Соціальна мобільність та її різновиди

Соціальна структура суспільства та стратифікація.

Типології суспільств.

Сутність суспільства як соціального феномену.

Тема: Суспільство як соціальна система

1. Сутність суспільства як соціального феномену.. Соціологічна думка від свого зародження постійно намагалась осмислити сутність та основні засади функціонування суспільства, найхарактерніші його особливості.

Античні філософи (Аристотель, Платон) ототожнювали суспільство з державою. У середньовіччі поширеною була думка про те, що суспільство виникло внаслідок домовленості людини з Богом. У нові часи побутувала ідея суспільного договору між людьми, внаслідок якого постало суспільство.

У середині ХІХ на початку ХХ століття соціологія запропонувала якісно нове розуміння суспільства. Конт і Спенсер (англ. філософ і соціолог) вважали його динамічним утворенням, що як і кожен живий організм, перебуває у постійному розвитку.

Суспільство – це найбільше об’єднання людей з усталенними зв’язками між ними, різноманітною взаємодією, певною історією та культурою. Суспільство – як система взаємодії людей – визначається певними внутрішніми суперечностями: між природою і суспільством, між різними соціальними спільнотами, між суспільством і особистістю. Ці зв’язки і взаємодії послугували основою для різноманітних соціологічних концепцій суспільства.

Погляди соціологів щодо розуміння суспільства:

Учені-соціологи	Трактування суспільства
О.Конт (франц. філос. і соціолог)	Вважав суспільство функціональною системою, структуру якої складають сім’я, класи і держава і яка базується на поділі праці і солідарності

М.Вебер (нім. філос., соціолог та історик)	Суспільство – це система взаємодій людей, що є продуктом соціальних, тобто орієнтованих на людей, дій
Т.Парсонс (америк.. соціолог)	Визначав суспільство як систему соціальних дій і відносин між людьми, в основі яких є норми і цінності
К.Маркс	Суспільство – це сукупність відносин між людьми, що складаються в процесі їхньої спільної діяльності й історично розвиваються.

У залежності від погляду на суспільство як фундаментальну категорію, у соціології формувалися різноманітні теорії суспільства, у розвитку яких можна виокремити 3 періоди:

1) кінець ХVIII – початок ХХ ст. – соціологія функціонувала як сукупність поглядів щодо промислового суспільства. Суспільство, яке зароджується, має індустріальний характер, економічна система визначає тип суспільства;

2) 20-ті – кінець 60-х рр. ХХ ст. – суспільство тлумачили як державно-монополістичний, розвинутий капіталізм, як суспільство масової культури;

3) 70 – 90-ті рр. ХХ ст. – суспільство дістало назву інформаційного.

Різними є погляди на причини і процес виникнення суспільства. Зокрема філософські погляди зводяться до трьох теорій:

1) природна – праця створила людину, перетворивши стадо на культурне угрупування виробників;

2) божественна - Бог створив людину, заповів їй матеріальний світ і моральний закон;

3) космічна – людство створено інопланетянами, які маніпулюють ним у власних цілях.

У широкому знач енні під суспільством розуміють сукупність відносин і зв’язків між людьми, що історично розвиваються і складаються в процесі їхньої спільної життєдіяльності. У вузькому розумінні – це певний етап людської історії (рабовласницьке, докапіталістичне, ранньофеодальне суспільство) або окреме, індивідуальне суспільство (соціальний організм), наприклад, індійське суспільство, радянське суспільство тощо.

Найхарактернішими рисами суспільства є:

· спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;

· цілісність і сталість;

· здатність підтримувати і відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв’язків;

· певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей;

· автономність, самодостатність, самовідтворення, саморегулювання і саморозвиток.

Суспільство – це сукупність усіх засобів взаємодії та форм об’єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми та характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.

У наведеному визначенні суспільство розглядається як цілісна система, що складається з індивідів, котрі перебувають між собою у тісному взаємозв’язку. Тобто можна сказати, що це певна соціальна система.

Соціальна система – цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодія, відносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми та цінності.

Соціальна система може бути представлена в п’яти аспектах:

1) як взаємодія особистостей, кожна з яких є носієм індивідуальних якостей;

2) як соціальна взаємодія, наслідком якої є становлення соціальних відносин і утворення соціальних груп;

3) як групова взаємодія, в основі якої лежать ті чи інші загальні обставини (місто, село, трудовий колектив тощо);

4) як ієрархія соціальних позицій (статусів), що займають особистості, і соціальних ролей, які вони реалізують, виходячи з даних соціальних позицій;

5) як сукупність норм і цінностей, що визначають характер і зміст діяльності (поведінки) елементів даної системи.

Суспільне життя відбувається в трьох основних сферах життєдіяльності – економічній, соціально-політичній та духовній.

