Обзорные лекции 5 курс

План

НЕ 1.2. (Лекція). Основні засади розвитку превентивного підходу

1.Детермінанти несприятливих умов розвитку неповнолітніх.

2.Проблеми соціалізації дітей і молоді.

3.Сім’я як важлива інституція соціалізації особистості.

4.Проблеми освіти, що провокують появу негативних тенденцій у поведінці дитини.

5.Основні проблеми дітей, які потребують допомоги.

Література:

1. Антонян Ю.М. Жестокость в нашей жизни / Ю.М.Антонян. - М.: ИНФРА, 1995. – 318 с.

2. Артюх O.P. Структура ціннісних орієнтацій молодого покоління України: стан, проблеми, шляхи вирішення // 3б. наук. публікацій УКРНДІ проблем молоді. Вип. 6. - К.: Радянська школа, 1985. - 265 с.

3. Бабанский Ю.К., Победоносцев Г.А. Комплексный подход к воспитанию учащихся. - К.: Радянська школа, 1985. - 265 с.

4. Бойко A.M. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації (підготовка вчителя до формування відносин з учнями): Навчально- методичний посібник. - К.: ІЗМН, 1996. - 232 с.

5. Виховна система класу. Методичне забезпечення діяльності класного керівника: Навч.-метод. збірник / Упор. Коцинська Л.Л., Ситник Г.І. - Рівне, 2001. - 101 с.

6. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист (збірник документів): 4.1, II. - К.: АТ "Видавництво Столиця", 1998. - 292 с.

7. Максимова Н.Ю. Виховна робота з соціально дезадаптованими школярами: методичні рекомендації. - К.: ІЗМН, - 132 с.

8. Оржеховська В.М., Пилипенко О.І. Превентивна педагогіка. Навчальний посібник. – Черкаси: Вид. Чабаненко Ю., 2007. – 284 с.

9. Ролінський В.І. Насильство щодо непевно літніх: проблеми, профілактика: навч.-метод. посібник. - Одеса: ОЦНТЕІ, 2003.-221 с.

10. Солдатенко Н.Г. Психология трудного подростка. - Рига: Знание, 1980.-24 с.

11. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві / Вибрані твори в 5- ти т. Т. 2 - С. 419-655. - К.: Радянська школа, 1976. - 670 с.

12. Сухомлинський В.О. Народження громадянина / Вибр. тв., Т.З. - К.: Рад. Школа, 1977. - 654 с.

13. Якубова Ю.М., Лавриненко Н.В., Московка М.М. Батьків не обирають. - Київ: АЛД, 1997. - 95 с.

1. Детермінанти несприятливих умов розвитку неповнолітніх

Негативні явища в сучасній цивілізації - явища, які визнають як об'єктивне, незмінне. В сучасну історичну епоху нас вражає їх тиск. Починаючи з середини XX століття, у світі відбувається явище глобалізації негативних явищ серед неповнолітніх. У контексті світових реалій сучасні підлітки соціалізуються під загрозами поширення таких явищ як алкоголізм, наркоманія, ВІЛ/СНІД, інфекції, що передаються статевим шляхом тощо.

Перші роки XXI століття засвідчують, що тенденції цього явища набувають більш загрозливого характеру. Криміногенність у дитячому середовищі загалом висока в усьому світі. За даними ООН до 30% дітей і молоді беруть участь в якихось протиправних діях, а 5% - скоюють серйозні злочини. Наркотизація неповнолітніх стала епідемією в більшості країн світу. Понад 2% хворих на ВІЛ/СНІД - діти. Багато дослідників відзначають розширення структури деструктивних явищ у дитячому та молодіжному середовищах. Сучасні діти стають жертвами явищ дорослого світу. Вони потерпають від насилля, втягуються в обіг наркотиків, їх примушують скоювати злочини, займатись проституцією.

Саме тому при визначенні проблем превенції відхилень поведінки неповнолітніх, передусім звертають увагу на соціальний фон, в якому відбувається превентивна діяльність. Соціальний фон складається з соціально-економічних умов, екологічного стану навколишнього середовища, соціально-психічного стану. Він залежить від змісту інформаційного простору, рівня та структури криміналізації, стилю стосунків у суспільстві, а в цілому - превентивної складової соціальної політики.

Загальновизнано, що суспільство покладає на себе обов'язок піклуватись про своїх громадян. Українське суспільство починає формувати нові підходи, але процес, можна стверджувати, тільки починається. Досвід країн Центральної Європи засвідчує, що соціальна стабільність значно впливає на зниження негативних тенденцій у суспільному. Насамперед, це обумовлено новим поглядом на функції соціальної політики, зокрема соціального контролю та лібералізації.

Безперечно, останні події, що відбуваються в українському суспільстві, спрямовані на більш досконалі форми соціальної організації, розвитку демократії та відкритого суспільства. Процеси переходу від тоталітарного державного устрою в цілому позитивне явище, оскільки демократичні процеси спрямовані на забезпечення розвитку людини, а при необхідності соціальної допомоги зубожілим базується на їхніх потребах в індивідуальному і соціальному розвитку, в нормах гуманізму та толерантності. Але ці процеси сповнені драматизму, оскільки відзначаються нерівномірним темпом соціальних змін, що ускладнює вплив позитивних чинників на характер життєдіяльності людей.

Не можна сказати, що в Україні відсутня превентивна політика, безперечно, суспільство визнає наявність гострих соціальних проблем та сприяє розробці державних, регіональних, місцевих програм їх подолання. Сучасна соціальна політика чітко визначилася в розумінні значення превентивного компоненту, але існують проблеми в її забезпеченні. Насамперед, не визначені пріоритети попередження негативних явищ. Превентивний підхід нині залишається без належної уваги, хоча суспільство й починає все більше розуміти, що першим потерпає від дезорганізації у способі життя громадян. Для здійснення ефективної превентивної стратегії велике значення має рівень усвідомлення проблем. Ніби й зрозуміло, що у вирішенні проблеми поширення негативних явищ важливою функцією соціальної політики держави є підтримка сім'ї, освіти, установ охорони здоров'я, правоохоронних органів, громадських організацій та інших соціальних інституцій. Втім, превентивному підходу в цілому заважають чинники об'єктивного і суб'єктивного характеру.

Найсуттєвіші несприятливі умови, що стримують розвиток системи превентивної роботи, такі:

· загострення кризи соціально-економічних та екологічних умов;

· нестабільність політичної системи;

· зниження захисної, виховної та розвивальної ролі сім'ї, освіти, охорони здоров'я, системи соціального захисту;

· недосконалість соціального контролю та виховання;

· вдосконалення злочинних методів криміногенної діяльності, а саме: її організованого характеру, що виявляється у свідомому втягуванні неповнолітніх у злочинну діяльність, обіг наркотиків, проституцію тощо.

