Психоаналіз як напрямок некласичного філософування

Психоаналіз – комплекс психологічних теорій і методів, висунутих Зиґмундом Фрейдом на початку XX століття. Цей метод одержав широке поширення в Європі (з початку XX століття), США (із середини XX століття) Психоаналіз бул запропонований Фрейдом як наукова теорія і філософська концепція.

Це напрямок сучасної філософії, що пояснює роль несвідомого, психічних процесів у житті людини і суспільства. Засновником психоаналізу вважається австрійський учений-психіатр Зиґмунд Фрейд (1856 - 1939). Початком психоаналізу можна вважати відкриття несвідомого — особливої психічної реальності, що існує поряд зі свідомістю й у значній мірі контролює свідомість за допомогою реакції витіснення (зі свідомості у несвідоме) негативних емоцій, негативного досвіду, усього того, що порушує рівновагу і здоров'я психіки як способу психологічного захисту. Негативні емоції, нереалізовані бажання — усе, що витиснуте в несвідоме, рано чи пізно дає про себе знати у вигляді випадкових, спонтанних дій, вчинків, застережень, описок, снів.

За фрейдівською схемою психіка – це сукупність трьох шарів - Воно, Я, Над-Я.

· "Воно" — світ несвідомого, де містяться думки і бажання людини.

· "Я" - свідомість людини, посередник між усіма компонентами психіки.

· "Над-Я" — все, що тисне і впливає на особистість, зовнішня реальність, "зовнішня цензура": закони, заборони, мораль, культурні традиції.

"Я" намагається підкорити собі "Воно" за допомогою "Над-Я" — культурних норм і заборон. Фрейд порівнює "Я" з вершником і конем: вершник ("Я") контролює коня, дає йому команди, але кінь ("Воно") — сильніше вершника і часто несе вершника на собі. У деяких випадках вершник взагалі втрачає контроль над конем, що призводить до неврозу.

Відповідно до Фрейда головними факторами, що керують психікою людини, є:

· принцип задоволення — психіка шукає всі можливі шляхи до задоволення;

· принцип витіснення — при неможливості задоволення через табу культури психіка витісняє в несвідоме неприйнятні, заборонені бажання й ідеї (асоціальні, сексуальні). Витиснуті в несвідоме цензурою бажання, думки піддаються сублімації — перетворенню в інші "дозволені" типи соціальної діяльності і культурної творчості.

В основі несвідомого знаходяться поняття Ерос (творчий інстинкт життя), "лібідо" (один із проявів Еросу – сексуальність), що лежать в основі конструктивної поведінки людини, творення, творчості. Завдяки йому людина забезпечує усі свої потреби і продовжує рід.

Лібідо, Ерос шукають своє вираження:

· у сексуальних діях;

· в інших сферах життя через сублімацію (перетворення) сексуальної енергії в несексуальну. Частою причиною заміщення сексуального об'єкта на несексуальний є соціальні норми, традиції, заборони. При неможливості сублімації Танатос (інстинкт смерті) підштовхує людину до деструктивної діяльності, руйнування себе і суспільства, самогубства.

Життя людини — постійна взаємодія Еросу і Танатосу.

Особлива увага Фрейдом приділяється проблемі відносин людини і культури. Відповідно до Фрейда людське суспільство може існувати тільки за умови взаємного придушення несвідомих звичок, потягів, пристрастей, у іншому випадку суспільство буде зруйновано зсередини. Відбувається масова сублімація подавленої енергії і перетворення її в культуру.

Суспільство створює замінник подавленої енергії - ритуали. Ритуал — колективне несвідоме — форма реалізації витиснутих бажань. Ритуалів безліч - релігія, мораль, мистецтво, поезія, музика, видовища, масові заходи. В міру розвитку цивілізації людські пристрасті придушуються усе більше. Це приводить до масових психозів, всенародної депресії, до необхідності конструювання більш складних, витончених ритуалів. У цьому зв'язку виникає феномен юрби, маси. Величезна кількість людей з подавленими бажаннями групується в масу, юрбу і направляє свою енергію на лідера. Відбувається процес ідентифікації кожного члена групи, маси в цілому із груповим лідером. Кожен член групи (юрби) автоматично переносить на себе риси лідера (вождя), а вождь (лідер) переносить на себе риси маси. Об'єднання людей у масу, ідентифікація з лідером сприяє укоріненню в "несвідомому" юрби ілюзії самоцінності, сили (завдяки приналежності до групи і лідера), безпеки.

На основі вчення Фрейда виникла філософська течія неофрейдизму, розроблена його продовжувачами - Альфредом Адлером, Вільгельмом Райхом, Густавом Юнгом, Еріхом Фроммом.

