Методики редагування

Для різних видів літератури часто розробляють детальні інструкції, в яких описують, як на практиці слід застосовувати методи контролю, виправлення, пошуку, експертних оцінок, моделювання і т. п. Такі інструкції, адаптовані до конкретного виду літератури, називають методиками редагування. Розроблена ціла низка таких методик. В редагуванні широко засто­совуються методики лінгвістичного, текстологічного та літературознавчого до­сліджень, закони логіки, психології та інших гуманітарних дисциплін.

Розглянемо методику виправлення рукопису, тобто систему найбільш раціональних прийомів, що застосовуються редактором у певній послідовності під час роботи над текстом та іншими специфічними формами подання інформації.

Робота редактора над рукописом починається з його прочитання. Під час першого читання не рекомендується вносити якісь поправки, але можна робити позначки на полях олівцем. Перш ніж приступити до редакторської правки рукопису, необхідно продумати послідовність роботи, визначити, які додаткові відомості потрібно зібрати, які види правки доведеться використовувати.

Правка – це практична реалізація висновків редакторського аналізу, що передбачає внесення змін до тексту. Лише після підготовчої роботи редактор може безпосередньо перейти до правки тексту. Виправляючи текст, редактор використовує помітки, які він попередньо зробив, коли ознайомлювався з рукописом і перевіряв фактичний матеріал. На цьому етапі проводиться і мовна, і стилістична правка.

Отже, основними завданнями редакторської правки є: 1) усунення огріхів, виявлених під час редакторського аналізу і не виправлених під час авторського доопрацювання; 2) досягнення виразності і ясності формулювань; 3) перевірка фактичного матеріалу; 4) усунення хиб структури, мови і стилю; 5) ідейне збагачення твору.

Основні правила виправлення тексту: доречність, одноступеневість, зрозумілість, компактність.

За ступенем і характером змін у тексті правка поділяється на такі різновиди: правка-скорочення, правка-опрацювання, правка-перероблення, правка-вичитування. За суб’єктом виконання правка поділяється на такі різновиди: авторська, редакторська, коректорська. Для створення якісного тексту у процесі редагування редактор широко використовує і компенсаційні правки.

Компенсаційна правка – це спосіб збереження необхідного обсягу тексту. Видами компенсаційної правки є: правка при переставленні тексту, правка при вставленні додаткового тексту, правка при видаленні тексту, правка при заміні тексту.

Переставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення помилки компонент повідомлення переміщають в iншу позицiю.

Часто цей метод використовують, щоб позбутися помилок у композиції повідомлення. Такий метод виправлення дає змогу в повному обсязi зберегти всі складовi частини авторського тексту, а, отже, обсяг повiдомлення не змiнюється. Таким чином, авторський оригiнал залишається майже незмiненим, як цього й вимагають норми авторського права. Проте i такий найпростіший метод виправлення, особливо на макрорівнях, редактор обов’язково повинен узгоджувати з автором, iнакше можна порушити хронологічну послідовність події, логічних зв'язків тощо.

Вставленням називають такий метод формалізованого виправлення, коли для усунення з повiдомлення помилки в позицiю, де вона є, додають потрiбний компонент. Його найчастіше застосовують у місцях, де треба чіткіше вирізьбити настрій і, рідше, увиразнити смислову основу тексту. У випадках, коли вставлення повинні пояснити логічну тканину викладу, вони бувають зумовлені або композиційними, або редакторськими видаленнями.

Найiстотнiшою негативною характеристикою вставлення є те, що редактор, не маючи тексту-прототипу, повинен пристосувати текст вставлення до авторського стилю. Таке пристосування є, звичайно, дуже важким. Пiд час його виконання редактор також може внести в повідомлення недостовірну інформацію. Тому такi виправлення слiд обов’язково погоджувати з автором.

Вставлення – виправлення великого обсягу часто вимагає вiд редактора, щоб вiн замiнив автора, сягнувши його квалiфiкацiйного рiвня. Отже, серед iнших формалiзованих виправлень цей метод є найтрудомiсткiшим.

Основні прийоми компенсації при вставленні додаткового тексту: 1) видалення тексту, без якого можна обійтися; 2) зменшення до мінімуму міжслівних пробілів; 3) зменшення міжлітерних просвітів; 4) об’єднання двох або декількох абзаців (за умови, що кількість знаків у кінцевих рядках менша, ніж місткість рядка даного формату); 5) видалення міжрядкових пробілів шляхом заміни кількох заголовків врозріз тексту заголовками у підбір з текстом.

