ЛЕКЦІЯ № 1

План

Тема. Психологічні особливості підлітків

1.Прагнення дорослості як основне новоутворення підліткового віку.

2. Становлення самосвідомості.

4. Проблема «важких підлітків».

Підлітковий вік – період закінчення дитинства, перехід від дитинства до юності, від незрілості до зрілості. Зазвичай його відносять до віку 11-12 рр.- 14-15рр.

Першим підлітковий вік як друге народження, самостійне входження в життя і зростання самосвідомості виділив Ж.-Ж. Руссо. Основні ідеї (перехідності, періоду «бурі і натиску», виділення негативних характеристик цього періоду), які складають основу психології підлітків, виклав С. Холл в праці «Дорослішання». К. Левін вказував на своєрідну маргінальність підлітка, яка виявляється в стані між двома культурами – світом дітей і світом дорослих. Підліток уже не хоче належати до світу дитинства, але ще й не може увійти в світ дорослих. Від цього виникає «когнітивний дисбаланс», невизначеність орієнтирів, планів і цілей у період зміни «життєвих просторів». З. Фрейд та Г. Фрейд вказували, що прилив сексуальної енергії руйнує рівновагу між структурами особистості і дитячі конфлікти виникають з новою силою. Е. Еріксон розглядав підлітковий вік і юність як центральний для розв’язання задачі особистісного самовизначення, досягнення ідентичності. У вітчизняній психології основи розуміння закономірностей розвитку підлітків закладено в роботах Л.С. Виготського, Д.Б. Ельконіна, Т.В. Драгунової, Л.І. Божович та ін. Трактовка специфіки підлітків у цих роботах представлена по-різному. Так, Л.І. Божович визначає цей період як кризисний, як період «нормальної патології», підкреслює бурхливе протікання, складність як для самого підлітка, так і для людей, що з ними спілкується.

Д.Б. Ельконін навпаки підлітковий вік розглядає як стабільний і виділяє кризи (перед підліткову і на переході до юнацького віку).

Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній і емоційній сферах особистості підлітка, породжують потребу у самоствердженні, спілкуванні з однолітками і дорослими, у визнанні власних прав іншими людьми. Суперечливість змін дає підстави говорити про те, що даний період важкий, критичний. Ці зміни відбуваються за досить короткий час, здебільшого бувають несподіваними і надають процесу розвитку стрибкоподібного, бурхливого характеру.

Вже більше століття ведеться дискусія про фактори, які зумовлюють психічний та особистісний розвиток підлітка: біологічні і соціальні. Безумовно перехідність підліткового віку включає біологічний аспект. Це період статевого дозрівання, який називають пубертат – досягнення статевої зрілості (у дівчаток це перша менструація – менархе, а у хлопчиків – перше сем’явиверження). Інтенсивність його підкреслює «гормональна буря». Гормон – біохімічний секрет ендокринної залози, який переноситься кров’ю або іншими рідинами організму до конкретного органу або тканини і виконує функцію стимулятора або акселератора. Гормони, що впливають на зріст підлітка, присутні в організмі в невеликій кількості, але в пубертатний період їх рівень швидко і різко підвищується. «Чоловічі» і «жіночі» гормони присутні у представників і тієї і іншої статі, але у чоловіків більше андрогенів (найважливіший – тестостерон), а у жінок домінують естроген і прогестерон. Відділи мозку: гіпоталамус і гіпофіз підтримують тонку і складну рівновагу між гормонами, що виробляються ендокринними залозами. Гіпоталамус – це частина головного мозку, яка ініціює процеси росту і репродукції. Гіпофіз виробляє кілька гормонів, серед яких гормон росту, який керує ростом тіла, а також кілька трофічних гормонів (стимулюють і регулюють діяльність статевих залоз). Історично так склалося, що вчені описували більшість цих змін як негативний фактор. Багато авторів вказували, що підлітки є жертвами «гормональної бурі». Грейс Крайг зауважує, що з позиції фізіології гормони впливають на головний мозок

1) Статеві гормони можуть впливати на особистість і поведінку дитини завдяки ранньому впливу на розвиток головного мозку. Такий вплив є постійним і тому не пов’язаний із змінами рівня гормонів у пубертатний період;

2) Гормони можуть активізувати специфічні форми поведінки, впливаючи на нервову систему. Цей вплив може бути миттєвим і злегка відсунутим у часі.