Зокрема, Альфред Адлер (1870 - 1937) висунув концепцію, відповідно до якої в основі як дій людини, так і психічних хвороб лежить витиснутий комплекс неповноцінності, який людина бажає компенсувати владою, домагаючись успіху в бізнесі, політиці, науках, мистецтві, особистому житті.

Вільгельм Райх (1897 - 1957). Основна ідея його концепції полягає в тім, що воснові нормального життя і діяльності людини лежить творча та сексуальна енергія, що має космічну природу. Суспільство нещадно придушує енергію людини, його афекти за допомогою моралі, культури, етикету. Людина змушена жити під тиском культури, пристосовуватися до норм гуртожитку, інших людей, підкорятися владі — це призводить до "невротизації" людини, загибелі її справжнього щирого "Я", особистості.

Єдиний спосіб врятувати людину — повне оновлення культури(моралі, заборон, субординації) на основах свободи особистості.

Карл Густав Юнг (1875 — 1961) висунув теорію архетипів. Згідно Юнгу життєва енергія людини, наштовхуючись на нездоланні перешкоди навколишньої життя, переводиться не в індивідуальне несвідоме, а в загальне колективне несвідоме у виді архетипів. Архетипи — універсальні образи, "код" загальнолюдської витиснутої життєвої енергії, "зашифрована" історія людства, вищі істини. Ціль філософії - допомогти людині "розшифрувати" архетипи, зрозуміти їхній зміст, а через них — себе і навколишню дійсність.

Еріх Фромм (1900 - 1980) поставив проблему суперечливості людського існування. Фромм виділяє наступні основні протиріччя, протилежності людського існування:

• гуманістична – авторитарна свідомість;

• влада – авторитет;

• прагнення до володіння – просто життя;

• особисте буття – історичне буття;

• "воля від" – "воля для" — негативна і позитивна волі. Ціль філософії, по Фромму, - допомогти людині вирішити ці протиріччя. Головний спосіб їхнього рішення - культивування любові, прагнення зробити світ добріше, домогтися того, щоб "бажання життя" повсюдно витісняло "бажання смерті", руйнівні істини.

Одним з популярних на Заході напрямків неофрейдизму є маркузіанство. Його засновником є Г. Маркузе (1898 — 1979). Головний здобуток Маркузе — праця "Одномірна Людина". Суть її в тім, що сучасне "одномірне суспільство" виховує "одномірну людину", що володіє бажаннями, інтересами, захопленнями в рамках одного напрямку — споживання. Людина-споживач поступово стає "гвинтиком", залежить від суспільства, дрібніє як особистість, придушує свої природні бажання, тобто себе. Вихід з даного положення, "прорив" одномірного суспільства Маркузе бачить у повній волі і розкутості людини.

3. Екзистенціалізм (екзистенціальна філософія С.Кьеркегора, К.Ясперса, Ж.П.Сартра, А.Камю, М.Гайдегера)

Екзистенціалізм — напрямок філософії ХХ ст, головним предметом вивчення якого стало існування людини як унікальної особистості.

Екзистенціалізм як напрямок філософії почав зароджуватися ще в середині XX ст., а в 20-і — 70-і роки XX ст. набув актуальності і став одним із найбільш популярних філософських напрямків у Західній Європі. Актуалізації екзистенціалізму в 20-і — 70-і рр. XX в. сприяли наступні причини:

• моральні, економічні і політичні кризи, що охоплювали людство перед першою світовою війною, під час першої і другої світових війн і між ними;

• бурхливий розвиток науки і техніки та використання технічних досягнень на шкоду людині (удосконалювання військової техніки, зброї, застосування отруйних речовин у ході бойових дій і т.д.);

• небезпека загибелі людства (винахід і застосування ядерної зброї, наближення екологічної катастрофи);

• посилення жорстокості, нелюдське відношення до людини (мільйони загиблих у двох світових війнах, концтабори, трудові табори);

• поширення фашистських і інших тоталітарних режимів, що цілком придушують людську особистість;

• безсилля людини перед природою і перед техногенним суспільством.

Екзистенціальна філософія поширилася у відповідь на ці явища. Можна виділити наступні проблеми, яким приділяли увагу філософи-екзистенціалісти:

• унікальність людської особистості, глибина її почуттів, переживань, тривог, надій, життя в цілому;

• разюче протиріччя між людським внутрішнім світом і зовнішнім соціальним;

• проблема відчуження людини (суспільство, держава стали для людини абсолютно чужими, реальністю, що цілком зневажає людину, придушує її "Я");

• проблема самотності людини (людина самотня в навколишньому світі);

• проблема безглуздості життя;

• проблема внутрішнього вибору;

• проблема пошуку людиною свого як внутрішнього "Я", так і зовнішнього — місця в житті.

