Оперативне планування з фізичної культури

Після розподілу програмного матеріалу з фізичної культури на місяць або квартал вихователь складає план на один-два дні. У ньому записують план-конспект заняття з фізичної культури, зазначають рухливі ігри, основні рухи та вправи спортивного характеру, які виконуватимуться дітьми під час ранкової та ве­чірньої прогулянок.

Велике значення при складанні плану заняття з фізичної куль­тури має чітка постановка педагогічних завдань: освітніх та вихов­них, що вирішуються в процесі навчальної роботи з фізичної куль­тури. Оздоровчі завдання, як правило, не записують у плані занят­тя, тому що вони обов'язково вирішуються на кожному з них.

Спрямованість на зміцнення здоров'я на забезпечення різнобічного фізичного розвитку дітей є однією із специфічних рис заняття з фізичної культури. Удосконалення функцій організму. підвищення його працездатності, опірності різним захворюванням та інше - усе це входить до переліку оздоровчих завдань, що вирішуються під час занять. Усі фізичні вправи, які викону­ють діти на занятті, тією чи іншою мірою впливають на зміцнення здоров'я Тому конкретизувати оздоровчі завдання у планах заняття недоцільно. Як виняток, на окремих заняттях, метою яких є плавання, катання на ковзанах або лижах, можна поста­вити оздоровче завдання - сприяти загартуванню дітей під час виконання згаданих вище вправ. -

Навчання у процесі фізичного виховання має свою специфіку. На заняттях з ФК наочно виявляються фізичні, вольові та моральні якості дітей. На цих заняттях створюються такі умови, коли дитина долає відчуття страху, невпевненості виявляє спритність, витривалість, швидкість. Саме такі ситуації виникають наприклад, під час виконання вправ з рівноваги (ходьба по колоді або гімнастичній лаві), лазінні по гімнастичній стінці або канаті.

Однак виховання позитивних моральних і вольових рис характеру дітей - тривалий процес, який не обмежується одним заняттям або навіть місяцем. Протягом усього дошкільного періоду його здійснює весь педагогічний колектив дитячого садка. тому важливо, щоб вихователь, плануючи заняття, визначав основні завдання виховання, які впливають із змісту навчального матеріалу, вимог програми, форм і методів їх реалізації на заняттях з фізичної культури та під час прогулянок.

Під час планування програмного матеріалу важливо передба­чити достатній ступінь фізичного навантаження, поступовість його наростання від заняття до заняття, дотримання оптимальних інтервалів між виконанням вправ. Тільки за таких умов успіш­но розвиватимуться фізичні якості дітей.

Правильна постановка навчальних завдань на кожне заняття дає змогу конкретизувати діяльність вихователя, підвищити ефективність навчальної роботи з фізичної культури. Освітні зав­дання ставляться в різних формулюваннях: ознайомити, навчи­ти, закріпити, вдосконалювати.

Для того щоб встановити певні закономірності у формулюванні освітніх завдань, слід розглянути ці питання з погляду формування рухової навички. Початковий етап формування навички починається з першого ознайомлення з рухом і закін­чується вмінням виконати його у загальних рисах.

На першому етапі формування навички ставиться завдання ознайомити дітей з новим для них рухом. По суті, це початок навчання, у процесі якого вихованці не тільки ознайомлюються з вправою, а й роблять перші спроби виконати її. Тому на цьому етапі розучування нового руху освітнє завдання доцільно форму­лювати так: «ознайомити дітей з виконанням певного руху». Це завдання ставиться лише на одному занятті, оскільки озна­йомлення дітей навіть із складним за структурою рухом здійснюється протягом одного заняття.

Коли діти вже оволодіють структурою руху в загальних ри­сах (після кількох потворних спроб), переходять до розучування всіх його компонентів та закріплення руху.

На наступному етапі формування рухової навички уточню­ються системи вироблених умовних рефлексів. Таке уточнення відбувається в міру необхідної концентрації нервових збуджень, що надходять у певні ділянки головного мозку. Характерна особ­ливість цього етапу формування рухової навички - те, що процес уточнення відбувається хвилеподібне. Так, після вдалих спроб виконання рухів у дітей можуть бути невдачі.

У міру повторення руху такі «зриви» бувають все рідше. Мож­на припустити, що хвилеподібність створення динамічних сте­реотипів пов'язана з моментами урівноваження нервових про­цесів, із складними взаємодіями їх.

Тривалість періоду уточнення залежить від складності руху, підготовленості дітей, їх емоційного стану тощо. Однією з причинзатягування періоду уточнення може бути наявність у дітей на­вичок, подібних до руху, що вивчається, але водночас і істотно відмінних від нього. У цьому випадку відбувається негативне перенесення вже знайомих навичок на новий рух (інтерферен­ція). Один з важливих прийомів запобігання інтерференції - чітке визначення і протиставлення старих і нових умов, дій, старих і

нових цілей, які зазначав І.П. Павлов.