Видаленням називають такий метод формалізованого виправлення, при якому з повідомлення усувають компонент, що містить помилку.

Завдяки видаленням зменшується обсяг авторського оригiналу й відбувається компресування інформації в повiдомленнi.

Поряд iз тим, iнколи можна ненавмисно видалити компонент тексту, в якому, крiм відхилення, є ще й цiнна iнформацiя. Таким чином, видалення вносять в авторський оригiнал зміни, що суперечить нормам авторського права. Тому їх обов’язково слiд погоджувати з автором.

Основні прийоми компенсації при видаленні тексту: 1) вставлення нового тексту замість видаленого (коли видалення призводить до необхідності набирати багато рядків); 2) збільшення міжслівних пробілів до гранично припустимого розміру у виправленому і сусідньому (сусідніх) рядків; 3) розподіл абзацу на декілька частин; виведення частини тексту у виноску; 4) введення додаткового ступеня рубрикації.

Замiною називають такий метод формалiзованого виправлення, коли в повiдомленнi на мiсце видаленого компонента, що містив помилку, вставляють iнший, без помилки. Метод замiни використовують тодi, коли вiдхилення неможливо позбутися ні методом переставлення, ні методом видалення.

Найпростiшим рiзновидом такої правки є словесна, тобто така, яка корегує настрiй розповiдi. У неясних текстах вона немов би нашаровується на правку-переставлення.

Порiвняно з iншими методами (переставлення, видалення, вставлення), замiна складнiша, оскiльки вимагає одночасно i видалення, i вставлення тексту. Iнодi спрощує виконання замiни текст iз помилкою (текст-прототип), який полегшує пристосування до авторського стилю. Внаслiдок замiни обсяг повідомлення змінюється несуттєво (стає ненабагато бiльшим чи меншим).

До негативних наслiдкiв виправлення методом замiни належить те, що редактор вносить у текст змiни, проти яких автор може заперечувати з позицiй захисту своїх авторських прав. У такому випадку редактор може запропонувати авторовi виконати замiну самостiйно. Негативною характеристикою замiни є також можливiсть ненавмисного видалення з повiдомлення цінної iнформацiї, а також внесення редактором недостовiрної iнформацiї. Крiм того, трудомiсткiсть замiни значно вища, нiж у переставленнi й видаленні.

Скороченням називають таку правку, коли методом видалення окремих компонентiв з повiдомлення скорочують його обсяг, iнодi до наперед заданої величини. При цьому зовсiм не обов’язково, щоби компоненти, які видаляють, містили помилки. Правка-скорочення –спосіб досягнення стислості викладу без втрат для змісту.

Типовими прикладами необхiдностi скорочення є газетнi повiдомлення, що повиннi займати площу не бiльшу, нiж визначено на сторiнцi, або радiо- чи телеповiдомлення, якi мусять чiтко вкладатися у час передачi. Чинники, що викликають правку-скорочення: нестача місця на шпальті, недоліки літературної форми твору, перевищення договірного обсягу матеріалу, невідповідність матеріалу його жанру. Також необхідність правки-скорочення може виникнути в текстах, де забагато роздумів, цитат, посилань, однотипних прикладів та цифр, складних синтаксичних конструкцій.

Скорочення допомагає скомпресувати iнформацiю в повiдомленнi, не вимагаючи великої кiлькостi процедур i пристосування до авторського сталю. Недолік же полягає в тому, що частину iнформацiї при цьому втрачають. Скорочення повiдомлення вимагає обов’язкового погодження з автором.

Основним же видом правки-скорочення є редакторська праця, що пов’язана з підготовкою збірників та хрестоматій. Маючи справу з таким матеріалом, редактор наче б то повторює всю роботу, зроблену до нього укладачем чи автором, перевіряє чи вдало був відібраний матеріал, чи немає необхідності заповнити пробіли, що могли виникнути при відборі.

У такому випадку, окрім способу, викладеного вище, можна також використовувати деякі спеціальні прийоми. Перш за все, це так зване посилання (відсилка). У ході викладу читачеві рекомендується ознайомитись з тим чи іншим поняттям в іншій спеціальній статтю при цьому виключається необхідність повторень, а об’єм статті скорочується. Далі, це використання умовних скорочень. Цей прийом поширений в енциклопедійних виданнях. Слово-поняття, для якого подається дефініція, зазначається лише спочатку, а далі – дається лише перша літера цього слова. Поширені також різного роду умовні скорочення та абревіатури. І, на кінець, щоб текст займав менше місця, його подають без абзаців, використовуючи шрифти дрібнішого кеглю.