Численні дослідження свідчать, що існуючі в Україні негативні явища продовжують тенденцію до загострення і поглиблення стану, рівня, структури, динаміки негативних явищ. У цьому ми не відрізняємось від інших країн, що проходили період трансформацій.

Криза соціально-економічних умов виявляє себе "залишковим принципом" щодо підтримки превентивної роботи. Стагнація породжує "залишковий" феномен ставлення до превентивної діяльності. Одночасно, це спричиняє зростаючу активність криміналізації, що, у свою чергу, призводить до зменшення традиційних форм виявлення життєвої активності. Кризові явища в економіці, об'єктивно характерні для перехідного періоду, породжують умови для дезадаптації особистості.

Наприклад, майнове розшарування, безробіття, низький житгєвий рівень сприяють заповненню негативними явищами різних верств суспільного життя. За даними міжнародних експертів, 1% безробіття призводить до зростання рівня злочинності на 4 - 8%.

Відсутність політичної волі у вирішенні соціальних питань відчутно позначається на рівні забезпечення системи превентивної діяльності ресурсами та системними діями. Це негативно впливає на рівень ефективності виконання превентивних функцій соціальних інституцій, призводить до зниження відповідальності та рівня виконання завдань, покладених національними програмами на відомства у законодавчій, виконавчій, судовій системах.

Існуючі програми протидії негативним явищам справедливо піддаються критиці. За минулі роки відбулась низка непродуманих, на нашу думку, дій, які у наступні періоди мали негативний характер. Наприклад, припинила діяльність Комісія у справах неповнолітніх при Кабінеті Міністрів України, було ліквідовано Національний комітет боротьби СНІДом. Це, м'яко кажучи, не сприяло координації державних установ та залученню до співпраці громадських організацій і міжнародних донорів. Через проблеми соціальної політики, особливо з питань контролю за проходженням фінансових потоків та догматизм у досягненні розумних компромісів у проведенні міжнародних програм, виконання Державної програми боротьби зі злочинністю, програм попередження наркоманії, ВІЛ/СНІДу, якою передбачені спільні, системні зусилля різних соціальних інституцій, у першу чергу школи та сім'ї, у попередженні і подоланні правопорушень мали здебільшого декларативний характер.

Прорахунки в соціальній політиці пов'язані і з неготовністю державних установ стимулювати розвиток форм виховної діяльності, які виправдали себе. Слід зазначити, що негативно позначився і обмежений підхід до фінансування гуртків та інших видів позашкільної діяльності. В цій ситуації були повністю ігноровані матеріальні можливості більшості сімей, особливо проблемних.

Все більше дається взнаки проблема підготовки кадрів. Відомо, що в педагогічних вузах студентів дуже поверхнево готують до роботи з важкими дітьми, присвячуючи цій темі поодинокі лекції. Не кращі справи і на курсах перепідготовки, підвищення кваліфікації вчителів. Можна лише констатувати, що в Україні небагато вищих навчальних закладів, де якісно готують педагогів, соціальних педагогів та соціальних працівників у цьому напрямі. Хоча потенціал, безперечно, є великий. Проведений у 2000р. на базі Науково-методичного центру превентивного виховання АПН України та у 2004р. лабораторією превентивного виховання Інституту проблем виховання АПН України конкурс науково-методичних робіт з аспектів збереження здорового способу життя засвідчив про високий рівень творчого потенціалу педагогів середньої та вищої школи. Консультант Департаменту превентивної освіти ЮНЕСКО В.А. Колибін визнав, що Україна представлена великим колективом ентузіастів - науковців, методистів, педагогів з питань формування здорового способу життя та попередження негативних явищ.

Дуже актуальна і проблема комплексного підходу. Особливо це стосується рівня розуміння і ступеня відповідальності батьків за виховання своїх дітей, яку вони перекладають на плечі навчального закладу. На батьківських зборах цікавість про якість навчання і поведінки виявляють перш за все батьки, які виконують свої функції. Адміністрація шкіл відчуває також постійне зниження профілактичного нагляду та патронажу за підлітками, які передані на класний та загальношкільний облік інспекторами кримінальної міліції у справах неповнолітніх. Бесіди з дітьми носять переважно залякувальний характер.

Проблеми поглиблюються слабкою координацією та фрагментарним характером діяльності роботи навчальних закладів, служб у справах неповнолітніх, соціальних служб для молоді, кримінальної міліції та інших установ і закладів. Проблеми виникають і тоді, коли система служб соціальної роботи побудована за вертикаллю адміністративного керування, що має в собі типові риси колишньої адміністративно-командної системи. Це виявляється, передусім, у переважанні масових, екстенсивних форм превентивної роботи. Ніщо так не шкодить превентивній діяльності як формальна демонстрація масовості охоплених категорій, захоплення кількісними показниками, замість уміння створювати умови для системної роботи безпосередньо з дитиною, її оточенням.

За 10 років після прийняття постанови Кабінету Міністрів України "Про організацію діяльності спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання", Закону України "Про органи і служби у справах неповнолітніх", яким передбачено забезпечення рівня достатнього соціально-правового захисту неповнолітніх, мало що торкнулося самих дітей. Втім, проблеми мають бути не тільки визначені. Необхідно спрямовувати діяльність державних органів хоча б на вирішення найгостріших проблем дитинства в Україні. Зокрема, це стосується пріоритетного забезпечення прав неповнолітніх відповідно до Декларації прав дитини. Вирішенню питань превенції негативних явищ заважає багато чинників. Незважаючи на проголошені законодавчі акти, триває процес позбавлення фінансової підтримки та приміщень підліткових клубів. З початку незалежності в Україні налічувалось 5,8 тисячі таких закладів, що охоплювали майже 3 млн. неповнолітніх. Сьогодні колишня система представлена фрагментарними осередками. Особливо тривожить те, що за останні роки тисячі підліткових закладів припинили свою діяльність. Вони потонули в комерційному морі.

Проблема полягає у недостатній превентивній діяльності установ освіти та служб соціальної роботи, у зниженні превентивної роботи в правоохоронних органах, які мають забезпечувати превентивну функцію соціально-правового контролю. Незважаючи на збільшення кількості дітей, що стоять на профілактичному обліку, це не позначилось на розвитку цілеспрямованої системи соціально-правового патронажу та інших методів превентивної роботи.

Такі проблеми мають виразно соціальний характер. На сьогодні рівень знань про негативні явища та їх наслідки для особистості достатньо підвищився завдяки зусиллям служб соціальної роботи та недержавних організацій. Втім, соціологічні опитування свідчать про низький рівень знань про наслідки негативних явищ, нехтування ними в ситуаціях ризику зараження на ВІЛ, ІПСШ. Нині слід виходити з того, що подібна ситуація характерна для більшості частини підлітків. Безперечною умовою для здійснення змін може бути тільки збільшення питомої ваги превентивного підходу у структурі напрямів соціальної політики.

