Основні моделі та засоби прийняття рішень

При прийнятті певних рішень суб’єктом господарювання використовуються наступні структурні схеми:

v модель Дж. Марча (сміттєвого контейнера);

v раціонально-дедуктивна модель;

v дискретно-інкрементальна модель Ч. Ліндблома;

v універсальне передбачення;

v редукціонізм;

v тотальне управління якістю;

v теорія хаосу;

v теорія ігор Дж. Фон Неймана тощо.

Для формалізації кожної моделі прийняття господарського рішення використовується певна сукупність методів, серед яких найчастіше застосовуються:

1. Алгоритм рішення. Алгоритм зображує альтернативні напрямки дій та фінансові наслідки кожної альтернативи. Розраховуючи імовірність кожного варіанту розвитку подій, можна проаналізувати результати прийняття рішення чи низки рішень. Одне з найкращих знарядь для прийняття рішень.

2. Діаграма у вигляді риб’ячого скелету (метод Ішікави). Допомагає зрозуміти відношення між причиною та наслідками. Особливо корисна в ситуаціях, коли причини проблем чи криз важко визначити. Діаграма дозволяє менеджеру: поглянути на цілу проблему, а не на окремі її частини; знайти більше одної можливих причин; надати належну увагу дрібним причинам проблеми; чіткіше побачити зв’язки між причинами; обговорити проблему командою або групою; виробити нові ідеї; оцінити ідеї колективного прийняття рішень. Побудова діаграми передбачає такі кроки: проблема ставиться у квадратик з правого боку сторінки (голова риби); малюється горизонтальна лінія, що виходить з нього (хребет риби); ставиться питання відносно причин проблеми та на лінії, розташованій під кутом 45 градусів до горизонтальної лінії (ребра риби), пишуться можливі причини; до кожної причини дописуються можливі субпричини (кістки від ребер риби); оцінюються зв’язки між головними причинами та субпричинами для розуміння того, як вони можуть бути поєднані, і чи не дублюються вони на діаграмі.

3. Блок-схема (блок-діаграма). Графічна репрезентація поточної інформації, ідей чи компонентів системи. Це найкращий спосіб пояснити чи зрозуміти, що відбувається всередині замкненої системи. У бізнесі блок-схеми ілюструють процес (фізичний процес виробництва, процес менеджменту), завдяки якому рішення доводяться до кінця. Можливі умовні позначення в схемах: формулювання факту – овал, дія – прямокутник, питання – ромб, напрямок руху – стрілка.

4. Процес складання карт (“ґрунтовка”). Спосіб, у який можна точно зобразити перебіг процесу. Полягає в інтерв’юванні людей, які виконують роботу на кожній окремій ділянці, для того, аби зрозуміти головні напрямки їх діяльності, інформаційні потоки та зв’язки між ними. Чернетка процесу малюється на аркуші паперу. Потім люди, яких попередньо інтерв’ювали, запрошуються оглянути ті частини процесу, за які вони відповідають, щоб перевірити дотримання точності їх описів у конструкції.

5. Уявні схеми. Спосіб репрезентувати багато різних компонентів складної проблеми, інструментів для передачі складних ідей іншим. Використання уявних схем передбачає такі дії: центральна ідея, проблема пишеться в центрі великого аркушу паперу; ідеї, ініційовані центральною, зображуються за допомогою серії ліній, що виходять з центру; як результат, з’являється зображення уявної схеми, подібної до павутиння чи кореневої системи алгоритму, де лінії розходяться в усіх напрямах до країв паперу. Схеми дають можливість зламати традиційні способи міркування над проблемою, наблизитись до проблеми буквально з чистим аркушем паперу, звільнює людей від дотримання попередньої логіки.

Непередбачені зміни умов зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства вимагає від суб’єкта господарювання необхідності прийняття багатьох рішень, але брак часу та ресурсів унеможливлює реалізацію цих рішень одночасно. Тому суб’єкт, що приймає рішення повинен визначати, яким видам робіт чи рішенням надавати перевагу. Розглянемо основні способи формування пріоритетів.

1. Метод АВС. Спосіб визначення ієрархії завдань та рішень шляхом розташування їх як А-, В-, С – завдання, згідно з їх важливістю (А – завдання найбільшої пріоритетності; В – важливі завдання, що мають меншу пріоритетність, але можуть набути її дуже швидко; С – завдання, які рано чи пізно привернуть увагу, але зараз можуть бути відкладені; D – завдання, що можуть взагалі лишитись невиконаними, їх можна просто відкинути) чи за ступенем терміновості.

2. Кольорове кодування. Використання кольорових крапок для позначення пріоритетності рішень. Різновид - техніка “робочий набір”, що полягає у вживанні чотирьох основних кольорів для класифікації роботи, субординуючи її як “завдання” та “можливості”, а також поділяючи її на персональну та спільну. Наприклад, синій колір стосувався завдань, які керівник вимагав виконувати чітко, згідно з затвердженим стандартом; жовтим кольором позначалися завдання, де виконавець ніс би повну відповідальність за самостійну ініціативу в будь-якому можливому напрямі.

Дата добавления: 2014-01-13