Види і структурні характеристики малої групи

Психологічні особливості малих груп

Феномен малої групи безпосередньо стосується індиві­да. Саме в малій групі відбувається формування людини як особистості, індивідуальності, набуття нею досвіду со­ціальної взаємодії, реалізується її вплив на процеси в різ­них ситуаціях соціуму.

Соціально-психологічна наука, вивчаючи феномен міжособистісних відносин, почала досліджувати і групові взаємини. З часом її пошуковий інтерес зосередився на та­ких аспектах групового життя:

—сприймання членами групи окремих індивідів і гру­пи загалом;

—групові цілі;

—безпосередність взаємин;

—частота і тривалість взаємодії між членами групи;

—мотивація представників групи;

—структурні характеристики групи;

—тривалість існування групи;

—особливості спілкування без посередників;

—спільна діяльність.

Мотивами об'єднання людей у групи є потреба у спілку­ванні, інших формах взаємодії з конкретними індивідами; важливість завдань, які розв'язує певна група; дія зовніш­ніх чинників, що винагороджують за участь у групі.

Сутнісними ознаками малої соціальної групи є трива­лі безпосередні контакти індивідів (спілкування, взаємо­дія). Такі контакти властиві, наприклад, сім'ї, спортив­ній команді, релігійній секті.

Мала група — невелика за чисельністю спільність, в якій індивіди безпосередньо контактують між собою, об'єднані спільною метою та завданнями, що є передумовою їх взаємодії, взаємовпливу, спільних норм, процесів та інтересів, міжособистісних відносин і тривалості їх існування.

Мала група розвивається на основі спільної мети, яка породжує спільну діяльність, спільні цінності і способи взає­модії, а також за безпосереднього контакту осіб у групі, що створює можливості для міжособистісного спілкування.

Дискусійним залишається питання стосовно кількіс­них характеристик малої групи. Одні психологи наймен­шою її кількістю вважають дві особи (діада), аргументую­чи це тим, що більшість досліджень особливостей малої групи проведена саме на діадах. Інші доводять, що наймен­шою малою групою є тріада.

Велика кількість малих груп та різноманітні особли­вості взаємодії в них зумовлюють необхідність їх класифі­кації за різними критеріями.

Малі групи класифікують з огляду на тривалість існування, особливості взаємин, спосіб вхо­дження індивіда у групу та ін. Соціальна психологія поді­ляє їх на лабораторні і природні, первинні і вторинні, фор­мальні і неформальні, тимчасові і постійні, відкриті і за­криті, референтні і групи членства та інші групи.

Лабораторні малі групи спеціально створюють для виконання експериментальних наукових завдань у штуч­них умовах, природні групи існують у реальних життєвих ситуаціях, незалежно від волі дослідника. Вони мають ус­талений соціокультурний простір, сформовану структуру, рівень розвитку та ін.

Первинні групи (поняття запровадив Ч. Кулі) характе­ризує безпосередність контактів (сім'я, сусіди, друзі то­що). Індивіди, які належать до первинної групи, знають одне одного особисто і спілкуються між собою у процесі ви­рішення завдання. У вторинних групах безпосередніх контактів немає, для спілкування між індивідами вико­ристовуються різноманітні «посередники» (засоби зв'язку тощо). Одночасно людина може належати до кількох пер­винних груп. Наприклад, студент є учасником усіх справ студентської групи, капітаном футбольної команди, чле­ном збірної району з шахів тощо.

Поділ малих груп на формальні та неформальні запро­понував Е. Мейо. У формальній групі чітко запрограмова­ні всі позиції індивідів, які підпорядковані груповим нор­мам. Формуються вони в умовах конкретної діяльності: виробнича бригада, студентська група, спортивна коман­да, відділ постачання на виробництві, штат учителів і співробітників школи та ін. Мала формальна група ство­рюється на основі штатного розпису, статуту або інших офіційних документів. Всередині формальних груп Мейо виокремив неформальні групи, які виникають і форму­ються стихійно. У них відсутні структура «влади», систе­ма відносин по вертикалі та ін. Наприклад, у студентській групі можуть утворюватись дрібні угруповання з друзів, любителів спорту тощо. Неформальні групи виникають на основі симпатії, близькості поглядів, інтересів, переко­нань, визнання авторитетності, компетентності окремих особистостей та ін.

Поділ малих груп на тимчасові і постійні зроблено за ознакою, пов'язаною з тривалістю існування спільноти. Об'єднання індивідів, обмежене часом (наприклад, учас­ники групової дискусії), належить до тимчасових груп. Натомість існування постійної групи зумовлене довго­тривалими цілями функціонування (сім'я, трудові і нав­чальні колективи), стабільними і відносно постійними зв'язками.

Залежно від ступеня довільності входження людини в групу, участі в її життєдіяльності, розв'язанні спільних завдань та досягненні цілей, а також виходу з неї малі со­ціальні групи поділяють на відкриті (передбачають ши­рокі можливості членства, ініціативу індивідів) і закриті (жорстко регламентують членство і внутрігрупову пове­дінку).

За соціальною спрямованістю виокремлюють соціаль­но корисні і соціально небезпечні групи; за типом головної діяльності та головної функції — виробничі, політичні, військові, спортивні та ін.

