Фінансове забезпечення інноваційної діяльності

Сучасна модель фінансування інноваційної діяльності включає наступні джерела:

1.Кошти підприємств (амортизаційні відрахування, ви­ручка від реалізації окремих видів майна, мобілізація внутрішніх активів, нерозподілений прибуток та інші грошові накопичення);

2.Позичкові кошти (кредити банків, позички фінансово-інвестиційних структур, кошти від розміщеної емісіїцінних паперів підприємств, заборгованість кредити рам);

3.Централізовані ресурси (бюджетні асигнування, пільгові інвестиційні державні кредити, Фонд фундаментальних досліджень);

4.Іноземні інвестиції (внески в уставні фонди і купівлі акцій підприємств, кредити зарубіжних банків і міжнародних фінансових організацій);

5.Кошти окремих громадян.

В нинішніх умовах спостерігається стійка тенденція падіння загальних обсягів капітальних вкладень за всіма джерелами фінансування. Традиційні методи мобілізації коштів не спрацьовують:

1.Бюджетні асигнування скорочені;

2.Динаміка власних доходів, призначених для накопичення та інвестування (прибуток, амортизація) значно перекриваються зростанням цін на техніку та технології, па­діння валютного курсу, зростанням мита та податків при проведенні імпортних операцій;

3.Загальноекономічна та правова нестабільність зруйну­вала стимули для розвитку довгострокових кредитних відносин (кредитування значних інноваційних проектів не здійснюється).

Отже, складність інноваційного процесу на сучасному етапі економічних перетворень в Україні полягає в дуже об­межених фінансових можливостях, оскільки:

1.Підприємства не зацікавлені в нагромадженні інвести­ційних ресурсів та вкладами навіть на короткий строк (ін­фляційні процеси, недовіра до політики держави), водночас багато підприємств мають незадовільний фінансовий стан;

2.Кошти банків та інших фінансових інститутів характе­ризуються незначними розмірами у сфері інновацій (високий ризик неповернення кредитів, великі строки повернення, рівень реальної процентної ставки по кредитах для багатьох під­приємств залишається вищим від рівня їх рентабельності, відповідно інноваційні проекти стають неокупними).

Обсяги довгострокових кредитів, що були надані комер­ційними банками для інвестування в основний капітал, скла­дають менше 2% від загального обсягу капітальних вкладень, у той час як у розвинених країнах ця питома вага складає біля 20%. Водночас, розраховувати на те, що комерційні банки будуть надавати кредити під впровадження нових продуктів і технологій, не варто. Тим більше, що строк окупності подібних проектів — від трьох до п'яти років, це означає, що залучати потрібно більш довгострокові кредити, ніж ті, на які спроможні українські банки. Участь іноземного капіталу через різні програми підтримки українського бізнесу досить незначна.

3. При нинішній ситуації з бюджетом України фінансування інвестиційних проектів за рахунок бюджету є незначним.

Державний інноваційний фонд був створений постановою Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1992 року з метою фінансової матеріально-технічної підтримки регіональних та інших науково-технічних програм, інноваційної діяльності підприємств і організацій, залучення у виробництво завершених науково-дослідницьких розробок, створення «ноу-хау», розши­рення кордонів використання сучасних технологій, освоєння ви­робництва конкурентоспроможної продукції тощо. Практика функціонування Державного інноваційного фонду виявила бага­то недоліків, зокрема, процедура надання інноваційних кредитів потребувала вдосконалення. Багато проектів, що фінансувались за рахунок коштів Фонду, не пов'язані з наукомісткими видами продукції або наукомісткими технологіями. Нерідко вони сто­сувались придбання високовартісного імпортного обладнання, хоча ці кошти не могли бути направлені на капітальні вкладен­ня, не пов'язані із здійсненням наукових досліджень. Зокрема, мова йде про новостворені підприємства, які звертались по кре­дити до Державного Інноваційного фонду і фактично за рахунок коштів Фонду формували свій статутний фонд. В багатьох ви­падках кошти йшли на капіталовкладення, не пов'язані з науко­місткими видами продукції.

На сьогодні в Україні Державний інноваційний фонд не функціонує. Він передав своєму правонаступнику— Державній інноваційній компанії — дебіторську заборгованість на суму 626 млн. грн., 70% з якої вважаються «сумнівною і безнадій­ною».

