Середовища

Рівноваги між інтересами виробництва й станом навколишнього середовища можна досягти за допомогою екологічних витрат, до яких відносять витрати (грошові) для проведення заходів, що перешкоджають негативним екологічним змінам у навколишньому середовищі.

Розрізняють затрати на запобігання еколого-економічної шкоди та затрати на її ліквідацію й компенсацію збитків.

Затрати на запобігання забруднення – це будівництво очисних споруд, зміна технології, попередня обробка палива, нейтралізація або розведення рідких відходів, промислових стоків, створення санітарно-захисних зон, екологічна паспортизація об'єктів, збір, транспортування й спалювання відходів, захист від шуму, вібрації, негативного впливу потужних фізичних полів (радіаційного, електричного, магнітного). Ці витрати зменшують величину еколого-економічної шкоди, але не входять до неї.

Затрати на ліквідацію наслідків від тих забруднень, яких не вдалося уникнути – це витрати на евакуацію із заражених зон та їх дезактивацію, відновлення ґрунтів, лісів, рекреаційних зон, здоров’я людей і т.д.. Чим більше витрат вкладається в природоохоронну діяльність, тим менше їх знадобиться для ліквідації збитку від забруднень навколишнього середовища і навпаки. При цьому, загальна сума витрат буде найменшою при такому рівні забруднення навколишнього середовища, при якому перші витрати дорівнюють другим. Співвідношення екологічного (у точ. ГДК) і економічного (у точ. 4) оптимуму вкладень коштів у природоохоронну діяльність подана на рисунку 5.1.

Рівень екологічних порушень, що відповідає мінімуму сумарних екологічних витрат, зветься еколого-економічним стимулом природного середовища. Мінімуму екологічних витрат можна досягти, обираючи природозахисні технології, ціна яких набагато менше економічного. збитку, якого вдається уникнути з їхньою допомогою. Різниця між розрахованими розмірами збитків від забруднення природи до проведення природозахисних заходів і після складає відвернений економічний збиток ().

Загальні витрати на проведення природоохоронної діяльності можна представити у вигляді формули:

В = П_В +К_В Е_Н (6.4)

де: П_В - поточні витрати на утримання природоохоронного устаткування; К_В - капітальні витрати на будівництво очисних споруджень, покупку природоохоронного устаткування і т.д.; Е_Н - нормативний коефіцієнт ефективності (у більшості галузей він = 0,12).

Ефективність природоохоронних заходів – (Е_ПОЗ) у загальному випадку може бути розрахована за формулою:

Е_ПОЗ = , (6.5)

де відвернений економічний збиток (економічна шкода) за рахунок зниження забруднення;

В – річні витрати на здійснення природоохоронних заходів.

Зараз фінанси, що виділяються на екологічні потреби, значно відстають від потреб у них, що призводить до значного перевищення сум збитку, нанесеного господарству нераціональним природокористуванням, над витратами по його раціоналізації.

У нашій країні витрати на природоохоронну діяльність складають менше 1% валового національного продукту (ВНП), а сума збитків від забруднення навколишнього середовища на порядок вище і складає приблизно 8 - 9 % ВНП. Для різкого зниження цього збитку необхідно в 10-20 разів збільшити витрати на природоохоронну діяльність, що для нашої теперішньої економіки є складним завданням.

Однією з причин відсутності зацікавленості підприємств у природоохоронній діяльності є часта розбіжність у часі моменту забруднення або нанесення шкоди навколишньому середовищу з моментом розплати за нього. Забруднення повітря, води й продуктів харчування, особливо радіоактивне, може позначитися на нашому здоров'ї через декілька років і десятиліть. А люди схилі більше думати й піклуватися про сьогодення, ніж про майбутнє, хоча на усунення збитку в майбутньому і будуть потрібні витрати, які в багато разів перевищують прибуток, отриманий ціною порушення законів екології. Це явище одержало назву принципу віддаленості подій. Для подолання цього психологічного бар'єру необхідні тривале екологічне виховання та освіта. Поряд із поліпшенням екологічного виховання та освіти, найважливішим завданням держави є створення таких умов функціонування підприємств, щоб вони були змушені займатися природоохоронною діяльністю.

