Кредитний договір

У ЦК 2003 р. вперше визначене поняття "кредитний договір".

Кредитний договір — це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст. 1054 ЦК).

До відносин за кредитним договором застосовуються правила, що регулюють позику, якщо інше не встановлено цими правилами і не випливає із суті кредитного договору.

Характеристики договору — консенсуальний, оплатний та двосторонній.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Якщо кредитний договір укладений з недотриманням письмової форми, він є нікчемним (ст.1055 ЦК).

У ЦК передбачено право кредитодавця відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або у повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде повернений.

Позичальник має право відмовитися від отримання кредиту частково або у повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не передбачено договором чи законом.

У разі порушення позичальником передбаченого кредитним договором обов'язку цільового використання кредиту кредитодавець має право також відмовитися від подальшого кредитування позичальника за договором.

У ЦК передбачено також надання комерційного кредиту. Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, що визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом. До комерційного кредиту відповідно застосовуються положення, що регулюють кредит, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання (ст.1057 ЦК).

Згідно з Положенням Національного банку України "Про кредитування" кредитні взаємовідносини між банком та суб'єктом підприємницької діяльності регламентуються на підставі кредитних договорів, що укладаються між кредитором і позичальником лише у письмовій формі, які визначають взаємні зобов'язання та відповідальність сторін і не можуть змінюватися в односторонньому порядку без згоди обох сторін.

Відповідно до Закону України від 7 грудня 2000 р. "Про банки і банківську діяльність" кредитування господарюючих суб'єктів здійснює комерційний банк, а не його структурні одиниці (відділення, філії). Отже, якщо це передбачено відповідними повноваженнями структурної одиниці (положення, статут, доручення), остання має право укладати кредитні договори від імені банку. Стороною за договором у таких випадках є банк, а не його структурна одиниця. Якщо структурна одиниця (відділення, філія) отримала від банку належним чином оформлені повноваження на укладення кредитних договорів від його імені, відсутність у тексті договору посилання на те, що такий договір укладений від імені банку за наданими повноваженнями не може бути підставою для визнання договору недійсним. За цих обставин слід вважати, що договір укладено від імені банку. Якщо його структурна одиниця не отримала відповідних повноважень і уклала кредитний договір від імені банку, а останній надалі письмово ухвалив цю угоду, то в таких випадках слід керуватися ст.63 ЦК 1963 р. (п.2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 6 жовтня 1994 р. №02-5/706 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з укладанням та виконанням кредитних договорів").

Вищий арбітражний суд роз'яснив, що чинне на той час законодавство, зокрема гл.33 ЦК 1963 р. і Закон "Про банки і банківську діяльність", не передбачає вимоги щодо форми та змісту кредитного договору. Щодо цього питання необхідно виходити із загальних правил, установлених ЦК 1963 р. Оскільки усні угоди здійснюються в момент їх укладення, а виконання зобов'язання за кредитним договором не збігається з моментом його укладення, кредитний договір має бути укладений у письмовій формі.

Кредитний договір може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного кредитором та позичальником, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Комерційні банки можуть надавати кредити всім суб'єктам господарської діяльності незалежно від їх галузевої належності, статусу, форм власності у разі наявності у них реальних можливостей і правових форм забезпечення своєчасного повернення кредиту та сплати процентів (комісійних) за користування кредитом.

Для отримання кредиту позичальник звертається до банку. За формою звернення може бути у вигляді листа, клопотання, заявки, заяви. У документах зазначається необхідна сума кредиту, його мета, строк погашення та форми забезпечення. Якщо поточний рахунок позичальника відкритий в іншому банку, він надає у банк установчі документи із зазначенням юридичної адреси, картку зі зразками підписів, завірену банком, і довідку банку про залишок коштів на рахунках і наявність заборгованості за позиками.

Розмір процентних ставок та порядок їх сплати встановлюються банком і визначаються в кредитному договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки та інших чинників.

На практиці нерідко виникають спори, пов'язані зі зміною умов договору при зміні облікової ставки. Тому важливою є встановлена у п.16 Положення Національного Банку України "Про кредитування" норма: у разі зміни облікової ставки умови договору можуть переглядатися і змінюватися лише на підставі взаємної згоди кредитора і позичальника. По суті, ця норма є конкретизацією стосовно кредитного договору, встановленого у ст.651 ЦК, правила: зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не передбачено договором або законом.

Відповідно до роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із укладанням та виконанням кредитних договорів" внесення змін до кредитного договору, зокрема щодо розміру процентної ставки, може здійснюватися, у тому числі у разі зміни облікової ставки Національним банком України, лише у порядку, передбаченому ст. 11 ГПК України. Якщо сторони не дійшли згоди щодо розміру ставки за кредит, у господарського суду відсутні підстави для його встановлення, оскільки відповідна умова є істотною для кредитних договорів і потребує згоди сторін, у тому числі у випадку зміни її розміру Національним банком України.

Відповідно до ст.11 ГПК України підприємство або організація, що вважає за необхідне змінити або розірвати договір, надсилає пропозиції про це іншій стороні, яка має дати відповідь не пізніше як протягом 20 днів. Якщо сторони не дійшли згоди, а також у разі неотримання відповіді у встановлений термін, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення до господарського суду. До внесення змін у договір про процентну ставку за кредит сторони та господарський суд мають виходити з передбаченої договором ставки.

