Питання 1: Порядок формування Верховної Ради України

В С Т У П

ЛЕКЦІЯ

з навчальної дисципліни: «Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні»

По темі № 3 «ПОРЯДОК ФОМУВАННЯ, ФуНКЦІЇ ТА СТРУКТУРА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ».

Для студентів юридичного факультету.

Спеціальність: 7.060101 “Правознавство”.

Питання:

7. Порядок формування Верховної Ради України.

8. Функції та компетенція Верховної Ради України.

9. Структура Верховної Ради України.

Реферати:

1. Досвід організації парламентів світу.

2. Верховна Рада України в системі органів державної влади.

Парламент — невід'ємний атрибут кожної демократичної держа­ви. Він є загальнонаціональним представницьким органом держав­ної влади, який обирається корпусом виборців або населенням. В якості державно-правового інституту парламент має багатовікову історію. Прообразом сучасних парламентів були станово-представ­ницькі установи XII—XIII ст., зокрема англійський парламент та іспанські кортеси. Що стосується історії сучасних парламентів, то вона починається з епохи буржуазних революцій.

Поштовхом і умовою розвитку парламентаризму стала епоха Від­родження і Реформації в Європі. Юридичний світогляд, що став панівним світоглядом буржуазії, яка народжувалася і прагнула влади, був орієнтований на представницький законодавчий орган з двопалатним поділом. Репрезентувати «народ» у нижній палаті спо­дівалася буржуазія, погоджуючись при цьому на певний допуск й Інших його представників від «третього стану». Основою уявлень про владу парламенту як законодавчого органу в подальшому стали ідея народного суверенітету і похідна від неї ідея народного представництва. Внаслідок еволюції представниць­ких установ вони стали тими інститутами, які мали втілювати зага­льну волю, приймати загальні рішення від імені народу, які в свою чергу стали вважатися продуктом спільної волі. Вже з XIV ст. основою парламентської діяльності стали такі принципи, як визнання законодавчої діяльності прерогативою парламенту, визнання зако­ну актом вищої юридичної сили з-поміж усіх актів, наділення пар­ламенту контрольними повноваженнями за виконавчою владою.

Парламент завжди був найважливішою формою представницько­го народовладдя. Його головне призначення — законодавче регулю­вання суспільних відносин, прийняття законів, які б виражали во­лю народу, представляли народ і втілювали його інтереси.

Верховна Рада України є виборним колегіальним органом. Чер­гові вибори народних депутатів проводяться в останню неділю останнього місяця 5-го року повноважень Верховної Ради України і не по­требують окремого рішення про їх призначення. Позачергові вибори до Верховної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня опублікування рішення про до­строкове припинення повноважень парламенту України.

Народні депутати України здійснюють свої повноваження на пос­тійній основі. Вони не можуть мати іншій представницький мандат або перебувати на державній службі. Перед вступом на посаду на­родні депутати складають перед Верховною Радою України при­сягу.

Чинний Закон «Про вибори народних депутатів України» офіційно закріпив формування парламенту за пропорційною системою. Нагадаю, що вибори 1990 та 1994 року проходили за мажоритарною системою (причому можливі були два тури), 1998 та 2002 років - за змішаною (225 депутатів обиралися від мажоритарних округів за системою одного туру та 225 - за списками партій). З 2006 року вибори народних депутатів України проходять виключно за пропорційною системою.

Вибори 450 депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій. У розподілі мандатів депутатів беруть участь партії (блоки), виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні. Виборчий процес включає такі етапи: 1) складання та уточнення списків виборців; 2) утворення виборчих округів; 3) утворення виборчих дільниць; 4) утворення виборчих комісій; 5) висування та реєстрація кандидатів у депутати; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування; 8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумківголосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційнеоприлюднення; 10) припинення діяльності виборчих комісій. Виборчий процес завершується через п'ятнадцять днів після дня офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів депутатів.

