Товар і його властивості

Товарне виробництво, як ми вже визначили, – це виробництво, в якому продукт виробляється не для власного споживання виробника, а для продажу. Продукт, вироблений для продажу, отримав назву товару. Очевидно, що речі самі собою не є товарами. Вони стають ними лише від дій людини, лише тоді, коли люди вступають у відносини між собою, а саме мінові відносини.

Отже, товар – це продукт праці, створений для задоволення суспільних потреб, який надходить у споживання через обмін. Сутність товару розкривається через його властивості: споживну вартість і вартість.

Споживна вартість – це властивість товару задовольняти ту або іншу потребу людей. Чи всяка корисна річ може бути товаром? Ні, тільки та, що вироблена або опосередкована працею людини. Крім того, товаром стає не будь-яка, а лише суспільна споживна вартість, тобто призначена для задоволення потреб не самого товаровиробника, а інших осіб.

За способом споживання або використання людьми споживні вартості поділяються на три основних види: предмети споживання, засоби виробництва і послуги. Предмети споживання – це речі, які задовольняють потреби людей безпосередньо як життєві матеріальні та духовні блага (продукти харчування, взуття, одяг, книги i т.д.). Засоби виробництва – це речі, які задовольняють потреби людей опосередковано, шляхом використання їх для виготовлення необхідних предметів споживання або послуг (виробничі будівлі та споруди, машини та обладнання, сировина, матеріали, паливо i т. д.). Послуги – це своєрідна споживна вартість. Їхня своєрідність полягає, по-перше, в тому, що споживна вартість послуги не має речової форми; по-друге, споживна вартість послуги – це корисний ефект діяльності живої праці.

Споживну вартість має будь-який продукт. І в цьому плані можна сказати, що вона є категорією вічною, тобто існує на всіх історичних етапах розвитку суспільства як здатність продукту праці задовольняти потреби тих, хто його виробляє. Але в товарі споживна вартість набуває суспільного характеру. Це означає, що вона повинна задовольняти потреби не того, хто його виробляє, а того, хто його купує.

Категорія споживної вартості дозволяє виявити зв’язок між властивостями товару й потребами людей, їхнім характером, структурою і обсягом. Можливість така зумовлена тим, що споживна вартість має дві сторони. По-перше, це вся сукупність властивостей товару, по-друге, це відношення властивостей товару до потреб людини. Наявність цих двох сторін споживної вартості яскраво проявляється у випадку, коли товар не реалізується (залежується на полицях магазинів) через те, що він втратив свою споживну вартість. Чому це може відбуватися? Насамперед тому, що товар може втратити ті корисні властивості, які роблять його споживною вартістю, тобто потрібним людині для задоволення якихось потреб. Наприклад, тканина може вилиняти, посуд розбитися, хліб зачерствіти, овочі прив’янути i т.д. Відповідно до цього ставлення покупця до таких товарів стає негативним. По-друге, товар може виявитися непотрібним, якщо він навіть зберігає свої природні (речові) властивості, але ставлення до нього людей зманюється в результаті зміни моди, структури потреб людей, актуальності даного виду товару i т. д. А це означає, що хоча споживна вартість категорія вічна, поза ставленням людей до неї вона не існує.

Отже, зміст категорії „споживна вартість” визначається сукупністю природних і суспільних властивостей товару. У зв’язку з цим слід розрізняти такі поняття, як “споживні властивості” і “споживна вартість” товару. Споживні властивості – це лише сукупність природних властивостей товару, а споживна вартість – це сукупність природних i суспільних його властивостей.

Причому, слід зазначити, що споживні властивості товару, вивчаються технічними науками, зокрема такою наукою, як товарознавство. А споживна вартість виступає об’єктом дослідження політекономії, тому що вона у своїй суспільній властивості виступає як носій виробничих відносин людей i, в першу чергу, мінової вартості.

Споживна вартість у товарі має суспільний характер, тобто, вона повинна задовольняти потреби не того, хто їх виробляє, а того хто її буде купувати. А це означає, що продукт, ставши товаром, повинен мати і другу властивість – спроможність обмінюватися на інші товари, бо інакше не відбудеться акт його купівлі-продажу. Ця властивість товару обмінюватися на інші товари отримала назву вартості.

Кожний окремий товар можна обмінювати на безліч інших у різноманітних кількісних пропорціях. Пропорції, у яких обмінюються споживні вартості різноманітного роду, становлять мінову вартість. Тобто, мінова вартість – це кількісне співвідношення, в якому один товар обмінюється на інший. Що лежить в основі цих пропорцій (мінових вартостей), що робить товари порівняльними? Адже як споживні вартості вони різноманітні. Об’єднує всі товари те, що вони – продукт праці. Як згустки певної кількості людської праці, товари є вартості. Мінові ж вартості виражають співвідношення між витратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Отже, вартість – це внутрішня властивість товару, зовнішньою формою її проявує мінова вартість. Саме вартість як уречевлена в товарах праця, робить усі товари порівняльними, спільномірними. Як споживні вартості, товари якісно різні, як вартості – якісно однорідні.