Фізичне і статеве дозрівання відбувається в результаті взаємодії між гормональними рівнями, факторами здоров’я і організацією генома особистості, що розвивається. Однак існує лише слабкий прямий зв’язок між рівнями гормонів у підлітковому віці і такими формами поведінки, як: часта зміна настрою; депресія; дратівливість; непосидючість і погана концентрація уваги; імпульсивність; тривога; агресія і проблемна поведінка.

Різкі зміни в поведінці відбуваються не у всіх підлітків, хоча рівень гормонів підвищується у всіх. Тому імовірно інші фактори, а саме соціальні (зміна соціальних ролей, культурні очікування, обстановка в родині, ЗМІ). Отже, гормони впливають на поведінку підлітків, але опосередковано психологічними або соціальними факторами. Тому вважати, що поведінка середніх школярів цілковито обумовлена «гормональною бурею» - міф. (Наприклад, Роберт Адрі повідомляє, що рівень прогестерона обумовлює підвищену сексуальність дівчаток 12-16 рр. Однак цей вплив жіночого гормону зменшується або взагалі виключається, якщо в родині дівчинки є тато або, якщо вона займається спортом. Справжній тато підвищує самооцінку дочки, що зменшує потяг дівчини до сексуального контакту, який, на думку підлітків, сприятиме визнанню протилежною статтю і підняттю самооцінки.)

Праці антропологів М. Мід та Р. Бенедикт доводять, що в так званих примітивних культурах (цивілізація о. Самоа) підліткова криза і пов’язані з нею міжособистісні і внутрішньо особистісні конфлікти, відсутні. У цих культурах немає поляризації поведінки і обов’язків дорослого і дитини, поступове навчання бути дорослим, набуття його статусу відбувається через спеціальну процедуру ініціації. Ці дані заперечують гіпотезу по біологічну обумовленість та генетичну запрограмованість кризи і її прямий зв’язок з процесом статевого дозрівання. На перший план виходять соціальні фактори.

До XVII-XVIII ст. підлітковий вік не виділявся як особливий віковий період. Це відносно недавнє історичне утворення. Межі підліткового віку тісно пов’язані з рівнем соціально-економічного розвитку суспільства, з особливостями історичного часу. Наприклад, герой оповідання Дж. Лондона так описує своє дитинство: «Джонни очень рано стал взрослым. В семь лет, когда он получил первое жалованье, началось его отрочество. У него появилось известное ощущение независимости, и отношения между матерью и сыном изменились. Он зарабатывал свой хлеб, жил своим трудом и тем как бы становился с нею на равную ногу. Взрослым, по-настоящему взрослым, он стал в одиннадцать лет, после того как полгода проработал в ночной смене. Ни один ребенок, работающий в ночной смене, не может остаться ребенком». В двенадцать лет «он был очень стар, а они (братья и сестры. — И.Ш.) оскорбительно молоды. Его раздражала эта чрезмерная и непостижимая молодость. Он не понимал ее. Его собственное детство было слишком далеко позади. Как брюзгливому старику, Джонни претило это буйное озорство, казавшееся ему отъявленной глупостью» (Лондон Дж. Отступник// Соч.: В 7 т. М., 1954. Т. 2. С. 149, 153).

Отже, підлітковий вік як перехідний повною мірою розгортається в індустріальному середовищі, де виникає велика контрастність між дитинством і дорослістю.

Почуття дорослості – це психологічний симптом початку підліткового віку. За визначенням Д.Б. Ельконіна «почуття дорослості є новоутворення свідомості, через яке підліток порівнює себе з іншими, знаходить зразки для засвоєння, будує відносини з іншими людьми, перебудовує свою діяльність». Сформована до цього часу рефлексія дає можливість порівняти себе з меншими дітьми і дорослими, що приводить до почуття дорослості і бажання, щоб оточуючі теж визнали цю дорослість і самостійність. Основне протиріччя підліткового періоду – наполегливе прагнення дитини до визнання своєї особистості дорослими при відсутності реальної можливості ствердитися серед них. Це приводить до того, що підлітки виявляють непослух, опір і протест проти волі дорослих. Крім цього в їхній поведінці фіксують упертість, грубість, негативізм, замкненість.

