Походження, сутність і функції грошей. Закони грошового обігу. Інфляція: сутність і форми

Як нами вже визначено, формою прояву вартості на ринку є мінова вартість. У товарному виробництві всі товари прирівнюються до грошей, що виражають їх вартість. Але перед тим, як знайти свій вираз у грошовій формі, вартість (мінова вартість) пройшла тривалий і складний шлях розвитку, у якому вона набувала різноманітних форм: проста або випадкова; повна або розгорнута; загальна; грошова. Причому кожна наступна форма характеризує вищий ступінь розвитку товарного виробництва. Розглянемо їх докладніше.

Проста або випадкова форма вартості. Історично перші акти обміну виступали у вигляді обміну одного товару на інший: (товар А – товар Б). Спочатку це був випадковий, епізодичний обмін у первісних людей. Але вже в цій формі вираження вартості товари в процесу обміну відіграють різну роль. Товар, який виражає свою вартість по відношенню до іншого товару, знаходиться у відносній формі вартості (товар А). Товар, споживна вартість якого служить засобом вираження вартості першого товару, знаходиться в еквівалентній формі вартості (товар Б). Слід зауважити, що еквівалентна роль товару „Б” не є його природною властивістю. Помінявши товари місцями, товар „А” почне виконувати роль еквіваленту. Отже, все вирішує місце, яке займає товар у міновому відношенні. Звідси випливає дуже важливий висновок: товар-еквівалент не породження природи, не продукт домовленості між людьми, не винайдений державною владою. Він є результатом стихійних дій товаровиробників.

Повна або розгорнута форма вартості. У міру подальшого розвитку виробництва, поглиблення суспільного розподілу праці, що супроводжувалося зростанням її продуктивності, на зміну простої форми вартості приходить повна або розгорнута. В ній товару, що знаходиться у відносній формі вартості, протистоять багато інших товарів-еквівалентів, через які він може виразити свою вартість: (товар А – товар Б1 – товар Б2 –... – товар Бn). Велика кількість товарів-еквівалентів свідчить про розширення сфери обміну. Обмін стає регулярним явищем. Разом з тим мінові пропорції все більшою мірою починають визначатися вартостями товарів, тому що обмін перестає бути обміном подарунками, як переважно при простій формі вартості, а набуває характеру ділових господарських зв’язків, в основу яких закладається затрачена праця.

Загальна форма вартості. Внаслідок регулярного обміну мінові пропорції набували стійкішого характеру. Причому, обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливий, вартість кожного товару не набувала кінцевого, загальноприйнятого вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість для всіх членів суспільства. Отже, товар, за яким закріплюється властивість, безпосередньо, обмінюватися на будь-який інший товар, отримав назву загального еквіваленту: (товар А – товар еквівалент – товар Б). У різних народів і на різних етапах історії людства у ролі товару-еквіваленту виступали різні продукти – це були переважно продукти масового виробництва, що відігравали вирішальну роль в економіці цих народів (стародавні греки – худоба, хутро; скандинавські народи – шкури тварин; Монголія – чай; Київська Русь – хутра куниць тощо).

Грошова форма вартості. У зв’язку з цим поступово майже скрізь, де людство дійшло у своєму розвитку до використання в обміні товару-еквіваленту, ця роль почала закріплюватися за металом – бронзою, залізом, а потім сріблом і золотом: (товар А – гроші – товар Б). Отже, грошова форма вартості відрізняється від загальної лише тим, що роль загального еквіваленту в ній закріплюється за одним товаром – золотом, яке і стає справжніми грошима завдяки своїм властивостям (ковкість, твердість, тугоплавкість, однорідність, подільність, неокислюваність, портативність, висока вартість в малій вазі). Паралельно із золотом загальним еквівалентом було срібло. Так, київська срібна гривна часів Київської Русі важила від 160 до 196 грамів. Так тривало кілька тисячоліть, i лише у другій половині ХIХ ст. роль грошей монопольно закріпилася за золотом. Це означало встановлення золотого стандарту.

Таким чином, гроші – це товар особливого роду, який виконає роль загального еквівалента вартості всіх інших товарів.

Економічна роль грошей проявляється у функціях, які вони виконують, а саме:

1) гроші як міра вартості – це здатність грошей вимірювати вартість всіх інших товарів;

2) гроші як засіб обігу – це здатність грошей виступати як посередник у сфері обміну товарів;

3) гроші як засіб платежу – цездатність грошей виступати у якості платіжних засобів;

4) гроші як засіб нагромадження і заощадження – це здатність грошей перетворюватися на засіб нагромадження або скарб.

5) гроші як світові гроші – це здатність грошей приймати участь в обігу між країнами.

Безперервний рух грошей, що виконають функції засобу обігу та засобу платежу, утворює грошовий обіг.

Історично усталена та законодавчо встановлена державою у кожній країні форма організації грошового обігу називається грошовою системою.