У наукових текстах скорочення (спрощення) часто побудоване на заміні родового поняття видовим і навпаки. Спрощення тексту також досягається шляхом видалення інформації, що повторюється (тавтологій). Та іноді ці тавтології можуть використовуватись для виділення, підкреслення, посилення думки, надання їй додаткових відтінків, для "навіювання" її читачеві. Тому критерієм межі можливого скорочення слугує читацька адреса наукового твору.

Оскільки для наукових текстів характерною є велика кількість складних речень різних типів, які іноді перенасичують текст, утруднюючи його розуміння, редактор прагне спростити, скоротити конструкцію, лаконізувати виклад, замінити складні речення на прості, зберігши ті ж самі семантичні відношення у новому реченні. Лаконізація, спрощення конструкції виявляється і в прагненні редактора запобігти підрядності в складнопідрядному реченні.

Правка-опрацювання – це найбільш поширений різновид редакторської роботи. Опрацюванням називають таку правку помилок, коли в повiдомленнi роблять переставлення, видалення, заміни, вставлення та скорочення, причому загалом ступінь редагованостi повідомлення не перевищує 25-30%.

Правка-опрацювання – це комплексний вид правки, що включає: 1) відбір та аналіз фактичного матеріалу; 2) покрашення композиції рукопису(усунення логічних помилок і композиційних недоліків); 3) мовну правку тексту (удосконалення мовно-стилістичних засобів, зміна заголовків); 4) перевірку правильності загального оформлення рукопису.

У процесі правки-опрацювання редактор зобов'язаний, якщо можливо, зберегти і хід роздумів автора, і його аргументацію, і особливості його індивідуального стилю й манери викладу (якщо вони не протирічать норма літературної мови). Всі суттєві поправки повинні обов’язково бути обговорені з самим автором.

Зміст правки-опрацювання полягає в тому, щоб окремими виправленнями надати усьому рукопису кращого звучання і літературної форми, підвищити теоретичний чи художній рівень праці, домогтися більшої чіткості та ясності формулювань. Редакторська майстерність має проявлятися у вмінні редактора відчути, знайти безпомилково саме те місце у рукописі, котре підсвідомо турбувало і автора, одразу ж спіймати вислизнувше від автора слово і посадити в потрібне, лише для нього призначене гніздо. При цьому обережне і уважне відношення до редагованого тексту, до стилю, до творчих особливостей автора слід вважати найважливішою умовою правки.

Іншою важливою умовою правки-опрацювання для редактора є необхідність у будь-якому випадку аргументувати свої виправлення, доводити їх. Кожне виправлення наукового чи літературного характеру може бути внесене в рукопис не тоді, коли редакторові здалося, що його варіант кращий, що та чи інша фраза йому "не подобається, не звучить". Якщо б редактор орієнтувався на цей принцип у роботі, то в основі редагування як творчого процесу лежало б суб’єктивне начало. Будь-яке виправлення може бути внесене у рукопис тоді, коли воно є об’єктивно необхідним, коли не мотив "мені не подобається", що виражає лише суб’єктивну думку редактора про дану частину тексту, а серйозна аргументація наукового чи літературного характеру робить виправлення неминучим.

Опрацювання, як правило, використовують стосовно тих повідомлень, якi мають порівняно велику кiлькiсть помилок. Опрацювання дає змогу значно вдосконалити повідомлення.

Однак водночас воно має і свої недоліки: 1) веде до появи змiн у авторському текстi; 2) виникає необхідність пристосування до авторського стилю; 3) можливе ненавмисне спотворення iнформацiї; 4) опрацювання із трудомісткою процедурою.

Переробленням називають таку правку помилок, яка вимагає переставлення, видалення, замiни, вставлення та скорочення. Правка-перероблення – це різновид творчості, що передбачає кардинальну зміну первісного авторського варіанту тексту.

Причини правки-перероблення: 1) погане стилістичне оформлення матеріалу; 2) жанр не відповідає темі; 3) надмірна кількість логічних помилок; 4) тема не розкрита.

Цей метод, як правило, застосовують до тих повідомлень, автори яких подають цiнну для реципiєнтiв iнформацiю, проте мають низький квалiфiкацiйний рівень, погано володіють мовою літературного чи наукового твору, невміло висловлюють свої думки. Редактор, опрацьовуючи текст, використовує фактичний матеріал, наданий автором. При цьому він повинен зберегти, по можливості, особливості авторського стилю. Завдяки використанню цього методу вдається суттєво пiднести науковий та мистецький рiвень повiдомлень.

