Радіаційна безпека

Радіаційна безпека – стан радіаційно-ядерних об'єктів та навколишнього середовища, що забезпечує неперевищення основних дозових лімітів, виключення будь-якого невиправданого опромінення та зменшення доз опромінення персоналу і населення нижче за встановлені дозові ліміти настільки, наскільки це може бути досягнуто і економічно обґрунтовано.

Радіаційний зважуючий фактор - коефіцієнт, що враховує відносну біологічну ефективність різних видів іонізуючого випромінювання. Використовується винятково при розрахунку ефективної та еквівалентної доз.

Використання поняття ризику в практиці протирадіаційного захисту людини

Ліміти доз опромінення населення і персоналу (включаючи і дози при запланованому підвищеному опроміненні) встановлюються з урахуванням шкали ризиків, завдяки якої імовірність несприятливих наслідків у сфері практичної діяльності, пов'язаної з дією або використанням джерел іонізуючого випромінювання може бути зіставлена з імовірністю втрати здоров'я або життя в інших сферах, не пов'язаних з радіаційним фактором.

При використанні величини ризику оперують такими поняттями як знехтуваний ризик, прийнятний ризик і верхня границя індивідуального ризику. У відповідності з міжнародною практикою в НРБУ-97 прийнято:

Rзн=10^-6	знехтуваний ризик
Rпр(А)=10^-4	прийнятний ризик для персоналу
Rпр(В)=10^-^5	прийнятний ризик для населення
Rінд(А)=10^-3	верхня границя індивідуального ризику для персоналу
Rінд(В)=5*10^-5	верхня границя індивідуального ризику для населення

Поняття ризику вводиться як для стохастичних, так і для детерміністичних ефектів.

Індивідуальний (r) і колективний - (R) ризик виникнення стохастичних ефектів від опромінення визначається відповідно:

r = r_Е х E

R = г_Е х Е_S,

де E, E_S – індивідуальна і колективна ефективні дози, відповідно;

r_Е – коефіцієнт ризику для виникнення раку із смертельним і несмертельним кінцем та серйозних спадкових ефектів.

Коефіцієнт ризику на одиницю індивідуальної або колективної дози, (у відповідності до Додатку 1, п.4 НРБУ-97) приймається рівним:

r_Е = 5,6*10^-2 Зв^-1 для професійного опромінення;

r_Е = 7,3*10^-2 Зв^-1 для населення.

При опроміненні у дозах, які викликають детерміністичні (нестохастичні) ефекти приймається, що ризик важких наслідків дорівнює імовірності виникнення самого наслідку:

r = p(E)

R = p(Е_S) х N

де P(E), P(Е_S) – імовірність подій, які створюють дози E і Е_S відповідно;

N – чисельність популяції, яка зазнала радіаційного впливу з еквівалентними дозами E > 0,5 Зв.

Одним із принципів забезпечення радіаційної безпеки є принцип оптимізації, який передбачає зниження ризиків до якомога низького рівня і здійснюється в діапазоні від верхньої межі граничного ризику до нижньої, яка визначається, як знехтуваний ризик, нижче від якого подальше зниження ризику недоцільне.

R є [Rн, Rв], Rн=Rзн.

Принцип оптимізації слід здійснювати з урахуванням того, що границя ризику регламентує потенційне опромінення від усіх можливих джерел, тому для кожного джерела при оптимізації встановлюється своя границя ризику.

Зниження доз нижче встановлених границь пов'язане з додатковими витратами на захист. Витрати вважаються виправданими при виконанні умови:

де V - грошовий вираз валового (повного) прибутку, отриманого в наслідок виробничої діяльності;

P - витрати на основне виробництво;

X - витрати на захист;

N - кількість опромінених осіб;

a - грошовий еквівалент одиниці ризику.

Величина грошового еквіваленту ризику розраховується із величини валового національного прибутку на одного жителя (економічна компонента) і з урахуванням компенсації за психологічне сприйняття ризику (психологічна або соціальна компонента). Як правило, в практиці оптимізації захисту, економічна компонента складає 5-10 % від психологічної.

Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерелами іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромінювання.

Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної безпеки, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:

> доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню­вання і часу впливу;

> інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено пропорційна квадрату відстані;

> інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.

З цих закономірностей випливають основні принципи забезпечення радіаційної безпеки:

- зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);

- скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);

- збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);

- екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).

Основні принципи захисту від відкритих джерел випромінювання:

> використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;

> герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;

> заходи планувального характеру;

> застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, використання спеціальних захисних матеріалів;

> використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;

> дотримання правил особистої гігієни;

> очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних кон­струкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту (дезактивація);

> використання радіопротекторів (біологічний захист).

2. Електромагнітні поля, їх випромінювання, безпека від ЕМ-випромінювання.

Загальна характеристика електромагнітних полів

Біосфера протягом усієї своєї еволюції перебувала під впливом електро­магнітних полів (ЕМП), так званого фонового випромінювання, спричиненого природою. Навколо Землі існує електричне поле напруженістю у середньому 130 В/м. Спостерігаються річні, добові та інші варіації цього поля, а також випадкові його зміни під впливом грозових розрядів, опадів, завірюх, пилових бур, вітрів.

Це магнітне поле Землі коливається з 80 та 11-річним циклами змін, а також більш короткочасними змінами зрізних причин, пов'язаних із сонячною активністю (магнітні бурі).

Земля постійно перебуває під впливом ЕМП, які випромінюються Сонцем. Це електромагнітне випромінювання включає в себе інфрачервоне (ІЧ), видиме ультрафіолетове (УФ), рентгенівське та g-випромінювання. Інтенсивність випромінювання змінюється періодично, а також швидко та різко збільшується при хромосферних спалахах.

ЕМП в біосфері відіграють універсальну роль носіїв інформації. Зв'язок на основі ЕМП є найбільш інформативним і економічним.

ЕМП як засіб зв'язку в біосфері порівняно зі звуковою, світловою чи хімічною інформацією мають такі переваги:

* поширюються в будь-якому середовищі життя — воді, повітрі, ґрунті та тканинах організму;

* мають максимальну швидкість поширення;

* можуть поширюватися на будь-яку відстань;

* можуть поширюватися за будь-якої погоди й незалежно від часу доби;

* на них реагують усі біосистеми (на відміну від інших сигналів).

Зазначені ЕМП впливають на біологічні об'єкти, зокрема на людину, під час усього часу його існування. Це дало змогу у процесі еволюції пристосуватися до впливу таких полів і виробити захисні механізми, які захищають людину від можливих пошкоджень за рахунок природних чинників. Але вчені все ж спостерігають кореляцію між змінами сонячної активності та серцево-судинними та іншими захворюваннями людей.

У процесі індустріалізації людство додало до фонового випромінювання, спричиненого природою, цілу низку чинників, що підсилило фонове випромінювання. Через це ЕМП антропогенного походження почали значно перевищувати природний фон і до нашого часу перетворилися на небезпечний екологічний чинник.

ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді елек­тромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних коливань є:

* довжина хвилі,

* частота коливань

* швидкість розповсюдження.

За частотою антропогенні електромагнітні випромінювання класи­фікуються так:

• низькочастотні випромінювання: 0,003 Гц — 30 кГц;

• радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону: 30 кГц — 30 МГц;

• радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ): 30 — 300 МГц;

• надвисокочастотні (НВЧ): 300 МГц — 300 ГГц.

Дата добавления: 2014-01-11