Лекція 7.2

3.

2.

1.

План

План

1. Масові фізкультурно-спортивні заходи.

2. Загальна характеристика традицій фізичного виховання в Київській Русі.

3. Організація та методика впровадження традицій фізичного виховання Київської Русі в сучасному освітньо-оздоровчому процесі.

Література

1. Деделюк Н. організація масових фізкультурно-спортивних заходів з використанням національних традицій фізичного виховання / Деделюк Н. – Луцьк: ВНУ, 2008. – 72 с.

1. Масові фізкультурно-спортивні заходи займають важливе місце в системі організації здорового способу життя населення України. Вони є засобом залучення широких мас населення до занять фізичною культурою й спортом, підвищення фізичної підготовленості, виховання необхідних рухових умінь та навичок, підвищенню мотивації до занять фізичними вправами.

Спортивно-масові заходи – це змагальна ігрова діяльність, учасники якої з урахуванням їх віку, статі, підготовленості мають приблизно рівні можливості досягти перемоги в доступних їм вправах. Ця доступність створюється спеціальним підбором змагальних вправ, складності й довжини дистанцій, ваги використовуваних приладів, а також тривалістю й інтенсивністю виконання рухових дій. Крім того, з метою вирівнювання фізичних можливостей учасників, використовуються гандикапи, фора, порівняльні коефіцієнти й заохочувальні бали.

Фізкультурно-спортивні масові заходи поєднують у своєму змісті спортивні змагання, занять фізичними вправами, організацію активного відпочинку та рекреацію. Це сприяє розширенню та урізноманітненню програм, використання новітніх технологій, поповнення технічного та тактичного арсеналу, підвищує вимоги до особливостей підготовки й проведення масових фізкультурно-спортивних заходів з населенням різних вікових та соціальних груп.

У XXI столітті найбільш поширеними масовими фізкультурно-спортивними заходами є «Богатирські ігри», «Ігри патріотів», «Форт Буаярд», «Лицарські турніри», «Козацькі забави», «Дні спорту», фестивалі, спартакіади закладів освіти та трудових колективів, футбольні турніри та ін. Такі заходи є не тільки засобом пропаганди здорового способу життя, але й потужним засобом виховання патріотизму й національної свідомості.

Великий інтерес викликають змагання з лижного спорту, масові естафети й пробіги, свята ковзанярів, велосипедистів, комплексні змагання, день здоров’я, день плавця, день бігуна. Учасниками фізкультурно-спортивних заходів можуть бути представники різних верств населення, вікових груп та рівня фізичної підготовленості. Мета таких заходів – підвищити емоційність, створити сприятливу атмосферу, стимулювати ріст майстерності й результативності учасників й тим самим зробити більш ефективними змагання.

Змагання у програмі широкомасштабних масових фізкультурно-спортивних заходів доцільно проводити за спрощеними правилами, рухливі ігри, туристичні естафети, змагання на доріжках здоров’я, майданчиках й т.д.

Основною метою фізкультурних спортивно-масових заходів є створення сприятливих умов рекреації населення України та забезпечення права громадян на заняття фізичною культурою і спортом, задоволення їхніх потреб в оздоровчих послугах за місцем проживання та у місцях масового відпочинку, популяризації здорового способу життя.

2. З метою повноцінного та результативного використання традицій фізичного виховання в Київській Русі необхідно створити повну уяву про даний період, рівень культурних та матеріальних цінностей; розкрити традиції фізичного виховання у Київській Русі та розробити шляхи їх використання в освітньому процесі загальноосвітньої школи, оздоровчих масових заходах для різних вікових та соціальних груп населення.

Як свідчать літературні й фольклорні матеріали, національний ідеал здоров’я формувався через систему обрядів, повір’їв, порівнянь, приказок. Характерною особливістю світогляду населення було уособлення ідеалу здоров’я рослинами, тваринами, природною стихією.

Народні ігри та забави, особливо весняні, відображали, з одного боку, побут людей, а з іншого – своїм змістом впливали на навколишній світ і людину, а тому виконували світоглядні функції (родинно-побутову, профілактичну, оздоровчу, хвалебну, вегетаційну, спонукальну, релаксаційну).