Кожний із зазначених етапів відрізняється за складом учасників і змістом правовідносин, що складаються, юридичними фактами їх виникнення, а також за своїми юридичними наслідками. При цьо­му всі стадії логічно і юридичне взаємопов'язані, являючи собою неподільне ціле, завершену систему.

Вибори народних депутатів організовують і проводять органи пу­блічної влади спеціальної компетенції — виборчі комісії. Виборчі комісії:

1) інформують громадян про свій склад, місцезнаходження та режим роботи, про утворення територіальних виборчих округів і виборчих дільниць, про місце і час голосування виборців, про основні права виборців, у тому числі про право оскарження неправомірних рішень, дій чи бездіяльності виборчих комісій та їх членів, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, закладів, установ і організацій, їх керівників, інших посадових та службових осіб; 2) забезпечують можливість для ознайомлення суб'єктів виборчого процесу зі списками виборців, з виборчими списками партій (блоків), з передвиборними програмами партій (блоків), відомостями про кандидатів у депутати, порядком заповнення виборчих бюлетенів; 3) роз'яснюють виборцям порядок голосування, а також порядок заповнення виборчих бюлетенів; 4) оприлюднюють підсумки голосування і результати виборів депутатів; 5) надають іншу інформацію у випадках та в порядку, передбачених Законом. Рішення виборчих комісій, а також рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються виборів депутатів, доводяться ними до відома громадян через друковані засоби масової інформації або, у разі неможливості, оприлюднюються в інший спосіб.

Закон ви­діляє три рівні цих органів: Центральну, окружні та дільничні ви­борчі комісії. При цьому Центрвиборчком виступає одразу у двох якостях: він є органом, який очолює систему виборчих комісій, здійснює методичне забез­печення діяльності виборчих комісій і спрямовує їх діяльність, а також сам відіграє роль окружної комісії у межах загальнодержавного виборчого округу. Центральна виборча комісія здійснює на всій території України ко­нтроль за виконанням виборчого законодавства, розробляє і затвер­джує кошторис видатків на підготовку і проведення виборів, здійс­нює контроль за використанням виборчих фондів політичних пар­тій і партійних блоків, утворює виборчі округи, встановлює форми виборчих бюлетенів, а також володіє багатьма іншими повноваженнями на всіх стадіях виборчого процесу.

Центральна виборча комісія є єдиним постійно діючим держав­ним органом у системі виборчих комісій і складається з 15 членів, які призначаються Верховною Радою України за поданням Прези­дента України строком на 6 років. Закон передбачив спеціальну нор­му, спрямовану на забезпечення стабільності персонального складу Центрвиборчкому: після сформування його склад не може бути змінений більше ніж на третину протягом одного року. 3 15 членів цієї комісії не менше семи (у тому числі голова, його заступник і секретар) повинні мати вищу юридичну освіту.

Значна роль в організації і проведенні виборів на місцях відведе­на окружним і дільничним виборчим комісіям. Окружні виборчі ко­місії створюються Центральною виборчою комісією не пізніш як за 80 днів до дня виборів і припиняють свою діяльність через 10 днів після дня офіційного оприлюднення результатів виборів. Окружні виборчі комісії забезпечують підготовку та проведення виборів де­путатів в межах округу, створюють виборчі дільни­ці й дільничні виборчі комісії, здійснюють підрахунок голосів, поданих на території окру­гу по загальнодержавному виборчому округу, а також здійснюють інші повноваження, передбачені Законом «Про вибори народних депутатів України».

Дільничні виборчі комісії найбільше наближені до населення: вони перевіряють точність списків виборців на виборчій дільниці, забезпечують можливість ознайомлення виборців зі списком вибор­ців, приймають і розглядають заяви про неточності у списку і ви­рішують питання про внесення відповідних змін до нього, завчасно надсилають виборцям іменні запрошення, організовують голосуван­ня на виборчих дільницях і та. ін. Утворюються ці комісії відповідни­ми окружними комісіями не пізніш як за 35 днів до дня виборів і припиняють своє існування через 10 днів після офіційного оприлю­днення результатів виборів.

