Група у кримінальному середовищі

ГРУПА ЯК СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягають основні юридичні та психологічні під­
ходи до вивчення особи з огляду на скоєння злочину?

2. Назвіть і стисло охарактеризуйте загальні психологічні
ознаки особистості.

3. Що таке акцентуація особистості? Як вона впливає на
вчинення злочину?

4. З'ясуйте різницю між особистістю, яка вчинила злочин,
і злочинною особистістю.

5. Дайте визначення агресивності як риси особистості, по­
рівняйте агресивність і агресію.

6. Назвіть основні психологічні якості, притаманні насиль-
іицькому типові злочинної особистості.

7. У чому полягає корисливість як риса особистості?

8. Встановіть психологічні особливості реалізації злочин-
чою особистістю корисливого мотиву.

9. Які психологічні риси притаманні особистості побутово­
го злодія?

Відповідальність за вчинений злочин завжди має пер­сональний характер. Але з різних причин брати участь у злочині можуть не одна, а кілька осіб. Це психологічно по­легшує співучасть у злочині, підвищує його соціальну не­безпеку і зазвичай ускладнює попередження та розкриття.

Злочини, які вчиняються кількома особами, поєдну­ються терміном «групова злочинність». Вона являє собою різновид злочинності, визначальною ознакою якого є вчинення злочину двома чи більше особами у вигляді спільних, узгоджених у часі та просторі дій. Така узгодженість залежно від рівня організації набуває форм координації, кооперації, інтеграції.

Групова злочинність вивчається кримінологією як ор­ганізована і меншою мірою - професійна злочинність. Але ці важливі аспекти все ж таки не охоплюють пробле­ми в цілому. Кримінальне право цікавить групова зло­чинність під кутом зору ролі та участі у злочині кожного члена групи, а також форм співучасті. Обидві науки спи­раються та безпосередньо використовують напрацювання кримінальної психології щодо механізмів утворення, розвитку груп, динаміки окремих процесів — нормоутворення, згуртованість, лідерство, рольова ієрархія, психо­логічний тиск та ін.

За узагальненими даними серед зареєстрованих злочи­нів в Україні групові злочини за їх високої латентності (за окремими видами вона досягає 50%) складають не менше 30%. Починаючи з 1996 р. щорічно реєструється більше 70 тис. групових злочинів. Найбільша їх кількість припадає на Дніпропетровську, Донецьку, Луганську області, де зага­лом вчиняється більш як 40% групових злочинів по Україні.

Кримінальне середовище є елементом організованого суспільства. Пристосовуючись до суспільства і намагаю­чись домінувати в ньому, кримінальне середовище існує за власними звичаями та нормами, має свою субкультуру і стратифікацію. Статистично воно являє собою су­купність осіб, які вчиняють злочини, перебуваючи на певній території.

Об'єктивно кримінальне середовище прагне до об'єд­нання, узгодженості дій, жорсткого контролю за поведін­кою своїх членів. Це призводить до виникнення різнома­нітних кримінальних структур, основу яких завжди складають групи. Саме група є первинним, реальним осе­редком кримінального середовища, повноважним його представником, носієм і провідником кримінальних ідей.

Як уже зазначалося, кримінальне право, образно ка­жучи, препарує групу на окремих (кількох) суб'єктів зло­чину для з'ясування виду та форми співучасті. З огляду на це використовуються терміни «групова злочинна діяльність», «груповий злочин».

На відміну від правознавства психологія розглядає групу як особливу соціально-психологічну цілісність, єдність. Активність групи не зводиться до суми індивіду­альних активностей її членів і не збігається з нею. При цьому група розуміється у вигляді своєрідного суб'єкта діяльності, долученого до системи суспільних відносин. Ця теза є загальновизнаною у психології та відповідно представлена у підручниках і словниках (Г. М. Андрєєва, А. В. Петровський, М. Н. Корнєв та А. Б. Коваленко, Ю. Л. Трофімов).