Як вважають багато вітчизняних і закордонних учених, одним із напрямків вирішення екологічних проблем є необхідність створення такої системи планування, стимулювання й керування природокористуванням, щоб нераціональне природокористування було економічно збитковим і навпаки - підприємства, що виконують правила науково-обґрунтованого природокористування одержували б додатковий прибуток. Такий механізм повинен містити в собі органічно об'єднані методи безпосереднього й опосередкованого регулювання природокористуванням.

Метод безпосереднього регулювання включає систему адміністративно-правових обмежень у природокористуванні, що базуються на технологічних стандартах, граничнодопустимих межах забруднень. Найважливішими економічними стандартами є нормативи якості навколишнього середовища - гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин у природних середовищах. На основі ГДК розробляються нормативи гранично припустимих викидів шкідливих речовин в атмосферу (ГДВ) і їх скидання у водні басейни (ГДС). Ці нормативи розробляються індивідуально для кожного джерела забруднення з таким розрахунком, щоб сукупний вплив на навколишнє середовище всіх джерел у даному районі не призводив до перевищення ГДК. Іноді підприємству можуть бути встановлені тимчасові норми - тимчасово узгоджені викиди (ТУВ), що припускають перевищення ГС, ГДВ на час проведення природоохоронних заходів.

Опосередковане (непряме) керування природокористуванням повинно базуватися на системі заходів економічного стимулювання, зберігання й відтворення природного середовища.

Шлях економічного стимулювання набагато ефективніше. За допомогою різноманітних важелів (цін, платежів, податкових пільг і кредитів) держава робить для підприємств більш вигідним матеріально, тобто більш прибутковим, дотримування природоохоронного законодавства, чим порушувати його.

Економічний механізм охорони навколишнього середовища містить у собі цілий ряд інструментів впливу на матеріальні інтереси підприємств і окремих робітників. Насамперед це лімітоване природокористування, фінансування природоохоронної діяльності, створення екологічних фондів і ін. Найважливішим з економічних методів керування є правильне застосування матеріального стимулювання, що припускає застосування не тільки мір заохочення, але і покарання.

До мір матеріального заохочення відносяться такі як: установлення податкових пільг - сума прибутку, із якого стягається податок, зменшується на розмір, який цілком або частково відповідає природоохоронним витратам; звільнення від оподатковування екологічних фондів і природоохоронного майна; застосування заохочувальних цін і надбавок на екологічно чисту продукцію (овочі зі зниженим утриманням нітратів, пестицидів, ядохімікатів і інших шкідливих речовин можуть коштувати дорожче, а значить їх вигідніше буде продавати й вирощувати); застосування пільгового кредитування підприємств, ефективно здійснюючих охорону навколишньої природної системи (зниження відсотка за кредит або безкоштовне кредитування).

До мір матеріального покарання відносяться: уведення спеціального додаткового оподатковування економічно шкідливої продукції, що випускається із застосуванням екологічно небезпечних технологій, штрафи за екологічні правопорушення.

Підприємства тільки тоді охоче будуть займатися природоохоронною діяльністю, коли буде розроблений і повсюдно впроваджений такий механізм стимулювання, при якому дотримується така нерівність:

В_ПОД < (П_УТ +О_П +К_П +Ц_Н) (6.6)

де: В_ПОД - витрати на природоохоронну діяльність;

П_УТ - прибуток від утилізації відходів;

О_П - пільги по оподатковуванню;

К_П - пільги кредитування; Ц_Н - надбавки до ціни.

Або В_ПОД < (П_НЛ +П_НЗ +П_РВ +Ш +О_ДО), (6.7)

де П_НЛ - плата за понадлімітне використання ресурсів природи;

П_НЗ - плата за наднормативне забруднення навколишнього середовища;

П_РВ – плата за розміщення відходів у навколишньому середовищі;

Ш - штрафи; О_ДО - додаткове оподатковування.

Найкращі результати досягаються при розумному сполученні економічної зацікавленості з достатньо жорстким адміністративним контролем аж до карного примусу.

