Розселення країни

Терещук В.І.

Лекцію підготував до друку

Будз М.Д.

Дисципліна: «Країнознавство»

Тема: «Розселення країни»

і надрукував студент МІ-41

Рівне - 1999

На початку нашої ери населення всієї планети ледь досягало 250 млн. чол. (не достовірно). В 1750 р. уже достовірно на планеті проживало 700 млн. чол. До 1900 р населення землі досягло 1,6 млрд., збільшилось більше ніж в 2,5 рази. В 1965 р - 3,3 млрд. чоловік, за період в двоє коротший населення збільшилось в двоє. В жовтні 1999 р., тобто зараз, населення досягло 6 млрд. чол. Це менше ніж прогнозувалось, постільки за прогнозами на 2000 р. передбачалось 7 млрд. чол. В останнє століття чистий приріст (народжуваність мінус смертність) складав 138 чол. в хвилину. Зараз цей приріст істотно зменшився.

Для МІ і МК значний інтерес представляє динаміка міст. Населення Вавілону (Асірія) і Мемфісу (Египет), орієнтовно складало 80 тис. чол. В Афінах в період максимального розквіту проживало біля 300 тис. чол. В 100 р. н.е. населення Риму досягало 1 млн. чол., в Карфагені в період максимального розквіту проживало біля 700 тис. чол. в 1000 р. найбільшим містом Європи був Стамбул або Константинополь (500 тис. чол.), а світу китайське місто Сіань (1млн. чол.). В Європі з часом першість переходить до Парижу, в середині ХІV ст. тут проживало 300 тис. чол. В Лондоні в той час жило біля 100 тис. чол. В 1800 р. єдиним містом в світі з населенням 1 млн. чол. був Лондон. В 1850 р таких міст було 2 - Лондон і Париж. На початку ХХ ст (1901 р.) міст з населенням більше 1 млн. чол. було всього 12: Лондон, Париж, Берлін і Відень - в Західній Європі; Пе­тербург і Стамбул в Східній Європі; Ньо-Йорк, Чикаго і Філадельфія - в Північній Америці; Токіо, Пекін і Осака - на Далекому Сході. На початок другої світової війни (до 1939 р.) таких міст вже було 42, в 1960 р. - 88, зараз біля 300

6.1 Поняття розселення

Термін «розселення» використовується в багатьох областях знань і відпо­відно в кожному випадку має різне змістовне навантаження. Навіть в географії він має двояку трактування. Традиційно розселення ототожнюється з процесом розселення території в ході її господарського освоєння і його результатом - розміщенням населення у вигляді населених пунктів, що характеризується певним територіальним розподілом, ієрархією і взаємодією. (Лаппо Г.М. Города на пути в будущее. И., 1987). Поряд з цим можливий і інший, більш широкий, підхід. В його основі лежить розуміння економіко-географічної суті, первинного вічка роз­селення - поселення, яке являє собою територіально чітко виражену єдність всіх основних підсистем господарства (населення, матеріального виробництва, неви­робничої сфери, інфраструктури і природних ресурсів, які знаходяться в тісній взаємодії як між собою, так і з зовнішніми по відношенню до поселення данностям. Звідси розселення можна розуміти як процес господарського освоєн­ня території і його результат - організацію господарства у вигляді складної і дина­мічної системи населених місць. Таке визначення розкриває зміст розселення як важливого об’єднуючої ланки господарства, що неодноразово підкреслювалось в роботах М.М.Баранського, І.М. Маєргойза та їх учнів.

Розселення не претендує на загальнооб’єднуючу характеристику господар­ства країни. В цілому розселення, яке представляється у вигляді сокупності поселень і мережі відношень між ними, слід розглядати як елемент територіальної структури господарства, якому притаманні наступні особливості:

1) розселення як варіант «узагальнюючої» частки територіальної структури

господарства, яка характеризується найбільш глибоким, багатостороннім і пов­ним просторовим скріпленням основних підсистем господарства: населення, мате­ріа­льного виробництва, невиробничої сфери, інфраструктури і природних ресур­сів;

