масці, у чому був одягнений, які характерні ознаки одягу – куртка, плані, якого кольору, які запам’я­тала помітні прикмети, як напав ґвалтівник.

Друга ситуація характеризується тим, що, зґвалтована, яка перебуває на місці події, за станом здоров’я може давати показання. Природно, спочатку їй надають невідкладну допомогу, а потім вона пише заяву про зґвалтування, її допитують і про­водять освідування. Якщо це відбувається на місці події, то слідчий проводить ко­роткий допит про основні обставини злочину: хто ґвалтівник, знайомий чи незнайо­мий, якщо знайомий, то як його прізвище, де проживає. Коли злочинець не знайо­мий — чужий, то передусім треба встановити його загальні ознаки — приблизний вік, особливі прикмети, колір волосся, вид одягу і прикметні ознаки — незвичайний колір, форма, розцвічення одягу, нашивки на ньому, як злочинець поводився, чи не намагався приховати обличчя, очі.

В обох ситуаціях цієї інформації звичайно буває досить, щоб організувати роз­криття зґвалтування гарячими слідами. Починаючи розшук, слід будувати наступні пошукові версії: злочинець «свій» і проживає в районі вчинення злочину і злочи­нець «чужий», у даній місцевості не проживає. На основі первинної інформації про особу злочинця слідчий доручає працівникам органів дізнання: а) обстежити будинки і підвали, що прилягають до місця події (подвірний, поквартирний обхід і опитування). Якщо місце події в лісі, то організувати прочісування, пересліду­вання по можливих шляхах відходу злочинця; б) кінологу організувати застосу­вання службово-розшукового собаки від запахового сліду на місці події або зали­шені речі; в) повідомити про ознаки злочинця патрульно-постовим нарядам, на контрольно-пропускні пункти і доручити їм вести спостереження і перевірку, за­підозрених затримувати до прибуття слідчого з потерпілою, щоб провести опера­тивне впізнавання; г) організувати розшук злочинця шляхом впізнавання його по­терпілою. Для цього потерпілій, при її згоді і доброму стані її здоров’я, пропону­ють взяти участь у патрулюванні на машині вулиць, площ, де можливо «розчинився» злочинець. Нерідко під час патрулювання потерпіла в юрбі на вулиці впізнає зло­чинця. Запідозреного затримують і організують процесуальне пред’явлення для впізнання, що проводять пізніше.

При здійсненні цього тактичного прийому треба організувати його так, щоб потерпіла могла бачити злочинця, а він її — ні. Якщо злочинець побачить зґвалтова­ну під час оперативного впізнавання, то в наступному проводити процесуальне впізнання не можна, оскільки впізнаюча бачила впізнаваного попередньо.

Третя ситуація виникле в зв’язку з характером заяви потерпілої: якщо потерпіла знає ґвалтівника і повідомляє його прізвище, місце проживання, роботи, то ґвалтів­ника затримують за підозрюю і проводять детальну перевірку заяви потерпілої про його причетність до зґвалтування.

Однак потерпіла не завжди повідомляє про злочин негайно після зґвалтування. Трапляється, минають дні і тижні, поки вона вирішує зробити заяву. Не поодинокі випадки, коли про зґвалтування неповнолітньої довідаються батьки, роблять заяву і через деякий час указують на конкретну особу.

Дослідження таких ситуацій починається після прийняття заяви про зґвалту­вання, детального допиту потерпілої та її освідування. При допиті з’ясовують особу ґвалтівника, місце, час вчинення злочину, характер насильства і слідів-ушкоджень на тілі, одязі потерпілої, на місцевості.

Детальний допит дозволить перевірити показання і викрити потерпілу в обмові, що нерідко зустрічається в слідчій практиці. Допиту підлягають родичі, знайомі, котрі можуть повідомити про стан здоров’я потерпілої, її скарги, про якісь особливості в її поведінці. Після допиту потерпіла повинна бути оглянута, вилуче­ний і досліджений одяг, натільна і постільна білизна, речові докази з місця події[14].

Разом з розкриттям зґвалтування по гарячих слідах слідчий на початковому етапі проводить наступні слідчі дії: огляд місця події, судово-медичну експертизу потерпі­лої, розшук і затримання злочинця, допит потерпілої і свідків, впізнання.

Початковий етап розслідування зґвалтування завершується тоді, коли зібрано до­статньо доказів для висунення обґрунтованих слідчих версій про обставини вчине­ного злочину та провину конкретної особи.

