Основні форми організації суспільного виробництва. Еволюція товарного виробництва

Закон вартості як закон розвитку товарного виробництва.

Походження, сутність і функції грошей. Закони грошового обігу. Інфляція: сутність і форми.

Товар і його властивості.

Основні форми організації суспільного виробництва. Еволюція товарного виробництва.

Тема 5. Форми організації суспільного виробництва.

З попередніх тем відомо, що основні ознаки економічної системи залежать від специфіки відносин власності. Проте, в процесі еволюції економічних систем індивідуальне, колективне та суспільне виробництво здійснюються за умов певної форми організації, яка, з одного боку, змінюється залежно від розвитку технологічного способу виробництва, а з іншого – активно впливає на його розвиток. У зв’язку з цим основними задачами даної теми є пошук відповідей на такі питання, як: що таке організація суспільного виробництва, у яких формах вона існує, з’ясування причин виникнення та особливостей останніх, їх соціально-економічних наслідків.

Питання теми:

Розвиток людського суспільства свідчить про те, що життя людей завжди здійснюється в певних економічних формах організації виробництва, деякі з яких зберігаються протягом тривалих періодів історії. Сутність цих форм у розвитку суспільства полягає в тому, що за їхньою допомогою виявляється структура економічних потреб, відбувається розподіл ресурсів, вони сприяють залученню людей до участі в економічній діяльності. В рамках наявних економічних форм відбувається суспільне відтворення та йде процес задоволення суспільних i особистих потреб. Еволюція економічних форм проходить під впливом таких процесів, як розвиток форм власності, розподіл праці, спеціалізація та кооперування. Здійснюються ці процеси поступово й за іншими законами, ніж розвиток i зміна суспільно-економічних формацій. А це означає, що одна і та ж економічна форма може існувати при різних суспільно-економічних формаціях.

В докапіталістичних суспільно-економічних формаціях панувала натуральна форма виробництва, на зміну якої приходить товарна форма. Крім того, у цих країнах залишилися невеличкі острівці натурального господарства. Зростає роль товарного виробництва i в економічному житті слаборозвинутих країн Азії, Африки, Латинської Америки, в яких ще переважає натуральна економіка. Все це переконує, що товарне виробництво має адаптивну здатність до різних форм власності та способів виробництва.

Отже, економічній історії відомі дві форми організації суспільного виробництва:натуральна і товарна. Вони прямо протилежні одна одній і розрізняються за такими критеріями:

- замкненість або відкритість господарства;

- характер зв’язку між виробництвом і споживанням;

- розвиненість або нерозвиненість суспільного розподілу праці;

- економічна форма багатства.

Історично першою формою організації економічного життя людського суспільства є натуральне виробництво.

Натуральне виробництво – це така система організаційно-економічних відносин, при якій люди створюють продукти для задоволення власних потреб, не звертаючись до обміну і ринку. Іншою мовою, це така форма організації виробництва, при якій продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, тобто для споживання всередині господарства, що їх виробило.

У найбільш чистому вигляді натуральне господарство існувало лише у первісних народів, що не знали суспільного розподілу праці, обміну та приватної власності. У первіснообщинному ладі впродовж майже трьох мільйонів років воно було єдиною формою суспільного виробництва. В процесі розпаду цього ладу виникає товарне виробництво, але натуральна форма залишається панівною ще впродовж майже шести тисячоліть, поєднуючись з товарною формою.

Так, натуральне господарство було пануючим у державах Стародавнього Сходу, які являли собою систему замкнутих, економічно самостійних общин. В античних рабовласницьких державах (Рим, Вавилон, Єгипет) поруч з натуральним господарством існувало товарне господарство. Останнє передбачало виробництво продукту не лише для власного споживання, а і на продаж. Однак, домінуючою формою господарювання в цих державах залишалася натуральна. В епоху раннього феодалізму натуральне господарство знову стало пануючим, тобто стало однією з головних рис феодальної економіки.