2. Проблеми соціалізації дітей і молоді

Відомо, що найбільш узагальненим поняттям соціального зростання та розвитку дитини, є соціалізація.

Соціалізація означає суспільний процес поєднання потреб та домагань особистості (свідомості, почуттів, здібностей та ін.). Цілеспрямований вплив здійснюється на основі навчання і виховання, засвоєння соціальних ролей, завдяки чому людина перетворюється на активного члена суспільства.

Складний і багатогранний процес соціалізації вивчається різними науками (психологією, соціальною психологією, соціологією, історією, етнографією, педагогікою, логікою, філософією). Проходячи ряд етапів у різних соціальних інституціях - сім'я, дитячий садок, школа, однолітки, сфера зайнятості і дозвілля, - дитина набуває якісно нових виховних характеристик.

Соціалізація неповнолітніх завжди включала експериментування і ризик, утвердження власного розуміння гідності і дорослості засобами, що неповною мірою можуть бути контрольовані суспільством. Безконфліктна соціалізація дітей, на думку одного із засновників гуманістичної психології М. Міда, характерна тільки для суспільств з архаїчною культурою та органічними традиціями, а характерною рисою індустріальних і постіндустріальних суспільств є конфліктна ситуація соціалізації. Одній із сторін конфлікту не вдається упокоритися з природним протистоянням і тоді її дії починають мати причинно-деструктивний характер. Процес соціалізації індивіда обумовлений рівнем здатності до соціальної адаптації.

Як активна, вона передбачає відповідну цілеспрямовану зміну ситуацій. При пасивних формах - наслідування цінностей. Якість засвоєння цінностей - важлива складова формування поведінки неповнолітнього. Вияв адаптивно-активної поведінки обумовлює більш успішну соціальну адаптацію. Виявлена також залежність між характером ціннісних орієнтацій особистості і типом адаптаційної поведінки. Відповідно до адаптивно-розвивальної концепції М.П. Лукашевича, взаємодія відбувається як мобільне перетворення на основі освоєння нових соціальних ситуацій. Згідно з моделлю О.О. Якуба, основні показники соціальної активності можуть мати протиріччя, що виражаються у неузгодженості форм активності. На думку автора, порушення цілісності соціальної активності виявляється у розірваності емоційного, раціонального та вольового компоненту, що породжує певну враженість соціальної активності (Якуба О.О. Соціологія. Навчальний посібник для студентів. - Харків: Константа, 1996 р. - 192 с. - С. 104).

Враженість соціальної активності створює певний психологічний настрій, дитина вразлива до впливів з боку близького оточення, однолітків, інших. Ціннісні орієнтації визначають активність при виділенні певних соціальних ситуацій, а також індивідуальні вимоги до їх змісту. Велике значення при цьому мають внутрішні переконання, активність засвоєння суспільних, групових норм.

І

Вплив на дітей має вирішальне значення. Вплив ситуацій, орієнтованих на прояв і вдосконалення своїх здібностей, означає домінування на позитивні норми соціуму, тоді як у дезадаптованих - присутня випадковість, вибірковість під примусом, обмеженість через субкультурні норми. Коли мова йде про соціальну дезадаптацію неповнолітніх, то слід розглядати як активну адаптацію до альтернативних норм позитивної соціалізації, в яких ґрунтовно засвоюються набуті враження, цінності та моделі поведінки.

Для позитивної соціалізації важливими чинниками є якісні характеристики тих соціальних явищ, в яких відбуваються етапи соціального становлення дитини. Несприятливі ситуації соціалізації пов'язані з системним впливом соціальних, психологічних, біологічних чинників, що впливають на процес розвитку особистості дитини.

На основі особливостей соціальної ситуації розвитку виділяємо:

· ситуації з агресивним впливом негативних явищ;

· ситуації зі зниженим виховним та превентивним потенціалом.

Соціалізація як норма є самореалізацією індивіда в процесі діяльності, що має забезпечити прагнення та потреби людини в контексті традиційної культури. Відсутність базових умов призводить до самореалізації в "тіньових", асоціальних культурах та цінностях. Якщо в її якості наявна згадана частина тіньової підліткової субкультури, то спрямування соціалізації на її найсуттєвішому етапі закладає проблеми для здоров'я та соціальної активності. На соціалізацію неповнолітніх впливають оточуючі негативні явища. В субкультурі відбувається не тільки передача формальних форм поведінки. Психологічний вплив, що здійснюють однолітки, змушує відповідати груповим реакціям реагування та поведінки. Дані свідчать, що агресивна поведінка найбільш характерна для підлітків 11-13 років. Тут найвища конфліктність з оточуючим світом. Серед дітей наявна тенденція до збільшення кількості безвісти пропалих підлітків 16-17-річного віку. Кримінальна статистика свідчить, що вони стали жертвами злочинів. Говорячи про загальні проблеми соціальної дезадаптації дітей у сучасних умовах, слід звернути увагу на такі мікросоціальні тенденції як послаблення функцій і потенціального ефекту кожної окремої системи соціалізації: сім'ї, школи, позашкільних установ, товариства однолітків, засобів масової комунікації тощо і посилення впливу асоціального середовища.

Соціалізація підлітків може відбуватись під впливом насильницьких форм субкультури. Наприклад, таку спрямованість поведінки з агресивною суттю носять деякі форми епатажної поведінки, в основі якої лежить виклик нормам усталеної моралі, правилам, що склалися. Це може бути виклик в одязі, зачісці, а іноді й формах поведінки. Агресивну спрямованість продукують переважно субкультурні норми варварських груп, дії яких спрямовані на знищення культурних та ритуальних цінностей. До видів насильницької субкультури слід віднести сектантські формування груп сатаністів і тоталітарних сект, які ставлять за мету повністю підкорити своєму культу підлітків, укорінити рабський, залежний від секти спосіб життя. На особливості соціальної ситуації впливає зниження культурної традиції, нерозвиненість соціальної інфраструктури, що створювалася в Україні десятиріччями, зменшення інтересу в дітей і підлітків до книги, мистецтва, культурних цінностей. Водночас зросла експансія засобів масової інформації, видань, що пропагують насильство, секс, жорстокість та містицизм.

Серед основних проблем є зниження перестороги у неповнолітніх до ВІЛ/СНІДу. Середній показник інфікованості для населення по Україні становить 58 на 100 тисяч населення. Найбільш уражені ВІЛ молоді люди у віці 18-38 років, діти до 14 років, які становлять 2,3% від загальної кількості інфікованих, з них підлітки від 15 років та молодь до 29 років - майже 50%. Серед неповнолітніх особливо швидкими темпами поширюються такі інфекції, що передаються статевим шляхом - гонорея, сифіліс та ін. За деякими даними за останнє десятиліття ІПСШ зросли у декілька десятків разів. Розвиток епідемії ВІЛ/СНІДу та ІПСШ в Україні відбувається за класичною схемою - через кров і статеві рідини. Вона розвивається кількома епідемічними хвилями повільним, прискореним і швидким поширенням розвитку епідемії:

· прискорене поширення інфекції пов'язане з незахищеними статевими стосунками серед осіб, які не мають постійних статевих партнерів або займаються проституцією, осіб гомосексуальної та бісексуальної орієнтації;

· швидке поширення ВІЛ-інфекції серед осіб, які вживають наркотики шляхом ін'єкцій.

