Середовища. · Економічні механізми природокористування

· Економічні механізми природокористування

· Плата за природокористування

· Проблеми гармонізації взаємодії між суспільством і природою

6.1. Соціально-економічний механізм взаємодії суспільства і

природи. Природокористування і природні ресурси

Природокористування - процес експлуатації природних ресурсів з метою задоволення потреб суспільства.

Елементи природи, що використовуються суспільством у виробничій діяльності і є її сировинною й енергетичною базою називають природними ресурсами.

Елементи природи, що впливають на життя й діяльність людей, але не беруть участі в матеріальному виробництві розглядаються як природні умови.

Необхідно зауважити, що чіткого розмежування між природними ресурсами та природними умовами в реальному житті не існує.

Існує три основних чинники розвитку економіки будь-якої країни:

1) головний - трудові ресурси;

2) засоби виробництва;

3) природні ресурси.

Економіка буде нормально функціонувати, якщо будуть нормально функціонувати її складові. При такому підході, природні умови проживання також включаються у природні ресурси

Таким чином, природні ресурси - елементи й сили природи, що людина використовує або може використовувати для своїх життєвих потреб

Отже природокористування носить соціально-економічний характер і потребує комплексного підходу до його організації.

Ставлення до природного середовища є мірою соціальних і технічних досягнень людського суспільства, характеристикою рівня цивілізації.

Класифікація природних ресурсів подана на рисунку 6.1.

Природні ресурси

Рисунок 6.1.- Характеристика природних ресурсів.

6.2. Економічний і еколого - економічний принципи природокористування. Перехід до соціоекологічного принципу природокористування

Домінуючим принципом природокористування донедавна залишався економічний принцип, згідно з якім критерієм ефективності господарської діяльності вважається одержання максимальної економічної вигоди при мінімальних витратах.

Нарощування маси ресурсів, що використовуються у виробництві, при

такому екстенсивному методі йде без зміни ефективності їх використання. При тільки економічному принципі природокористування цілком ігноруються екологічні проблеми, антропогенне навантаження зростає швидкими темпами.

З кінця 70-х років XX сторіччя, коли порушення динамічної рівноваги в геоекосистемах почало приносити величезні економічні збитки, у природокористуванні спочатку не сміло, а потім уже ширше почали впроваджувати еколого-економічниий принцип природокористування відповідно до якого критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при найменшому шкідливому впливі на природне середовище.

Упровадження в практику в 70-х – початок 80-х років еколого-економічного методу природокористування дало визначені результати, проте він не зміг розв'язати існуючого протиріччя між суспільством і природою, тому що поняття «найменший шкідливий вплив на природне середовище» дуже не конкретне й розпливчасте.

На сучасній стадії взаємодії природи й суспільства стає ясно, що для зберігання природного середовища та існування самого життя на Землі необхідні нові підходи до організації виробничої діяльності, при який не будуть порушуватися природні кругообіги речовини й обмінно-енергетичні процеси в біосфері.

Природокористування повинно базуватися на новому соціоекологічному принципі, при якому критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обов'язковому зберіганні динамічної рівноваги в геоекосистемах.

Сиціоекологічний принцип природокористування потребує переходу від нераціонального екстенсивного природокористування, при якому природозахисні дії спрямовані на боротьбу з негативними наслідками нераціонального природокористування, до раціонального, рівноважного при якому суспільство повинно контролювати природокористування, охорону й зберігання природи й оптимізацію середовища існування людей так, щоб узагалі не виникало конфлікту між суспільством і природою.

Отже, раціональне природокористування можна визначити як збалансовану взаємодію суспільства й природи, що забезпечується досягненням компромісу між соціально-економічними потребами суспільства й спроможністю природи задовольнити їх без істотної шкоди для свого нормального функціонування.

Зараз суспільство і навколишнє природне середовище варто розглядати як складну соціально-еколого-економічну систему, у якій економічні соціальні й екологічні питання повинні розглядатися в єдиному комплексі.

6.3. Завдання раціонального природокористування

Серед найбільш загальних завдань раціонального природокористування доцільно назвати наступні:

Комплексний підхід до вивчення та використання природного середовища, що передбачає:

а) науково обґрунтоване визначення потреб суспільства в природних ресурсах, нових джерелах ресурсів та їх економічну оцінку;

б) створення загальної теорії природокористування;

в) наукове прогнозування масштабів та наслідків зростаючого впливу багатогранної діяльності суспільства на природне середовище;

г) комплексне вивчення впливу господарської діяльності на природне середовище та оперативний моніторинг за напрямами, величиною та динамікою його зміни в результаті цього впливу;

д) розробку теорії та принципів практичного створення раціональних природно-технічних систем та створення оптимальних моделей таких систем як форм територіальної організації продуктивних сил суспільства.

В цьому відношенні важливим завданням раціоналізації природокористування є розробка та впровадження технологічних схем комплексного використання природних ресурсів.

