Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Соціальна структура суспільства та соціальна стратифікація

Соціальна структура суспільства (від лат. structura – будова чого-небудь, спільність частин певного цілого) – це внутрішній устрій суспільства, що складається з певних елементів, які відповідно розташовані, впорядковані і взаємодіють між собою..

Основним елементом соціальної структури є соціальні спільноти (соціальні групи, класи, прошарки, нації, професійні, політичні групи тощо).

Соціальні спільноти – це такі об’єднання людей, які характеризуються відносною цілісністю і формуються на основі:

· культурно-історичної самобутності (народи, нації);

· родинних зв’язків та схожості стадій життя (сімейні, статево-вікові та ін.).

Соціальні спільноти виникають у процесі історичного розвитку людства і різняться величезною різноманітністю форм та змістових зв’язків всередині них. Вони є продуктом діяльності людей. На ранніх етапах розвитку людства люди об’єднувалися у родини, роди і племена на основі кровноспорідненого зв’язку, шукаючи в цих первісних спільнотах захисту від диких тварин, стихійних сил природи чи зовнішніх ворогів. Тобто на перших етапах розвитку людство тяжіло до творення спільнот, керуючись радше зовнішніми причинами, прагненням забезпечити своє існування і виживання у ворожому і загрозливому для нього світі. З часом у дію вступають інші спонукальні причини, і об’єднання відбувається на основі спільних виробничих інтересів і потреб, релігійних вірувань, політичних поглядів, хобі тощо. Інакше кажучи, з розвитком суспільства зовнішні об’єктивні чинники, які зумовлювали створення первісних спільнот, дедалі більше поступаються місцем внутрішнім суб’єктивним чинникам людського співжиття.

Одні спільноти складаються об’єктивно, незалежно від волі та бажання людей (класи, верстви, нації); інші створюються свідомо і цілеспрямовано (політичні партії, громадські організації тощо).

Cпільноти, що формують суспільство:

ü спільноти, засновані на родинних зв’язках: сім’ї, родини у більш широкому значенні слова;

ü соціально-демографічні спільноти: чоловіки, жінки, молодь, люди пенсійного віку тощо;

ü поселенські й територіально-регіональні спільноти: населення міста, села, певного регіону (наприклад, Західної чи Східної України);

ü спільноти, засновані на ґрунті культурно-історичної та етнічної самобутності: народи й нації;

ü спільноти, утворені на основі розподілу праці і професійної діяльності: класи, стани, прошарки;

ü спільноти і соціальні групи, пов’язані єдністю цілеспрямованої діяльності: прихильники певних політичних ідей, члени релігійних громад, творці мистецьких рухів і напрямів, різного роду неформальних угруповань тощо.

Спільноти, з яких складається суспільство, різняться між собою:

• кількісним складом (від невеликих соціальних груп до суспільства в цілому);

часом існування (від кількох годин до сторіч);

критерієм об’єднання (спільність тих чи тих інтересів, симпатій, цінностей, які поділяються їхніми членами);

рівнем згуртованості та організованості (від неформальних груп до об’єднань і партій зі своїми статутами і програмами);

• характером діяльності (про# чи антисуспільної, пассивно-споглядальної чи активно#перетворювальної, спонтанної чи цілеспрямованої тощо) і т. ін.

Людина з початку свого життя входить у ці спільноти, а згодом творить нові, відповідно до умов її розвитку та існування. Причому індивід може входити до різних спільнот одночасно.

Таким чином с оціальна структура розкриває внутрішню будову і всю різноманітність зв’язків у суспільстві.

Оскільки соціальна структура суспільства – це внутрішній устрій суспільства, то у соціальній структурі виокремлюють такі підструктури:

1) професійна – сукупність існуючих у суспільстві професійних груп і відносин між ними;

2) етнічна – основним елементом етнічної структури є нація – історично складена стійка спільність людей, яка утворилася на основі єдності виникнення, спільної території, культури, мови, свідомості;

3) соціально-демографічна – включає статево-вікову, сімейну структуру і детермінується статтю, віком (чоловіки, жінки, діти, молодь, особи працездатного віку, пенсіонери). Соціально-демографічна структура відображає статистичні параметри таких явищ, як народжуваність, смертність, шлюбність, міграційний обмін населення між містом і селом, між різними територіями;

4) соціально-поселенська (соціально-територіальна) – рухома і мінлива й охоплює територіальні спільноти (міське, сільське населення). Формується на підставі нерівномірності розміщення виробництва й розселення людей;

5) соціально-класова – це соціальні класи, верстви, групи. Вона відображає картину соціальної нерівності.

Отже, сучасне суспільство характеризується наявністю соціальних груп. Одні з них розпоряджаються значно більшими ресурсами багатства та влади, ніж інші. Існуючу в суспільстві нерівність між індивідами та об’єднаннями індивідів, що виявляється в неоднаковому доступі до соціальних благ і ресурсів та володінні ними, називають соціальною стратифікацією. Саме слово «стратифікація» запозичене в геологів. Воно означає розміщення пластів різних порід по вертикалі. Якщо зробити зріз земної кори по вертикалі на певну відстань, то ми побачимо, що під прошарком чорнозему є прошарок глини, потім піску і т.д. Кожний пласт складається з однорідних елементів. Так само і в суспільстві.

Отже, соціальна стратифікація – це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві, в певний історичний період.

Соціальна нерівність – ситуація, в якій існує нерівномірний розподіл дефіцитних ресурсів суспільства (влади, освіти, престижу) між різними прошарками суспільства. Основним мірилом нерівності виступають гроші.