Розповсюджуючи цю тезу на групу, яка вчиняє зло­чин, тобто випадає із системи суспільних відносин чи навіть свідомо протистоїть їй, доцільно користуватися терміном «група як суб'єкт злочину». Продуктивність та­кого підходу засвідчує перший вітчизняний підручник з юридичної психології.

Слід зазначити, що у чинному законодавстві України значна увага приділяється групі як суб'єктові злочину. Так, Кримінальний кодекс (статті 27, 28, 30, 67, 255, 257 та ін.) вирізняє низку груп, що вчиняють злочин: група осіб без попередньої змови, група осіб за попередньою змовою, організована група, злочинна організація, бан­да, терористична група, воєнізоване та збройне форму­вання. Крім того, розрізняються ролі та участь у злочині членів групи - організатор, керівник, підбурювач, посіб­ник, виконавець і співвиконавець, а також у сприянні учасникам злочинних організацій. Вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою визнається обстави­ною, яка обтяжує покарання.

Окремі види груп як суб'єкти злочину (організовані злочинні угруповання, злочинні групи) та їхні дії (групо­вий напад, порушення громадського порядку, проти­правна і розвідувально-підривна діяльність) називаються у законах України «Про організаційно-правові основи боротьби із організованою злочинністю», «Про опера­тивно-пошукову діяльність», «Про міліцію», «Про Служ­бу безпеки України», «Про попереднє ув'язнення».

Важливо зазначити, що група як суб'єкт злочину, попри все розмаїття конкретних груп, це завжди реальне соціальне об'єднання, яке має психологічні ознаки. Для його характеристики доцільно скористатися окремими базовими положеннями, виробленими соціальною пси­хологією щодо реальних груп.

Реальна група — це психологічна спільність певної кількості осіб, що мають загальну мету, здійснюють ак­тивність щодо її досягнення за участю всіх членів на ос­нові взаємодії та спілкування між собою. Існування такої спільності може бути юридично визначеним і регламен­тованим - тоді це офіційна (формальна) група на відміну від неофіційної (неформальної) групи, яка не має офіцій­ного соціального статусу.

Із зазначеного випливає, що група як суб'єкт злочину є завжди неофіційною (неформальною) спільністю, хоча окремі злочинні групи намагаються «легалізуватися» під виглядом спортивно-оздоровчих клубів, охоронних служб, посередницьких фірм тощо.

У найбільш загальному вигляді група як суб'єкт злочи­ну—це реальна неформальна спільність певної кількості осіб, мета яких (визначальна чи ситуативна) й активність щодо її досягнення (загальна чи часткова) мають кримі­нальний характер.

Важлива ознака будь-якої групи як суб'єкта злочи­ну — безпосередність (кожного з кожним) контактів і взаємодії її членів між собою, а отже, особисте знання один одного. Така безпосередність показова для первин­них груп, у яких всі члени беруть особисту участь у готу­ванні до злочину чи його скоєнні та принаймні періодично спілкуються один з одним. Вторинні групи зазви­чай являють собою поєднання кількох первинних груп, тож безпосередність контактів спостерігається тільки у частини членів, а з рештою має опосередкований харак­тер — через уповноважених осіб. Це, зокрема, сприяє конспіративності й функціональній спеціалізації групи.

Пов'язаною з безпосередністю, але відносно самостій­ною ознакою групи як суб'єкта злочину є її кількісний склад. Така, на перший погляд, формальна ознака у суто кримінальному плані, образно кажучи, «наводить» на рольовий розподіл і структуру групи, тобто сприяє вста­новленню форм і видів співучасті, рівня та особливостей організації групи. Нижня кількісна межа групи — суб'єк­та злочину — складає дві особи, верхня може досягати кількох сотень, а в окремих випадках — навіть тисячі осіб.

У соціальній психології за кількісною ознакою прийня­то розрізняти малі, середні та великі групи. Кримінальна практика свідчить, що малі групи (вони ж частіше всього і первинні) налічують від 2—3 до 5—6 осіб, інколи (у варіанті банди) — 9—11 осіб. Середні групи складаються з 20—30 осіб, а більша чисельність показова лише для великих груп.