Можна назвати основні загальні вимоги, що стосуються всіх природокористувачів:

1) максимальне використання всієї маси ресурсу, що вилучається з природного середовища (включається до господарського обігу); використання всіх корисних елементів (властивостей), що входять до складу ресурсу; повна утилізація як технологічних так і супутніх відходів, як сировини для подальшої переробки;

2) ефективне очищення різноманітних відходів виробничого та побутового характеру, що є основними агентами забруднення природного середовища, а також очищення вже забруднених природних компонентів;

3) ззастосування альтернативних видів енергії;

4) озеленення;

5) застосуванн схем водоспоживання замкнутого циклу з метою економії водних ресурсів та запобігання забруднення гідросфери;

6) переважне застосування агротехнічних та агробіотехнологічних методів ведення сільського господарства та скорочення до мінімально можливих рівнів агрохімічних заходів;

7) оптимізація меліораційних заходів, яких нараховується понад 35 видів. Меліорація - це корінна або суттєва зміна природного середовища з метою його покрашення для ведення господарства (сільського, лісового) або для життєдіяльності людини. Будь-яка меліорація - це зовнішнє вторгнення до усталеного механізму взаємодії компонентів природного середовища. Беручи до уваги складність такого механізму та недостатній рівень його вивченості людиною, неважко зробити висновок про неможливість достовірного передбачення великої сукупності результатів меліораційного втручання та запобігання негативних його наслідків;

8) створення системи заповідних природних об'єктів;

9) важливим завданням є комплексний підхід до вибору методів (напрямів) вирішення проблем природокористування, які б передбачали оптимальне поєднання наукових досліджень та розробок, впровадження якісно нових виробничих технологій, адміністративно-примусових заходів, законодавче регулювання, застосування методів економічного примусу та стимулювання, природоохоронної освіти та виховання, популяризації та пропаганди природоохоронних ідей, використання можливостей міждержавного (міжнародного) природоохоронного співробітництва. Особливе місце серед комплексу таких заходів на сучасному етапі взаємодії суспільства й природи відіграє економічне регулювання природокористування, яке дає можливості (у тому числі і фінансові) та створює економічні умови для успішного здійснення всіх перелічених напрямів.

6.4. Розрахунок еколого-економічної ефективності виробничих

процесів. Визначення еколого-економічної шкоди

Ефективність будь-якого процесу, у тому числі й процесу природокористування, визначається співвідношенням між досягнутим корисним результатом і витратами, що знадобились для цього.

Одним із показників ефективності виробництва є його природоємність, що у першому наближенні розраховується за формулою:

(6.1)

де - сумарна вартість використаних природних ресурсів (у грошовому

вираженні), Е - сумарний економічний ефект.

Для підрахунку еколого-економічної ефективності виробництва (Е₁),

слід враховувати (у грошовому виразі): а) загальний економічний ефект (Е₀);

б) вартість використаних природних ресурсів (Р); в) прогнозовані збитки від забруднення навколишнього середовища, або еколого-економічну шкоду (ЕШ);

г) вартість природозахисних заходів (З).

Еколого-економічна ефективність (Е₁) виробничих процесів визначається

за формулою:

Е₁ = Е₀ – (Р + ЕШ + З) (6.2)

При екстенсивному розвитку економіки природоємність дуже велика, отже ефективність виробництва мала. Зниження показника природоємності можливо за рахунок росту національного доходу без збільшення витрат природних ресурсів або їх зниження. Це можливо за рахунок упровадження нових технологій виробництва, переходу на маловідходні і безвідходні технології, технологій, які зберігають енергію, використання вторинної сировини й відходів.

Ефективність господарської діяльності знижується за рахунок забруднення навколишнього середовища. Збитки від забруднення навколишнього середовища враховуються за допомогою так званої еколого-економічної шкоди. Виходячи з концепції еколого-економічної системи будь-яка шкода, що завдається природному середовищу, неминуче призводить до шкоди господарській та соціально-економічній (антропосній) підсистемам. Тобто, при розгляді категорії еколого-економічної шкоди необхідно виходити з поняття економічна шкода - економічні та виражені в грошовому виразі неекономічні втрати суспільства, яких можна було й уникнути при оптимальному стані природного середовища, що порушується в результаті техногенного впливу.

За своїм змістом економічні втрати від забруднення природного середовища являють собою екологічну складову суспільно необхідних затрат, тобто витрат суспільства, що викликані негативним впливом на природні компоненти процесів виробництва та споживання продукції. Це насамперед витрати, що пов’язані з впливом забруднення на здоров’я людей (недовиробництво національного доходу, додаткові витрати на лікування та профілактику хвороб, виплати із соціальних фондів), додаткові затрати на компенсацію інтенсивного зносу основних фондів промисловості, житлово-комунального господарства та викликані цим різноманітні витрати.

Загальний економічний збиток (шкода) від забруднення навколишнього середовища розраховується за формулою:

ЕШ=З_ЗН·R_i +З_КГR_і +З_СХ +З_ПрФ (6.3)

де: ЕШ – еколого – економічна шкода;

З_ЗН - питомий збиток нанесений здоров'ю населення;

З_КГ - питомий збиток нанесений комунальному господарству;

З_СГ - питомий збиток нанесений сільському й лісовому господарству;

З_Пр - питомий збиток нанесений промисловості;

R_і- чисельність населення в зоні дії забруднення;

S - площа сільськогосподарських і лісових господарств;

Ф - вартість основних промислово-виробничих фондів.

6.5. Економічні оцінки і стимули відтворення природного

Дата добавления: 2014-01-11