Збільшення кількості осіб, які вживають наркотики шляхом ін'єкцій сприяє активізації поширення ВІЛ-інфекції серед двох перших епідемічних хвиль, оскільки від кожного інфікованого споживача наркотиків вірус імунодефіциту може передаватись кількома шляхами. Поширення ВІЛ не обмежуються виключно класичними групами ризикованої поведінки, від яких збудник СНІДу потрапляє до загальної популяції. У структурі груп - носіїв ВІЛ - все більший відсоток неповнолітніх.

Вживання хімічних речовин з наслідками зміни свідомості вже за визначенням породжують низку проблем. Наркотичними визнаються хімічні речовини, що мають безперечно негативний вплив на біохімічні процеси в організмі та викликають поведінкові розлади. Згідно з класифікацією ВООЗ, до них відносять різні групи наркотиків і психотропних речовин. У групі наркотичних речовин вчені виділяють три підгрупи: наркотики, токсичні речовини, алкоголь і нікотин.

Серед вчених, які досліджують цю проблему, існують різні класифікації, використовуються різні означення. Так, А.В.Колесов, С.В.Турцевич на основі критерію подібності намагаються об'єднати їх в єдину назву "наркогенні речовини" (Колесов A.B., Турцевич C.B. Наркотизм: сущность и профилактика. - М: Знание, 1988. - С. 3). І.Н.П'ятницька пропонує назву "психоделічні", оскільки бере за показник наслідки - безперечне руйнування особистості (Пятницкая И.Н. Наркомания: Руководство для врачей. - М.: Медицина, 1994. - С. 3-6, 554 с.).

За даними правоохоронних органів, в Україні діє, по-перше, сильний пресинг міжнародної наркомафії. Наприклад, вона вважає Україну транзитною і технологічною базою для обігу наркотиків. По-друге, існуючі в національному просторі традиції вживання алкоголю, слабко контрольована реклама лікарських препаратів, слабість контролюючих та корупція силових відомств. По-третє, на регіональному та місцевому рівнях Україна відзначається наявністю широкого попиту на алкогольні напої, великою кількістю алкозалежних громадян, дисфункціональних сімей. Наприклад, статистична інформація та підтвердження негативних тенденцій соціологічними дослідженнями за проектом ЄСПАД свідчать про наявність згаданих проблем у промислових регіонах України. Серед чинників поширення вживання хімічних речовин дослідники відмічають психологічний дискомфорт, недостатність або відсутність виховного впливу сім'ї, слабкість соціальної інфраструктури, ціннісна дезорієнтація неповнолітніх тощо, на тлі яких вони стають більш вразливими до впливів наркогенної субкультури.

Те, що наркотизація є одним з найсильніших десоціалізуючих чинників, переконує зростаюча динаміка залучення молоді до криміногенного способу життя.

Одним із суттєвих чинників поширення негативних традицій є проживання в криміногенному середовищі. Поняття "місце проживання" загальновживане в соціальній практиці. Кожне з міст поділяється на мікрорайони, що виступають в якості поняття "місце проживання". Як відомо, воно складається з таких сфер: території, кількості населення, референтних однолітків, інфраструктури, де підлітки мають можливості задовольнити потреби (захисні, розвивальні, розважальні, навчальні тощо). Територія проживання є однією з найважливіших сфер життєдіяльності. Американський психолог Д. Стей зазначає, що значення поняття "територія" сприймається винятково як "психологічний образ". Саме тому рівень криміногенності території проживання підлітка впливає на його ціннісні орієнтації, а в цілому визначає моделі його поведінки. Інтеграція в територіальні групи - явище, притаманне більшості підлітків, які не бажають почуватись аутсайдерами. Підлітки сприймають територію проживання як захисну функцію. Діти і підлітки все частіше стають об'єктом впливу міської і сільської асоціальної структури. Дитяча безпритульність у великих містах на сьогодні є масовим явищем. За даними міжнародних експертів, в Україні майже 450 тис. дітей, які не забезпечені батьківським вихованням і "викинуті на вулиці."

Висока криміногенність породжує негативні явища соціальної та психічної нестабільності, що спрощує роботу з вербування неповнолітніх у свої тенета. Суспільство визнало, що злочинний світ вдосконалюється більш швидкими темпами, використовуючи для цього такі перевірені способи як підкупи, залякування, погрози, брехню.

Розвиток тенденцій впливу негативних явищ визначається за статистичними даними оперативної діяльності правоохоронців та органів охорони здоров'я. Дані статистики визначають як суперечливі, хоча цікаві кількісні показники. Починаючи з кінця XX століття, в Україні помітна певна стабілізація загальних правопорушень серед неповнолітніх, однак збільшується кількість і відсоток тяжких злочинів. Для сучасного етапу розвитку криміногенної ситуації характерне розширення сфери географічних впливів. Вона стає дедалі гострою не тільки у містах, регіонах, де більш великий грошовий обіг та менший соціальний контроль. Активна міграція молоді з сільських районів до міста призвела до формування криміногенного способу життя в сільській місцевості. Негативні процеси живляться ситуацією розриву родинних зв'язків, втрати національних традицій, контролю спільноти за поведінкою кожного з її членів.

Отже, негативні явища стали ознакою суспільства. Надзвичайно багато чинників сприяють збільшенню правопорушень, обігу наркотиків, поширенню проституції, азартних ігор, загрози ВІЛ/СНІДу, ІПСШ тощо.

3. Сім'я - важлива інституція соціалізації

Сім'я та навчально-виховні заклади є природними агентами позитивної соціалізації. Водночас, вони можуть виступати і провокуючими чинниками. Розглянемо з цієї точки зору дані інституції соціалізації.

Виховання є провідною ланкою соціалізації. Соціальна адаптація в сім'ї - первинна соціалізація, це процес активного пристосування та перетворення людини в індивідуальність, цінність стосовно прийнятих сім'єю суспільних норм і традицій. Тому адаптаційні можливості дитини проявляються через реалізацію потреб, інтересів, життєвої мети самих батьків. Соціальна адаптація стосовно інших етапів включає передусім пристосування до умов і характеру діяльності, а також до характеру міжособистісних стосунків, екологічного і культурного середовища, умов проведення дозвілля, побуту. Сьогодні зрозуміло, що проблема превентивності в сім'ї - це її обов'язкова функція.