Єдиним державним фондом з підтримки інноваційної діяльності залишається Фонд фундаментальних досліджень, який формується за рахунок коштів:

а) державного бюджету;

б) добровільних внесків юридичних і фізичних осіб;

в) інших цільових надходжень.

Кошти фонду забезпечують фінансове проведення деяких досліджень в галузі гуманітарних, економічних і технічних наук, які проводяться науковими установами і організаціями, вищими навчальними закладами і окремими вченими.

4.Іноземні інвестиції в економіку України залишаються обмеженими. Відбуваються зміни в структурі іноземних інвестицій на користь інвестицій невиробничого призначення

5.Населення також поки що мало інвестує заощаджені гроші в українську економіку, надаючи перевагу вкладенню грошей в валюту.

6.Лізинг як нетрадиційна форма фінансування інноваційній діяльності.

Зазвичай, під лізингом розуміють довгострокову оренду машин, обладнання, транспортних засобів та іншого рухомого і нерухомого майна виробничого призначення на умовах повернення, строковості, платності, тобто лізинг — це кредит в основний капітал. Феномен лізингу полягає в тому, що на сучасному етапі він виступає як нетрадиційна додаткова сис­тема перспективного фінансування, в якій задіяні елементи кредитного фінансування, орендних відносин, розрахунків за борговими зобов'язаннями та інші. На відміну від банківського кредитування, лізинг передбачає збереження права влас­ності на активи і водночас дає можливість генерувати кошти, отримати обладнання без повної його сплати та викупити його за залишковою вартістю після закінчення строку дії договору фінансового лізингу. Виробник має можливість випробувати обладнання до його придбання у власність.

Проте слід відзначити, що:

- лізинг надає лише тимчасове право лізингоотримувачу користуватись обладнанням;

- короткостроковий (оперативний) лізинг може бути еко­номічно невигідним для лізингодавця. В Україні за умов нестабільності національної грошової одиниці та непла­тоспроможності підприємств, існує високий ризик не­повернення вкладених коштів лізингодавцю;

- лізинг може коштувати дорожче, ніж банківський кре­дит на придбання цього товару. За розрахунками фахівців, лізингова операція буде ефективною і хоча б мінімально прибутковою за умови, якщо кредитна став­ка не перевищує 22 %.

На вітчизняному ринку існує великий потенційний попит на такі послуги, проте лізинговий ринок ще тільки починає формуватись. Незважаючи нате, що у 1997р. в Україні прийнято Закон «Про лізинг», обсяг вітчизняних лізингових операцій оцінюється на рівні менше за 10 млн. дол., а решта коштів надходить із зовнішнього ринку капіталу. За оцінками зарубіжних фахівців, за 9% частки лізингу на ринку капіталовкладень при обсязі капіталовкладень у сукупному ВВП на рівні 15 % з урахуванням питомої ваги сучасної тіньової економіки в Україні (до 50 % офіційного ВВП) обсяг розвинутого ринку лізингу через 5 років перевищить 1,6 млрд. грн. Отже існує значний потенціал розвитку українського лізингового ринку).

7. Венчурне інвестування - фінансування підприємства, основною відмінною рисою якого є зафіксована контрактом можливість для фінансиста не повернути вкладені в проект гроші. Венчурне інвестування прияє зростанню конкретного бізнесу шляхом надання певної суми грошових засобів в обмін на частку у статутному фонді чи деякий пакет акцій підприємства. Тому виникло поняття венчурного капіталу — тобто капіталу, який застосовується у нових сферах діяльності, пов'язаних із великими витратами, значними термінами окупності, ризиком втрати вкладених коштів, а також можливістю отримати високу норму прибут­ку від них.