На цьому етапі формування рухової навички ставиться зав­дання — навчити дітей правильно виконувати відповідний рух. Це завдання, якщо воно стосується складних рухів, вирішується протягом кількох занять. Воно поділяється на ряд окремих зав­дань, які вирішуються на одному занятті. Наприклад, під час розучування стрибка у висоту з розбігу ставляться такі окремі завдання: навчити дітей під час стрибка не зупинятися перед перешкодою, відштовхуватися однією ногою з енергійним зма­хом рук вгору, добре згинати ноги під час стрибка, м'яко та

стійко приземлятися на обох ногах.

Незважаючи на те, що протягом цього етапу досягнуто пев­ної чіткості виконання рухової дії, в процесі повторень уточню­ються окремі деталі руху. Навичка вдосконалюється й набуває нових і зовні малопомітних якостей, пов'язаних із стабілізацією та автоматизацією її.

А.М. Крестовников вважав, що заключний етап формування рухової навички характеризується вдосконаленням контролю з боку кінестетичної та інших видів чутливості. На цьому етапі вдосконалюються навички в усіх її ланках. Діти виконують впра­ву чітко і легко.

У зв'язку з тим, що на третьому етапі формування рухової навички діти виконують рух у різних поєднаннях, ігрових ситуа­ціях, ускладнених умовах, навчальне завдання доцільно форму­лювати як «закріпити або удосконалювати вміння і навички певних рухів». Воно найчастіше застосовується у практиці робо­ти вихователів.

У плані-конспекті ставляться конкретні навчально-виховні завдання з урахуванням наслідків попереднього заняття та виз­начається послідовність їх вирішення. Таких завдань може бути три-чотири. Після запису зазначається інвентар, який необхідно

підготувати для даного заняття.

У підготовчій частині визначаються вправи з шикування та перешикування, стройові вправи, види ходьби та бігу, вправи для профілактики плоскостопості, танцювальні кроки, загальнороз-виваючі вправи. Визначаються послідовність їх проведення та оптимальне дозування для дітей певної вікової групи. В основній частині записують основні рухи, вправи спортив­ного характеру та рухливі ігри.

Для успішного формування та удосконалення рухових нави­чок необхідно визначати кількість повторень вправ та застосу­вання найбільш оптимальних способів організації дітей, які за­безпечують високу моторну щільність заняття. Конкретну кількість повторення основних рухів важко встановити. Вона залежить від обладнання фізкультурного залу або майданчика, їх розмірів, кількості інвентарю, організації дітей під час вико­нання рухів, їх складності тощо.

Однак, якщо вправи не потребують значних фізичних зусиль та тривалого фізичного навантаження (метання предметів в ціль • та на дальність, стрибки у довжину з місця, пролізання в обруч та ін.), орієнтовна кількість повторень може бути в межах 10-16 разів. Вправи, які потребують значних фізичних зусиль (лазіння по канату, повзання по гімнастичній лаві підтягуючись на ру­ках) або більшого часу на їх виконання (вправи з рівноваги, лазіння по гімнастичній стінці та ін.), повторюються 5-8 разів. Також потрібно записати назву гри, її дозування в кількості по­вторень або в часі та організаційно-методичні рекомендації, які слід враховувати під час проведення гри.

У заключній частині планується повільна ходьба, вправи на, увагу та спокійна ходьба (кількість її повторень), якщо вонапередбачена вихователем у цьому занятті.

Особливо важливо під час планування занять передбачити організаційно-методичні заходи, спрямовані на підвищення мо­торної щільності заняття, і записати їх у підготовчій та основній частинах. Форму плану-конспекту заняття з фізичної культури розглянуто у главі 12.

При складанні оперативного плану на один-два дні, крім за­нять з фізичної культури, належна увага приділяється розвитку рухів дітей під час прогулянок. З цією метою щодня плануються різноманітні рухливі ігри, вправи спортивного характеру та ви­конання окремих основних рухів (метання в ціль, вправи з рівно­ваги, стрибки зі скакалкою тощо) на свіжому повітрі.

Плануючи рухливі ігри під час прогулянок (не менше 4-5 на день), передбачають систематичне повторення вже знайомих дітям ігор. Нові ігри із складними для дітей правилами розучуються на прогулянці через 1-1,5 тижні. Коли гра вивчена, її повторю­ють 2-3 дні підряд, під час занять з фізичної культури або на прогулянці.

Вправи спортивного характеру планують майже на кожну прогулянку (з урахуванням пори року). Взимку для дошкільників усіх вікових груп можна планувати ходьбу на лижах, катання на санчатах, ковзанах (у старших групах). Влітку катання на велосипеді (самокаті) та ігри спортивного характеру (бадмінтон, настільний теніс, городки та ін.) у старших дошкільнят. Вони можуть брати в них участь за своїм бажанням самостійно або при епізодичному контролі з боку вихователя.

Під час прогулянок (особливо в теплу пору року) можна пла­нувати виконання основних рухів з окремою підгрупою дітей (враховуючи індивідуальну роботу з ними), які відстають в ру­ховій підготовці. При цьому передбачають раціональну організа­цію дошкільнят: фронтальне або поточне виконання рухів.

2. Особливості методики розвитку рухових якостей у дошкільнят.