Дослідження причин правопорушень і злочинів неповнолітніх свідчить, що у 60-80% випадків механізм протиправної поведінки був "запущений" недоліками сімейного виховання. Виявлено три основні варіанти криміногенної позиції сім'ї: небажання, невміння і неспроможність виховувати дітей.

Яскраво виражені і три основні форми криміногенного впливу сім'ї на духовний світ та поведінку неповнолітніх: активне залучення їх до пиятики, вживання наркотичних речовин, бійки, сварки, розбещеність у сім'ї, скоєння злочинів; "пасивний приклад" безкарної антигромадської поведінки, яку підліток сприймає як стереотип звичайної повсякденної, моральної поведінки, виштовхування дітей на вулицю, їхнє розчарування батьками, відчуття власної меншовартості. У свою чергу, така дезорганізація впливає на психічний стан населення, породжує уявлення безкарності у певної частини населення, що сприяє зростанню віктимності.

Сьогодні визначилась тенденція до зниження рівня батьківського виховання. Сім'я - природне середовище соціалізації дітей. Але все більше їх втікають з рідної оселі. Проблеми стають дедалі гострішими. Знижується доступність освіти для дітей з неблагополучних сімей. Це стосується нездатності сімей забезпечити якісну освіту: побутові умови, доступність навчальної літератури, повноцінне харчування тощо. В сукупності негативних чинників дисфункціоналізації сім'ї відбувається розвиток негативних явищ у соціальній, побутовій, дозвіллєвій сферах. Ті сім'ї, в яких не забезпечуються нормальні умови виховання, класифікуються як дисфункціональні, й у разі виявлення кричущих вад виховання та розвитку, батьків обмежують в дієздатності впливу, або відбирають у них права на виховання дітей. Можна з різних позицій ставитись до такого явища. Тут існує велика кількість гуманітарних і суто політичних проблем. Але на сьогодні будь-яка держава у світі не має інших важелів впливу на недобросовісних батьків. Інша проблема - ступінь відповідальності навчального закладу, служб соціальної роботи як державних установ. Вони й створені як елементи державної системи для допомоги в соціальному вихованні дітей. На них законодавчо та функціонально покладено обов'язки сприяти позитивній соціалізації дітей, дбати про збереження та розвиток їхнього здоров'я, застерігати та навчати безпечно поводитись в оточуючих ситуаціях, захищати в межах своєї компетенції від впливу негативних явищ. Це прямий обов'язок, який необхідно закріпити в Статуті навчальних закладів.

Дані спостережень засвідчують, що для 90% сімей, в яких виховувалися підлітки-злочинці, котрі відбували покарання у Кременчуцькій, Прилуцькій та інших ВК (виховна колонія), мали проблеми в сімейному вихованні.

В результаті неблагополуччя в таких сім'ях щорічно майже 20 тис. дітей залишаються без батьківської опіки, понад 200 тис. - зостаються без одного з батьків. Майже 1,5 млн. алкоголіків зареєстровано нині в Україні, з них понад 230 тис. - жінки. Серед засуджених підлітків 40% - з неповних сімей.

Зазначаючи головний механізм впливу негативних умов виховання, зауважимо, що несприятливі умови з боку сім'ї, яких зазнала дитина у дитячому і підлітковому віці, можуть датися взнаки при зіткненні із певною життєвою ситуацією через багато років. Це, так би мовити, проблема криміногенної дії неблагополучної сім'ї зі зміщенням у часі, на що вказують психологи і юристи.

Нерідко підлітки скоюють правопорушення під безпосереднім впливом чи за участю родичів. Аналіз засвідчує, що 10-20% підлітків, які відбували покарання у ВК, мали засуджених родичів.

Найтиповішими помилками сімейного виховання є:

· дефіцит позитивного спілкування батьків з підлітками;

· відсутність у дорослих стійких власних моральних устоїв;

· організація життя в сім'ї не сприяє формуванню у дитини моральних звичок;

· батьки не знають і не розуміють внутрішнього світу своєї дитини;

· недоброзичливе, грубе ставлення дорослих до підлітка.

Умови сімейного виховання дитини позначаються на всьому її житті і є відправним моментом у формуванні особистості. Сім'я, з точки зору пред'явлених до неї вимог, повинна максимально забезпечувати адаптацію її членів до умов суспільного життя, а також підготувати ґрунт для прийняття дитиною соціальних норм, тобто вона перша включається у вирішення завдань соціалізації індивіда. Криміногенний вплив сім'ї на особистість полягає в стихійному або цілеспрямованому формуванні антигромадських якостей, або в напрямі формування таких якостей.

Аналіз криміногенної ролі сім'ї свідчить, що в ній відмічаються такі негативні обставини як байдужість батьків до виховання і поведінки підлітків, невміння чи небажання їх виховувати, погане знання підліткової психології.

Серед негативних чинників соціалізації більшість дослідників визначають соціально-демографічні (неповні сім'ї, сім'ї в стані розлучення, багатодітні) та соціально-рольові (тимчасово неповні сім'ї із засудженими, сім'ї з алкогольними проблемами, сім'ї з вадами виховного впливу).

Кримінологи відзначають тісний зв'язок між ситуацією розвитку дитини в дисфункціональній сім'ї. Для таких сімей характерні стресові стани, що виникають через конфлікти і розлучення, соціальні хвороби та негативний спосіб життя батьків. Таким чином, якість життя суттєво впливає на безпосередній механізм відхилень у поведінці підлітків. Він створює різноманітні умови для конфлікту та відчуження між дітьми і батьками. Опосередкований вплив має культура стосунків споживання, ставлення сім'ї до споживацьких нахилів, можливості витрачання підлітками певних сум грошей та ін., як і можливості сім'ї та позиція батьків стосовно меж задоволення престижних запитів підлітків.

Дослідження моделей відхилень у поведінці підтверджують, що наявність різких негараздів між подружжям впливає на психічний та соціальний розвиток дитини. В Україні велика кількість дітей залишається без родини. За останні роки приблизно 60% сімей щорічно розривали шлюб. Майже кожен третій дезадаптований підліток ріс без батька, в кожного четвертого, що виховувався в повній сім'ї, батько страждав алкоголізмом; 52,8% підлітків виростають у неблагополучних сім'ях; у 26,1% з них - неповна сім'я; у 14,6% - батьки-алкоголіки; у 4,2% - присутній аморальний спосіб житія дорослих; 2,8% - батьки систематично б'ють дітей; у 1,4% сімей - злочинність серед батьків; у 1,2% - проживання з психічно хворими батьками. Майже 2 млн. дітей виховуються в сім'ях, де поганий мікроклімат негативно впливає на психіку та адаптаційні моделі. Статистика свідчить, що 80% підлітків, засуджених за крадіжки виховувались у дисфункціональних сім'ях, решта, тобто кожен п'ятий - у формально благополучних сім'ях, де матеріальний рівень достатній для задоволення нормальних потреб неповнолітніх, розвитку їхніх інтересів, але забезпечений цей рівень за рахунок легкої наживи, спекуляції. У таких сім'ях моральна атмосфера, соціальна позиція і ціннісні орієнтації носять егоїстичний характер. Серед багатьох чинників слід звернути увагу на відсутність духовного благополуччя. Екзистенціалісти наголошують, що причини багатьох нещасть лежать у площині так званого "екзистенційного вакууму".