Засновником екзистенціалізму вважається датський філософ Сьорен Кьеркегор (1813 - 1855). Він порушив питання: чому філософія займається такою великою кількістю всіляких питань — сутністю буття, Богом, духом, межами і механізмами пізнання — і майже не приділяє увагу людині, більш того, розчиняє конкретну людину з її внутрішнім світом, переживаннями в загальних, абстрактних, таких, що не стосуються насущного життя питаннях?

Кьеркегор вважав, що філософія повинна повернутися до людини, її маленьких проблем, допомогти їй знайти істину, зрозумілу людині, заради якої вона могла б жити, допомогти людині зробити внутрішній вибір і усвідомити своє "Я". Філософом були виділені поняття:

• несправжнє існування — повна підпорядкованість людини суспільству, "життя з усіма", "життя як у всіх", "пливучи за течією", без усвідомлення свого "Я", унікальності своєї особистості, без покликання;

• справжнє існування — вихід зі стану пригніченості суспільством, свідомий вибір себе. Справжнє існування і є екзистенція (від лат. «існування»). У своєму сходженні до справжнього існування людина проходить три стадії:

• естетичну;

• етичну;

• релігійну.

На естетичній стадії життя людини визначається зовнішнім світом. Людина "пливе за течією" і прагне тільки задоволення. На етичній стадії людина робить свідомий вибір, усвідомлено вибирає себе, здатна до відповідальності. На релігійній стадії людина глибоко усвідомлює своє покликання так, що зовнішній світ не має для неї особливого значення, не може стати перешкодою на шляху людини. З цього моменту і до кінця своїх днів людина "несе свій хрест" (уподібнюючись цим Ісусу Христу), перемагаючи всі страждання і зовнішні обставини.

Представниками екзистенціалізму XX ст. були:

• Карл Ясперс (1883 - 1969);

• Жан-Поль Сартр (1905 - 1980);

• Альбер Камю (1913 - 1960);

• Мартін Гайдегер (1889 - 1976).

Карл Ясперс (1883 - 1969) - німецький філософ - був одним з перших, хто підняв екзистенціальні проблеми в XX ст. Згідно Ясперсу людина звичайно не має власного змісту життя — живе "як усі". При цьому вона навіть не підозрює про те, хто вона у дійсності, не знає своїх схованих здібностей, можливостей, справжнього "Я". Однак в особливих випадках справжня натура, дані сховані якості виходять назовні. По Ясперсу, це граничні ситуації — події, особливо важливі для людини, її подальшої долі. З цього моменту людина усвідомлює себе і стає собою, стикається з трансцендентністю — вищим буттям, Богом. Людина наближається до абсолюту, вивільняє енергію, усвідомлює себе через так називані "шифри" трансцедентального:

• єдність себе з власним внутрішнім світом (згода із собою);

• волю;

• смерть — кінець буття.

Основна проблема філософії Жана-Поля Сартра (1905 — 1980) — проблема вибору.

Центральним поняттям сартровской філософії є "буття-для-".

- вища реальність для людини, пріоритетність для нього насамперед його власного внутрішнього світу. Однак цілком усвідомити себе людина може тільки через “буття-з-” — різні взаємини з іншими людьми. Людина бачить і сприймає себе через відношення до "іншого".

Найважливішою умовою життя людини, її "стрижень", підстава активності — воля. Людина виявляє її в життєво важливому виборі, коли рішення уникнути не можна (питання життя і смерті, екстремальні ситуації, життєво важливі для людини проблеми). Наприклад: вибір професії, вибір кохання, місця роботи, рішення змінити професію, рішення піти на війну і т.д. Такий вид рішення Сартр іменує екзистенціальним вибором. Зробивши екзистенціальний вибір, людина визначає свою долю на багато років уперед, переходить з одного буття в інше.

По Сартру, воля людини абсолютна. Людина приречена на волю, свободу вибору (у будь-яких обставинах, крім випадку повного підпорядкування зовнішній реальності, але це теж вибір).

Разом із проблемою свободи виникає проблема відповідальності. Людина сама відповідальна за усе, що робить, за себе.

Альбер Камю (1913 — 1960) зробив головною проблемою своєї філософії проблему сенсу життя. Головна теза філософа — життя людини безглузде. Більшість людей живе своїми дрібними турботами, радостями і не додає до свого життя цілеспрямованого змісту. Ті ж, хто наповняють життя змістом, рано чи пізно розуміють, що попереду смерть, Ніщо. Смертні усі, тому життя людини - абсурд (у перекладі - не має основ).

Дата добавления: 2014-01-11