Вартість як економічна категорія виражає відносини між товаровиробниками з приводу витрат їхньої праці на виробництво продуктів, якими вони обмінюються як товарами. Споживна вартість і вартість – дві сторони товару, що постійно перебувають у суперечності. Якщо товари залишаються не проданими, то споживні вартості не виявляють себе як вартості.

Дві властивості товару є наслідком двоїстого характеру праці, втіленої в ньому. Вона одночасно виступає як конкретна і абстрактна праця. Кожна конкретна праця відрізняється творчою спрямованістю, знаряддям, технологічними заходами, навичками і знанням робітників, кінцевою метою. Іншою мовою, конкретна праця – це праця, що розрізняється за метою, засобами і предметами праці, характером трудових операцій та її результатами. Вона створює споживну вартість товару.

Якщо абстрагуватися від конкретного характеру праці, то в ній залишиться те, що вона є витратами людської робочої сили взагалі, тобто є абстрактною працею. Тобто, абстрактна праця – це загальнолюдська праця, (незалежно від її конкретної форми), що характеризується витратами мускульної, нервової та іншої енергії людини. Вона створює вартість товару. Саме остання є тим загальним, спільним, що міститься у всіх конкретних видах товарів різних виробників. Абстрактна праця – джерело, субстанція вартості. Будь-яка абстрактна праця є суспільною. Проте, через відокремленість товаровиробників, праця яких безпосередньо виступає як індивідуальна, суспільна природа праці у сфері виробництва залишається прихованою. Вона виявляється лише на ринку, коли товари обмінюються, тобто коли відбувається зведення конкретних видів праці до абстрактної. Якщо продукція не буде реалізована на ринку, то індивідуальна праця, втілена в ній, не знайде суспільного визнання, тобто буде даремно витраченою. Суперечність між індивідуальною і суспільною працею – це основне протиріччя товарного виробництва, що супроводжується стихійним коливанням цін, розоренням одних і збагаченням інших виробників товарів.

Таким чином, товар має двоїсту природу: він являє собою єдність споживної вартості і вартості. Мінова ж вартість є формою, в якій вартість проявляється на ринку.

Існує немало корисних речей, які мають споживну вартість, але не мають вартості. До них належать предмети або речовини, які не є продуктами людської праці: повітря, вода в джерелі, необроблена земля тощо. Вартість же річ може мати лише за умови, якщо вона має споживну вартість. Непотрібна річ, скільки б не було на неї витрачено праці, ніякої вартості мати не буде, бо праця, затрачена на її виробництво, не визнається суспільством.

З’ясувавши, що вартість – це втілена в товарі праця, ми підійшли до суттєвого практичного питання: як вимірюється її величина? З цього приводу слід зазначити, що товарна форма організації суспільного виробництва еволюціонувала одночасно із розвитком продуктивних сил та одночасно з цим в політичній економії відбулася еволюція теорій вартості товару.

Історично першою теорією вартості товару була трудова теорія вартості (У. Петті, Д. Рикардо, А. Сміт, К. Маркс, Ф. Енгельс). Основу вартості вони бачили у витратах праці – це була затратна концепція. Причому, визначення вартості товару передбачало розмежування таких понять, як індивідуальна праця (праця кожного окремого товаровиробника) і суспільна праця (праця, що необхідна суспільству, визнана ним як необхідна). Вартість створюється не індивідуальною, а суспільною працею, що визначається як середня величина з витрат індивідуальної праці, тобто ті, які затрачає більшість товаровиробників. Отже, відповідно до даної теорії: вартість товару визначається витратами суспільно необхідної праці (суспільно необхідним робочим часом), що йде на виробництво одиниці продукту при суспільно нормальних умовах виробництва: середньому рівні умілості та інтенсивності праці.

Маржиналістська теорія вартості – теорія „граничної корисності” (К. Менгер, Л. Вальрас, У. Джевонс) заснована на уявленні про вартість товару з точки зору його корисності. Вартість визначається як міра корисності блага та його корисного ефекту для споживача. Корисність, у свою чергу, визначається суб’єктивною оцінкою, яку надає покупець ролі певного блага у задоволенні його особистих потреб. Отже, відповідно до даної теорії: цінність (вартість) товару визначається граничною корисністю останньої реальної одиниці даного блага. Причому, чим більша кількість благ, чим більший запас у наявності, тим менше корисність і цінність блага. Крім того, корисність блага зменшується по мірі насичення потреби у ньому.

Неокласична теорія вартості (А. Маршалл, М. Туган-Барановський) характеризується об’єднанням трудової теорії вартості (теорії витрат) і теорії „граничної корисності”. Відповідно до даної теорії: формування ціни на товар відбувається тільки на ринку, при співвідношенні корисності і суспільних витрат у кількості, коли попит співпадає з пропозицією. Вартість визначається у точці рівноваги між граничною корисністю певної кількості благ і граничними витратами цієї кількості благ. Отже, вартість являє собою синтез результатів і витрат та вимірюється ціною рівноваги. Якщо попит перевищує пропозицію, то ціни перевищують вартість; якщо, пропозиція перевищує попит і зростає конкуренція між товаровиробниками за споживача, ціни стають менше за вартість економічного блага.

Дата добавления: 2014-01-13