Структурні характеристики малої групи. Мала група є складною системою спілкування та взаємин як між членами групи, так і з середовищем, які визначають її структуру.

Структура малої групи — сукупність зв'язків між членами групи.

Основними сферами активності індивідів у малій групі є спільна діяльність і спілкування. На цій підставі виок­ремлюють структуру зв'язків і відносин, породжених спільною діяльністю і спілкуванням.

Більшість малих соціальних груп виникає через не­обхідність розв'язання певних суспільних завдань, під час реалізації яких члени групи виконують спільну ді­яльність, обмінюються інформацією тощо. Такі їх відно­сини мають офіційний характер, оскільки фіксуються й охороняються соціальними інститутами, законодав­ством, інструкціями, наказами. Тому їх названо фор­мальними. Вони утворюють формальну (ділову) структу­ру групи.

Формальна структура малої групи — взаємини і зв'язки між індивідами в групі, за допомогою яких здійснюються ділові контак­ти, офіційні відносини, спрямовані на виконання групового зав­дання.

Головними особливостями формальної структури ма­лої групи є поділ праці, спеціалізація функцій, ієрархія посад, наявність системи координації дій, стабільні лінії комунікації та схематичні способи передавання інфор­мації.

Поступово у межах офіційної структури формується неформальна (емоційна) структура.

Неформальна структура малої групи — емоційно забарвлені зв'язки, які відтворюють неофіційні взаємини між членами групи.

Вступ індивіда до не­формальної системи зв'язків зумовлюють потреби в допо­мозі, захисті, інформації, спілкуванні, вияві симпатії то­що. Побутує думка, що емоційні взаємини між людьми — не головне, адже життя у групі вибудовується передусім за діловими зв'язками. Заперечує її твердження, що не­формальна організація є своєрідним протестом індивідів проти принципів, породжених формальною організацією.

Із усіх характеристик неформальної структури малої групи найбільше досліджений емоційний статус індивіда у групі. З'ясовано, що статус члена групи є стійкою величи­ною, яка не тільки зберігає свою незмінність у конкретній групі, а й нерідко «мандрує» з індивідом в іншу спільноту. Зумовлено це тим, що людина звикає до ролей, передбаче­них постійним статусним становищем, закріплюючи у сво­їй поведінці звичні форми реагування на дії і вчинки інших людей. На статус людини в групі впливають такі психологіч­ні та соціальні чинники: зовнішній вигляд, манера поведін­ки, професійні якості, успіхи в груповій діяльності, кому­нікабельність, стабільність нервової системи, успішність поза-групової діяльності, вміння дотримуватися групової системи норм і правил та ін.

Комунікативну структуру групи утворює мережа офі­ційних та неофіційних каналів, шляхів, за допомогою яких у групі відбувається обмін діловою інформацією та міркуваннями.

Комунікативна структура малої групи — відносини індивідів між собою і навколишнім середовищем, які спрямовані на актуаліза­цію комунікативного потенціалу групи і реалізуються в системі ін­формаційних зв'язків.

Офіційні канали зв'язку задані адміністрацією, вони зв'язують людей по вертикалі та горизонталі, а неофіційні — ті, що не збігаються з офіційно встановленими.

Комунікація є атрибутивною властивістю, соціально-психологічною функцією групи, у процесі якої комуніка­тивний акт реалізує потреби індивідів і спільноти у взає­модії з іншими, підтриманні зв'язків, обміні інформацією. Спілкуючись, члени групи задовольняють свою потребу в інформації, отримують схвалення (несхвалення) своєї по­ведінки. Комунікативні акти є засобом реалізації багатьох інших функцій групи. Комунікативна діяльність групи здійснюється в певному соціально-психологічному середо­вищі, у просторі якого відбуваються внутрігрупові взаєми­ни, реалізуються її зовнішні зв'язки. Взаємодія та взає­мозв'язок групи із соціально-психологічним середовищем реалізується у таких вимірах:

—безпосередній зв'язок і постійна залежність між гру­пою і середовищем, що зумовлює зміст комунікативних потреб групи та індивідів;

—цілеспрямований вплив групи на середовище і се­редовища на групу, що спричинює зміни і розвиток кож­ного з них;

—суперечності та антагонізм між середовищем і гру­пою за відсутності в соціально-психологічному середовищі можливостей задоволення комунікативних потреб групи та її учасників.

Соціально-психологічний простір організацій (простір намірів і цілей, простір відносин і позицій, простір взає­мозв'язків і взаємозалежностей) є ієрархічно структурованим. Він неоднаково комфортний для окремої людини, структурної одиниці, групи тощо. Найефективніше в ньо­му ділове спілкування, яке забезпечує індивіду можли­вість швидко включитися у комунікацію та взаємодію як всередині організації, так і з представниками різних соці­альних груп, носіями різних цінностей, а також своєчасно передавати інформацію, налагоджувати зв'язки.

Однак ефективність ділових контактів може знизитися через надмірну регламентацію і формалізацію відносин, замов­чування інформації. За таких обставин неминучим є звер­нення людини до неформального спілкування з метою ком­пенсації недоліків офіційних відносин, захисту себе від формальної структури. Отримана неформальним шляхом інформація може випереджувати офіційну, іноді вона цир­кулює на рівні чуток.

Дата добавления: 2014-01-11