За спеціалізації злочинів — наркобізнес, контрабанда, торгівля зброєю, підпільне та фіктивне підприємни­цтво — майже визначального значення набуває національ­но-етнічний склад групи із некорінного населення. Так, в Україні до 1996-1997 рр. широкого розповсюдження у великих містах набули злочинні угрупування вихідців із Африки, у центральних, східних і частково південних об­ластях — вихідців із Південно-Східної Азії. Традиційними для півдня України є циганські, чеченські, татарські угру­повання. За даними МВС Росії, у Москві найбільш роз­повсюджені грузинські, чеченські, азербайджанські, вір­менські угруповання; дагестанське земляцтво контролює проституцію у Підмосков'ї; найбільше підпільне вироб­ництво горілки сконцентровано в Осетії (Аланії); стрімко зростають китайські злочинні угруповання на Далекому Сході. Відомо, що національно-етнічні злочинні групи є серйозною проблемою для Німеччини, Польщі, півдня Франції, деяких інших країн Європи.

Групи — суб'єкти злочину, які створені за національ­но-етнічною ознакою, спираються на психологічно близьке їм середовище — діаспору, що проживає у певно­му районі, місцевості, регіоні тощо. Для цього експлуа­тується один із елементів національно-етнічної психології, а саме — почуття солідарності та безумовної підтримки своїх у психологічно відмінному середовищі. Перебуван­ня у такому середовищі загострює й актуалізує націо­нальний характер — спільнотне утворення, що поєднує у собі певні експресивні та поведінкові риси. Найбільш виразно ці риси проявляються у звичаях, традиціях, ри­туалах, побутовій культурі. Для забезпечення солідар­ності й підтримки кримінальні групи приписують собі етноцентричну роль, тобто еталонного носія національ­ного характеру. Крізь таку призму оцінюється поведінка членів діаспори та нерідко зверхньо, вороже — представ­ників інших національно-етнічних груп.

Зазначимо, що умисне розпалювання національно-етнічної ворожнечі, яке вчиняється організованою гру­пою осіб, передбачає кримінальну відповідальність (ст. 161 КК України), а скоєння злочину на грунті національно-етнічної ворожнечі визначається обставиною, яка обтяжує покарання (ст. 67 КК України).

Однією із загальних ознак, яка несе в собі чи не най­суттєвіше кримінальне навантаження, є організованість групи. У соціальній психології, управлінні, правознавстві існують різні підходи до тлумачення організованості. У кримінальному контексті їх буде спеціально розгляну­то у гл. 6. Попередньо визначимо, що організованість виступає похідною від того, наскільки зміст спільної ді­яльності (мета, цінності, норми та ін.) опосередковує (пронизує, визначає) взаємостосунки членів групи. Саме під зміст діяльності вибудовуються оптимальна рольова структура та підпорядкованість членів групи.

Первинною, нижчою за рівнем організованості є ди­фузна група чи група-конгломерат. Взаємостосунки в ній визначаються суб'єктивними, особистими симпатіями й уподобаннями, випадковим чи тимчасовим збігом інте­ресів. Така група не є стійкою, тривалою, згуртованою.

Вищою за рівнем організованості є група-асоціація. Взаємостосунки в ній ще не визначаються, але значною мірою залежать від змісту спільної діяльності. У такій групі вже встановлено загальну мету, яка різною мірою, але прихильно сприймається та підтримується членами групи.

Найвищою, оптимальною за рівнем організованості, є група-колектив (за позитивної соціальної спрямова­ності діяльності). їй властива переважна, визначальна опосередкованість взаємостосунків змістом спільної діяльності. Аналізована група характеризується згурто­ваністю, єдиним емоційним реагуванням, вольовими зусиллями, психологічною готовністю та підготовленіс­тю до дій. Останнє означає, що кожний член групи доб­ре знає і вміє що, як, у взаємодії з ким робити, кому і з якого питання підпорядковуватися, як протистояти внутрішньому чи зовнішньому негативному впливові — тискові, погрозам, шантажу тощо.

