Договір позички

Поняття та предмет договору позички. Позичка походить від латинського (commodatum) і застосовувалася у римському приватному праві ще наприкінці І століття до н.е. За Цивільним кодексом 1963 року позичка визначалася як безоплатне користування. Цивільний кодекс Російської Федерації залишив цей термін «безвозмездное пользование», конкретизуючи його у дужках як «ссуда».

За договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов’язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом установленого строку.

Договір позички диспозитивно є реальним чи консенсуальним, одно- або двостороннім, безвідплатним та фідуціарним.

Договір буде вважатися реальним чи консенсуальним, залежно від того, коли буде передана річ - одразу чи в майбутньому. Коли одночасно з укладенням договору передається річ, – договір уважається реальним і тут ніяких питань щодо невиконання обов’язку позикодавцем передати річ користувачеві не виникає, тоді як при укладанні консенсуального договору (передачі речі в майбутньому) відповідно до ст. 830 ЦК України друга сторона має право вимагати розірвання договору та відшкодувати завдані збитки в разі непередання їй речі в користування.

Залежно від того, реальним або консенсуальним є договір, він буде одностороннім чи двостороннім. Якщо договір консенсуальний, то він визначатиметься також як двосторонній, тому що в обох сторін є обов’язки: у позичкодавця – надати у визначений термін річ, а в користувача – у визначений термін її повернути в належному вигляді. Дещо інша конструкція договору виникає в разі укладання реального договору позички, тобто коли позичкодавець передає річ одночасно з домовленістю. Такий договір буде одностороннім.

Частина 2 ст. 827 ЦК України не зовсім однозначно визначає безвідплатність договору позички. Сторони або прямо можуть домовитися між собою, або це може випливати із суті їхніх відносин. Отже, ідеальним варіантом буде перший випадок, коли сторони домовляться про безвідплатність договору, а другий випадок говорить про певні стосунки між сторонами, і тут уважається, що ці сторони перебувають у фідуціарних відносинах, адже річ вряд чи може бути передана незнайомій особі, або особі, котрій не можна довіряти. Безвідплатність не передбачає відсутності в позичкодавця майнового інтересу від укладання договору. По-перше, позичкодавець може намагатися досягти соціально значимої мети, наприклад благодійницька чи просвітницька діяльність, по-друге, передача речі іншій особі може звільнити позичкодавця від тягаря утримання (зберігання, податки, підтримання в належному стані тощо), по-третє, переданням у позичку, наприклад, своєї картини для виставки він переслідує мету досягнення певної популярності як художник, а, значить, і успішної реалізації своєї продукції.

Безвідплатність, як і сам предмет договору, є його істотною умовою.

Законодавець чітко не визначає які речі можуть предметом договору позички. Але проаналізувавши главу 60 ЦК України, можна зробити висновок, що предметом договору можуть бути рухомі та нерухомі, індивідуально визначені речі, які зберігають свій первісний вигляд при неодноразовому використанні, тобто, неспоживні речі. Найпоширенішими предметами договору позички є речі побутового призначення, але ніщо не заважає сторонам укласти договір позички стосовно більш цінних речей, наприклад, земельної ділянки, будівлі, споруди, обладнання, транспортного засобу та інших рухомих і нерухомих речей.[8] Нерідко мають місце випадки коли власники квартир чи будинків, від’їзджаючи у довгострокове відрядження чи на відпочинок, надають їх у безвідплатне користування.

Шершеневич Г.Ф. у свій час відзначав, що предметом позички можуть бути не тільки індивідуально визначені речі, а й речі визначені родовими ознаками, замінні, але в силу своїх якостей визначаються незамінними, наприклад, на виставку надаються окремі сорти пшениці, кукурудзи тощо. Крім цього, предметом договору також можуть бути цінні папери, які надаються користувачем у заставу, з умовою, що позичкодавцю будуть повернені ці ж самі папери, а не інші.[9]

При укладанні договору позички застосовуються загальні правила глави 58 ЦК України, тобто договору найму. Одночасно необхідно відмежовувати договір позички, як від цього договору, так і від договору позики, дарування, зберігання тощо.

Від договору найму (оренди) позичка відрізняється своєю безвідплатністю. Від договору позики – предметом, котрим у позиці можуть бути кошти й інші речі, визначені родовими ознаками, а в позичці тільки індивідуально визначені речі. Від договору дарування позичка відрізняється тим, що річ не переходить у власність іншої сторони, а залишається в позичкодавця. До користувача переходить тільки право володіння та право користування. Договір дарування вважається одноразовим, тоді як договір позички триваючим. Від договору зберігання договір позички відрізняється тим, що в останньому річ передається не тільки у володіння, а й в користування. Крім цього договір зберігання може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Форма договору може бути усною і письмовою. Якщо предметом договору є речі побутового призначення, то договір може укладатися між фізичним особами в усній формі, а якщо договір укладається між юридичними особами, або між юридичною і фізичною особою, то такий договір повинен бути письмовим. Якщо предметом договору виступає капітальна споруда або її окрема частина, то договір відповідно до ст. 793 ЦК України повинен бути письмовим, а на строк більше 1 року – нотаріально посвідченим. Нотаріально посвідченим також повинен бути договір позички транспортного засобу, якщо одна зі сторін – фізична особа.