У віковій психології описано кілька видів дорослості:

- наслідування зовнішніх виявів дорослості;

- прагнення хлопчиків-підлітків відповідати уявленню «справжній чоловік»;

- соціальна дорослість (оволодіння вміннями і навичками діяльності дорослих, допомога їм. Спостерігається в родинах, де на підлітка покладаються обов’язки дорослого);

- інтелектуальна дорослість, пов’язана з формуванням довільності всіх психічних процесів і формування процесу самонавчання.

Почуття «дорослості» може виявляти себе по-різному. Дорослі повинні дитині допомогти вибрати правильні способи її демонстрації.

Підліток продовжує залишатися школярем, навчальна діяльність зберігає своє актуальність, але в психологічному значенні поступається інтимно-особистісному спілкуванню. Ельконін вважав провідною діяльністю – спілкування з однолітками. На початку цього вікового періоду діяльність спілкування, свідоме експериментування із відносинами між людьми виділяються у відносно самостійну галузь життя. Це сприяє задоволенню головної потреби – бути значимим, знайти своє місце серед однолітків. Можливість широкого спілкування з однолітками визначає привабливість спільних занять і інтересів. Л.С. Виготський виділив кілька груп інтересів (домінант) підлітків:

- егоцентрична домінанта;

- домінанта далечини (більша вагомість і значимість далеких подій. Ніж близьких);

- домінанта сили (потяг до супротиву, до постійного подолання, до вольвих зусиль, які виявляються в негативних проявах поведінки);

- домінанта романтики (прагнення невідомого, незвіданого, незвичайного).

Якщо підліток не може здобути бажане місце у системі міжособистісної взаємодії, він може піти із школи. Мотивація взаємодії з ровесниками має динамічний характер. Так,

· діти 10-11 рр. бажають бути серед однолітків і робити щось разом;

· 12-13 рр. прагнення зайняти певне місце між однолітками;

· 14-15 рр. прагнення до автономії і пошук визнання цінності власної особистості.

Важливим для дітей цього віку залишається і спілкування з батьками, яке має свою специфіку.

Спілкування з однолітками	Спілкування з дорослими
Позиція «рівноправний»;	Займає позицію «молодшого», підкорення дорослим;
Переоцінка цінностей, формування нових моральних вимог;	Засвоєння суспільно значущих цінностей, цілей і мотивів поведінки, способи аналізу навколишньої дійсності і способи дій; (наслідуючи дорослих, розуміє, що значить бути дорослим).
Спільні інтереси і вподобання.	Можливість ініціювання спільної діяльності, що дозволяє коригувати поведінку підлітка на основі встановлення спільних інтересів.

Альтернативна точка зору належить Д.І. Фельдштейну, який вважає, що в психічному розвитку підлітків велике значення відіграє суспільно-корисна праця (навчально-пізнавальна, виробнича, суспільно-оргнанізаційна та ін.), яка заохочується, визнається, схвалюється дорослими, але не оплачується. Вона повинна спонукатися мотивом особистої відповідальності, самостійності. Ця діяльність існує і в молодшій школі, але вона недостатньо розгорнута. На думку цього вченого, інтимно-особистісне спілкування переважає в тому випадку, коли відсутня можливість здійснення соціально значущої діяльності і упущені можливості організації соціально корисної діяльності підлітків.

В процесі інтимно-особистісного спілкування між підлітками формується основне новоутворення підліткового віку – самосвідомість. У підлітків виникає інтерес до себе, якостей своєї особистості, потреба оцінити, порівняти себе з іншими, розібратися у своїх почуттях і переживаннях.