Висвітлений підхід до розуміння організованості ак­тивно використовується фахівцями (А. Ф. Зелінський, І. Д. Мариновська та В. Л. Цвєтков, Г. Г. Шиханцов та ін.) для характеристики різних видів злочинних груп.

Початкове утворення групи — суб'єкта злочину — від­бувається добровільно, на основі збігу інтересів, хоча мотиви членів групи можуть бути різними і навіть супе­речити один одному. Для долучення до групи окремих «цінних» осіб застосовуються елементи примусу та схи­лення зі створенням певної залежності (надання грошей, квартири, обіцянки та ін.).

Обов'язковими й одночасно визначальними для гру­пи, суб'єкта злочину, виступають психічні процеси нор-моутворення, визначення рольової структури та способів внутрішньогрупового впливу.

Норми — це загальні для всіх членів групи та обов'язко­ві для дотримання правила поведінки. Вони регулюють, насамперед, внутрішньогрупові стосунки, а також пове­дінку членів групи як її представників у зовнішньому середовищі. Норми роблять поведінку кожного члена уні­фікованою і передбачуваною. Із поглибленням криміна-лізації групи та зростанням її організації норми стають дедалі розгалуженішими (тобто охоплюють чимраз більше сфер життя кожного члена), жорсткими і антигуманними.

Подібне нормоутворення тільки на перший погляд від­бувається стихійно й ситуативно. Більшість норм запози­чується прямо чи з певними змінами із кримінального середовища. їх провідниками та еталонними носіями ви­ступають референтні для групи і авторитетні в ній особи з особистим кримінальним досвідом, наявністю «престиж­них» судимостей і судимостей за профілем кримінальних інтересів групи. Норми можуть мати певні «допуски» чи взагалі винятки залежно від ролей членів групи.

У соціальній психології вирізняються такі основні внутрішньогрупові ролі: лідер, відомий (сублідер), вико­навець, аутсайдер. Члени групи, спеціалізуючись на ви­конанні цих ролей, утворюють рольову структуру групи. З такою структурою пов'язані, але можуть не збігатися, інформаційна і особливо емоційно-почуттєва (симпатії-антипатії) структури групи.

Група як суб'єкт злочину має розподіл ролей, у цілому схожий із традиційно-психологічним. Специфічні від­мінності пов'язані з кримінальною метою та забезпечен­ням функціонування групи. Так, наприклад, у банді іс­нує особа, яка відповідає за зберігання загальних знарядь злочину — вогнепальної зброї, вибухівки тощо. На ро­льову структуру групи та стратифікаційні прізвиська суттєво впливають традиції, існуючі в місцях позбавлення волі. Ось як виглядає рольовий розподіл злочинної гру­пи, орієнтованої на «тюремні» традиції.

«Главар» - найбільш владна, хитра, смілива, жорстока особа у групі, привласнює будь-які цінності, володіє винят­ковим правом на безкарну агресію відносно членів групи.

«Авторитет» — інтелектуально розвинена особа, «моз­ковий центр» групи. Основні функції — поради, участь у «розборках», охорона групових традицій.

Відомі розподіляються залежно від таких можливих ролей:

«підлабузник» - особа, яка демонстративно і надмірно підтримує «главаря», використовується останнім як об'єкт зняття можливої внутрішньогрупової напруженості;

«маріонетка» — особа, яка демонструє еталонну пове­дінку стосовно до «главаря» та «авторитета»;

«блазень» — прихований, спритний провідник інтере­сів і політики «главаря» у групі. Може дозволяти собі певні безкарні «вільності».

Найбільш численними у групі є виконавці — «мужи­ки», «шестірки», «торпеди» тощо. Нижче них перебувають «забиті», «чумки», «опуще­ні» — беззахисні особи, які мають найменші права, і ті, кого за провинності позбавлено престижнішої ролі.