Отже, якщо у комерційного банку виникає необхідність внесення до кредитного договору змін, пов'язаних зі зміною облікової ставки, він не може обмежитися направленням позичальнику письмового повідомлення про її зміну. За відсутності письмової згоди позичальника на зміну процентної ставки кредитний договір не може вважатися зміненим. Вимоги банку про стягнення процентної ставки у розмірі, не погодженому з позичальником, не підлягають задоволенню.

Банк здійснює контроль за виконанням позичальником умов кредитного договору, цільовим використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього строку дії кредитного договору підтримує ділові контакти з позичальником, зобов'язаний проводити перевірки стану збереження заставленого майна, що має бути передбачено кредитним договором У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитний договір, що є підставою для стягнення всіх коштів у межах зобов'язань позичальника за кредитним договором у встановленому чинним законодавством порядку. Визнання кредитного договору недійсним можливо за порушення вимог чинного законодавства.

Так, до арбітражного суду однієї з областей України звернулось акціонерне товариство (далі — Позивач) із заявою про визнання недійсним кредитного договору та договору застави, укладених ним з комерційним банком в особі його відділення (далі — Відповідач)

Рішенням арбітражного суду вимоги Позивача задоволені, обидва договори визнані недійсними з моменту їх укладення на підставі ст 48 ЦК 1963 р, оскільки під час їх укладення сторонами порушені вимоги п 4 ст 12 Закону "Про приватизацію майна державних підприємств", що діяв на момент укладення договорів: був відсутній дозвіл Фонду державного майна України на отримання кредиту та заставу майна

Наглядовою інстанцією арбітражного суду області рішення залишено у силі. Відповідач, не погодившись із рішеннями, що були прийняті у справі, звернувся до судової колегії Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов із заявою, у якій просив скасувати рішення і постанову арбітражного суду області, посилаючись при цьому на таке, що господарським судом не враховано, що видача кредиту зроблена відповідно до постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 30 червня 1995 р №479 "Про заходи щодо зменшення заборгованості за енергоресурси" Наявність цієї постанови свідчить про згоду Фонду державного майна України на отримання кредиту Позивачем, оскільки на той період, коли укладали ці договори, Фонд державного майна України був підпорядкований, підконтрольний та підзвітний Кабінету Міністрів України Фонд державного майна України листом (1998 р.) підтвердив повноваження керівника Позивача, що стосується укладення договору кредиту.

Перевіривши матеріали справи, судова колегія встановила таке. У липні 1995 р сторонами у справі укладений кредитний договір зі строком погашення кредиту в січні 1996 р Кредит був цільовим — він був отриманий для оплати енергоносія

Способом забезпечення зобов'язання за кредитним договором був договір застави, предметом якого послужила продукція Позивача на суму, що перевищує отриманий кредит, залишена у користуванні, володінні і розпорядженні заставника У встановлений договором кредиту строк позивач борг не погасив

Під час укладення цих договорів Позивач перебував у процесі приватизації, що засвідчено відповідним листом Фонду державного майна України, який своїм наказом, виданим у грудні 1994 р., дав згоду на приватизацію підприємства — Позивача у даній справі, а у лютому 1995 р почався продаж його акцій

Відповідно до п 4 ст. 12 Закону "Про приватизацію майна державних підприємств" (у редакції Закону від 4 березня 1992 р) з моменту ухвалення рішення про приватизацію державного підприємства стосовно останнього припиняється дія окремих норм Закону "Про підприємства в Українській РСР", у тому числі в частині надання підприємству кредитів у сумах, що перевищують середньорічний рівень таких операцій за останні три роки

У разі якщо такі операції необхідні для ефективного функціонування державного підприємства, майно якого приватизується, вони здійснюються підприємством з дозволу Фонду державного майна України або відповідного місцевого органу приватизації.

Таким чином, укладення сторонами договорів відбулося у період, коли процес приватизації вже почався, а тому підприємство не мало права отримувати кредит у сумі, що перевищує середньорічний рівень таких операцій за останні три роки, без дозволу Фонду державного майна України.

Контрольно-ревізійне управління області, перевіривши зазначені операції підприємства за три роки, що передують приватизації, підтвердило: сума отриманого Позивачем кредиту в два з половиною рази перевищила встановлений розмір можливого кредиту.

Докази наявності дозволу Фонду державного майна України на укладення договорів у матеріалах справи відсутні. Доводи ж Відповідача про те, що укладення договорів зроблено на підставі постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України "Про заходи щодо зменшення заборгованості за енергоресурси", а отже, за згодою Фонду державного майна України, безпідставні, оскільки зазначена постанова мала рекомендаційний, а не імперативний характер.

Посилання Відповідача на лист Фонду державного майна України, датоване 1998 р., як на його дозвіл на укладення договорів також не має підстав, оскільки в цьому листі підтверджені лише повноваження керівника Позивача відповідно до статуту підприємства, що не стосується укладення договорів. За таких обставин рішення у справі, винесені арбітражним судом області, відповідають чинному законодавству та обставинам справи. А тому судова колегія Вищого арбітражного суду України з перегляду рішень, ухвал, постанов не виявила підстав для їх скасування або зміни.

Дата добавления: 2014-01-11