Види правотворчості

Поєднання динамізму і стабільності. Цей принцип вимагає дотримання необхідного балансу між виданням нових норм права і внесенням змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів. Основною метою правотворчої діяльності повинне бути досягнення стабільності законодавства, забезпечення умов як можна більшій тривалості дії законів і підзаконних актів в державі.

Функція систематизації нормативно-правового матеріалу, яка полягає у впорядкуванні, об’єднанні та доповненні нормативно-правових актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових принципах нормативно-правового кодифікованого акту.

Правотворчість виступає як офіційна складова правоутворення, самостійна і завершальна його стадія. Правоутворення здійснюється до правотворчості, поряд з нею, у вигляді правотворчості, після правотворчості, у процесі реалізації права. Правоутворення здійснюється не тільки державою, але й суспільством: у правосвідомості, правовідносинах, правомірній поведінці, правових теоріях, правовій практиці, індивідуальних і колективних договорах. Вони досліджуються, узагальнюються, систематизувалися державою, а потім формулюються в нормах права, зовні виражених в нормативно-правових актах, нормативно-правових договорах, правових прецедентах, правових звичаях.

Правотворчість – це організаційно оформлена діяльність уповноважених суб’єктів по ухваленню, зміні та скасуванню правових норм, здійснювана відповідно до суспільних потреб в нормативно-правовому регулюванні.

Правотворчість необхідно розглядати в межах ширшого поняття - правоутворення і не ототожнювати з ним.

Правоутворення - це процес, який включає виникнення потреб суспільства у врегулюванні певних відносин і актів поведінки, їх усвідомлення, формулювання і юридичне оформлення у вигляді правових норм. Процес правоутворення йде безперервно, оскільки постійно виникає нові види суспільних відносин, нові суб’єкти вимагають визнання свого права, а старі – розширення або зміни своїх правових можливостей.

Правоутворення і правотворчість

Правотворення, правотворчість, законотворчость.

Ознаки правотворчості:

1) здійснюється уповноваженими суб’єктами: державою, суспільством (народом), органами місцевого самоврядування, об’єднаннями громадян, трудовими колективами;

2) виражається у встановленні (офіційному визнанні, конкретизації) нових, зміні тих, що діють і відміні застарілих правових норм;

3) одержує завершення в письмовому документі;

4) здійснюється з дотриманням процедури підготовки і ухвалення акту.

Функції правотворчості:

1) функція первинного регулювання нових суспільних відносин, яка здійснюється шляхом видання нових за змістом норм права. Наприклад, у наш час відбувається юридичне оформлення відносин, пов’язаних із використанням комп’ютерів та інформаційних технологій;

2) функція оновлення нормативно-правового матеріалу, яка передбачає зміну або скасування тих норм, які застаріли і не відповідають потребам суспільного розвитку. Наприклад, в більшості постсоціалістичних держав скасована цензура друку, яка перешкоджав розвитку демократії;

3) функція ліквідації прогалин у позитивному праві, тобто часткового або повного усунення прогалин в правовому регулюванні суспільних відносин шляхом формулювання тих правил поведінки, яких бракує. Наприклад, в кримінальному законодавстві України давно була передбачена відповідальність за викрадання людини, але була відсутня відповідальність за торгівлю людьми, хоча небезпека вказаного діяння була очевидна. Цей частковий пропуск був ліквідований шляхом ухвалення закону про внесення відповідних змін до Кримінального кодексу;

Принципи правотворчості – це керівні, основоположні ідеї, які обумовлюють відповідність правотворчості суспільним потребам. До них відносять:

1) гуманізм – пріоритетність прав людини, визнання людини як найвищої соціальної та духовної цінності;

2) гармонійна єдність інтересів особистості та суспільства. Право повинне виступати як рівноважна складова індивідуальних інтересів, що і є суспільним інтересом;

3) демократизм – вираз у праві волі народу. Один із способів безпосередньої правотворчості народу – ухвалення норм права шляхом референдуму. Проте це вельми дорога процедура, широко вживана лише в деяких невеликих державах. Принцип демократизму виявляється також в широкому обговоренні законопроектів, в конкуренції декількох варіантів законопроектів, що виносяться на обговорення парламенту;

4) гласність – ознайомлення суспільства з проектами нормативно-правових актів, вільне та конструктивне їх обговорення з метою уникнути помилок і прогалин у правовому регулюванні, підвищити його авторитетність та ефективність;

5) законність – ухвалення нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституційно закріпленого процесу правотворчості. Розробка і ухвалення нормативно-правових актів та інших форм права не повинні виходити за межі компетенції державних органів. Приписи норм права повинні відповідати конституції та міжнародним зобов’язанням держави;

6) науковість і професіоналізм. Розробкою та прийняттям нормативно-правових актів повинні займатися фахівці. Підготовка проекту нормативно-правового акту повинна здійснюватися на основі досягнень юридичної науки, а у разі потреби – й інших наук. Проект нормативно-правового акту повинен бути підданий науковій експертизі, а у разі потреби повинні бути проведені соціологічні дослідження і економічне обґрунтування;

7) зв’язок з практикою. Як правило, норми права повинні видаватися для врегулювання вже існуючих суспільних відносин. Практика реалізації правових норма повинна «помічати» прогалини та колізії в правовому регулюванні, діагностувати застарівання правових норм і необхідність їх скасування або зміни;

8) планування. Цей принцип дає можливість встановити правильну послідовність розробки і ухвалення нормативно–правових актів, виключити непродумані, випадкові акти правотворчості, запобігти дублюванню актами один одного. Недотримання цього принципу приводить до колізій і суперечностей в нормативно–правових актах, зрештою провокує свавілля і помилки в роботі правозастосовчих органів;

9) оперативність. Цей принцип вимагає швидкого реагування на змінні потреби суспільства, на появу нових суспільних відносин;

Ухвалення нових нормативно-правових актів, зміна або скасування діючих повинні відповідати вказаним принципам, бути обґрунтованим і доцільним, змістовно зваженим і конструктивним.

Дата добавления: 2014-01-11