Всебічна фізична підготовка дітей дошкільного віку передбачає досягнення оптимального розвитку рухових (фізичних) якос­тей: швидкості, спритності, гнучкості, витривалості та сили.

Розвиток рухових якостей у дитини відбувається під впли­вом двох факторів: природно-вікових змін організму (морфолог­ічна та функціональна перебудова) та режиму рухової актив­ності, до якого входить весь комплекс організаційних форм фізич­ного виховання та його самостійна рухова діяльність.

Цілеспрямований розвиток рухових якостей повинен почина­тися у дошкільному віці. Тільки за цієї умови можна забезпечи­ти необхідну загальнофізичну підготовленість дитини. Процес розвитку рухових якостей у дошкільників здійснюється відпові­дно до морфологічних особливостей та можливостей функціону­вання їхнього організму. При цьому необхідний диференційова­ний підхід, який враховує вік, стан здоров'я, рухову підготов­леність, а також особливості психіки дітей 3-6 років.

Здійснюючи комплексний підхід до різнобічної фізичної підго­товки дошкільників, більшу увагу у цей період необхідно при­діляти розвитку швидкості, спритності та гнучкості, тобто тих якостей, які найбільш активно розвиваються у дошкільному віці. Розглянемо ці якості.

Швидкість

Швидкість - це здатність людини виконувати різноманітні дії (фізичні вправи, трудові операції) у мінімальний для даних умов відрізок часу.

Дошкільний вік найсприятливіший для розвитку швидкості.

На розвиток швидкості ефективно впливають вправи, що сти­мулюють дошкільників до виконання швидких рухів. До них відносять: біг з максимальною швидкістю на короткі дистанції, стрибки, загальнорозвиваючі вправи, які виконуються у швидко­му темпі.

Одним з важливих компонентів даної якості є швидкість ру­хової реакції дитини. Вона часто використовується у повсякден­ному житті дитини, коли необхідно швидко відреагувати на рап­тову ситуацію та прийняти правильне рішення: негайно зупини­тися, прискорити рух, змінити його напрям та ін.

До найпоширеніших методів розвитку швидкості реакції у дошкільників відносять багаторазові повторення рухових дій за раптовим сигналом чи зміною ситуації.

У дітей старших вікових груп розвитку швидкості сприяє зас­тосування змагального методу у процесі проведення занять з фізкультури та рухливих ігор.

Спритність

Спритність — це здатність людини чітко виконувати рухи у складних координаційних умовах.

Розвиток спритності рухів у дітей 3-6 років має першочергове значення для підготовки їх до школи.

На розвиток спритності у дошкільників впливають різно­манітні фізичні вправи: загальнорозвиваючі, основні рухи (стрибки, метання, вправи з рівноваги та ін.), вправи в шикуванні та пере­шикуванні, які вимагають для правильного їх виконання відпов­ідної координації рухів.

Одним із проявів спритності є вміння зберігати рівновагу в статичному положенні та під час руху. Основними вправами для формування рівноваги є ходьба по лаві й колоді різними способа­ми, ходьба на лижах, катання на ковзанах та велосипеді, а також загальнорозвиваючі вправи.

Рухливі ігри та вправи спортивного характеру (у старших вікових групах) відносять до найбільш дійових та доступних за­собів, які стимулюють розвиток даної якості у дітей 3-6 років.

Гнучкість

Гнучкість - це здатність виконувати рухи з найбільшою амплі­тудою.

У дітей дошкільного віку є всі передумови для успішного роз­витку гнучкості. Морфологічні особливості опорно-рухового апара­та: висока еластичність м'язів, рухливість хребетного стовбура -сприяють підвищенню ефективності вправ для розвитку цієї якості.

Для оптимального розвитку гнучкості у дітей 3-6 років вико­ристовують вправи, що сприяють розтягуванню м'язів і зв'язок опорно-рухового апарата. Вони виконуються з великою ампліту­дою, і максимальний ефект дають за умови систематичного застосу­вання їх у комплексах ранкової гімнастики, фізкультурних хвили­нок, на заняттях з фізичної культури. Найраціональніші тут пружні (нахили і випрямлення тулуба, напівприсідання) та махові рухи (верхніми і нижніми кінцівками) з різних вихідних положень.

Витривалість

Витривалість характеризує здатність людини до тривалого ви­конання динамічної роботи на необхідному рівні інтенсивності та здатність протистояти втомі.

У дітей 3-6 років доцільно розвивати витривалість до праці помірної та перемінної інтенсивності. При цьому фізичні наван­таження повинні суворо відповідати анатомо-фізіологічним особ­ливостям організму дитини.

Найбільш поширеним засобом розвитку витривалості у дош­кільників є загальнорозвиваючі вправи.

Циклічні рухи (ходьба, біг, пересування на лижах та ін.), рух­ливі ігри з елементами бігу, стрибків, лазіння сприяють удоско­наленню функцій серцево-судинної та дихальної систем, підви­щують фізичну працездатність та забезпечують розвиток загаль­ної витривалості у дитини.

Дата добавления: 2014-01-11