Особливе значення у розвитку самосвідомості підлітка має формування власного образу фізичного Я – уявлення про свій тілесний образ, порівняння та оцінювання себе з точки зору еталону «мужності» або «жіночності» (тривалий час розглядають себе у дзеркалі). Відхилення від ідеалу нетерпимо сприймається дітьми. Багато спеціалістів вважають, що пубертат може викликати у дівчат симптоми нервової анорексії (психогенне походження відсутності апетиту). Боячись, стати жінками, дівчата перестають їсти, затримуючи таким чином розвиток власного організму. Тіло дівчинки втрачає округлість, у неї зникає сексуальний потяг, і після того, як кількість жирових відкладень становить менше 17% від загальної ваги, зникають менструації. (Кількість хворих на анорексію збільшилась в 10 разів, порівняно з 90 рр.) Така надмірна увага до власної зовнішності не випадкова, оскільки дорослість найяскравіше виявляється у зміні тіла. І спочатку саме зовнішні ознаки визначають статус підлітка серед однолітків.

Статеве дозрівання не є основним джерелом формування дорослості. У мотиваційній сфері і поведінці підлітка загалом простежуються 2 протилежні прагнення – до індивідуалізації, емансипації у всіх сферах життя і до підпорядкування інтересам групи ровесників. Хлопці та дівчата переживають страх втрати себе, свою індивідуальність, яка тільки-но починає формуватися. Інше бажання – знайти свою референтну групу й стати «одним із..», злитися з нею, відчути себе її частиною. З іншого боку, Г. Асмолов зазначає, що властиве підлітку переживання самотності, неприлученості до інших є нагодою замислитися, подивитися на себе збоку.

Формування ставлення підлітка до себе як особистості проходить в 2 етапи:

1) Усвідомлення своєї відмінності від інших, утвердження своєї належності до світу дорослих. Ганна Фрейд так описала цю особливість: «Подростки исключительно эгоистичны, считают себя центром Вселенной и единственным предметом, достойным интереса, и в то же время ни в один из последующих периодов своей жизни они не способны на такую преданность и самопожертвование. Они вступают в страстные любовные отношения — лишь для того, чтобы оборвать их так же внезапно, как и начали. С одной стороны, они с энтузиазмом включаются в жизнь сообщества, а с другой — они охвачены страстью к одиночеству. Они колеблются между слепым подчинением избранному ими лидеру и вызывающим бунтом против любой и всяческой власти. Они эгоистичны и материалистичны и в то же время преисполнены возвышенного идеализма. Они аскетичны, но внезапно погружаются в распущенность самого примитивного характера. Иногда их поведение по отношению к другим людям грубо и бесцеремонно, хотя сами они неимоверно ранимы. Их настроение колеблется между сияющим оптимизмом и самым мрачным пессимизмом. Иногда они трудятся с неиссякающим энтузиазмом, а иногда медлительны и апатичны».

2) Усвідомлення своєрідності своєї особистості, знижується залежність від групи однолітків. Якщо змішують діяти всупереч своїм переконанням, може протидіяти цьому. Старшому підлітку характерно: підвищена увага до внутрішнього світу інших людей, до самоаналізу, поява здатності до самовиховання.

В цей період зростає, порівняно з молодшим шкільним віком, рівень активності у самопізнанні. Приблизно в 11-12рр. виникає інтерес до свого внутрішнього світу, а потім відбувається поступове ускладнення і поглиблення самопізнання. Підліток відкриває для себе свій внутрішній світ. З пристрастю аналізуються власні вчинки, переживання, риси характеру. Це дає можливість визначитися з реальним «Я» і замислитися про «Я» ідеальне. Процесу самопізнання допомагають друзі, в яких дитина шукає віддзеркалення власної поведінки. Іноді випадкова фраза, комплімент чи жарт приводить до помітних зрушень у самосвідомості. Часто стосунки з друзями мають сповідальний характер; бажання глибинного аналізу і сповіді спонукає підлітків вести щоденник, писати вірші. Психолог Кулагіна наводить приклад типового для підлітка вірша.

Пусть говорят, что я самовлюбленная,
Не тихая, не «чистая», не скромная,
Что резкая я, мутная и темная,
Пусть говорят, что я непокоренная!
Пусть говорят, и буду я такою!
Не доброю, не нежною, а злою,
Ревнивою и гордою до боли.
И непреклонною, и с пробою на горе...
Я ветрена, неверна: я колючая.
Но для тебя, я знаю, буду лучшая!