Загалом в усіх докапіталістичних формаціях господарство переважно було натуральним (господарство первісних общин i патріархальних сімей, латифундії у рабовласницьких державах i середньовічні феодальні маєтки). У цих господарствах існував замкнений кругообіг (рух) продукту, який переважно не виходив за їхні межі. Кожна господарська одиниця була повністю відокремлена від інших як у виробництві, так i у споживанні. Тому рівень споживання суб’єктів господарювання (власників) залежав тільки від рівня власного виробництва.

Суспільний розподіл праці у натуральному господарстві був розвинутий ще слабко. Проте, всередині цього господарства праця уже могла бути поділена між окремими людьми та групами людей. Наприклад, всередині латифундій мав місце розподіл праці між рабами, що виконували різні види робіт. Але, розподілу праці між господарськими одиницями не існувало. Ці одиниці характеризувалися переважно однаковим набором видів праці. Рабовласницькі латифундії чи феодальні маєтки різнилися не так строкатістю застосовуваних видів праці, як кількістю зайнятих в них експлуатованих рабів i кріпаків. Щодо вільних селян, то структура їх господарств була практично однакова. Селяни не лише вирощували хліб, а і виготовляли знаряддя праці, одяг, взуття тощо. Звичайно, i за натурального господарства деякі продукти праці (сіль, залізо, прянощі тощо) обмінювалися на ринку як товари. Але такий обмін відігравав другорядну роль.

Натуральна форма виробництва була характерною та пануючою для народів, що населяли Україну, практично до скасування кріпосного права (1861р.). Тобто, мова йде про те, що натуральну форму мав додатковий продукт, який привласнював поміщик. Цей додатковий продукт виступав у вигляді багаточисельних натуральних повинностей i платежів (подушне, за вікна, містки i т.д.). Натуральний характер мало і господарство феодально залежного селянина. Воно служило джерелом засобів споживання для поточних потреб поміщицького маєтку й забезпечувало поновлення його запасів.

Соціально-економічна природа натурального господарства найбільш повно розкривається в його характерних рисах. Їх можна розглядати у двох аспектах:

а) такі, що характеризують організаційну сторону натурального господарства;

б) такі, що розкривають його економічну природу.

Зрозуміло, що розподіл цей досить умовний, тому що організаційні та економічні риси тісно між собою пов’язані та виділити їх можна лише в теоретичному плані.

Серед організаційних рис, насамперед, слід виділити замкненість. Сутність її полягає в тому, що окреме натуральне господарство являє собою відокремлений, замкнутий у собі маленький світ. У такій системі кожна господарська одиниця (селянське господарство, сільська община, феодальний, поміщицький маєток) здійснює всі види господарських робіт, починаючи від добування різних видів сировини і закінчуючи кінцевою підготовкою їх до споживання. Замкненість натурального господарства неминуче приводить до його консерватизму та стійкості протягом тривалого історичного періоду часу. Зокрема, для натурального господарства типовим є традиційність форм, методів i способів виробництва, постійний характер продукції, економічних зв’язків i галузевих пропорцій, які відтворювалися без істотних змін протягом століть i виступали для виробників як обов’язкові, освячені звичаями господарські норми. Все це породжувало застій, використання рутинної техніки, повільні темпи розвитку.

Серед рис, які розкривають економічну природу натурального господарства, у першу чергу, слід відзначити слабо виражений розподіл праці. Це проявляється в обмеженості галузей господарства, видів виробничої діяльності, спеціалізації виробників. У такому господарстві економічні відносини виступають у відкритій, не уречевленій формі. Тобто, економічні відносини між людьми виступають такими, якими вони є у реальному житті, не затушовуючись якимись іншими, наприклад, речовими формами. Це є друга характерна риса, що розкриває економічну сутність натурального господарства. І, нарешті, натуральне господарство характеризується також слабко вираженим суспільним характером виробництва. Тобто, у натуральному господарстві суспільний характер праці, завдяки його замкненості, проявляється досить невиразно. Створюється враження, що праця індивідуального відокремленого виробника виступає лише як його приватна справа.