Прийняття християнства суттєво вплинуло на всі сторони життя давньоруського населення, у тому числі й на фізичне виховання. Християнство спрямовувало увагу на верховенство духу над тілом, на внутрішній світ людини, на відмову від матеріальних благ заради духовних. У зв’язку з цим у церковній та світській літературі ХІ – ХІІ ст. засуджуються народні «ігрища», які сприяли фізичному розвиткові людей. Водночас християнство пристосовувалося до язичницької обрядовості, що яскраво простежується на прикладах календарних свят.

Великого значення Володимир Мономах надавав руховій активності, що було запорукою повноцінного фізичного розвитку, зміцнення здоров’я дітей і молоді. Керуючись тогочасними традиціями і власним досвідом, він пропонував з дитинства постійно вдосконалювати фізичні можливості у походах і на ловах. Цю школу сили, відваги й витривалості Володимир Мономах пройшов повністю.

У поминальних пам’ятках про князів обов’язково зазначалася їхня фізична підготовленість. У «Слові о полку Ігоровім» висвітлено подвиги слов’янських князів, їх майстерність, фізичну і розумову велич. Князя Святослава Київського прославляють німці і венеціанці, греки і морави, що свідчить про міжнародне визнання фізичної сили, бойової майстерності не тільки руських князів, а й усього руського народу.

Народні ігри та фізичні вправи відображали, насамперед, виробничу діяльність людей (полювання, землеробство, тваринництво, риболовство), військовий і сімейний побут, світогляд. До них належать ігри зі співом і примовками, ігри з предметами, ігри без предметів. Про велику поширеність у Київській Русі ігор з предметами свідчать археологічні знахідки, серед яких значне місце займають шкіряні м’ячі різних розмірів та ваги, кістки для ігор у «Паці», ковзани, фішки для гри у шашки.

За часів Київської Русі продовжували розвиватися кулачні бої, які часто застосовувалися під час військових дій. У мирний час кулачні бої відбувалися на льоду річок, ставків, озер, нерідко там, де відбувався обряд водохрещення.

Боротьба у Київській Русі була розповсюджена практично у всі сферах життя людей. Поєдинки були звичайним явищем під час свят, на ярмарках, урочистих подіях. Боротьба часто використовувалася як засіб вирішення суперечок та спірних питань між людьми і сприймалася як справедливий суд. Серед давньоруських професій існували бійці судових поєдинків – «полівники», а сам поєдинок – суд мав назву «поле».

Одне з найвагоміших місць серед засобів фізичного виховання в період Київської Русі посідали фізичні вправи з використанням предметів насамперед різноманітної зброї (списи, луки, мечі, бойові палиці та сокирі ножі, щити тощо), а також предметів, які могли використовуватись як зброя (каміння, палиці, мотузки, аркани). До цієї групи засобів фізичного виховання слід віднести фізичні вправи з використанням засобів пересування (коні, човни, лижі тощо). Значне місце серед таких вправ посідала верхова їзда.

Проведення спортивно-масових заходів з використанням традиційний фізичних вправ, зокрема «Княжих ігор», у молоді підвищується інтерес до фізичного виховання і спорту, історії фізичної культури, що є основою для формування стійких переконань щодо ведення здорового способу життя.

3. Фізичне виховання у навчальних закладах нашої держави виконує важливі завдання. Відповідно до законів України «Про освіту», «Про фізичну культуру і спорт», «Концепцією національної системи фізичного вихованні дітей, учнівської та студентської молоді України», Державною програмою розвитку фізичної культури і спорту та іншими документами визначене головним завданням постійне підвищення рівня здоров’я, фізичного та духовного розвитку населення, профілактику захворювань, забезпеченні нормального вікового розвитку молоді, формування основ здорового способу життя.

Впровадження народних методів фізичного традиційного виховання у сучасний виховний процес дасть, безперечно, позитивний результат у вирішенні оздоровчих питань. Це можливо за умови усвідомлення кожною молодою людиною поняття «здоров’я», як засобу повноцінної життєдіяльності, здібностей, працездатності і соціальної активності, психофізичної стабільності.

Історія становлення і розвитку фізичного виховання у Київській Русі – вагома частина загальної історії фізичної культури і спорту. Досвід, надбаний у розвитку ігор та фізичних вправ протягом середньовіччя вагомо вплинув на становлення і формування сучасних видів спорту, вцілому на розвиток сучасної системи фізичного виховання.