Вихідною структурою суспільства є економічна сфера. Оскільки основне призначення суспільства – відтворити існування живих людських істот, то економічна сфера орієнтована в першу чергу на забезпечення вітальних (тобто життєутворюючих і життєзберігаючих) потреб індивідів.

Соціально-політична сфера суспільства – це сфера, в якій здійснюється взаємодія індивідів та соціальних спільнот, це сфера продукування способів і форм спілкування, правил взаємостосунків між людьми. Ця сфера пов’язана з формуванням різноманітних соціальних систем, соціальних спільнот, соціальних інститутів.

Духовна сфера є сферою духовного виробництва, процесом формування і функціонування об’єктивних форм духовного життя – мистецтва, моралі, релігії, філософії. культурних цінностей, науки, виховання, освіти.

Усі структурні компоненти рівнозначні та рівноправні.

Отже, суспільство – це універсальний спосіб організації соціальних зв’язків і соціальної взаємодії, який забезпечує задоволення всіх основних потреб людей. Міжособистісна взаємодія, базується на певних правилах, нормах, звичаях.

Щоб забезпечити стійкість соціальних відносин, від яких залежить буття суспільства, люди створюють своєрідну систему закладів, установ, що контролюють поведінку їх членів.

У соціологічній навчальній літературі поняття «соціальний інститут» використовується в двох значеннях:

· у першому випадку під ним розуміють сукупність певних осіб, установ, які забезпечені певними матеріальними засобами і реалізують конкретну соціальну функцію (н-д, держава, трудовий колектив, сім’я та ін.);;

· у другому випадку під інститутом розуміють певний набір стандартів, норм поведінки осіб і груп у конкретних ситуаціях.

Соціальний інститут – відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства Завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їх входження у життя суспільства і реалізація ними певних соціальних функцій і ролей. Соціальні інститути — це механізми самоорганізації спільного життя людей, органи управління ним.

Саме поняття «соціальний інститут» вперше у науковий обіг запровадив англійський соціолог Г.Спенсер. Він вирізняв п’ять основних соціальних інститутів, які творяться спільнотами для кращої організації їхнього внутрішнього життя і стосунків між ними:

· домашні або сімейні інститути, які створюють родини, упорядковують сімейне життя, виховують дітей, готують їх до дорослого життя;

· обрядові чи церемоніальні інститути, які регулюють повсякденну поведінку людей, встановлюють звичаї, обряди, етикет;

· політичні інститути (держава, партії, органи судочинства, армія), що є носіями існуючих у певному суспільстві політичних інтересів і відносин,

· церковні інститути, котрі забезпечують інтеграцію суспільства, встановлюють моральні норми і принципи людського співжиття;

· професійні й промислові інститути (гільдії, цехи, профспілки), які виникають на основі розподілу праці.

Призначення соціальних інститутів – задовольняти важливі суспільні потреби групи.

В залежності від сфер життєдіяльності виділяють такі соціальні інститути: економічні (розподіл праці, власність, заробітна плата тощо); політичні або інститути влади (держава, армія, інститут права тощо); інститути в сфері культури (традиції, звички, мораль тощо).

Кожна людина користується послугами безлічі структурних компонентів соціальних інститутів, вона:

· народжується і виховується в сім’ї;

· навчається в школах, установах різного роду;

· працює в різних організаціях, установах, підприємствах;

· користується послугами транспорту, житла, розподілу та обміну благ;

· черпає інформацію з газет, телебачення, радіо;

· реалізовує своє дозвілля;

· використовує гарантії безпеки, а такими гарантами є міліція, армія, охорона здоров’я тощо.

Тобто, впродовж життя кожна людина, задовольняючи свої потреби, включається в мережу соціальних інститутів.

Соціальний інститут виникає і функціонує, задовольняючи ту чи іншу соціальну потребу. Якщо ця потреба стає незначною або зовсім зникає, то поступово зникає і соціальний інститут, який її задовольняв.

Кожен соціальний інститут характеризується певними складовими елементами:

· наявність мети своєї діяльності;

· конкретні функції, що забезпечують досягнення цієї мети;

· наявність засобів і установ, за допомогою яких досягаються цілі;

· регламентація та контроль за взаємодією суб’єктів – система норм, санкцій, стимулів.

За критерієм способу регулювання поведінки людей вирізняють формальні та неформальні соціальні інститути.

Формальні інститути засновують свою діяльність на чітких принципах (законах, указах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі певних санкцій, пов’язаних із заохоченням і покаранням. До таких інститутів належать держава, армія, школа тощо.

Неформальні інститути не мають чіткої нормативної бази; соціальний контроль встановлюється за допомогою норм, закріплених у громадській думці, традиціях, звичаях. До них належать різні культурні й соціальні фонди, об’єднання за інтересами тощо.

Процес виникнення і становлення соціальних інститутів називається інституціоналізацією.

