Гетьманат П.Скоропадського

Переворот 29 квітня 1918 р. стався фактично безкровно. До кінця наступного дня під контроль Гетьманату перейшли усі урядові інститути. Була поширена “Грамота до всього українського народу”, в якій йшлося про неспроможність попередників здійснити державне будівництво, про бажання всіх народних мас мати міцну владу, яка б забезпечила “спокій, закон і можливість творчої праці”. У зв’язку із цим УНР розпускалася, всі відповідальні особи звільнялися зі своїх посад. УНР перейменовувалася на “Українську Державу”, її устрій мав вирішити Сейм, а до нього вся законодавча та виконавча влада належала гетьманові. Гетьман мав надзвичайні повноваження, що засвідчували зміну демократичного устрою авторитарним режимом.

Хоча перехід влади до рук гетьмана відбувся спокійно, труднощі, що виникли найближчим часом, ускладнили подальше становлення його режиму. Ними стали протистояння новій владі з боку таких політичних сил як есери та соціал-демократи, селянські рухи. В підтримку висловлювалися кадети, які стали ядром нового уряду і відкидали українську національну ідею. Новий уряд одразу ж почав запобігати ласки німців та австрійців, які 2 червня офіційно його визнали.

Гетьманський уряд досяг значних успіхів у сфері державного будівництва. Уряд П. Скоропадського заснував банки, запровадив українську грошову одиницю, відновив залізничний рух. Велике значення також мали судові реформи.

Скоропадський робив спроби українізувати державний апарат, підтримував ідею незалежності (автокефалії) Української Православної Церкви. Особливо вражають досягнення уряду гетьмана Скоропадського в освітній галузі. Було випущено кілька мільйонів примірників україномовних підручників, у більшості шкіл введено українську мову, засновано близько 150 нових українських гімназій. У жовтні 1918 р. в Києві та Кам’янці-Подільському відкрилися два нових українських університети, було також засновано Національний архів та Національну бібліотеку (понад 1 млн. томів). Вершиною цієї діяльності стало створення 24 листопада 1918 р. Української Академії наук (першим президентом став В. Вернадський). Була заснована Академія мистецтв, Український театр під керівництвом О. Саксаганського.

Оскільки територія України була окупована, уряд Скоропадського позбавлявся змоги вести самостійну зовнішню політику. Його дипломати перебували лише в столицях центральних держав. 12 червня у Києві підписано попередню угоду про припинення війни між Україною та Росією, а також про відновлення залізничного й поштово-телеграфного зв’язку. Гетьман домагався від Росії територіальних поступок. Він також намагався приєднати до України всю Холмщину, Крим та заселені українцями райони Бессарабії.

У липні 1918 р. було прийнято закон «Про засоби боротьби з розрухою сільського господарства». Він передбачав примусове використання в поміщицьких маєтках реманенту селян. Були заборонені й страйки. Гетьманська адміністрація прагнула примусити робітників працювати більш інтенсивно. Було встановлено 12-годинний робочий день. Селяни не бажали повертати конфісковане в поміщиків майно і землю. Збільшувалася кількість підпалів маєтків, потрави посівів, вбивства поміщиків. Ці дії викликали репресивні заходи з боку уряду.

Залежність від німців, непопулярні «каральні експедиції», які при підтримці німців організували поміщики, щоб покарати селян за конфіскацію своїх земель у 1917 р., незадоволення значної частини населення планами реставрувати «єдину і недподільну Росію», прискорили об’єднання опозиційних політичних сил.

У травні 1918 р. створився Український Національно-Демократичний Союз, до складу якого увійшли представники опозиційних партій, який обрав Директорію на чолі з 5-а особами – Винниченком, Петлюрою, Андрієнком, Швецем, Макаренком для керівництва повстанським рухом. Силою, на яку спиралася Директорія були загони “січових стрільців” (3,5 тис. чол.). Осередок Д. був у Б.Церкві і 14 листопада 1918 р. С.Петлюра тут підписує звернення до народу із закликом до повстання. 14 грудня війська Д. вступили до Києва і було проголошено відновлення УНР.

Отже, завершилася ще одна спроба побудувати українську державність на засадах консерватизму. Вона потерпіла поразку по-перше тому, що відкидала українську національну ідею та не мала соціального підгрунтя і не знайшла підтримки з боку суспільства.

Дата добавления: 2014-01-14