6.6. Економічні механізми природокористування

Можна виділити такі елементи економічного механізму природокористування:

- плата за користування природними ресурсами;

- система економічного стимулювання природоохоронної діяльності;

- плата за забруднення навколишнього середовища;

- створення ринку природних ресурсів;

- вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного фактора, особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;

- екологічні фонди;

- екологічні програми;

- продаж прав на забруднення;

- система “застава – повернення ”;

- екологічне страхування.

На основі економічних оцінок має вводитися платність природокористування. Введення платного природокористування має сприяти більш адекватному врахуванню екологічного фактора в економіці, раціональному використанню природних ресурсів. Певним чином плата за природні ресурси є аналогом екологічного податку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату:

- за право користуватися природними ресурсами;

- за відновлення та охорону природних ресурсів.

Суттєвого значення в системі платного природокористування набули різноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсів та забруднення довкілля. Повинні застосовуватися суворі санкції, економічна та правова відповідальність. Зокрема, розмір штрафів має бути значним, щоб реально впливати на діяльність виробника.

Оплатне природокористування визначає характер системи економічного стимулювання природоохоронної діяльності, заходів із зниження забруднень навколишнього середовища.

До системи економічного стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів та інші заходи.

Особливо широко застосовуються податки. В екологічних (зелених) податків дві мети:

- зробити вартість продукції більш адекватною щодо витрат (у тому числі на охорону природи та покриття збитків навколишнього середовища).

- сприяти політиці, при якій збитки компенсує забруднювач, а не суспільство в цілому (реалізація принципу “забруднювач платить ”).

Держава дає лише початковий поштовх, впливаючи на ціни. Усе інше виконують ринкові механізми: впливають на поведінку виробника та споживача, на попит та пропозицію продукції у залежності від ступеня її екологічності тощо.

В загальному випадку для виробників податкові пільги повинні встановлюватися з урахуванням рівня проведення природоохоронних заходів, екологічності виду діяльності. При вживанні ефективних заходів доцільне зменшення оподаткованого прибутку, наприклад, скорочення його на суму, яке підприємство реінвестувало на охорону природи.

В деяких випадках податки взагалі можуть не вимагатися. Наприклад, від податків звільнюються екологічні фонди. Таку політику доцільно проводити і щодо прибутків, отриманих від утилізації вторинних ресурсів та відходів, для внесків організацій, а також грантів на охорону природи.

З позицій переходу економіки до стійкого розвитку, система податків повинна передбачати підвищені податки на галузі, які експлуатують природу. Це знизить вигідність внесків на їх розвиток.

Важливим є і регіональний аспект. В місцевості з напруженою екологічною ситуацією система оподаткування повинна бути більш м’якою у порівнянні з екологічно чистими регіонами. Пільгові податки мають надаватися державним та приватним підприємствам, які виробляють екологічне обладнання, матеріали, а також тим, що пропонують екологічні послуги (будівництво та реконструкція природоохоронних об’єктів).

Підвищені податки має сенс застосовувати при оцінюванні екологічно небезпечної продукції (препаратів, що руйнують озоновий прошарок, етилованого бензину, пестицидів, енергоємної техніки). Для того, щоб дати промисловості час на на перехід до виробництва альтернативної продукції, цей податок необхідно зробити прогресивним у часі.

За деякими оцінками частка податків, пов’язаних із природокористуванням має зрости на порядок та складати 30-50% прибуткової частини державного бюджету.

Вимагає поліпшення система державних субсидій для економіки. В наш час субсидії відіграють анти екологічну роль. Особливо це помітно на прикладах двох економічних комплексів ПЕК та АПК.

Прискорена амортизація основних фондів добре випробувана у світі як стимулятор пріоритетних видів діяльності ДТП. Підприємство, завищуючи амортизаційні відрахування, скорочує розмір оподаткованого прибутку. В результаті цього його чистий прибуток зростає.

Створення ринку природних ресурсів актуальне в умовах їх дефіцитності та можливості отримання значних коштів від їх продажу. Цивілізований ринок ресурсів дасть можливість активно залучати капітал у природо експлуатаційну галузь. Створення бірж природних ресурсів, проведення аукціонів, де підприємці могли б закупати права на розробку та оренду, за умов жорсткого екологічного контролю та комплексної екологічної експертизи, могли б суттєво збільшити державні та регіональні прибутки від природокористування.