Дитина відчуває психологічні втрати, коли відсутня емоційна підтримка, і виражає свої страждання через дезадаптивну поведінку. Дослідженнями визначили, що емоційний фон є значимим чинником негативних вчинків дитини. Вони припадають на кризові періоди розвитку дитини, що значно підсилює їх негативний вплив.

Сьогодні зайве говорити про здатність батьків подолати важковиховуваність дітей. Дослідженнями виявлено, що поряд з традиційними вадами в сімейному житті, що супроводжують важковиховуваність, з'явилися й такі відхилення:

· порушення емоційної структури сім'ї;

· знищення виховних цінностей;

· загроза розлучення;

· загроза насилля.

Поглиблення кризи в сім'ях відбувається досить інтенсивно. Втім, слід звернути увагу на суттєву різницю в структурі дитячої злочинності в неблагополучних та звичайних сім'ях. Якщо в другій половині 80-х років минулого століття відмічалося, що частка правопорушень, скоєних в результаті незадовільних матеріальних умов, становила в Україні лише 2-3%, то на початку 90-х років питома вага таких злочинів зросла до 15%, в середині 90-х - 18%, на початку XXI століття - майже 30%. У наш час непоодинокі випадки насилля дітей над батьками, особливо старшого віку. Причини - зубожіння сім'ї, неможливість задовольнити базові, зростаючі потреби. Багато проблем з вихованням виникає і в матеріально забезпечених сім'ях. При цьому велику роль має зниження стандартів морального виховання, деформоване розуміння досягнення життєвого успіху. Внаслідок цього деформуються свідомість та психіка неповнолітніх. Майнове розшарування призводить до зверхності багатих та озлобленості частини дітей з незаможних сімей. Непоодинокі випадки, коли вони піддаються здирництву, шантажу, переслідуванню. Викликає стурбованість ситуація, що склалась, у сфері сім'ї та шлюбу. Понад один мільйон дітей виховуються у неповних сім'ях, 80% яких є малозабезпечені.

Можна констатувати, що вагомими чинниками є втрата здатності, наснаги до виховання дітей в значної кількості батьків. Особливо це спостерігається в нехтуванні послідовного, на особистому прикладі передусім батьків-чоловіків, залучення до побутової трудової діяльності.

Отже, в якому емоційному досвіді гартується дитина, з яким психічним станом та життєвим досвідом вона йде до школи, те і впливає на її подальшу соціалізацію. Особливе значення цієї проблеми у психоаналітичній психології.

4. Проблеми освіти

Реальність педагогічної проблеми навчання і виховання та процесів соціалізації - це об'єктивне протиріччя між педагогічним процесом та впливом оточуючого середовища. Висвітлена ще в працях античних авторів, середньовічних просвітителів та сучасних учених, ця проблема на кожному історичному етапі вирішувалася по-різному. Розв'язанню цієї проблеми присвятили свою діяльність Ж.Ж. Руссо, Я.А. Коменський, К.Д. Ушинський, П.П. Блонський, С.Т. Шацький, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський, сучасні педагоги-новатори.

У педагогічній оцінці девіацій, порушень дисципліни, пропусків занять, конфліктів тощо важливо своєчасно зафіксувати виникнення ситуації ризику, визначити межу між правомірною і протиправною поведінкою, коли починається невиконання своїх шкільних обов'язків.

В ряді шкіл відсутні умови для повноцінного навчально-виховного процесу, що спричиняє розчарування педагогів своєю професією. За даними наших досліджень, майже в 15% шкіл наявні правозахисні установки педагогічного колективу, надмірне використання примусових форм роботи з дітьми, відсутність здоров'язберігаючого характеру навчання, забезпечення якісним харчуванням дітей з незаможних сімей. Це спрацьовує на зниження впевненості окремих дітей, віри в свої сили досягти соціальних успіхів. Часто відхилення в поведінці дітей відбуваються з вини педагогів. Адже нетактовність, байдужість, несправедливість, жорстокість учителя у ставленні до учнів - дидактогенії, що самі собою аморальні та протиправні. Багато випадків, коли некваліфікованість, черствість педагога штовхала дитину до скоєння правопорушення чи навіть самогубства.

Вченими В.М. Оржеховською та О.І. Пилипенко накопичений багатий статистичний матеріал з вивчення особливостей навчальної діяльності, спрямованості інтересів і комунікативних зв'язків підлітків з дезадаптацією поведінки. Так, 93% неповнолітніх на період скоєння злочинів погано навчались і не хотіли відвідувати школу; 49% - періодично відвідували школу, 10% - не ходили до школи зовсім. Вражаючий факт: щороку 30 тисяч дітей не з'являються до навчальних закладів. Тільки після таких виховних прорахунків розпочинається активна програма повернення дітей до школи. За звітними даними кримінальної міліції та Міністерства у справах сім'ї, дітей і молоді до навчальних закладів вдається повернути майже 25 тисяч дітей. У неповнолітніх, яких повернули до навчального закладу, виникають проблеми з адаптацією до навчальної діяльності та шкільного колективу. Як правило, в них досить складні стосунки з класним колективом. У 78% - не було спільних інтересів з однолітками, 54% - ні з ким у класі не дружили, а мали друзів у дворі чи на вулиці і, як правило, старших за віком. При проведенні соціометричного опитування, 95% таких важковиховуваних потрапили до групи ізольованих школярів, 93% з них одержали негативний вибір. Ці дані ще раз свідчать про те, що ярлики "педагогічно занедбані" та "важковиховувані" негативно впливають на рольові статуси в класі. Природно, що підлітки перебувають в позиції аутсайдерів, мають дуже низький імідж, намагаються ізолюватись від колективу однокласників, їхні вчинки часто конфліктні, а характер емоційних переживань позначається на здатності до навчання, дотримання дисциплінарних та моральних норм.

На формування особистості неповнолітнього значною мірою впливають і недоліки навчально-виховного процесу. Це призводить до того, що якісно не реалізуються педагогічні принципи навчання і виховання, внаслідок чого втрачається можливість стійкого формування моральних та психологічних якостей, розвитку особистої відповідальності учнів за своє здоров'я і становлення.

Педагогічна проблема превентивної освіти полягає в тому, що сучасні діти не "загартовуються" проти негативних впливів і несприятливих ситуацій, не закріплюють навичок правильної самооцінки, управління своєю поведінкою або відчужуються від навчального колективу, втрачають інтерес до навчання. Контакти учнів збіднені, соціальний досвід неповнолітніх поповнюється, як правило, за рахунок підлітків з активною кримінальною диспозицією. Так, багато з них покинули школу, або погано відвідують навчання, але ж вони мають здатність впливати на своє оточення за місцем проживання. Згадані обставини призводять до послаблення позитивних соціальних зв'язків, а відтак скочуються на контакти з джерелами негативних явищ.