2) розселення як визначена проекція територіально-господарської системи

країни несе в собі основні риси її просторової організації, але по-своєму, у вигляді ліній і вузлів, розкриває її особливості (диференціацію території, ступінь мозаїч­ності господарських ландшафтів і т. д.);

3) розселення - результат розвитку і одночасно дуже важливий фактор

поглиблення географічного розподілу труда: воно не тільки в певній формі наслі­дує і фіксує етапи формування територіально - господарської системи країни, але і має істотну перетворюючу силу, чинить безпосередню дію на дальший хід госпо­дарського розвитку через виникнення (зникнення) нових урбаністичних вічок і зміни якості уже існуючих;

4) розселення в найбільш повній формі віддзеркалює середовище і різні ча-

со­ві (добові, тижневі, сезонні, річні) цикли життєдіяльності людини - його труда, биту, відпочинку.

Вивчення розселення як елемента інтегральної територіальної структури го-сподарства заключається у вирішенні двоєдиної задачі - характеристика його гео­графічної обумовленості і географічної вираженості. (Маєргойз І.М. Географи­ческое учение о городах. М., 1987). Перше передбачає виділення і аналіз суті важливих факторів (моментів), які визначають увесь процес формування розсе­лення; друге - виявлення виділення територіальних відмінностей, прояв­лення йо­го специфічних форм і рис.

Як частина цілого - територіально-господарської системи країни розселення підпорядковується загальносистемним закономірностям розвитку, головна з яких - відповідність його характеру способу суспільного виробництва і рівню розвитку продуктивних сил (Демографический энциклопедический словарь, 1985), і визначається великою кількістю різнопорядкових факторів. В загальному виді останні можна розділити на три великі групи: історико-географічні, природні і соціально-економічні. Особливості природи, відмінності в умовах господарського освоєння, у віці територіальних систем, що формуються, а також своєрідності традицій, образу життя і демографічної поведінки населення, хід формування державної території, характерні риси географічного положення у всіх його видах і гранях знаходять своє відбиття в конкретних і надзвичайно різноманітних формах розселення (Лаппо Г.М. Города на пути в будущее. М., 1987). Важливо відмітити, що на сучасному етапі серед факторів і макропроцесів, приймаючих активну участь в трансформації як розселення, так і усієї територіальної організації госпо­дарства, виділяються НТР (науково-технічна революція) і процес всесторонньої інтенсифікації економіки, підвищення ролі в структуроутворенні системи управління і регулювання, розвиток міжнародного економічного співробітництва, загострення проблем навколишнього середовища та інших.Формуючись під дією великої сокупності факторів, розселення в свою чергу через складні механізми зворотних зв’язків істотно впливає на розвиток як окремих підсистем, так і територіальної організації господарства взагалі. Це ілюструють наступні прикла­ди: Унікальна роль в забезпеченості науково-технічного прогресу крупних міст, де концентрація різноманітних виробництв і видів діяльності сприяє їх інтеграції, об’єднанню їх зусиль для виконання самих складних науково-технічних і вироб­ничих програм. Тут створюється специфічна, дуже сприятливе для прискорення прогресу середовище, своєрідна атмосфера творчої лабораторії (Лаппо, 1987). Не випадково основна частина наукових установ сконцентрована в містах з населен­ням 500 тис. чол. и більше. Тільки в Москві і Санкт-Петербурзі сконцентровано біля 1/3 занятих в сфері науки і наукового обслуговування, розташоване кожне п’ята наукова установа, освоюється 1/3 усіх затрат на науку в Росії.

Не менш цікавим в цьому плані приклад Чехії - країни малих міст. «Розпо­ро­шення» структури розселення створює немалі труднощі при розміщенні «вписуванні» крупних промислових підприємств. В той же час в цій країні більше 1/3 зайнятих в індустрії працюють на підприємствах, розташованих в поселеннях з числом жителів до 5 тис. чоловік. Навіть в машинобудуванні 44 % всіх зайнятих приходиться на поселення до 10 тис. чол. Дещо інший аспект - впливу характеру розселення на демографічну ситуацію - дозволяє прослідити польська статистика. В Польщі високий ступінь концентрації населення в містах людністю більше 200 тис. жителів (22,1 %), які мають найбільш негативні параметри його природного відновлення. В порівнянні з середньопольськими на 1988 р. значеннями в них максимальні показники смертності (9,9 % проти 9,5), мінімальні - народжуваність (16,8 проти 19,7) і природнього приросту (6,7 % проти 10,2). Не дивлячись на то що в поселеннях інших рангів аналогічні показники істотно вище середніх, «втра­ти» найкрупніших міст в природному прирості не відновлюються. Тим самим вони чинять вирішальний вплив на формування природного відновлення в країні.