Самооцінка старших підлітків є досить різноманітною, різнобічною, узагальненою за змістом. Кількість якостей, які вони усвідомлюють, приблизно удвічі більша, ніж у молодших школярів. Вони виявляють певну соціальну зрілість, усвідомлюють себе готовими до життя особистостями. Це виражається в самооцінці якостей, що характеризують їх як діяльних суб’єктів (рішучість, витримка, сміливість, почуття власної гідності, вміння обстоювати власні інтереси). У процесі само оцінювання підліток виявляє свої можливості для прийняття потрібного рішення, бере на себе певні обов’язки. Саме самооцінка є передумовою його свободи вибору. Зростає в цей період і саморегуляція. Завдяки їй стає можливим процес самовиховання.

Після пошуків себе, особистісної нестабільності, в 15 років формується Я-концепція – система внутрішньо погоджених уявлень про себе. Образи «Я», створені в свідомості підлітка, різноманітні: когнітивний, оцінний, поведінковий.

Особливості інтелектуальної та афективної сфери підлітка обумовлюють таке явище як «підлітковий егоцентризм». 11-14річні схильні думати, що вони і їхня поведінка так само цікава іншим, як і їм самим. Це ускладнює здатність провести межу між власними інтересами і інтересами інших. Підлітки приписують іншим свої висновки про себе: гарні чи погані.

Уявлення підлітків про те, що інші люди постійно спостерігають за ними і оцінюють їх, отримало назву «уявної аудиторії». Сфантазована самою дитиною вона поділяє його почуття і думки. Уявна аудиторія є і причиною сором’язливості підлітків, які відчувають себе постійно на виду. Не вміючи диференціювати почуття інших, середні школярі повністю заглиблюються у свої почуття, вважають їх унікальними, їм здається, що ніхто ніколи не переживав нічого подібного.

Іншим проявом егоцентризму підлітків є віра в персональний міф усвідомлення того, що вони настільки унікальні, що являють собою виняток з усіх законів природи, будуть жити вічно і керувати долями інших людей.Наслідком створення персонального міфу є фантазія знайденого. Отримавши нові знання підліток не розуміє, як така виняткова особистість в його образі, могла народитися у таких недосконалих людей, як батьки, з купою різноманітних недоліків. До 15-16 рр. підлітковий егоцентризм минає.

Сучасні вчені стосовно неповнолітнього з різного роду відхиленнями в розвитку, що накладають своєрідний відбиток на поведінку, використовують терміни: “важкі діти” (К.Лебединська, М.Райська, М.Раттер, Л.Славіна); “важкі підлітки” (Л.Зюбін, В.Степанов, Д.Фельдштейн та ін.), до категорії яких відносять дітей з відхиленнями в моральному розвитку, акцентуаціями характеру, з порушеннями в афективно-вольовій сфері, відхиленнями в поведінці; “аномальні діти”, що мають відхилення від того, що є типовим або нормальним, але не включає патологічний стан (Л.Пожар); “дезадаптивні діти” (С.Бєлічева); “діти, що живуть під спеціальною турботою” (Л.Кошч); діти “групи ризику” (І.Невський); “діти з порушеннями в афективній сфері” (К.Лебединська, М.Райська, Г.Грибанова, Л.Славіна).

Підлітковий вік як кризова стадія розвитку особистості, на думку видатних психологів (З.Фрейд, А.Адлер, А.Рубінштейн, І.Кон), передбачає, що певний підліток важкий як для себе, так і для інших. Фізична нестабільність, риси характеру, що ускладнюють спілкування, емоційна незрілість, несприятливі мікро- й макросоціальні відносини – усе це фактори ризику, наявність яких, безумовно, робить цей важкий вік ще важчим.Це проявляється, зокрема, у виникненні негативних психологічних новоутворень, відсутності чи втраті психосоціальної ідентичності, деформованих потребах. Кінцевим результатом є схильність до девіантної поведінки, пошук відповідних ситуацій і навіть створення умов, сприятливих для її прояву.

У підлітків з’являються специфічні поведінкові реакції, що складають специфічний підлітковий комплекс:

1. Реакція емансипації. Прагнення до самостійності. Звільнення від опіки дорослих.

2. Реакція «негативної імітації». Поведінка, контрастна поведінці в родині і відображає боротьбу за незалежність. Об’єктом для наслідування стає дорослий, що імпонує ідеалам дитини.

3. Реакція групування. Прагнення до утворення нових об’єднань, груп з певним стилем поведінки і системою відносин.

