Наголошування прислівників і дієприслівників

Наголошування займенників

Наголошування числівників

Наголошування дієслів

Існують розбіжності між говорами південно-західного наріччя (х о джу, б у ло, при­н е сти) і південно-східного: ходж у, бул о, принест и, проте наголос українсь­кої літературної мови в основному сформувався на основі південно-східних діалектів. Тому варто звернути увагу на такі правила:

1) У дієслів з наголошеним - ти під час відмінювання наголошуємо останній склад: вест и – вед у, ведем о, ведет е, іт и – ід у, ідет е.

2) Безпрефіксні дієслова, в яких наголошено суфікс, у першій особі однини теперішнього часу мають наголос на закінченні, а в інших особах – на корені: ходж у, пиш у, любл ю, робл ю, каж у, печ у, береж у, але х о чу.

3) У дієсловах, що в минулому часі жіночого роду мають наголос на закінченні, залишають такий самий наголос і в множині: бул а – бул и, взял а – взял и, знайшл а – знайшл и.

1) Під час відмінювання числівника один наголос переходить на за­кінчення: одног о, одном у. Але один до о дного, всі до о дного.

2) У числівників 11 – 19 наголос під час відмінювання переходить на закінчення: один а дцять – одинадцять о х, чотирн а дцять – чотирнад­цять о х.

3) У орудному відмінку кількісні числівники мають наголос на останньому складі: сімом а, п’ятдесятьом а.

4) У поєднанні з числівниками два, дві, три, чотири іменники мають форму називного відмінка множини, але наголос іменників дуже часто збігається з наголосом в однині: два бр а ти, а не два брат и, дві сестр и, а не дві с е стри, два вікн а, а не два в і кна.

1. У формах родового і знахідного відмінків наголос міститься на кінцевому складі (мен е, теб е, цьог о, тог о, чог о, мог о, твог о). Але у поєднанні з прийменниками до, від, за, біля, при наголос переходить на основу: біля м е не, до т е бе.

2. Займенники с а мий, с а ма, с а ме, с а мі мають наголос на першому складі, якщо їх вжито для підкреслення точно ви­зна­че­ного часового або просторового поняття (у сполученні з вказівним зай­менником той на позначення тотож­ності). Займенники сам, сам а, сам е, сам і вживають у значенні "самостійно, без допомоги".

3. Заперечні займенники ніхто, ніщо в непрямих відмінках мають по­двій­ні наголоси за­ле­ж­но від значення: нік о го тут нема, але н і кому води подати. Н і чого робити, н і кому сказати (заперечення можливості здійснення дії).

1. Для прислівників, утворених від прикметників, характерне пере­су­ван­ня наголосу на перший склад: гар я чий – г а ряче, головн и й – г о ловно, де­ш е вий – д е шево, сол о дкий – с о лодко, хол о дний – х о лодно, зел е ний – з е лено, вес е лий – в е село, шир о кий – ш и роко.

2. Дієприслівники, утворені за допомогою суфікса -ачи, - учи, мають на­голос або на по­чат­ку, або на кінці слова: стояч и, лежач и, п и шучи, несуч и. Треба розрізняти наголос у прис­лів­нику – читати л е жачи шкідливо і дієприслівнику – читати, лежач и на дивані; прислівнику слухали ст о ячи і дієприслівнику простудитися, довго стояч и на морозі.

Дата добавления: 2014-01-11