Ніби й зрозуміло, що для попередження негативних явищ у навчальному закладі необхідна грамотна, послідовна робота з корекції відхилень у поведінці дітей, глибокий аналіз чинників, причин і обставин, що обумовлюють, спричиняють окремі вчинки. Сьогодні дуже актуальна проблема орієнтації нинішніх і майбутніх педагогічних працівників на попередження негативних явищ, корекцію вад важковиховуваних. Завдання превенції і корекції відхилень у поведінці неповнолітніх вимагають поглиблення знань вихователів та вчителів у структурі цих явищ, причинах і чинниках їх походження.

Наведені дослідження дозволяють зробити висновок, що сучасні діти більше підготовлені до сприйняття дійсності в негативних кольорах. Так, майже 35% старшокласників вказують, що значимими факторами (в порядку ранжування) поширення негативних явищ є:

· бездуховність, споживацьке ставлення до життя в суспільстві;

· протиріччя між поняттями моралі та принципами досягнення життєвого благополуччя;

· формування кримінальних цінностей, культу сили, зневажливого ставлення до навколишніх;

· байдужість до себе та інших, загальна апатія;

· падіння авторитету державних органів, виховних установ, учителів, в цілому дорослих;

· розшарування суспільства на бідних і заможних;

· низька доступність отримання вищої освіти та подальшого працевлаштування;

· зростаюча активність кримінального впливу на вибір життєвих цілей;

· низький вплив ідей здорового способу життя, доступність наркотиків, зростаюче поширення негативних явищ;

· відсутність вибору змістовного дозвілля, центрів позашкільної зайнятості, яка давала б можливість для ефективного розвитку позитивних процесів соціалізації;

· активне залучення молоді до розважального способу життя;

· перевага таких почуттів як ненависть, заздрість, гнів, злоба, недружелюбність;

· відсутність цілеспрямованої молодіжної політики, недовіра до соціальних закладів;

· проблеми молоді у проведенні змістовного дозвілля та відпочинку;

· відсутність доступності та нормальних умов для соціальної реабілітації;

· низький вплив школи, знань на подальший соціальний успіх;

· соціально-правова незахищеність;

· зростання конфліктів у сфері сім'ї, негативний вплив вулиці;

· зниження цінності соціально-корисної діяльності;

· знецінення позитивних прагнень серед молоді до здобуття соціального визнання тощо.

У загальних рисах, слід визнати, що сучасним дітям стає все важче орієнтуватись на традиційні моральні цінності, важче зрозуміти світ, який їх оточує. Вони втрачають віру у власні сили, підтримку держави, відчуваючи великий вплив негативних явищ. Серйозним дестабілізуючим фактором у сучасних умовах виступає конфлікт у системі учень - учень, учень - учитель, учень - батьки, батьки - вчителі. Конфлікт як негативне соціальне явище у педагогічному процесі і як визначальний фактор у виборі мотивів асоціальної поведінки неповнолітніх, стає все більшим гальмом у навчально-виховному процесі.

Треба, перш за все, об'єктивно оцінити природу конфлікту в сучасній школі. Вона обумовлена різними факторами: невідповідним психологічним підбором студентів педагогічних вузів, недосконалістю підготовки до професії педагога в сучасних умовах; перевантаженням учителів, які не можуть задовольнити своїх потреб у фаховому розвитку, відпочинку; самоусунення багатьох сімей від виховання своїх дітей тощо. Слід відверто вказати і на відчуття вчителем свого несправедливого, занедбаного, принизливого становища, і цей стан він несвідомо "компенсує" у стосунках з учнями. Як показує соціальна практика, ще ніхто не наважується розірвати це самовбивче ганебне коло суспільства.

Характерною і тривожною рисою сучасного навчально-виховного процесу є зростання конфліктів. Як правило, у шкільній практиці вихід із складних конфліктних ситуацій адміністрація вбачає у взятті на облік "важких" учнів, неформальних лідерів. Тим самим, вона за певною ознакою виділяється як така, що потребує примусового виховного впливу на учня, психологічної підтримки або соціальної корекції, залишаючи поза увагою соціальне таврування його як невиправного. Таким чином, конфлікт, що виникає при цьому, може спрацьовувати тільки на авторитет негативного лідера. Розуміти це необхідно не тільки тому, що конфлікт, який не вирішується конструктивно, переходить у більш високий ступінь потенційного (прихованого, латентного), у певний час спрацює з непередбаченими наслідками. Самі педагогічні працівники не тільки не набувають умінь аналізувати, вирішувати конфлікт і тим самим прогнозувати, попереджувати його, а й втрачають серед учнів авторитет і самоповагу.

Педагогічні колективи приділяють недостатню увагу процесам, що виникають в учнівському середовищі. Криміногенну роль відіграють також процеси інтенсивного відтоку неповнолітніх зі шкіл. Кожна така дитина залишена напризволяще, стає "дитиною вулиці". Які вчинки вона скоює, які стосунки в неї з кримінальним світом - ніхто не знає. Школам це стає відомо тільки після запитів кримінальної міліції, або наркологічних центрів чи служб у справах неповнолітніх. Як правило, такі запити робляться для уточнення даних про дитину, яка опинилася в зоні уваги державних установ.

Вивчення впливу різноманітних аспектів незадовільної організації навчально-виховного процесу на становлення особистості неповнолітнього правопорушника показало, що основні з них - це недостатнє знання педагогами умов життя і виховання в сім'ї; необізнаність з індивідуальними і віковими особливостями дітей і неправильний підхід до них. Відсутність суб'єкт-суб'єктного підходу з боку педагогів не сприяє зростанню позитивних тенденцій особистості, натомість загострюється негативне ставлення педагогів до учнів з низькою успішністю та поганою поведінкою. Проявляється недовіра до учнів, що у свою чергу, призводить до дезадаптованості та загострення конфліктних рис характеру, недисциплінованості.

5. Основні проблеми дітей, які потребують допомоги

За останні роки всезростаючими у плані криміногенного ризику стали медико-біологічний та екологічний фактори. 40% підлітків, взятих на облік в кримінальній міліції для неповнолітніх, одночасно перебувають на профілактичному обліку в лікувальних установах з приводу серцево-судинних, кишково-шлункових захворювань, дихальних шляхів, нервової системи тощо. У таких підлітків виявляються ознаки соціальної дезадаптації, в тому числі: порушення адаптації до шкільного навчання: низька успішність (57,6%), конфлікти з однолітками (53,3%), непорозуміння з педагогами (35,7%). При цьому в 35,7% підлітків визначався стан легкої шкільної дезадаптації, у 64,3% - порушення адаптації було явним і проявлялося в різних формах вчинків та правопорушень.