Тілесне і психофізичне виховання населення Київської Русі було невід’ємною частиною виховання. Зважаючи на те, що наша національна культура зазнала великих змін і руйнування з боку загарбників і поневолювачів, необхідно прикласти чималих зусиль до відображення волелюбного духу і неповторності національного виховання, в тому числі – фізичного. Необхідною умовою такого процесу є використання у сучасних фізичних вправах, тренуваннях, змаганнях, видах боротьби динаміку форм, структур, компонентів цілісної системи вдосконалення і самовдосконалення.

Висока ефективність дії форм та засобів тіловиховання сприяє збагаченню у молоді не тільки етнічних знань та формуванню духовності, а й підвищенню рівня фізичного самовдосконалення.

1. Будова, властивості, функції ДНК.

2. Будова, властивості, функції РНК.

3. Значення АТФ.

Література

1..Кучеренко М.Є., Ю.Г.Вервес та ін. Загальна біологія: Пробн. підруч. Для

10 кл. серед. загальноосвіт. навч. закл.- К.: Генеза, 2001, ст. 33-38.

2. Бригідир Г.З., Гайда Г.В. та ін. Біологія. 10-11 клас. Поурочне планування.

Конспекти уроків. – Т.: Навчальна книга – Богдан, 2000, ст. 23-27.

3. Гладюк Т. та ін. Біологія. 10 клас. Посібник. – Т.: Підручники посібники,

2000, ст. 18-19.

4. Стахурська В.П., Слабіцька Н.П. Біологія: Посібник-конспект 10 клас.- Т.:

Навчальна книга – Богдан, 2000, ст. 27-30.

5. Тагліна О.В. Загальна біологія. 10 клас: плани-конспекти уроків. – Х.:

Ранок, 2001, ст.54-63.

6. Тагліна О.В. Біологія. 10 клас. Підруч. Для загальноосв. навч. Закл. – Х.:

Ранок, 2010, ст.72-82.

Назва “нуклеїнові кислоти” походить від латинського слова “нуклеос”, що означає “ядро” (Ф.Мішер у 1869р). Кислотами їх назвали за те, що вони мають кислотні властивості.

Це речовини білого кольору, волокнистої будови, погано розчинні у воді. Значення нуклеїнових кислот велике, адже вони відіграють центральну роль у збереженні і передачі спадкових властивостей клітини.

ДНК і РНК – це лінійні високомолекулярні біополімери, мономерами яких є нуклеотиди. Нуклеїнові кислоти складаються із вуглеводу (пентози), 10% фосфору і нітрогену.

Будова нуклеотиду: залишок азотистої основи - залишок пентози – залишок ортофосфатної кислоти.

Залишок пентози визначає тип нуклеїнової кислоти: ДНК містить дезоксирибозу, РНК – рибозу.

Загальна довжина ДНК у 23 парах хромосом людини дорівнює 1,5 м. Молекули РНК значно коротші: 0,01 мм. Молекулярна маса нуклеїнових кислот сягає десятки і сотні мільйони вуглецевих одиниць. Кількість нуклеотидів у молекулі буває різною: 80 (т-РНК) – 3000 (двоспіральна ДНК). Як і білки, нуклеїнові кислоти, мають первинну структуру (послідовність нуклеотидів) і складнішу вторинну, яка формується за рахунок водневих зв’язків (спіраль).

Будову молекули ДНК відкрили у 1953р. Д.Уотсон і Ф.Крік: ДНК – два спірально закручених ланцюги (у 1962р. Нобелівська премія).

Діаметр спіралі 2 нм. Кожен ланцюг ДНК – полімер із нуклеотидів. ДНК всього органічного світу утворені чотирма типами нуклеотидів, які відрізняються за азотистою основою: А – аденіновий, Г – гуаніновий, Т – тиміновий, Ц – цитозиновий.

Нуклеотидний склад ДНК вперше кількісно проаналізував американський біохімік Едвін Чаргафф: в молекулі ДНК кількість А = кількості Т, кількість Г= кількості Ц; сума А+Г=Т+Ц – правило Чаргаффа.

Відстань між сусідніми азотистими основами (розмір одного нуклеотиду) становить 0,34 нм, крок спіралі становить 3,4 нм і місить 10 пар основ.