Організація і проведення виборчої кампанії по виборах народних депутатів вимагає значних матеріально-фінансових витрат. При цьому виділяються три основні статті витрат, що відрізняються за цільовим призначенням і джерелами фінансування: 1) кошти на утримання виборчих органів, 2) кошти на організаційно-технічне забезпечення виборів, 3) кошти на передвиборчу агітацію і пропага­нду. Перші дві статті витрат цілком покриваються за рахунок асиг­нувань Державного бюджету, а третя — за рахунок бюджетів і вибо­рчих фондів партій (блоків).

Вибори народних депутатів України фінансуються з Державного бюджету України; відповідні витрати передбачаються у ньому окре­мим рядком. Так, на проведення виборів народних депутатів Украї­ни у Державному бюджеті України 2002 р. та 2006 р. передбачалися кошти, що перевищували суми, асигновані на функціонування Кон­ституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищого гос­подарського Суду України і Генеральної прокуратури України ра­зом узятих.

Державні асигнування, виділені на організацію і проведення ви­борів, передаються в розпорядження Центральної виборчої комісії, що розподіляє їх між окружними комісіями, а ті, у свою чергу, — між дільничними. Нецільове використання бюджетних коштів за­боронене, а невикористані суми підлягають поверненню в бюджет. Розпорядниками коштів виступають голови виборчих комісій.

Аналіз чинного виборчого законодавства України дає підстави виділити наступні основні напрями використання бюджетних аси­гнувань у рамках фінансування виборчого процесу:

1. Кошти на утримання виборчих органів: а) на утримання вибо­рчих комісій; б) на оплату праці фахівців, технічних працівників, які залучаються для здійснення функцій виборчих комісій у випад­ках, передбачених законодавством; в) на відрядження членів вибор­чих комісій.

2. Кошти на організаційно-технічне забезпечення виборів: а) на виготовлення виборчої документації (виборчих бюлетенів, підпис­них листів, посвідчень зареєстрованих кандидатів і т. і.); б) на орен­ду приміщень і устаткування, що належить підприємствам, устано­вам, організаціям приватної або колективної форм власності; в) на виготовлення печаток виборчих комісій; г) на виготовлення вибор­чих скриньок; д) видавничі витрати (витрати на публікацію зареєст­рованих списків кандидатів у народні депутати від партій, вибор­чих блоків партій, зареєстрованих кандидатів у депутати; витрати на опублікування переліку виборчих округів і дільниць і т. і.); е) на здійснення науково-методичного забезпечення діяльності виборчих комісій; є) поштові й канцелярські витрати; ж) на оплату середньої заробітної плати або іншого прибутку кандидатам у депутати на пе­ріод їхньої участі у виборчій кампанії.

3. Витрати для часткового фінансування передвиборної агітації: а) на друкування передвиборних плакатів політичних партій та вибо­рчих блоків партій; б) на публікацію в газе­тах передвиборних програм політичних партій та виборчих блоків партій; в) на оплату ефірного часу, що виді­ляється телерадіокомпаніями для проведення передвиборної агіта­ції; г) на оплату за користування спорудами, приміщеннями, устат­куванням для проведення зустрічей виборців з кандидатами в депу­тати й уповноваженими особами партій, організованих виборчими комісіями.

Фінансування роботи виборчих комісій здійснюється за рахунок виборчого фонду, створюваного з коштів, що передаються в розпо­рядження Центральної виборчої комісії, яка використовує їх відпо­відно до затвердженого нею самою кошторису витрат, розподіляючи кошти між окружними виборчими комісіями. Окружні виборчі ко­місії є юридичними особами, а тому саме на них (і їхніх голів, як розпорядників коштів) покладається обов'язок відкрити розрахун­ковий рахунок у відповідній банківській установі, скласти і затвер­дити відповідний кошторис, організувати належний розподіл кош­тів між дільничними виборчими комісіями і забезпечити їхнє цільо­ве використання згідно із затвердженими Центральною виборчою комісією середніми нормами витрат.