Ринок венчурного капіталу належить до ринку акцій, які випускають різні інституційні структури інноваційної сфери, що займаються НДДКР, спрямовані на випуск конкурентос­проможної наукомісткої продукції, і, відповідно, потребують значних капіталовкладень. Перевагою венчурного капіталу є те, що від отримувача інвестицій не вимагається застава, йому також не потрібно виплачувати інвестору будь-які відсотки, як у випадку з банківським кредитом. Венчурний інвестор, який очолює фонд чи компанію, не вкладає власні засоби в компанії, акції яких він купує. Венчурний інвестор — це посе­редник між колективними інвесторами та підприємцем. З од­ного боку, венчурний інвестор самостійно приймає рішення про вибір того чи іншого об'єкту для інвестування, приймає участь у роботі правління та всіляко сприяє зростанню та розширенню бізнесу даного підприємства. З іншого боку — кінцеве рішення про інвестування приймає інвестиційний комітет, який представляє інтереси інвесторів.

Кінцева мета венчурного інвестора — подальший продаж своєї частки акціонерного капіталу українського підприємства за значно вищою ціною, яка дозволить повернути не тільки вкладені кошти, але й отримати певний прибуток.

Виходячи із сучасного стану фінансового ринку України та враховуючи досвід індустріально розвинених країн, основним джерелом венчурного капіталу в нашій країні повинні стати фінансові кошти великих компаній, пенсійних та інноваційних фондів, іноземних інвесторів, незалежних венчурних Фондів, кошти фірм ризикового капіталу. Одним із не чисельних прикладів венчурного фінансування в Україні і фонд «Дніпро».

Фонд «Дніпро»— венчурний фонд з англо-голландським капі­талом, основною інвестиційною метою якого є збільшення рин­кової вартості капіталу, вкладеного в українські підприємства, які є відкритими акціонерними товариствами.

Фонд «Дніпро» підтримується урядом Голландії, і це надає йому можливість вибрати і опрацювати оптимальну кількість найкращих інвестиційних проектів для подальшого інвестуван­ня. Фонд створений на 8-10 років. Пріоритетним регіоном для інвестицій Фонду є Західна Україна.

Головними галузями для інвестування можуть бути:

■харчова та переробна;

■деревообробка;

■поліграфія;

■збут та реалізація;

■фасування та пакування;

■агробізнес;

■регіональні телекомунікаційні системи;

■лізинг.

Управління Фондом здійснюється компанією «Західноукраїнські венчурні партнери», що має офіси у Києві та Львові. До інвестиційних критеріїв можна віднести наступне:

• Фонд «Дніпро» інвестує у приватні підприємства, менед­жери і власники яких є достатньо підприємливі і відкриті для співпраці.

• Управління, орієнтоване на розвиток бізнесу, наявність бажання одержати інвестиції та узгодження ролі захід­ного інвестора та акціонера у розвитку підприємства.

• Юридична особа має бути зареєстрована у формі акціонер­ного товариства.

• Високий потенціал росту з початковим річним оборотом 1млн. Євро та більше.

• Частка Фонду «Дніпро» в акціонерному капіталі українського підприємства може бути 25—49 % статутного фонду.

• Інвестиція здійснюється шляхом придбання акцій додат­кової емісії.

• Фонд розміщує інвестицію на термін 3—4 роки, стратегія виходу має бути узгоджена до моменту розміщення інвес­тиції та передбачати придбання акцій акціонерами (кері­вництвом), продаж за домовленістю, або на організовано­му ринку, продаж стратегічному інвестору.

• Фонд не втручається безпосередньо в технологічно-виробничу діяльність підприємства, а приймає участь у корпоративному управлінні, як акціонер. З питань розробки інвестиційних проектів та моніторингу їх реалізації у Західній Україні Фонд плідно співпрацює з досвідченими фахівцями Управління венчурного інвестування та реструктуризації підприємств (УВІРП) інвестиційної компанії «Росан-капітал», яка є членом Міжнародної Спілки Українських Підприємців (МСУП), що разом з Асоціацією Бізнес-консультантів Західної України входить в структуру Всеукраїнської Ради Розвитку Бізнесу.

Використовуючи великий іноземний досвід стосовно фінансування інноваційної сфери, у нашій країні потрібно створити певну інфраструктуру підприємництва - інноваційні банки, інноваційні фонди, сформувати систему ринків цінних паперів, інвестицій, науково-технічних розробок. Це забезпечить розвиток ринку венчурного капіталу і надасть необхідний імпульс розвитку інноваційної сфери та реалізації товарної інноваційної політики на вітчизняних підприємствах.

Дата добавления: 2014-01-11