Через постійні невдачі в школі вони відчувають психологічний дискомфорт, потрапляють у ситуації, що змушують їх шукати нове середовище асоціальної спрямованості. Втрачену гідність вони прагнуть компенсувати протиправною поведінкою. Так, за даними різноманітних опитувань, у стані підвищеної стурбованості постійно перебуває дві третини школярів. Тому особливо важлива роль соціально-педагогічних чинників у визначенні шляхів запобігання втрати психічної рівноваги, психічних захворювань, зокрема психозів і неврозів, суїцидальних намірів.

Отже, дезадаптивна ситуація, що склалася серед неповнолітніх, обумовлена впливом цілої системи нових чинників, що доповнюють та стимулюють вже існуючі. Соціальна адаптація значної частини підлітків, їхня соціалізація проходить у криміногенній обстановці.

Оскільки основну причину дисгармонії позиції особистості вбачають в соціальній дезадаптації, то й порушення соціальної ситуації розвитку - сімейної, шкільної, позашкільної, дозвіллєвої діяльності стають її системними чинниками.

Кожна дитина має властивий тільки їй ступінь залежності від їх впливу. Наприклад, кількість дітей, яким за їхніми фізичними і психічними даними важко засвоювати навчальний матеріал у загальному шкільному режимі, в Україні складає понад 20%. Багато таких і в усьому світі, однак у нас, на відміну від інших країн, для таких дітей ще замало створено умов для інтеграції у соціальне середовище.

Медики відмічають, що до школи приходить майже половина хворих дітей. Завдання педагогічного персоналу навчального закладу - сприяти повноцінному навчанню та вихованню. Науково-методичні умови для такої діяльності передбачені програмою "Здоров'я". Здоров'я - об'ємне поняття, що включає благополуччя фізичного, психологічного, соціального і духовного стану. Вдале просування фізичного розвитку дитини сприяє розвитку психічного, соціального, духовного здоров'я та виробленню таких важливих її рис як наполегливість, відвага, рішучість, чесність, дисциплінованість, відповідальність, потяг до праці, впевненість у своїх можливостях, оптимізм, здатність до переборення труднощів, запобігання виливам негативних прикладів. Відповідно до програми, саме педагоги повинні виступити ініціаторами права дитини на здоров'я, що зазначається у міжнародній Декларації прав дитини.

Загальноприйнято, що основний обов'язок у розвитку і збереженні здоров'я дітей покладено на сім'ю. Між тим практика засвідчує, що в сім'ях, де ослаблена роль батьківського піклування про здоров'я, нагромадження негативних станів відбувається дуже швидкими темпами. Надаючи великого значення ролі батьків, обов'язок педагогічних працівників - у правильному орієнтуванні на принципи здорового способу життя. Класний керівник має допомогти батькам усвідомити, що саме із сім'ї розпочинається виховання дітей в дусі прагнення до відновлення та збереження здоров'я, дотримання принципів ведення здорового способу житія. У розвитку превентивних підходів позитивно впливає практика залучення батьків разом з дітьми до виконання програми здоров'я. У тому числі, проведення з батьками тренінгів з позбавлення від нікотинової та алкогольної залежності, залучення до занять у групах здоров'я, просвітницької роботи.

Останніми роками збільшився час, який підлітки проводять поза сім'єю і школою; зростає питома вага товариства однолітків, що нерідко перевищує вплив батьків і вчителів. Саме по собі це не шкодить. Однак товариство однолітків як фактор соціалізації неоднорідне. З одного боку, це керовані дорослими навчальні, виробничі та інші дитячі та юнацькі колективи й організації. З іншого - це різноманітні неформальні стихійні товариства, переважно різновікові та змішані в соціальному відношенні. Безконтрольність цього виду спілкування створює потенційно небезпечні ситуації, і недарма "вулиця" здається такою страшною багатьом учителям і батькам.

Спроби ліквідувати "вулицю" приречені на невдачу. Наукова стратегія виховання вимагає врахування не лише мір та ефективності впливу дорослих і однолітків, а й відносин організованих і стихійних дитячо-юнацьких груп, особливостей їх складу, структури, типу лідерів. І, головне, їхніх очевидних і латентних психологічних функцій.

Дослідження сімей підлітків-утікачів засвідчили, що з повних сімей їх було лише 5%; наявність одного з батьків - 16%; виховують опікуни - 2%; діти-сироти - 2%; багатодітні сім'ї - 15%; до складу сім'ї входить нерідний батько чи нерідна мати - 23%; малозабезпечені сім'ї 11%; непрацездатні батьки (інваліди) - 4%. Велика кількість дітей втікають із шкіл-інтернатів (21%). Особливу увагу викликають підлітки, які залишають домівку з метою отримати матеріальну самостійність. Механізм цього процесу включає головний фактор: бажання виділитися і хвалькувато протиставити себе одноліткам.

Втечі з дому - це не тільки прояв агресії, а своєрідний протест проти умов життя в сім'ї. Але проблема в тому, що отримавши відносну безпеку серед подібних собі, стиль життя втікачів відрізняється від загальноприйнятого. В субкультурі таких дітей вже стало звичним нехтувати своїм здоров'ям, задля виживання їм стають притаманні різні види правопорушень і злочинів. У такому середовищі поширена дитяча проституція. Підлітки підпадають під вплив кримінальних елементів - злодіїв, шахраїв, які вчать неповнолітніх спекуляції, крадіжкам, здирству, сутенерству. Аналіз мотивації агресивної поведінки серед школярів у Київському дитячому приймальнику показав, що причинами втеч з дому, з уроків були різноманітні несприятливі взаємостосунки з оточуючим середовищем: взаємостосунки в сім'ї - 18,6%; безперспективність навчання - 11,6%; залежність від друзів з різних агресивних мотивацій - 11,3%; бажання змінити середовище, подорожувати через нудьгу, рутинне життя, пошуки цікавого, романтичного світу - 25%; самотність, прагнення знайти вірних і надійних друзів - 7%; омріяна матеріальна незалежність, накопичення будь-яким чином грошей, поїздки, пов'язані з пошуком дефіцитних товарів з метою наживи - 13%; прагнення позбутися зовнішнього тиску, одержати свободу - 4%; бажання брати участь у різноманітних формальних об'єднаннях, політичних угрупованнях, виконувати їхні закони, різні доручення - 9%; потреба позбутися погроз - 10%; необхідність уникнути відповідальності за скоєний злочин, страх покарання - 7%; зловживання наркотичними речовинами - 10%, проституція - 3%. Досліджувані підлітки постійним місцем проживання мали міста або селища міського типу - 7,9%; 12% - були з міст районного значення; 0,8% - мешканці сільської місцевості.

Дата добавления: 2014-01-11