Приведені приклади лишній раз підкреслюють актуальність і науково-прак­тичну значимість вивчення «географічної вираженості» розселення. Перший крок на цьому шляху - дефініція. Слід розрізняти кілька понять: «мережа поселень», «мережа розселень», «система поселень» і «система розселень». Вони не інден­тичні, Кожне з них відповідає певному дослідницькому рівню і набору принципів при формалізації розселення з позицій економічної географії. ЇЇ здійснення на базі структурно-територіального підходу вводить в оборот поняття «мережа», а в співвідношенні з структурно-функціональним (генетичним) - «системи»; при роз­гляданні явища в статиці - «поселення», а в динаміці «розселення»

6.2 Методи дослідження мережі поселень і мережі розселень

Мережа поселень - це вся совокупність населених пунктів, яка має територі­альну впорядкованість. Вона надзвичайно інертна. Це самий консервативний еле­мент в економічній і соціальній географії. ЇЇ вивчення складає морфологічний напрям в дослідженні розселення, який представляє у вигляді відносно незмінної фіксованої на певний момент часу структури. Аналіз загальної схеми розміщення населених пунктів, нанесених на карту у вигляді точок, дозволяє виявити загальні риси і закономірності просторового розподілу поселень, оцінити в цілому ступінь «освоєності» території країни. Регіональні особливості розміщення поселень добре відображають дозіметричні показники, а їх внутрішньорегіональний харак­тер - індекс розподілу в просторі. Індекс найближчого сусідства має вигляд , де Д_Н - середня з спостережених відстаней між кожним населеним пунктом найближчим і сусідом, км. Середня відстань, що очікується визначається за формулою , де А - щільність поселень на 1 км². Значення індекса знахо­дяться в межах від теоретичного «0», коли населені пункти концентруються в одній точці, до 2,15 (максимальна величина); коли розміщення відповідає системі трикутників (Хагнет, 1979). Індекс дозволяє упорядкувати різні випадки розмі­щення населених пунктів від «крайнє скупчених» до «повністю рівномір­ного». Типовий приклад дослідження мережі поселень з допомогою даного індек­су - роботи Кінга (King, 1962; 1969), який вивчав розміщення населених пунктів по районам США (Моделі в географії. М., 1971).

Важно підкреслити, що мережа поселень завжди індивідуальна тому, що її визначає конкретна територіальна організація процесу суспільного виробництва. В той же час мережа поселень найбільш чітко відображає тісний взаємозв’язок розселення з «природною основою виробництва» - природ­ними ресурсами і умо­вами, що дає можливість для узагальненої типології розміщення населених пун­ктів на фізико-географічній основі (з прив’язкою до орографії, гідрографії і.т.п).Такий підхід можна застосовувати і дає результати для слаборозвинутих країн. Правомірне виділення, наприклад, приморського типу поселень - з концен­трацією основної частини населених пунктів на побережжі. Він широко представ­лений в більшості країн Північної і Західної Африки. Другий тип - долинно-річ­­ковий - з тісною прив’язкою поселень до потужних водних артерій - характерний для Єгипту. Роль родовищ корисних копалин в формуванні мережі поселень чітко читається на картах Південної Африки (Мідний пояс). З 70-тих років в Амазонії стали виникати нові міста, більше половини з них - біля родовищ корисних копалин. В канадській літературі появився термін «гірничо-рудний урбанізм», під яким розуміють створення невеликих міст з населенням не більше 10 тис. жителів на незаселених просторах Північної Канади, які виникають на базі родовищ Лабрадорського трогу.