Грошовий обіг здійснюється в готівковій та безготівковій формах. Сформувалася грошова система в XVI – XVII ст., хоча окремі її елементи (наприклад, види державних грошових знаків) існували й раніше. У розвитку грошової системи виділяють два етапи: перший, коли загальний еквівалент безпосередньо перебував в обігу і виконував функції грошей; другий, коли роль золота як загального еквіваленту знижується, воно перестає виконувати цю роль, і в обігу функціонують кредитно-паперові гроші.

Основними елементами грошової системи є:

1) грошова одиниця країни (наприклад, гривня);

2) масштаб цін – вагова кількість валютного металу, прийнятого в країні за грошову одиницю;

3) види державних грошових знаків (металевих або паперових), які мають законну силу, певний порядок емісії та обігу;

4) порядок обміну національної валюти на іноземну (валютний паритет) і регульований державою валютний курс;

5) державне регулювання грошового обігу.

Існують грошові системи двох типів: металевого грошового обігу, за якого такий грошовий товар виконує всі функції грошей; паперово-кредитного грошового обігу, в основі якого лежать кредитні гроші. У свою чергу, металеві системи поділяють на біметалеві та монометалеві.

Отже, у розвитку людського суспільства виділяють три основні системи грошового обігу:

1) біметалева грошова система – це система, за якої за золотом і сріблом законодавчо закріплена роль загального еквіваленту (XVI - XIX ст.);

2) монометалева грошова система – це система, за якої роль загального еквіваленту виконує тільки золото, а паперові і кредитні гроші вільно на нього обмінюються (до 30-х років ХХ ст.);

3) паперово-кредитна грошова система – це система, за якої використовуються тільки замінники золота – паперові, кредитні гроші (з 30-х років ХХ ст.).

Виходячи із специфічної природи грошей (золотих, паперових, кредитних) і тих функцій, що вони виконують, організація грошового обігу відбувається з урахуванням дії суворо визначених законів грошового обігу.

Так, в умовах обігу золота, а також паперових і кредитних грошей при їх вільному обміні на золото кількість грошей, необхідна для обігу, визначається за формулою (класичний підхід):

де: Г – кількість грошей, що необхідна для обігу;

Р – сума цін товарів, які підлягають реалізації;

К – сума цін товарів, проданих у кредит;

П – сума платежів за борговими зобов’язаннями;

ВП – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів;

О – середня кількість оборотів грошової одиниці.

Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником якої є американський економіст І. Фішер, кількість грошей в обігу визначається за формулою (неокласичний підхід):

M ´ V = P ´ Q,

де: М – грошова маса;

V – швидкість обігу грошей;

Р – рівень товарних цін;

Q – кількість товарів, що перебувають в обігу.

Порушення даного рівняння приводить до інфляції.

Інфляція – це знецінення грошей, зумовлене їх перенакопиченням у сфері грошового обігу. Іншою мовою, інфляція – це зниження купівельної спроможності грошей внаслідок зростання цін. Отже, проявляється інфляція передусім у зростанні цін на товари.

Для розуміння сутності інфляції важливо враховувати такі моменти:

- по-перше, інфляція – це макроекономічний процес, тобто процес, що охоплює всю економічну систему. Це означає, що інфляційне зростання цін слід відрізняти від маневрування цінами на окремих ринках у межах „боротьби” попиту й пропозиції, яка має на меті встановлення „рівноважної” ціни;

- по-друге, інфляція – це не будь-яке зростання цін, а тільки те, що знижує купівельну спроможність грошей, знецінює гроші;

- по-третє, інфляція – це процес, пов’язаний із зростанням кількості грошей, необхідних для обігу товарів та нагромадження.

Зменшення товарної маси (у порівнянні з грошовою) призводить до перевищення попиту над пропозицією, що зумовлює зростання цін – інфляція попиту. Збільшення кількості грошей (у порівнянні з товарною) також призводить до перевищення попиту над пропозицією. Але оскільки причина інфляції тут знаходиться у виробництві (необґрунтоване зростання заробітної плати), то вона отримала у політичній економії назву – інфляція витрат.

Існують такі форми інфляції:

1). За характером інфляційного процесу:

- відкрита – нічим не стримуване, вільне і тривале зростання цін на товари;

- прихована (пригнічена) – державний контроль над цінами в умовах товарного дефіциту;

- інфляційний шок – одночасне стрімке підвищення цін на всі товари.

2). За місцем поширення:

- локальна – розповсюджена у межах певної країни;

- світова – охоплює певну групу країн або всю глобальну економічну систему.

3). За темпами підвищення цін:

- повзуча – зростання цін приблизно на 10% на рік;

- галопуюча – зростання цін від 20 до 200% на рік;

- гіперінфляція – зростання цін від 500 до 1000% і більше на рік.

Для боротьби з інфляцією необхідно усунути причини, які її зумовили, зокрема здійснювати державне регулювання сукупного попиту і сукупної пропозиції.

Дата добавления: 2014-01-13