Найбільш типовими версіями при розслідуванні справ про зґвалтування є:

1) мало місце зґвалтування з використанням фізичного або психічного насиль­ства або погрози його використання;

2) статевий акт був при добровільній згоді заявниці;

3) заява про зґвалтування є неправдивим повідомленням про вчинення злочину;

4) мало місце задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

5) злочин не був закінчений (потерпіла особа зуміла захиститися), була лише спроба зґвалтування[15].

Слід також побудувати і перевірити версії про вчинення зґвалтування однією особою або групою осіб, причому обов’язково щодо конкретних підозрюваних, якщо їх декілька. Основні версії, які повинні бути старанно перевірені щодо суб’єкта да­ного злочину, такі:

1) зґвалтування вчинено особою, на яку вказала потерпіла особа;

2) потерпіла особа помиляється щодо особи, яка вчинила зґвалтування, або умис­но вказує на іншу особу;

3) потерпіла особа обмовляє конкретну особу.

Якщо особа, що вчинила зґвалтування, не відома потерпілій особі, то перш за все висуваються версії з метою встановлення цієї особи, які в основному зводяться до збирання даних про неї. Для встановлення особи злочинця можуть бути вивчені аналогічні нерозкриті злочини, що іноді дозволяє доповнити перелік ознак, прикмет невідомого насильника та судити про те, що ці злочини вчинені однією особою.

З метою встановлення особи, на яку вказує потерпіла особа як на ґвалтівника, іноді слід звертатися до громадськості, оголошуючи його прикмети. Перевірка вер­сій повинна проводитися у взаємодії з працівниками кримінального розшуку, що дає позитивні результати при встановленні особи злочинця.

У випадках, коли злочинець встановлений або відомий заявнику, перш за все висувається та перевіряється версія потерпілої особи щодо обставин зґвалтування, а потім версія щодо цього підозрюваного.

Слід враховувати, що поведінка підозрюваного з метою свого захисту може бу­ти різноманітною. В одних випадках підозрюваний повністю заперечує факт стате­ві зносин із заявницею або вказує на своє алібі, у інших — не заперечуючи факту статевих зносин, він посилається на те, що це сталося за згодою потерпілої особи. Повинна бути відпрацьована версія й про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої особи міг бути сприйнятий підозрюваним як удаваний.

При перевірці версії про причетність до зґвалтування конкретної особи перш за все повинні бути виконані такі слідчі дії, як допит підозрюваного, пред’явлення його для впізнання. Необхідно перевірити алібі, якщо воно заявлено підозрюваним. Пе­редусім має бути з’ясований факт перебування підозрюваного на місці події, і з цією метою перевірено: чи саме підозрюваний залишив сліди, виявлені на місці події, на одязі та на тілі потерпілої особи; чи йому належать речі або їх частини, виявлені на місці події; чи знаходяться у підозрюваного речі, які бачила у насильника потерпіла особа (слід зробити обшук, встановити і допитати свідків, у разі необхідності зроби­ти запити до камер схову, ломбардів, комісійних магазинів, хімчисток, пралень); чи немає на підозрюваному слідів, які свідчать про його перебування на місці події; чи немає у підозрюваного речей, що належать потерпілій особі.

Одночасно перевіряється версія підозрюваного про здійснення ним статевого акту за добровільною згодою потерпілої особи.

Далі встановлюється, чи застосував підозрюваний насильство, для чого необхідно перевірити, чи немає на його одязі та на ньому самому слідів боротьби. З цією метою проводиться освідування та огляд одягу, а у разі необхідності призначаються від­повідно судово-медична, криміналістична або інші види експертиз.

При перевірці версії про погрозу насильства та його застосування необхідно вста­новити, яким способом і як довго чинила опір потерпіла особа, якими були її по­ведінка та стан після статевого акту, характер та локалізація ушкоджень на одязі та тілі підозрюваного і потерпілої особи[16]. Аналогічним чином перевіряється версія про те, що недостатньо активний опір з боку потерпілої особи міг бути сприйнятий як удаваний, а не як реальний, 3 метою перевірки цієї версії необхідно встановити, чи давала сама обстановка підставу розраховувати на допомогу з боку перехожих, інших осіб або чекати такої допомоги було марно (поле, ліс, віддаленість від населених пунктів). При перевірці цієї версії слід з’ясувати, чи вчинив підозрюваний дії, спря­мовані на створення у потерпілої особи уявлення про реальність погрози, яке було у нього знаряддя, котрим він погрожував, де воно знаходиться.