Завершуючи характеристику натуральної форми господарювання, слід відзначити, що вона адекватна лише тому рівню розвитку продуктивних сил i лише тим виробничим відносинам, які визначають вкрай обмежену мету виробництва, підпорядковують її задоволенню суспільних потреб, незначних за обсягом i одноманітних, примітивних за характером. Економічною формою багатства тут є натуральний продукт, що має корисність.

Отже, натуральне виробництво було малоефективним, консервативним, а пануючі у ньому відносини економічної власності забезпечували дуже повільний розвиток продуктивних сил. Виробничі відносини у натуральному господарстві не уречевлювалися, тому існували як відносини між самими людьми, а не набували форми відносин між продуктами їх праці. Експлуатація в антагоністичних суспільно-економічних формаціях, де панувало натуральне виробництво, відбувалася у зримих, найбільш грубих i брутальних формах. Вона базувалася на позаекономічному примусі, на відносинах особистої залежності; залежність мала персональний характер.

Таким чином, основними рисами натурального виробництва є:

- замкненість господарства;

- ручна праця;

- примітивна техніка;

- прямі економічні зв’язки між виробництвом і споживанням.

Основна мета натурального господарства – це самозабезпечення, тобто задоволення власних потреб.

На певному етапі розвитку продуктивних сил на зміну натуральній формі господарювання поступово приходить товарна форма виробництва, що тривалий час існує поруч із натуральною, проникає в неї і приводить до розпаду. Остаточний розпад відбувається в епоху зародження і становлення капіталізму.

Товарне виробництво зароджується як протилежність натурального господарства, оскільки являє собою певну організацію суспільного виробництва, при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці. В результаті таких відносин продукт праці стає товаром, а саме виробництво продуктів як товарів стає товарним виробництвом.

Матеріальною основою виникнення товарних відносин, їх речовим змістом є суспільний розподіл праці, що означає спеціалізацію виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певних видах економічної діяльності. Суспільний розподіл праці відбувається під дією закону економії часу i зумовлює підвищення продуктивності праці, збільшення виробництва продуктів. На основі суспільного розподілу праці виникають виробничі відносини між людьми не лише у сфері безпосереднього виробництва, а й у сфері обміну продуктами праці. Тобто, суспільний розподіл праці та обмін продуктами – це два взаємозумовлені процеси.

Отже, п ершою вихідною умовою виникнення товарного виробництва є суспільний розподіл праці, в результаті якого появляється об’єктивна необхідність обмінювати продукти, які виготовлені у різних видах виробництва, тому що на цій основі відбувається процес відокремлення різних видів праці.

Історично першим великим суспільним розподілом праці був розподіл між тваринництвом i землеробством. Але одного суспільного розподілу праці для того, щоб виробництво стало товарним, ще недостатньо. Історія знає багато прикладів, коли в первісний общині існував досить широкий розподіл праці, зокрема, в iндiйськiй сільськогосподарський общині, де кожний її член займався певним видом праці. Проте, продукт праці не вступав в обмін, тому що суспільна власність на засоби виробництва передбачала його колективне привласнення. Отже, суспільний розподіл праці є вихідною, але недостатньою умовою формування товарного виробництва.

Для того, щоб товарне виробництво стало регулярним, оформилося в певну сферу життєдіяльності суспільства, необхідно, щоб суспільний розподіл праці був доповнений правом індивідуального привласнення результатів праці та розпорядження ними. Історично вперше така умова формується лише з виникненням приватної власності на засоби виробництва у період другого великого суспільного розподілу праці між землеробством i ремісництвом, на базі якого згодом виникає промисловість, формується промисловий капітал.