Чинне кримінальне законодавство (статті 27, 29, ЗО КК України) визначає чотири види ролей у зв'язку із співучастю у злочину. Це — організатор, підбурювач, по-собник, виконавець (співвиконавець).

Організатором визнається особа, яка виступає ініціа­тором створення групи певного рівня організованості, виконує організаторські (об'єднувальні, координаційні), управлінські, фінансово-забезпечувальні функції або хо­ча б одну з них. Соціально-психологічним аналогом ролі організатора виступає роль лідера.

Підбурювачем визнається особа, яка шляхом прямого чи опосередкованого спонукання (примус, погроза, під­куп, умовляння) схиляє іншу особу — фактично члена групи — до співучасті у злочині. Соціально-психологіч­ним аналогом підбурювача виступає роль відомого (суб-лідера), а в наведеній вище термінології «тюремної» орі­єнтації — ролі «підлабузника» і «маріонетки».

Пособником визнається особа, яка сприяла вчиненню злочину морально-психологічним способом (поради, вказівки, обіцянки), наданням засобів чи знарядь злочину або усуненням перешкод до його вчинення. У соціально-психологічному плані пособникові найбільше відповідає роль відомого (сублідера), а в термінології «тюремної» орієнтації — ролі «авторитета» і певною мірою «блазня».

Виконавцем (співвиконавцем) визнається особа, яка безпосередньо, тобто особисто, вчинила злочин чи ви­користала для цього як своєрідне знаряддя або засіб ін­ших осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності (здебільшого це особи, котрі не досягли віку, з яко­го настає кримінальна відповідальність, та особи, які під час злочину перебували у стані неосудності). Соціально-психологічними аналогами виконавця у першому випад­ку є ролі аутсайдера і виконавця, а в другому — лідера, відомого та меншою мірою виконавця.

Для дотримання нормативної поведінки, ефективного виконання ролей група — суб'єкт злочину виробляє систе­му позитивного (заохочення) і негативного (санкції) сти­мулювання своїх членів. Через таку систему здійснюється внутрішньогруповий вплив на окремих осіб, меншість і на­віть більшість групи. Для позитивного стимулювання ви­користовуються можливості «общака». Членам групи на­даються можливості для відпочинку і розваг (відвідання саун із наданням сексуальних послуг, нічних клубів, кази­но та ін.), даруються цінні речі та прикраси — «фірмові» для групи персні, браслети, одяг і т. ін. Санкції мають фізичний, майновий, психологічний характер. Останні відзначаються жорстокістю, цинізмом, приниженням людської честі й гідності. Вони полягають, наприклад, у груповому анальному статевому акті з винним, поливанні його сечею, насильницьких діях щодо його рідних і близь­ких, примусовому «знаковому» татуюванні тощо.

Розгляд кримінальної групи у вигляді психологічної спільності й процесів, що в ній відбуваються, дозволяє відповісти на важливе запитання, що стосується того, чому окремі особи, свідомо нехтуючи певними негатив­ними наслідками, всіляко намагаються об'єднатися чи увійти до групи.

Група як суб'єкт злочину, по-перше, розвиває у своїх членів почуття впевненості й захищеності. По-друге, на­дає їм матеріальну, фізичну, психологічну підтримку. По-третє, полегшує вибір індивідуального рішення на спів­участь у злочині чи взагалі перебирає рішення, «розми­ває» персональну відповідальність. По-четверте, вико­ристовує такі способи і знаряддя готування, вчинення, приховування, маскування злочину, які важкодоступні чи недоступні окремій особі. По-п'яте, надає гарантії підтримки («підігрівання») членові групи, його сім'ї на час відбування покарання в місцях позбавлення волі. По-шосте, спокушує можливістю швидко та безкарно збага­титися, вести «красивий», «крутий» спосіб життя.

Дата добавления: 2014-01-11