Соціальна стратифікація має такі особливості:

· по-перше, стратифікація – це рангове розшарування населення, коли вищі верстви знаходять у більш привілейованому становищі, ніж нижчі;

· по-друге, кількість вищих верств значно менша за нижчих (кількість депутатів, багатих політиків є значно меншою, ніж кількість простого наседлення).

У суспільстві нема страт, які б включали в себе як високоосвічених людей, які мають певну владу, так і безвладних бідняків, які виконують непрестижну роботу. Багаті входять в одну страту з багатими, а бідні – з бідними.

До основних критеріїв стратифікації відносяться:

1) дохід, власність;

2) освіта;

3) влада;

4) престиж.

Перші три критерії (дохід, освіта, влада) – мають об’єктивні одиниці виміру (гроші, роки, люди). Престиж – четвертий критерій – є суб’єктивним показником, що відтворює рівень поваги, якою користується у суспільній думці та чи інша професія, посада, рід діяльності.

Відомий російсько-американський вчений П.Сорокін вважав, що стратифікація в суспільстві має три основні види:

1) економічна – за рівнем доходу, де багатство і бідність – полюси, між якими розташовані та відмежовані одна від одної різні верств;

2) політична, що означає поділ населення на правлячу меншість і підпорядковану більшість;

3) професійна – за ієрархічною будовою шкали професій в залежності від важливості виконання ними функцій в житті суспільства.

Два підходи до стратифікації:

1) суб’єктивний – ґрунтується на принципі само ідентифікації, тобто оснований на міркуванні самих членів суспільства стосовно того, до якого соціального прошарку або класу вони себе відносять;

2) об’єктивний – базується на принципах, що не залежать від думки індивіда (найчастіше – це характер праці і рівень доходів).

4. Соціальна мобільність. З міни соціального положення індивідів виражаються поняттям «соціальна мобільність». Тобто, мобільність – це зміна місця того чи іншого соціального суб’єкта в соціальній структурі

Під соціальною мобільністю, зазвичай, розуміють рух індивідів між різними соціальними позиціями, протягом якого вони здійснюють перехід від однієї соціальної групи чи верстви до іншої.

Поняття соціальної мобільності ввів в науковий обіг російсько-американський учений П.Сорокін у 1972 р.

Можливість переходу людини з однієї соціальної групи чи верства в іншу залежить від самої людини, її активності, творчих здібностей, таланту і вольових якостей.

У сучасній науці розрізняють два види соціальної мобільності:

1) горизонтальна – передбачає перехід індивідів з однієї соціальної групи в іншу без зміни соціального статусу (наприклад, переміщення індивіда з однієї конфесії в іншу; з однієї сім’ї в іншу, з одного громадянства с- в інше, з однієї політичної парті і іншу);

2) вертикальна – передбачає перехід індивіда з однієї групи до іншої зі зміною соціального статусу (з учнів у студенти); у зв’язку з укладанням шлюбу із неодруженого у статус одруженого тощо.

У свою чергу вертикальна мобільність може бути:

1) висхідною, коли індивід збільшує свої доходи, підвищує освіту, здобуває владу, визнання, престиж – здійснює соціальний підйом є мобільним вгору (менеджер – комерційний директор);

2) нисхідною, коли індивід втрачає у власності, владі, визнанні, здійснює соціальний спуск, зазнає деградації і є мобільним донизу.

Вертикальна мобільність може бути як індивідуальною, яка стосується окремого індивіда, так і колективною, яка характерна для цілої групи (студентська група закінчила п’ятий курс, всі одержали дипломи і тим самим змінили в певній мірі свою позицію у суспільстві: перейшли з лав студентів у лави фахівців).

Також виокремлюють внутрішньогенераційну мобільність та міжгенераційну.

Генерація – сукупність людей, що народилися впродовж певного календарного періоду. Розрізняють реальну генерацію (її складають ті, хто народився одночасно, або ровесники) та гіпотетичну генерацію (її утворюють люди, що живуть одночасно, або сучасники різного віку}.

Внутрішньогенераційна мобільність – це висхідна або нисхідна мобільність окремої людини протягом її життя. Інколи даний вид соціальної мобільності ще називають кар’єрою чи кар’єрним зростанням протягом власного життя.

Міжгенераційна мобільність – це рух індивіда по соціальній шкалі між різними поколіннями. Вивчаючи даний тип мобільності, можна з’ясувати як змінились соціальні позиції поколінь дітей у порівнянні з поколіннями батьків.

Ступінь соціальної мобільності використовується як показник рівня відкритості і рухомості суспільства або, навпаки, – його консервативності, замкнутості.

Суспільство, де можливості мобільності досить широкі, і де групи людей можуть вільно пересуватись по сходинках суспільної ієрархії, вважається відкритим.

Суспільство, в якому ці переміщення суттєво обмежені, називається закритим.

Домінуючі тенденції у соціальній мобільності в Україні, що були виявлені дослідженнями українських вчених у 90-х роках XX століття:

• масова примусова, недобровільна міжпрофесійна мобільність, зумовлена кризовим станом суспільства у період інституціональних змін, яка знижує попит на деякі професії, наявність безробіття тощо;

• нисхідні соціальні переміщення як домінуючі тенденції у процесах соціальної мобільності для абсолютної більшості населення;

• висхідні соціальні переміщення як характерна тенденція для відносно невеликих соціальних груп (переважно для правлячої еліти);

• зміна професії як складова стратегії виживання;

• вимушена самозайнятість без професійної перекваліфікації; рух у нисхідному напрямку суттєво переважає над рухом у висхідному напрямку;

• стратегії успіху властиві переважно молоді, у той час, коли для середнього і старшого покоління характерні стратегії виживання.

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Типи суспільств | Гетьманчук П.М
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-11; Просмотров: 1019; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.033 сек.