В результаті формування названих умов і виникає обмін товарами як форма економічного зв’язку між виробниками. Отже, ця форма зв’язку не випадкова, а об’єктивно зумовлена виникненням суспільного розподілу праці та розвитком форм власності. Суспільний розподіл праці породжує матеріальний зв’язок між людьми. Кожен член суспільства, що спеціалізується на виробництві певного продукту, виробляє його для інших членів суспільства, але, у свою чергу, він потребує продукти їхньої праці. Приватна власність на засоби виробництва, роз’єднує людей, робить їх відокремленими товаровиробниками. За цих умов єдиною формою економічного зв’язку між розрізненими приватними товаровиробниками може стати лише обмін товарами, а саме ринок. Розвиток обміну зумовив виникнення металевих грошей, виділення класу купців, появу торгівельного капіталу. Це був третій великий розподіл праці, що визначив надалі розвиток товарного виробництва. У ХХ ст. у розвинутих країнах світу відбувся четвертий великий розподіл праці – відокремлення нематеріального виробництва (науки, освіти, охорони здоров’я тощо) від матеріального, внаслідок чого посилилася тенденція до розширення товарного виробництва. З середини 70-х років ХХ ст., з початком інформаційної революції почався п’ятий крупний розподіл праці – відокремлення інформаційної діяльності та інформаційної сфери від інших сфер.

З погляду суспільної форми виникнення товарних відносин зумовлене соціально-економічною відокремленістю виробників, яка означає власність окремих товаровиробників на засоби виробництва та результати праці; здатність самостійно вирішувати питання економічної діяльності, а з часу розпаду первісного ладу є формою приватної власності на засоби виробництва. Внаслідок цього обмін діяльністю i продуктами праці перетворився на товарний обмін. Оскільки приватна власність існує у двох діаметрально протилежних за економічним змістом формах (дрібнотоварна, що базується на власній праці, та капіталістична, заснована на експлуатації найманої праці), то й відокремлення має різний характер. Постає питання про причини відокремленості товаровиробників.

З погляду речового змісту така відокремленість спричинена, насамперед, неоднорідністю праці. Види праці різняться своєю складністю, неоднаковим функціональним змістом праці – співвідношенням творчого та шаблонного компонентів, розумової та фізичної праці. Існують різні умови праці, залежно від яких виділяють працю легку та важку, працю у шкідливих умовах та ін. Неоднакові фізичні і духовні здібності людей до праці, неоднакові їх навички до щоденної наполегливої праці. Тому результативність, ефективність праці різних людей різна. З погляду суспільної форми відокремленість виробників зумовлена їх прагненням привласнити результати своєї праці (в умовах простого товарного виробництва) i чужої праці (в експлуататорських формаціях, насамперед за капіталізму).

В сучасних умовах формами вияву економічної відокремленості товаровиробників є: 1) приватна власність на засоби виробництва (що базується на власній i чужій праці); 2) самостійне встановлення обсягів виробництва, цін, а також розподіл отриманих прибутків тощо; 3) незалежність в управлінні виробництвом i збутом продукції; 4) самостійність у виборі постачальників сировини, електроенергії, комплектуючих виробів, відповідальність за виконання контрактів, договорів; 5) самофінансування, економічний ризик, самоокупність тощо.

Суспільний розподіл праці виявляється у трьох основних формах. «Якщо мати на увазі лише саму працю, то розподіл суспільного виробництва на його великі роди, як-от землеробство, промисловість та інше, можна, – писав К. Маркс, – назвати загальним розподілом праці, розпад цих родів виробництва на види і підвиди – частковим розподілом праці, а розподіл праці всередині майстерні – одиничним... розподілом праці». Така класифікація, з одного боку, відображає історичну послідовність виникнення різних форм розподілу праці, а з іншого – ступінь його розвитку у межах окремих національних держав. Безпосередньо матеріальною основою виникнення та розвитку товарного виробництва є загальний та частковий розподіли праці. Ці форми створили великі матеріально відокремлені одна від одної сфери виробництва, злиття яких у сукупний суспільний відтворювальний організм за соціально-економічного відокремлення виробників здійснюється внаслідок обміну продуктів праці як товарів.