Право висування кандидатів у депутати належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними через партії (блоки) у порядку, встановленому Законом. Кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що всі партії, які входять до його складу, зареєстровані не пізніш як за триста шістдесят п'ять днів до дня виборів. Вибори депутатів проводяться в єдиному загальнодержавному багатомандатному виборчому окрузі, який включає в себе всю територію України та закордонний виборчий округ. Для проведення виборів депутатів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлюється Центральною виборчою комісією з урахуванням їх адміністративно-територіального устрою. Територіальні виборчі округи утворюються з приблизно рівною кількістю виборчих дільниць, виходячи з кількості виборчих дільниць, які були утворені під час попередніх чергових виборів Президента України або народних депутатів України. Виборчі дільниці утворюються з кількістю виборців від двадцяти осіб до двох тисяч п'ятисот осіб. Виборчі дільниці поділяються на: 1) малі - з кількістю виборців до 500 осіб; 2) середні - з кількістю виборців від 500 до 1500 осіб; 3) великі - з кількістю виборців понад 1500 осіб.

Голосування на виборах народних депутатів України відбувається в день виборів з 7 до 22 години без перерви. Голосування здійснюється у спе­ціально відведених приміщеннях, де обладнуються у достатній кількості кабіни або кімнати для таємного голосування, визнача­ються місця видачі виборчих бюлетенів і встановлюються виборчі скриньки таким чином, щоб виборці при підході до них обов'язково проходили через кабіни або кімнати для голосування. Кожен вибо­рець отримує бюлетень по виборах у багатомандатному загальнодержавному вибор­чому окрузі і голосує особисто.

Розподіл депутатських мандатів між політичними партіями і ви­борчими блоками партій по загальнодержавному багатомандатному округу є складним і вимагає певних математичних розрахун­ків. Робиться це наступним чином. Списки кандидатів у депутати від політичних партій і блоків, які отримали 3 і більше відсотків го­лосів виборців, розподіляються пропорційно кількості отриманих ними голосів. З цією метою обчислюється виборча квота, тобто кіль­кість голосів виборців, необхідна для отримання одного мандата. Ця квота обчислюється за спеціальною формулою: шляхом ділення кількості голосів виборців у багатомандатному окрузі, відданих за списки кандидатів у депутати від партій і блоків, що подолали 3 %-вий бар'єр, на 450 (тобто на кількість мандатів у загальнодер­жавному окрузі). Кількість голосів, відда­них за список кандидатів у депутати від кожної партії чи блоку, що набули право на участь у розподілі депутатських мандатів, ділиться на виборчу квоту. Отримане ціле число — це кількість мандатів від­повідної партії чи блоку. Решта мандатів розподіляються за прави­лом «найбільшого залишку». При цьому списки від політичних партій чи блоків, які мають більші порівняно з іншими дробові час­тки після поділу на квоту, отримують ще по одному додатковому мандату, починаючи зі списку, який має найбільшу дробову частку. У випадку рівності дробових часток у двох чи більше списків пер­шим отримує додатковий мандат список, за який подано більшу кількість голосів виборців. У випадку, якщо після цієї процедури залишаються мандати, вони розподіляються шляхом повторного за­стосування даної методики.

Кандидати від політичних партій чи блоків вважаються обрани­ми у порядку їх черговості у списку. Згідно з рішенням Конститу­ційного Суду №2-рп/98 від 25 березня 1998 р., кількість мандатів, отриманих кандидатами в народні депутати України у порядку їх черговості у списку від політичних партій чи блоків, є незмінною до наступних (чергових або позачергових) парламентських виборів.

Дата добавления: 2014-01-11