Правка-перероблення близька за своєю природою до таких форм літературної праці, як літературний запис та співавторство. Редактор повинен точно знати, чого вимагати від автора, як направити його зусилля на висвітлення основних питань. Обов’язком редактора є допомога авторові у чіткому формулюванні думки. В деяких випадках редагування рукопису перетворюється на співавторство – значну частину праці пише сам редактор.

Звичайно, успішно використовувати правку-перероблення може лише досвідчений редактор, людина з різнобічними знаннями, яка добре ознайомлена з тією галуззю, якій присвячені праця.

Серед негативних характеристик методу слiд назвати: 1) наявнiсть у текстi максимальних за обсягом змiн (автори сприймають такий метод виправлення негативно, якщо його використовують без їх згоди); 2) необхiднiсть пристосування до авторського стилю, що пов’язане зi значними труднощами; 3) найвища серед усiх методiв виправлення трудомiсткiсть виконання.

Застосовувати перероблення слiд у виняткових випадках, причому бажано лише за попередньою згодою автора.

Правка-вичитування – це читання тексту “наскрізь”. Правка-вичитування – порівняння початкового тексту з відредагованим, всебічно вивіреним варіантом. Як правило, при правці-вичитуванні вписуються пропущені при друці літери, виправляються помилки, неправильне написання. Якщо в процесі вичитування знайдені ще більш суттєві недоліки, текст слід виправити, після чого знову передрукувати.

При правці-вичитуванні всі зміни робляться безпосередньо в тексті чорнилами. Недопустимою є переробка чи домалювання неясно віддрукованих знаків (потрібний знак вписується над закресленим).

Розрізняють коректорське вичитування, як стадію видавничого процесу, якою завершується підготовка оригіналу до здачі у друк, і правку-вичитування як самостійний вид редакторської роботи.

Основна мета коректорського вичитування – завершити підготовку оригінала таким чином, щоб при проходженні коректур зробити мінімальну правку. Як самостійний вид редагування правка-вичитування використовується при підготовці до випуску перевидань, а також документальних матеріалів найрізноманітнішого характеру.

Ретельне вичитування тексту книги, яка повинна перевидаватися, необхідна у будь-якому випадку. Адже, як показує практика, помилка може бути допущена у будь-якій книзі, навіть коли перевидаються класичні праці.

Перш за все, необхідно уважно прочитати текст. Подальшими аспектами попередньої роботи над рукописом є: 1) з’ясування незрозумілих літер, цифр і знаків, повторюваних знаків, що потребують одноманітного оформлення; 2) звіряння рубрик тексту зі змістом; 3) перевірка нумерації глав, розділів, параграфів, таблиць, додатків, формул, сторінок; 4) перевірка правильності посилань; 5) перевірка послідовності розміщення передмов (якщо їх кілька); 6) з’ясування особливостей орфографії та пунктуації, авторського стилю і манери викладу.

Необхідно пам’ятати, що текст передається за новою орфографією, але з точним збереженням стилістичних особливостей і специфічних виразів, що характерні певній епосі чи середовищу.

Методичними прийомами правки-вичитування є одночасність сприйняття змісту тексту і типових повторюваних операцій; вертикальний контроль (контроль за відхиленнями в оформленні однотипних елементів); двоступеневе вичитування.

Розподіл виправлення на види є умовним. Як правило, у роботі над конкретним матеріалом редактор використовує елементи різних видів виправлення.

Питання до самоперевірки:

1. Перелічіть основні методи редагування.

2. Що таке методика редагування?

3. Сформулюйте основні завдання редакторської правки.

4. На які види поділяється правка за ступенем і характером змін у тексті?

5. Що таке компенсаційна правка?

6. У чому полягають переставлення, вставлення, видалення та заміна як методи формалізованого виправлення?

7. Що таке правка-скорочення?

8. У чому полягає правка-опрацювання?

9. Що таке правка-перероблення?

10. У чому суть правки-вичитування?

Основні поняття і терміни: едитологія, методи редагування, методи аналізу, методи синтезу, алгоритмічні методи, методи точних математичних та логічних розрахунків, методи наближених математичних та логічних розрахунків, методи соціологічних досліджень, методи моделювання, методи інформаційного пошуку, методика редагування, правка, правка-скорочення, правка-опрацювання, правка-перероблення, правка-вичитування, компенсаційна правка, переставлення, вставлення, видалення, заміна.

Дата добавления: 2014-01-11