Соціальні інститути, таким чином, є детермінантами організованості в суспільстві. Чим стабільніше, впорядкованіше функціонують соціальні інститути, тим міцніше суспільство, тим динамічнішим є його розвиток.

Упорядкованість суспільства базується на взаємопов'язаних ролях, відповідно до яких особистість бере на себе обов'язки по відношенню до інших і в той же час вимагає від інших виконання своїх обов'язків. Для пояснення цього явища в соціології використовується поняття соціального контролю.

Соціальний контроль – це спосіб соціальної регуляції поведінки і підтримання суспільного порядку. Соціальний контроль, умовно кажучи, реалізує функцію охоронця суспільного порядку. Якби не було соціального контролю, люди могли б робити все, що їм заманеться. Тому соціальний контроль – це, свого роду, фундамент стабільності у суспільстві. Його відсутність або послаблення призводять до безладу, хаосу, соціальної аномії (ігнорування норм і правил).

Нормативно обмежуючи стиль життя своїх членів, суспільство здійснює контроль за тим, щоб ніхто суттєво не відхилявся від прийнятих правил.

Механізмами соціального контролю за членами суспільства є:

• соціалізація, тобто процес засвоєння соціальних ролей і культурних норм, який передбачає, що люди будуть виконувати свої ролі несвідомо, за звичкою, традицією, перевагами. Людина повинна прагнути впорядкувати своє життя, добровільно підкорятися законам суспільства і відчувати розгубленість та роздратування, якщо ці закони порушуються;

• груповий тиск. Кожна людина є членом тієї чи іншої первинної групи (сім'я, студентська група та інші). Група має свої неписані норми взаємодії, поведінки. Член такої групи повинен дотримуватися мінімуму тих вимог, норм, які існують в ній. Якщо цього не відбувається, до порушника застосовуються неформальні санкції. Це може бути суспільний осуд або ізоляція.

Тобто схема механізму соціального контролю передбачає контрольовану діяльність індивідів і контролюючу діяльність суспільства (соціальних груп, інститутів тощо).

Формальний соціальний контроль здійснюється державними органами шляхом визначення заборонених дій і використання певних санкцій за їх порушення. Такий контроль здійснюється в тих соціальних структурах, де дотримання прийнятих норм обумовлено статутами, правилами, інструкціями. Агентами формального соціального контролю є уповноважені на це органи державної влади, які можуть застосовувати до порушників соціального порядку адміністративні заходи – покарання.

Неформальний соціальний контроль – результат самоорганізації взаємодії. Агентами неформального соціального контролю виступають самі групи, спільноти, найбільш авторитетні їх члени (санкції – фізичне насильство, докори, висміювання, відмова у підтримці тощо ).

Головними структурними елементами соціального контролю є норми та санкції.

Норми – це приписи того, як правильно поводити себе у суспільстві (заборона чи дозвіл робити те чи інше), які виражаються в усній чи письмовій формі. Це певні еталони, зразки, які визначають, що люди повинні говорити, думати, робити в конкретних ситуаціях.

Соціальна норма виражає межу допустимої поведінки особистості, соціальної групи чи спільноти.

Порушення одних норм передбачає м’яке покарання – недоброзичливий погляд, несхвалення, насміхання; порушення інших – жорстке покарання (тюремне ув’язнення або смертну кару, яку у нашій державі замінено на довічне ув’язнення).

Іншими словами, норми – це обов’язки однієї особи по відношенню до іншої чи до групи осіб.

У кожному суспільстві трапляється певне порушення норм. “Охоронцями” норми виступають санкції. Санкції – це не лише покарання, а й винагороди, які сприяють дотриманню норм.

Санкції (з лат. – сувора постанова) – стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної поведінки для забезпечення внутрішньої згуртованості і безперервності суспільного життя.

Санкції поділяють на позитивні і негативні; на формальні і неформальні:

1) формальні, позитивні – публічне схвалення з боку офіційних організацій: урядові нагороди, премії, вчені ступені, звання, високі посади, почесні грамоти тощо;

2) неформальні, позитивні – публічні схвалення але не з боку офіційних організацій: компліменти, дружня похвала, доброзичливе ставлення, слава, визнання лідерських якостей тощо;

3) формальні, негативні – покарання, передбачені юридичними законами, адміністративними інструкціями, розпорядженнями (позбавлення громадянських прав, тюремне ув’язнення, арешт, звільнення з роботи, штраф, конфіскація майна, пониження у посаді тощо);

4) неформальні, негативні – покарання, які не передбачені офіційними інстанціями: зауваження, осудження, висміювання, злі жарти, відмова у підтримці стосунків, наклепи, скарги тощо.

Норми і санкції взаємопов'язані. Якщо у якоїсь норми відсутня санкція, яка її супроводжує, то така норма перестає бути регулятором реальної поведінки.

2. Типології суспільств. Типологізація суспільств – це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

Дата добавления: 2014-01-11