Флішеві формації

Характерні для геосинкліналей. Фліш (швейцарське, німецьке flussen – текти) – це одноманітні за будовою осадочні товщі морських відкладів, які складаються з ритмічного чергування аргілітів, пісковиків вапняковистих, мергелів, рідше грубоуламкових порід. В петрографічному складі флішових товщ переважають уламкові та карбонатні породи переважно зцементовані і метаморфізовані, рихлі породи зустрічаються рідко. Це переважно глини полімінерального складу, які зустрічаються досить часто в розрізах флішевих товщ.

За мінеральним складом уламкові породи досить різноманітні. Тут зустрічаються кварцові, кварцово-глауконітові, кварцово-польовошпатові, аркозові та граувакові пісковики та алевроліти, мономінеральні та полімінеральні глинисті породи. Серед уламкового зустрічається вулканогенний матеріал у вигляді попелу і туфів. Для флішових формацій характерне закономірне ритмічне чергування різних типів порід. Класичний фліш представлений трьома типами шарів (елементів ритму). Такий фліш зокрема дуже поширений в Передкарпатському прогині, Криму, на Кавказі.

Перший елемент ритму представлений зернистими породами, пісковиками та алевролітами, рідше гравелітами та конгломератами. Карбонатність цього ритму невисока і зумовлена або карбонатним цементом, або зернами карбонатних порід.

Другий елемент ритму складений пелітовими породами з домішками карбонатного матеріалу: вапнякові глини, вапнякові аргіліти. Кількість карбонатного матеріалу може бути досить високою аж до появи мергелю та пелітоморфних вапняків.

Третій елемент ритму представлений безкарбонатними пелітовими породами: глинами, аргілітами. Товщина флішових ритмів невелика – від декількох сантиметрів до десятків сантиметрів, рідко 1-1,5 м.

Флішові товщі відрізняються значною товщиною – сотні і тисячі метрів і складаються із серій флішових ритмів. Зернистість в кожному ритмі закономірно зменшується знизу вверх (від грубозернистих до тонкозернистих пелітових порід).

Для флішових формацій характерні різні “флішові текстури”. Це в першу чергу гієрогліфи, а також сліди розмивів на границі елементів ритму. Флішеві породи небагаті на фауну і флору. Тут зустрічаються уламки форамініфер, брахіопод, залишки риб, тонкодисперсна органічна речовина. Породи мають діагональну та горизонтальну шаруватість морського типу зі знаками бриж, інколи градаційну шаруватість.

У флішових породах широко розповсюджені різні конкреції і формування (карбонатні, сульфідні) подібні до вугленосних і нафтоносних товщ. Породи флішу багаті на бітуми, часто вони нафтоносні, зокрема в Передкарпатському прогині. Формування флішу відбувалося в морських басейнах, обмежених “кордільєрами” (гірськими спорудами, островами, відмілинами), при певному геотектонічному режимі, зокрема при наявності малоамплітудних коливних рухів.

За даними Н.Б. Вассоєвича Карпатський флішовий басейн в крейдяному періоді представляв собою прогин довжиною в декілька сотень кілометрів при ширині 50-150 км. З одного боку тонкий прогин був обмежений вузьким підняттям (кордільєрою), яка періодично піднімалась над рівнем моря, а з другого - підводним прогином (або другою кордільєрою). Кордільєри круто піднімались над морем, але вони не могли бути єдиним джерелом зносу в басейн осадконакопичення. При землетрусах виникали великі обвали, що обумовлювали мутьєві потоки, а поблизу кордільєр накопичувався дикий фліш, представлений брекчіями і глибовими конгломератами.

Флішеві товщі широко розвинуті в палеогенових і крейдяних відкладах альпійських геосинкліналей.

Флішеві формації не дуже багаті корисними копалинами, в них зустрічаються поклади нафти і газу, вони використовуються як сировина для виробництва цементу.

Дата добавления: 2014-01-11