При перевірці версії про явно неправдиве повідомлення про вчинення злочину в плані розслідування слід передбачити вивчення та встановлення таких обставин:

1) як стало відомо про зґвалтування: ким і з чиєї ініціативи, коли, чи добровільно подана заява, за яких обставин стало відомо про сам факт зґвалтування (іноді з’ясу­вання цих обставин дозволяє зробити висновок про добровільні статеві зносини);

2) чи дозволяли об’єктивні умови вчинити зґвалтування (обстановка вчинення злочину, погодні умови та інші чинники іноді можуть вказувати на неправдивість за­яви);

3) чи є на тілі потерпілої особи та її одязі сліди насильства: синці, садна та ін­ші ушкодження;

4) в яких стосунках перебував заявник з підозрюваним до події злочину (чи ін­шої події) (особисті, службові, сімейні, майнові та інші стосунки, які могли стати підставою для явно неправдивого повідомлення про вчинення злочину) та ін[17].

Як правило, в результаті слідчих дій, проведених на початковому етапі, з’ясова­ні основні обставини щодо події злочину: коли, де та в якій обстановці було вчине­но зґвалтування; у чому знайшло вираження фізичне та психічне насильство; чим по­грожував насильник потерпілій особі та чи застосовував при цьому яку-небудь зброю; які ушкодження були спричинені потерпілій особі і чим; чи чинила вона опір і у чому це виявлялося; чи є сліди її опору на одязі і тілі ґвалтівника; чи був злочин закінче­ний, якщо ні, то чому; які сліди насильства залишилися на тілі та одязі потерпілої особи; чи була дефлорація; чи перебувала потерпіла особа в момент насильства у хво­робливому або безпорадному стані; чи жила вона раніше статевим життям; хто міг бачити її та насильника на місці події до або після того, що сталося; чи знайома по­терпіла особа з насильником, які їх стосунки; чи просив він її відмовитися від заяви про зґвалтування, що за це обіцяв, чим підтверджується цей факт та ін.

Крім цього, слідчий вже має свідчення про особу потерпілої та підозрюваного. Наступні дії слідчого пов’язані з перевіркою інформації та складанням розгорнутого плану розслідування. Особливості наступного етапу розслідування багато в чому за­лежать від того, наскільки повно досліджені на початковому етапі версії про обста­вини зґвалтування, стосунки та поведінку потерпілої особи і підозрюваного пози­цію підозрюваного після пред’явлення йому постанови про притягнення як обвину­ваченого та при допиті.

Слідчі ситуації подальшого етапу розслідування пов’язані з тим, що обвинувачений:

2. Визнає зустріч з потерпілою особою та факт статевих зносин з нею, але заперечує їх насильницький характер.

3. Визнає знайомство з потерпілою особою, наявність між ними інтимних стосунків, та заявляє, що статевий акт між ними був добровільний.

4. Заперечує зустріч з потерпілою особою, посилаючись на алібі[18].

У першій ситуації завдання слідчого полягає у тому, щоб на підставі зібраних на початковому етапі фактичних даних побудувати версії, перевірка яких здійснюється за рахунок співставлення показань потерпілого, підозрюваного, свідків, проведення експертиз. При розходженні показань потерпілої та свідків, необхідно провести слідчий експеримент. Також слід з’ясувати чи супроводжувалася ця зустріч сваркою, або іншими діями, в наслідок яких можуть виникнути ушкодження на одязі та тілі потерпілої особи та обвинуваченого, чим він може пояснити заяву потерпілої особи про зґвалтування.

Відносно другої ситуації по кожному з фрагментів пояснення обвинуваченого необхідно висунути обґрунтовані версії та критично їх перевірити: виїмкою і оглядом листів до потерпілої особи, з’ясуванням та вивченням інших доказів, на які він посилається(щоденники, фотокартки). Встановлення факту статевого зв’язку з обвинуваченим, який раніше приховувала потерпіла особа, може стати важливим доказом правдивості його показань про добровільний характер зносин.

Щодо третьої ситуації необхідно ретельно перевірити, підтвердити чи спростувати версію обвинуваченого про його перебування на місці події та факт статевих зносин з потерпілою особою і застосуванням насильства. Зробити це можна за допомогою зіставлення показань обвинуваченого та потерпілої з результатами огляду місця події та інших слідчих дій. У цьому випадку важливе значення може дати проведення очної ставки між обвинуваченим та потерпілою особою, а також перевірка їх показань на місці події.

Отже під час розкриття та розслідування зґвалтування, слідчому необхідно перш за все визначити та встановити типові для конкретного складу злочину обставини. Встановлення даних обставин і виявлення спрямування розслідування, у великій мірі залежить від слідчої ситуації, яка склалася на момент перевірки матеріалів. А для конкретного випадку скоєння зґвалтування слід висунути щонайбільшу кількість версій, які залежатимуть від обсягу зібраної інформації та слідчої ситуації.

Дата добавления: 2014-01-11