Поняття і система джерел права

Поняття «джерело права» уживається в юридичній літературі в чотирьох значеннях:

1) джерело права в матеріальному сенсі – це система об’єктивних потреб суспільного розвитку, зокрема, суспільні відносини та інтереси, що потребують юридичного оформлення;

2) джерело права в ідеальному сенсі – це віддзеркалення матеріального джерела права в правосвідомості законодавця та інших суб’єктів правотворчості, усвідомлення ними об’єктивних потреб суспільного розвитку;

3) джерело права в пізнавальному сенсі – це підготовчі документи і матеріали, проекти нормативно–правових актів, які використовуються в тлумаченні юридичних текстів. Такий же характер мають юридично нечинні історико–правові пам’ятники – Закони Хаммурапі, Руська Правда тощо;

4) джерело права у формальному сенсі – це юридично оформлений результат ідеологічного усвідомлення об’єктивних потреб суспільного розвитку. Інакше кажучи, формальне (юридичне) джерело права – це форма права. Поняття «форма права» показує, як зміст права організований і виражений зовні.

Види форм (юридичних джерел) права:

1) правовий звичай – стійке правило поведінки, що стихійно склалося і офіційно визнане державою. У сучасному світі правовий звичай використовується рідко: у цивільному праві (звичаї ділового обороту), в міжнародному праві (дипломатичні звичаї);

2) юридичний (судовий або адміністративний) прецедент – рішення у конкретній справі, якому надана нормативна сила і яке служить зразком для вирішення аналогічних справ. Юридичний прецедент поширений у Великій Британії та США, використовується міжнародною юстицією. Своєрідним варіантом прецеденту в країнах романо–германського типа права є судова практика, яка поглиблює розуміння закону і служить додатковим джерелом при ухваленні рішень;

3) нормативно–правовий акт – письмовий документ, який виданий в установленому порядку компетентним органом держави і містить правові норми загального характеру. Загальний характер приписів відрізняє нормативно–правовий акт від юридичного прецеденту. У системі права України та більшості інших країн нормативно–правовий акт є основним джерелом права;

4) нормативний договір – це угода між двома і більше суб’єктами правотворчості, що містить обов’язкові для них приписи. Нормативний договір є основною формою в системі міжнародного права, але використовується і в національних системах права;

5) юридична доктрина – це науково оформлені концептуальні ідеї, направлені на вдосконалення права, що містяться в працях учених–юристів. У системі національного права України та деяких інших країн юридична доктрина використовується при розробці нових законів. У системі міжнародного права юридична доктрина використовується як самостійне, хоч і допоміжне, джерело;

6) релігійний текст – це священна для віруючих книга або послання глави церкви (релігійної організації), що містить, разом із релігійними, правові норми.

У різних правових системах співвідношення та взаємодія між джерелами права має свої особливості. Наприклад, у правовій практиці в Україні не використовуються релігійні тексти, виключно рідко застосовуються юридичний прецедент і правовий звичай. Навпаки, у ряді держав Африки та Океанії правові звичаї зберігають своє значення і є основою правової системи. В Англії основною формою права залишається юридичний прецедент. Основними джерелами мусульманського права є Коран і Сунна (життєпис пророка Мухаммеда).

Дата добавления: 2014-01-11