Таким чином, товарне виробництво – це така форма організації суспільного виробництва, система організаційно-економічних відносин, при якої продукти виробляються економічно відособленими виробниками, які спеціалізуються на виготовленні певних продуктів, що потребує обміну останніх через купівлю-продаж на ринку. При цьому продукти праці, якими обмінюються, стають товарами. Саме товар набуває економічної форми багатства. Іншою мовою, під товарним виробництвом розуміють фазу економічного розвитку, при якій продукти виготовляються не лише для задоволення потреб виробників, а, перш за все, з метою обміну.

Отже, основними рисами товарного виробництва є:

- відкритість господарства;

- суспільний розподіл праці;

- соціально-економічна відокремленість товаровиробників;

- приватна власність на засоби виробництва;

- економічні зв’язки між виробництвом і споживанням через обмін.

Для того, щоб поглибити уявлення про натуральне і товарне виробництво, проаналізуємо зміст таблиці 5.1.

Таблиця 5.1 Порівняльні характеристики натурального і товарного виробництва

Характеристики	Натуральне виробництво	Товарне виробництво
1. Має переважне значення	для первісного, рабовласницького і феодального способів виробництва	для капіталістичного способу виробництва
2. Форма багатства	продукт	товар
3. Визначає що, як виробляти	власник, що орієнтується на внутрішньогосподарські потреби	власник, що керується суспільними потребами, які виявляються на ринку
4.Мета виробництва	для власного споживання	для задоволення суспільних потреб
5. Метод вклю-чення індивіду-альної праці у суспільну	позаекономічний, як результат особистої залежності виробника від свого господаря	економічний, як результат особистої юридичної та економічної свободи товаровиробника
6. Додатковий продукт витрачається	на особисте споживання	на нагромадження з метою розширення масштабів виробництва
7. Зв’язки між окремими господарствами	нерегулярні, випадкові	регулярні, стійкі

Причому, слід звернути увагу, що у межах товарної форми економічного розвитку розрізняють просте і капіталістичне (розвинене) товарне виробництво.

Товарне виробництво спочатку виникає як просте товарне виробництво. Спрямованість його на потреби ринку стає основою прискорення процесу розшарування виробників, збагачення меншості і зубожіння більшості. З одного боку, з’являються власники грошей і засобів виробництва, з іншого – люди, позбавлені їх і змушені продавати свій єдиний товар – робочу силу. Просте товарне виробництво стало основою для виникнення капіталістичного господарства. Форма господарства, коли товаром стає не тільки продукт людської праці, а і сама робоча сила людини, є капіталістичним виробництвом.

Просте товарне виробництво характерне для перших етапів розвитку товарного виробництва, коли продукти виготовлялися для обміну самостійними дрібними товаровиробниками – ремісниками та селянами. Основними його рисами є: дрібна приватна власність на засоби виробництва; особиста праця й обмежена мета виробництва (задоволення переважно власних потреб, надлишок продається заради купівлі інших благ для самозабезпечення), зумовлена його примітивним характером. Проте, з часом із розвитком продуктивних сил, коли з’являється можливість виготовляти все більшу масу додаткового продукту, товарне виробництво поступово починає набувати підприємницького характеру. В результаті змінюється мета виробництва. Якщо раніше метою було забезпечення умов існування товаровиробника i його сім’ї, то тепер нею стало збагачення, тобто одержання прибутку. Отже, просте товарне виробництво трансформується у капіталістичне, характерними рисами якого є: велика приватна власність на засоби виробництва, наймана праця та мета – збагачення. Іншою мовою, капіталістичне (розвинене) товарне виробництво – це велике машинне виробництво з використанням найманої праці й одержанням прибутку.

Таким чином, просте товарне виробництво характеризується поєднанням безпосередніх виробників із засобами виробництва, капіталістичне – їх антагонізмом. Просте товарне виробництво базується на власній праці, капіталістичне – на експлуатації чужої праці. Продукт праці у простому товарному виробництві належить товаровиробникові, у капіталістичному – власникові засобів виробництва, тобто капіталісту. Просте товарне виробництво є дрібним, розпорошеним, у ньому не існує одиничного розподілу праці. Капіталістичне товарне виробництво передбачає спільну працю багатьох найманих працівників, розвинутий одиничний розподіл праці.