8.2. Сторони договору позички. Сторонами договору позички є позичкодавець і користувач. На відміну від ЦК України 1963 року чинний кодекс передбачає, що позичкодавцем можуть бути не тільки фізичні особи, але і юридичні, причому як приватного, так і публічного права. Юридичні особи публічного права можуть укладати договір тільки тоді, коли це зазначено в їхньому статуті. Особа, яка здійснює управління майном, може бути позичкодавцем тільки зі згоди власника. Також необхідна згода власника на випадок, коли наймач (орендар) виступає в ролі позикодавця. Законом чи договором можуть установлюватися обмеження і щодо укладання договору позички із заставленим майном. У даному випадку необхідна згода заставодержателя.

Користувачами можуть фізичні та юридичні особи. Цивільний кодекс забороняє юридичним особам, що займаються підприємницькою діяльністю, передавати у безоплатне користування речі засновникам, учасникам, керівникам та членам її органу управління або контролю. Фізична особа може бути позикодавцем тільки коли вона є дієздатною, користувачем може бути будь-яка фізична особа.

Зміст договору позички. Зміст договору позички складають обов’язки сторін. Обов’язки позичкодавця окремою статтею ЦК не визначено, але з аналізу ст. ст. 767, 769, 776 та 830 можна визначити такі обов’язки:

- передати річ у комплекті й у стані, що відповідають умовам договору та її призначенню;

- попередити користувача про її особливості та недоліки, котрі йому відомі і які можуть бути небезпечні для життя, здоров’я, майна користувача або інших осіб чи призвести до пошкодження самої речі під час користування нею;

- повідомити користувача про обтяження речі, оскільки передання речі в користування не припиняє і не змінює прав третіх осіб на неї.

Обов’язки користувача законодавець розташував у ст. 833 ЦК:

- користування річчю за її призначенням або відповідно до мети, визначеної в договорі;

- користування річчю особисто, якщо інше не встановлено договором;

- повернути річ після закінчення строку договору в такому ж стані, в якому вона була на момент її передання.

Однак останній пункт цієї статті необхідно конкретизувати словами «з урахуванням амортизації». Справа в тому, що речі мають властивості зношуватися, старіти із часом, особливо це стосується таких речей, як автомототранспорт, різноманітних самохідних механізмів тощо.

Річ, надана в позичку, може бути відчужена позичкодавцем. Договір позички в цьому випадку не припиняється – просто до набувача переходять права та обов’язки позичкодавця.

8.3. Припинення договору позички. Припинення договору позички можливе в разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором. Це правило можна пояснити тим, що договір має безоплатний характер і сторони перебували у фідуціарних відносинах.

Припинення договору може мати місце й унаслідок його розірвання. У силу ст. 834 ЦК користувач має право повернути річ, передану йому в користування, у будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов’язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору не пізніше як за сім днів до повернення речі (за російським законодавством – за місяць).

Позичкодавець теж має право вимагати розірвання договору і повернення йому речі в разі, якщо:

- у зв’язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;

- користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

- річ самочинно передана в користування іншій особі;

- у результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

Якщо річ була відчужена позичкодавцем, то набувач має право теж вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про це користувач повинен бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

Після припинення договору користувач повинен повернути річ. Якщо він цього не виконає, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих йому збитків, у тому числі і упущеної вигоди.

[1] Далі: транспортний засіб – ТЗ.

[2] Див. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: «Українська енциклопедія» ім.. М.П. Бажана, 2004. т. 6. с. 119.

[3] Далі – найм.

[4] Див. Повітряний кодекс України від 4. 05. 1993 р., № 3167 – Х11., ст. 15.

[5] Див. Кодекс Торговельного мореплавства України від 23.05. 1995 р. № 176/95-ВР.

[6] Див. Закон України «Про залізничний транспорт» від від 4. 07. 1996 р. № 273/96-ВР. Ст. 1.

[7] Див. Закон України «Про автомобільний транспорт» від 5.04.2001 р., № 2344-111., Ст.1.

[8] Див. Загорулько О.А. Договір позички // Цивільне право України: Підручник: У 2-х т. / Борисова В.І. (кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. – К.: Хрінком Інтер, 2004. – 2. с.228.

[9] Див. Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. – Тула: Автограф, 2001. (Юридическое наследие).

С. 459- 460.

Дата добавления: 2014-01-11