4. «Хоббі-реакція» відображає особливості внутрішньої структури особистості підлітка. Захоплення спортом, прагнення до лідерства, азартні ігри, пристрасть до колекціонування – найбільше властиві хлопчикам. Дівчатка властиві заняття тими видами діяльності, що привертають увагу інших.

5. Реакції, обумовлені сексуальним потягом. Вони можуть цілком вписуватися в нормальну поведінку, а можуть приводити до патологій і необхідності лікувальної корекції (порушення соціальної адаптації, невротичність). Надзвичайно важливо вчасно диференціювати патологічні і непатологічні форми порушень поведінки, оскільки вони потребують різних корекцій (педагогічної, соціальної, медикаментозної терапії).

6. Реакції відмови, обумовлена різкою зміно умов життя (відрив від родини, зміна школи) або фізіологічними змінами (підвищений нейротизм або гальмування); реакція опозиції, протесту.

7. Реакція компенсації. (Прагнення компенсувати неуспіх в одній галузі діяльності, успіхом в іншій); реакція гіперкомпенсації (прагнення досягти успіхів там, де найбільше неспроможний це зробити), - властиві дітям на ранніх етапах розвитку, характерні і для підлітків, однак, мають свою специфіку.

Девіації в підлітковому та юнацькому віці виникають також і як відповідь на неспроможність особистості реалізувати свої особистісні тенденції до самоактуалізації.Тому профілактика та подолання девіацій можливі шляхом навчання людини способів самореалізації, які б стали джерелом особистісного зростання та позитивності Я-концепції, що в цілому сприятиме психологічному благополуччю підлітка або молодої людини. Соціалізація полягає у засвоєнні індивідом соціального досвіду у вигляді норм, видів діяльності, форм спілкування та переведення цього досвіду у внутрішні, власні регулятори активності. У процесі соціалізації неповнолітній різною мірою, але неминучо проходить через життєві кризи, накопичення протиріч, можливо, через затримки й навіть зриви, болісні, спотворені форми самоствердження та визнання оточуючими. Не обов’язковим, але реально ймовірним наслідком цього є виникнення несприятливих психологічних новоутворень, що оформлюються у риси, властивості особистості. Це жорстокість, цинізм, брутальність, нігілізм, зухвалість.

У соціально-психологічному плані визначальним чинником, який підштовхує неповнолітнього до несприятливої лінії загального формування особистості, є відсутність чи втрата психосоціальної ідентичності. На думку Е.Еріксона, потреба у психосоціальній ідентичності, що є соціогенною за своєю природою, закладається у людини на рівні базових потреб – самозбереження, репродукції тощо. Вона полягає у прийнятті власного образу як такого, що належить до певної соціальної групи, спільноти й виконує відповідну соціальну роль. Ідентичність відсутня (не досягається), коли намагання особистості включитися у привабливу, референтну для неї соціальну групу не знаходять підтримки й визнання. Ідентичність втрачається, коли різка зміна соціального оточення, власного статусу та ролі переживається особистістю у вигляді обставини, яка вражає самолюбство, заважає соціальному визнанню та самореалізації.

Таким чином, дефекти соціалізації на стадії підліткового віку призводять до несприятливого (аномального) формування особистості.

Формами соціально-психологічної допомоги в роботі з девіантними підлітками є профілактика й корекція когнітивних розладів у формі вправ і ігор, що засновані на сполученні когнітивних і сугестивних компонентів, корекція емоційно-особистісних порушень тощо. Комплексні корекційні програми сприяють підвищенню рівня психічного розвитку підлітків, особливо у сфері індивідуальних якостей однак мають один суттєвий недолік – вони застосовуються лише на тій стадії, коли дитина вже не приховує антисоціальної спрямованості своєї поведінки – паління, вживання алкогольних напоїв, сексуальні перверсії, дромоманія, суїцидальні спроби, дрібні крадіжки тощо. Кращий же результат має рання профілактика, тобто попередження девіантної поведінки. Девіантна поведінка не є стійким утворенням. При визначенні девіантності слід застосовувати термін “девіантний” стосовно конкретного вчинку, а не особистості підлітка в цілому.

Дата добавления: 2014-01-11