Аналіз розвитку товарного виробництва, основаного на приватній власності, показує, що головною рушійною силою перетворення однієї суспільної форми товарного виробництва на іншу, виступає його основна суперечність – між приватною та суспільною працею. Річ у тім, що будь-яке виробництво має суспільний характер. Але в різних умовах він проявляється по-різному. В умовах приватної власності та панування товарних відносин суспільний характер проявляється опосередковано, через ринок. Тобто, працюючи у своєму приватному господарстві, кожен товаровиробник вважає, що це є його приватна, особиста справа. Але в умовах товарного виробництва він виробляє продукт не для себе, а щоб продати. Тобто, цей продукт повинен задовольнити чиїсь потреби. І, наскільки ці потреби (чужі) будуть задовольнятися, товаровиробник дізнається лише тоді, коли винесе свій товар на ринок i відчує попит на нього. Попит i буде тим суспільним визнанням витрат праці товаровиробника на виготовлення даного продукту. Причому, цей попит може бути меншим або більшим. Від цього вже буде залежати, якою мірою суспільство визнає індивідуальні витрати товаровиробника. Отже, товаровиробник може або виграти або програти, залежно від того, наскільки він врахував суспільні потреби. Саме це зумовлює той факт, що окремі виробники, поставляючи товари на ринок, вступають у відносини конкуренції: кожен намагається дорожче продати, дешевше купити. А результатом цього є посилення сильного та падіння слабшого, збагачення меншості й зубожіння маси. В остаточному підсумку це приводить до перетворення маси самостійних виробників на найманих працівників, а багатьох дрібних підприємств i закладів в результаті концентрації та централізації – в невелику купку великих підприємств. Так, поступово просте товарне виробництво трансформується у капіталістичне.

Причому, слід зазначити, що виникнення капіталістичного товарного виробництва привело до розкладу приватної власності на два види: а) трудову (дрібнотоварну) приватну власність – власність самих працівників, що основана на особистій їхній праці; б) нетрудову (велику) капіталістичну власність, що основана на найманій праці. Ця власність належить власникам капіталу. Це стало основою поляризації суспільства на різні маєткові групи та загострення соціальних конфліктів.

Між простою і розвиненою (капіталістичною) формами товарного виробництва є загальні риси й відмінності (див. табл. 5.2).

Таблиця 5.2 Відмінності простого і капіталістичного товарного виробництва

Просте товарне виробництво	Капіталістичне товарне виробництво
1. Об’єднання виробника з засобами виробництва в індивідуальному виробництві пряме, безпосереднє	1. Об’єднання виробника з засобами виробництва опосередковане купівлею-продажем робочої сили
2. Засноване на індивідуальній праці власника засобів виробництва	2. Засноване на об’єднаній праці найманих працівників
3. Дрібне виробництво	3. Велике машинне виробництво
4. Привласнення виготовленого продукту безпосереднім виробником	4. Привласнення виготовленого продукту власником засобів виробництва
5. Мета виробництва – задоволення потреб виробника	5. Мета виробництва – одержання прибутку
6. Товаром є: речові фактори виробництва; виготовлений продукт	6. Товаром є: речові фактори виробництва; особистий фактор виробництва; виготовлений продукт

Незважаючи на ці відмінності, просте товарне виробництво і капіталістичне однотипні, бо мають одну й ту ж економічну основу – приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись, неминуче приводить до виникнення капіталістичного, тобто воно є вихідним пунктом останнього.

Таким чином, можна констатувати: товарне виробництво – це історична категорія. Воно виникло лише на певному етапі розвитку людського суспільства. Основою його виникнення є, по-перше, суспільний розподіл праці; по-друге, відособленість товаровиробників як самостійних власників засобів виробництва. І якщо суспільний розподіл праці потребує обміну взагалі, то соціально-економічна відособленість виробників потребує еквівалентного товарного обміну.

Дата добавления: 2014-01-13