Ринок природних ресурсів (перш за все, землі) повинен передбачати і створення іпотечної системи. Власники ресурсів зможуть використовувати їх для отримання інвестицій у розвиток виробництва.

Концепція удосконалення ціноутворення в економіці має важливе значення для поліпшення природокористування. Є два аспекти цієї проблеми:

- досягнення ДТП, запровадження мало викидних технологій натикаються на неефективність ресурсозбереження через низьку вартість ресурсів. За таких умов розумне підвищення цін стимулювало б перехід на режим економної експлуатації;

- більш того, ціна повинна враховувати рівень екологічної безпеки продукції. Чиста екологічно продукція має бути дешевшою за ту, виробництво якої пов’язане з негативним впливом на довкілля, або ту, яка сама є небезпечною для природи та здоров’я людини.

Важливе значення для фінансової сторони охорони природи відіграють позабюджетні фонди. Основна мета їх формування - створення незалежної від державного бюджету централізованого джерела фінансування природоохоронних потреб. Серед їх основних задач:

- фінансування та кредитування програм та науково – технічних проектів, спрямованих на покращення стану довкілля та забезпечення екологічної безпеки населення;

- мобілізація фінансових ресурсів на природоохоронні заходи та програми,

- економічне стимулювання раціонального природокористування, запровадження чистих технологій;

- сприяння розвитку екологічного виховання та екологічної свідомості.

Джерела формування екологічних фондів: в основному платежі підприємств за викиди ⁄ скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів, штрафні платежі, кошти за відшкодування заподіяних збитків, добровільні внески.

Для реалізації важливих екологічних завдань велике значення має формуванняекопрограм – комплексних заходів. Цільові екологічні програми в нашій країні необхідні для вирішення наступних питань:

- виконання міжнародних зобов’язань (охорона озонового шару, подолання проблеми парникового ефекту, збереження біорозмаїття);

- охорона та раціональне використання природних ресурсів;

- охорона особливо цінних природних об’єктів;

- реабілітація зон екологічного лиха.

Великі перспективи має розвиток ринкових механізмів продажу прав на забруднення. Одна з важливих його складових – право на продаж різного виду викидів та скидів. Спрощена схема цього механізму така. Підприємство, що бажає розширити своє виробництво, має вибір: створити надійну систему очищення у себе або викупити право на додаткове забруднення у іншого підприємства. В результаті загальна сума забруднень не збільшується, а сума витрат на охорону природи мінімізується.

Документом, що закріплює права є екологічна ліцензія – вид цінних паперів, що законно надає дозвіл на викиди конкретної забруднюючої речовини протягом конкретного часу. Загальна кількість екологічних ліцензій підприємства має відповідати фактичному рівню сукупних викидів.

На одну й ту саму забруднюючу речовину ціна екологічної ліцензії може змінюватися в залежності від сезону, часу доби, ситуації у регіоні (нормальна, екстремальна).Використання екологічної ліцензії замість податків дасть можливість замінити державне регулювання ринковим.

Найбільш старим та надійним економічним інструментом в охороні довкілля є заставна система. Повернення порожніх пляшок, використаних елементів живлення, пластикових контейнерів. Незважаючи на простоту даний механізм суттєво знижує надходження забруднень до навколишнього середовища (у тому числі і токсичних), зберігає значні кошти й ресурси завдяки утилізації

Можливим економічним механізмом запобігання або пом'якшення наслідків екологічних катастроф є екологічне страхування – страхування відповідальності підприємства-джерела підвищеного ризику за завдання шкоди через аварію, технічний збій або стихійне лихо.

До екологічного страхування належать:

- страхування загальної громадянської відповідальності перед третіми особами, яке передбачає відшкодування збитків майну юридичних осіб та громадян, а також шкоди здоров’ю населення в результаті аварій та катастроф.