Порівняно з мережею поселень поняття «мережа розселень» відповідає більш широкому ракурсу досліджень. Його стержень складає структурно-дина­міч­ний аспект вивчення розселення. Під мережею розселення розуміється вся совокупність поселень, яка має територіальну впорядкованість і розмірну класифікації і яка міняється в часі. При вивченні мережі розселень цікавий сам процес формування структури поселень, аналіз розселення з врахуванням такої важливої його властивості, як історизм. Можливі три дослідницькі підходи. Перші два базуються на розгляданні змін в кожній з двох головних компонент розселення: «горизонтальної» - просторової і «вертикальної» - ієрархічної. Третій підхід їх злитий (спільний) аналіз.

Процес формування мережі розселення глибоко географічний. Органічний взаємозв’язок розселення і географічно диференцированих факторів і умов особ­ливо чітко простежується при вивченні «руху» мережі поселень. Їх число допов­ню­ється перш за все за рахунок тих «точок» простору які наділені значним на­­родногосподарським потенціалом. Звідси, як правило, нерівномірність, вибір­ність, територіальна дискретність процесу формування поселенської структури. Задача визначення основних рис, направленості та інтенсивності зрушень в мере­жі поселень вирішується відомими прийомами географічних досліджень. При чому вивчення характеру і ступеню мінливості мережі з врахуванням її консервативності доцільно проводити за досить великі проміжки часу.

Світовий досвід свідчить про існування трьох макроетапів формування розселень. Для першого з них - фази колонізації - типові наступні риси: нечислен­­ність і розпиленість населених пунктів; наявність, як правило, центра - осередку господарського освоєння території, генеруючого «хвилі» заселення; визначаючу дію на конфігурацію поселень, що складується, природно-географічних факторів і т.д. Другий етап - заповнення або насичення міжпоселенських просторів - також відповідає розвитку процесу заселення «в ширину», але на деякій інші основі. Відносно впорядкованою мережею поселень охоплена практично вся придатна для господарської діяльності територія країни. В рамках уже досить вираженої територіальної структури ростуть, хоча просторово і неоднорідні, інтенсивність і щільність розселення. Появляються перші ареальні форми розселення. З досягнен­ням певного рівня насиченості території населеними пунктами наступає третя фаза - фаза конкуренції поселень. В залежності від потенціалу, закладеного в ЕГП, і ступеню його реалізації в кожному випадку одні поселення ростуть скоріше, а інші повільніше. Одні поступово займають домінуюче положення, а другі - підпо­рядковане. Процес ранжировки, ієрархізації населених пунктів відповідає прак­тично консервації мережі поселень, означає розвиток розселення переважно «не в ширину», а в «глибину». В цілому в ході еволюції розселення спостерігається поступове зниження просторової диференцірованості, контрасності і динаміч­но­сті розвитку мережі поселень, а домінанта в сокупності детермінуючих її факторів зміщується від природно-географічних до суспільно-географічних факторів.

Важливішою складовою частиною вивчення мережі розселення є аналіз його «вертикальної» компоненти; яка, за суттю, відповідає розселенню поселень за роз­мірною ознакою. Даний підхід, не враховуючи власне просторового аспекту, не втрачає географічної ознаки. Він служить меті пізнання основних рис і законо­мірностей процесу урбанізації, важною основою для формування стратегії вдос­кона­лення розселення, побудови прогнозів і програм управління розвитку мережі поселень. Дійсно, при співставленні дві країни можуть мати близькою кількістю населеннх місць і навіть рисунком мережі поселень, але принципово різною урба­нізаційною структурою. Остання виражає співвідношення поселень різної вели­­чини.