Самоподвоєння ДНК – реплікація. В основі реплікації лежить принцип комплементарності. Цей ферментативний процес здійснюється напівконсервативним способом: перед реплікацією подвійна спіраль ДНК розплітається і кожен ланцюг служить матрицею для синтезу нового. При розкручуванні ДНК на два матричні ланцюги діє фермент ДНК-полімераза.

За певних умов (дія кислот, лугів, нагрівання) відбувається денатурація ДНК, можлива ренатурація. Лінійна ДНК має форму видовженої, компактно скрученої молекули. Третинна структура ДНК – суперспіраль.

Функція ДНК: збереження, передача, реалізація, зміна спадкової інформації.

ДНК знаходиться у ядрі, мітохондріях і пластидах.

РНК – полімер із одного ланцюга, закрученого у спіраль( у вірусів дволанцюгові РНК, які передають спадкову інформацію як ДНК).

Мономером РНК є нуклеотид, який відрізняється від нуклеотиду ДНК: замість дезоксирибози рибоза, замість тиміну – схожа за будовою азотиста основа урацил.

Є три типи РНК:

1) інформаційна (матрична) РНК являє собою точну копію певної ділянки молекули ДНК (1-кількох генів) і переносить генетичну інформацію від ДНК до місця синтезу поліпептидного ланцюга, а також бере участь у його збиранні. Її частка 5% загальної кількості РНК клітини. Молекула і-РНК складається із 300-30000 нуклеотидів відповідно до довжини ділянки ДНК, яку вона копіює.

2) транспортна РНК містить 70-90 нуклеотидів, становить 10%, вона приєднує амінокистлоти, транспортує їх до місця синтезу білкових молекул, “впізнає” за принципом комплементарності ділянку і-РНК, яка відповідає амінокислоті, що транспортується, та визначає місце розташування амінокислоти на рибосомі. Кожна з амінокислот транспортується до рибосоми своєю т-РНК. Вторинна структура Т-РНК нагадує листок конюшини.

3)рибосомна РНК становить 85% кількості рибосом клітини і 60% маси рибосом, складається із 3000-5000 нуклеотидів, забезпечує певне просторове розташування і-РНК і т-РНК на рибосомі, виконуючи структурну функцію.

Р-РНК не бере участі у передачі спадкової інформації. У клітинах еукаріот р-РНК синтезується в ядерці.

РНК у клітинах синтезуються на ДНК за участю ферментів РНК-полімераз. РНК комплементарна ділянці однієї з ниток ДНК, на якій синтезована, тобто послідовність нуклеотидів ділянки молекули ДНК визначає порядок розташування нуклеотидів у молекулі РНК.

РНК знаходиться у ядрі, рибосомах, цитоплазмі, мітохондріях, хлоропластах.

АТФ (аденозинтрифосфорна кислота) міститься у кожній клітині тварин і рослин. Найбільше – у скелетних м’язах, тому, що ця сполука – універсальне джерело енергії в клітині.

Молекула АТФ по хімічній структурі – нуклеотид, який складається із азотистої основи аденіну, вуглеводу рибози і трьох залишків ортофосфатної кислоти.

Це нестійка сполука, самовільно і під дією ферменту в АТФ розриваються зв’язки між залишками ортофосфатної кислоти і до звільнившихся зв’язків приєднуються молекули води, і при цьому відщеплюються молекули ортофосфатної кислоти. Якщо відщеплюється одна молекула, то АТФ переходить у АДФ (аденозиндифосфорна кислота), при цьому вивільняється 42 кжЖ енергії. Якщо два залишки – АМФ (аденозинмонофосфорна кислота) і вивільняється 84 кДж енергії.

Ця енергія використовується для синтезу необхідних організму сполук, підтримання сталої температури тіла, м’язової роботи, нервових процесів. З іншого боку, частина енергії, що вивільняється, витрачається на синтез АТФ із АДФ чи АМФ і молекул ортофосфатної кислоти.

Функція АТФ – універсальний хімічний аккумулятор енергії в клітині.

Мета заняття: Ознайомити студентів з правами та обовязками організацій роботодавців та їх об”єднань; формувати у студентів правове мислення, розвивати вміння грамотно висловлювати власні думки; прививати любов до обраної професії.

Дата добавления: 2014-01-11