- страхування відповідальності за завдання шкоди навколишньому середовищу. Під цим розуміють страхування власниками потенційно небезпечних об'єктів у зв'язку з необхідністю відшкодування збитків третім особам. Цей вид страхування передбачає покриття витрат на ліквідацію наслідків забруднення та прямих майнових збитків постраждалих третіх осіб.

Екологічне страхування може здійснюватися в добровільній та обов'язковій формі. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховиком та страхувальником. Умови й порядок визначаються Законом України про страхування від 7. 03. 1996.

Обов'язковим є страхування підприємств, внесених до затвердженого законодавством переліку екологічно небезпечних об'єктів. З цією метою створюється банк даних (екологічний архіваріус) про небезпечні для навколишнього середовища підприємства та виробництва.

В основі рангування підприємств за ступенем їх екологічної небезпеки лежать оцінки вірогідності страхового ризику (події, щодо якої проводиться страхування) та потенційних економічних збитків. В залежності від величини останніх виділяють три групи:

- особливо небезпечні – група А. Повинні обов'язково підлягати страхуванню.

- небезпечні – група Б. Рішення про страхування приймають регіональні природоохоронні органи.

- мало небезпечні – група В. Підприємства страхують ризик екологічних аварій на добровільній основі.

Страхове відшкодування виплачується в розмірах, передбачених чинним цивільним законодавством і визначається в результаті розгляду справи в судовому або іншому порядку. Страхове відшкодування містить:

- компенсацію збитків пов'язаних із пошкодженням або загибеллю майна;

- суму збитків, пов'язаних із погіршенням якості життя та стану навколишнього середовища;

- витрати необхідні для врятування життя та майна осіб, яким завдано шкоди;

Не відшкодовуються збитки, пов'язані з генетичними наслідками забруднення навколишнього середовища.

Забезпечення екологічної безпеки населення та господарських об'єктів на всіх рівнях реалізується через створення системи екологічного страхування. До неї входять такі фонди:

- Страхові фонди підприємств – джерел підвищеного ризику:

- фонди взаємного страхування, що створюються галузевими чи регіональними об'єднаннями таких підприємств;

- фонд страхування екологічного ризику, який забезпечує захист інтересів третіх осіб, у випадку завдання їм збитків аварійним забрудненням, та компенсацію збитків самого страхувальника. Фінансові ресурси цього фонду формуються за рахунок коштів екологічного фонду та страхових компаній, що стимулюють природоохоронну діяльність.

Страхові фонди підприємств та фонди взаємного страхування призначені для компенсації, як правило, невеликих збитків. Розміри внесків та величина відшкодування збитків із цих фондів визначаються спільним рішенням учасників у кожному конкретному випадку. Схема роботи таких фондів полягає в тому, що підприємства-забруднювачі та громадяни (реципієнти) вносять деяку суму в один чи кілька фондів, які у випадку виникнення страхового випадку компенсують постраждалим збитки. об'єднання фондів у єдину систему дає можливість переміщувати капітал, тимчасово розміщувати вільні кошти на депозитних банківських рахунках.

Практично підприємство не може власноруч ліквідувати наслідки страхових випадків, викликаних техногенними аваріями. Єдиною формою захисту інтересів і населення, і підприємств є страхування.

Країни, що вводять у себе систему екологічного страхування найчастіше стикаються з такими проблемами:

- відсутність методології страхування екологічного ризику;

- відсутність методик нормальних оцінок збитків, особливо завданих здоров'ю населення;

- необхідність пошуку перестраховика для виконання зобов'язання або створення резервних фондів.

В механізмі екологічного страхування не передбачені часові рамки відповідальності страховика, а також способи визначення характеру забруднення (постійне, поодиноке).

Угода укладається на один рік і може бути продовжена за бажанням підприємства. При укладенні визначається сума страхових платежів. Вона встановлюється, як правило, в % від річного обороту підприємства. Найвищий він може бути в енергетичному комплексі, нафтохімічній, хімічній та лісо обробній промисловості, металургії.

Підприємства, із якими протягом 2 та більше років без перерви укладали угоди екологічного страхування користуються пільгами. Знижка від суми складає протягом двох років – 10%; трьох – 15%; чотирьох – 20.5%; більше – 30%.

Дата добавления: 2014-01-11