Ранжировка поселень проводиться по різним даним (кількісним параметрам) або їх злиттю. Однак, як показав досвід, одним з найбільш об’єктивних, узагаль­нюючих показників є людність поселень. Наприклад, в містобудівній практиці СРСР виділялись наступні групи міст: селище міського типу и малі міста (до 50 тис. жителів), середні (50 - 100 тис.), великі (100 - 250 тис.), крупні (250 - 500тис.), дуже крупні (500 - 1000 тис.), міста -«мільйонери» (більше 1 млн. жителів). Відмі­ти­­мо, що при типології поселень за чисельністю населення не слід забувати про наступні важливі моменти. По-перше, при визначенні людності поселень, особли­во крупного міста необхідне врахування відповідність юридичних і фактичних йо­го границь. По-друге, можливе не співпадання рангу поселення за чисельністю його населення з його адміністративним статутом, який часто використовується в якості самостійно адміністративно-ієрархічного критерія типології. По-третє, тра­диційні поняття, що склалися, малого, середнього, великого міста широко використовуються в міжнародних географічних дослідженнях, але мають єдиної, стандартизованої розмірності. В більшості країн існує своя шкала градацій посе­лень за людністю, що в значній мірі ускладнює проведення порівняльного аналізу.

Основні риси особливостей динаміки урбанізаційної структури країни добре відображає зміни в співвідношенні окремих груп поселень в процентному вираженні. Для визначення ступеню контрастності «вертикальної» компоненти розселення звичайно використовують метод, названий правилом Зіпфа, або «ранг-розмір». Суть його в наявності зворотної залежності між людністю поселення і його порядковим номером в упорядкованій послідовності населених пунктів. Правило виражається формулою , де Р_n - населення міста рангу n, Р₁ - населення самого крупного міста, a- коефіцієнт ієрархізації, який визначається при апроксимації формулою фактичних даних (Мерлен П. Город. Количественные методы изучения. М., 1977).

Вивчення на базі правила Зіпфа характеру розподілу населених пунктів по людності і її зміною в часі здійснюється з допомогою графіків з логарифмічною сіткою координат. Звичайно по вісі ординат відкладають логарифми розміру поселень, а по вісі абсцис - логарифми рангу. Цей прийом дозволяє віднести країну згідно урбанізаційної структури, що в ній склалася, до одного з трьох основних типів розселення поселень за людністю. Перший тип - логарифмічно нормальний розподіл, тобто повністю співпадає з співвідношенням ранг-розмір (США, Китай); другий - домінантний або приматний розподіл, при якому одне - два міста домі­­ну­ють над системою малих міст, а проміжних міст майже немає (Австрія, Угор­щина); третій і найбільш розповсюджений - проміжний між двома першими типа­ми розселення. Очевидно, що аналіз динамічного ряду розподілу поселень згідно правилу «ранг-розмір» дозволяє виявити не тільки загальні особ­ливості еволюції ієрархії, але і прослідкувати зміни ролі окремих поселень «всередині» урбаністичної структури країни.

Третій з підходів - спряжений аналіз «вертикальної» і «горизонтальної» ком­понент розселення. В даному випадку мова йде про вивчення територіально-урба­ністичної структури країни. Вона відображає головні риси територіальної струк­тури господарства, рельєфно виділяючи її характерні особливості; дозволяє суди­ти про «обслуженності» території країни крупними містами, контрастності урба­нізації. Для її характеристики особливо важливі співвідношення і взаємороз­ташування територій з різним ступенем урбанізованостіі, різними напрямками (характером) і темпами урбанізації; масштаби розвитку і розподілу високоурбані­зованих вічок; місце крупних міст і агломерацій в міському каркасі країни (Маєргойц І.М. Географическое учение о городах. М.,1987).

Методика даного напрямку досліджень в багато чому визначається теорією розміщення господарства, математично-статистичними моделями і географічни­ми спостереженнями. Особливе значення для розробки кількісних методів вивчення мережі розселення в даному аспекті мають труди В. Кристаллера, А Ле­ша та їх послідовників. Дослідження двохмірного («вертикального» і «горизон­тального») розподілу населених пунктів, проведених цими вченими по різним основам, призвели до створення єдиної, узагальнюючої моделі «правильної грат­ки», або «центральних місць», математичне формулювання якого дав американсь- кий економіст М.Бекман. Суть її - в строгому впорядкуванні розподілу поселень в просторі у відповідності з їх ієрархією. Ця теоретична впорядкованість виражається гексогональною структурою мережі розселення, Однак дана модель базується на низці припущень. Зокрема, її виконання вимагає однорідності і ізо­тропії простору, що на практиці в більшості випадків не витримується.

Дата добавления: 2014-01-14