Національний склад

Польща була багатонаціональною країною, що створювало для її правлячих кіл проблеми політики щодо національних меншин.

За переписом 1921 р. у державі проживало 65 % поляків, 16 % українців, 10 % євреїв, 5 % білорусів, 4 % німців, а також 1 % росіян, чехів, литовців та інших, разом узятих. А на Поліссі, Волині, Східній Галичині поляки становили меншість населення: на Поліссі - 24 %, Волині - 16 %, Східній Галичині - 26 % (на 1921 p.). Польське населення переважало у великих містах - Познані (94 %), Кракові (84 %), Варшаві (72 %), Лодзі (62 %), Львові (62 %), Вільно (56 %).

(44) У соціально-економічному відношенні новостворена держава належала до середньорозвинених європейських країн. Однак за структурою населення вона значно поступалася передовим капіталістичним країнам: 74 % населення проживало на селі і 26 %- у містах (у східному регіоні лише 13 %). У сільському господарстві було зайнято майже 64% населення, промисловості - 17,2%, торгівлі - 6,2%, на транспорті та комунікації - 3,4 %, адміністрації - 3,7 %. Соціальна структура населення представлена у таблиці А.

В аграрному секторі домінували дрібні господарства (до 5 га), які становили майже 2/3 усіх селянських господарств і займали 15% всіх земель. Великі селянські госпо­дарства площею понад 20 га становили 2,7 % всіх господарств і посідали 9,6 % земельних угідь. Великі земельні маєтки понад 100 га (0,6 %) об'єднували 44,8 % земель. Заможні господарства і земельні маєтки переважали у західній частині, у східній же поряд з великими земельними лантфундіями співіснувало подрібнене господарство. Польща була одним з провідних експортерів зерна, займала друге місце після Німеччини за вирощуванням і продажем жита (переважно у західних воєводствах).

Загальний рівень освіти населення був невисокий: за переписом 1921 р. 31 % дорослих осіб були неписьменні.

У пошуках шляхів стабілізації (1921 - 1926 pp.)

Після встановлення кордонів і схвалення Конституції на перший план вийшли проблеми внутрішнього життя. У травні 1921 р. сейм продовжив свої повноваження до часу проведення нових виборів; на посаді Начальника Держави залишився Ю. Пілсудський. Політичні табори виступили з претензіями на проведення власних політичних програм. Найбільше амбіцій проявляли ендеки, які прагнули посісти більшість місць в уряді.

(45) Державний переворот 1926 р. Ю.Пілсудський вирішив скористатися загальним невдо­воленням, щоб повернутися до влади. Військовий міністр Л.Желіґовський під виглядом навчань зосередив коло Варшави добірні полки. Командування ними він передав Ю.Пілсудському, і 12 травня полки рушили на Варшаву.

До вечора 14 травня урядові війська капітулювали, і Варшава опинилася в руках пілсудчиків. У ході боїв загинуло 379 і було поранено близько 1000 осіб. Президент С.Войцєховський і уряд В. Вітоса, щоб не допустити громадянської війни, вирішили скласти свої повноваження.

Влада перейшла в руки Ю. Пілсудського та його прибічників.

(46) Авторитарний режим Ю. Пілсудського (1926-1935 pp.)

(47) Щоб довести легальність державного перевороту і спростувати чутки про його прагнення до диктатури, Ю. Пілсудський погодився на скликання Національних зборів. 31 травня 1926 р. парламент провів вибори президента. На голосування було винесено дві кандидатури: від лівих сил - Ю. Пілсудський, від правих - граф А. Бнінський. Ю. Пілсудський здобув 292 голоси, його конкурент - 193. Обрання Ю. Пілсудського президентом легалізувало державний переворот. Однак Маршал відмовився від найви­щої посади, пославшись на обмежені повноваження президента за Конституцією 1921 р. Замість себе він запропонував на цю посаду кандидатуру професора Львівської політехніки Ітнація Мосьціцького (1867-1946), який був наближений до Маршала ще з часів еміграції. Після двох турів голосування 1 червня Національні збори обрали його президентом Польщі.

(48) Державний переворот, легалізований парламентом, пройшов під гаслом санації, або оздоровлення політичних, моральних та господарських стосунків у країні. Проте своїх планів щодо "санації" Маршал не розкривав, а намагався зберігати незалежність як від лівих, так і правих сил. Першим кроком нової влади став закон про розширення повно­важень президента, за яким він міг розпускати сейм і сенат, видавати декрети у період між сесіями парламенту і за його дорученням. 2 серпня 1926 р. сейм прийняв цю поправку до Конституції. Через чотири дні президент скористався з неї і видав декрет про організацію вищої військової вла­ди. Відповідно до нього, було створено інститут Генерального інспектора Збройних Сил, який не був підпоряд­кований ані парламенту, ані уряду, а під час війни автоматично перетворювався у Головнокомандувача. Генеральний інспектор зберігав повний контроль над армією в мирний час. Ним став Ю.Пілсудський.

Улітку 1926 р. уряд К. Бартеля змі­нив керівників адміністрації: керівників головних міністерств, воєвод, старост. На звільнені посади призначалися пілсудчики.

У другій половині 1926 р. значно поліпшилась економічна ситуація Польщі, що стало наслідком зміни внутрішньої та зовнішньої кон'юнктури. У середині країни добрі результати приносила політика уряду В. Ґрабського. Назовні у зв'язку з тривалим страйком англійських шахтарів зросли потреба й ціни на польське вугілля за кордоном, передусім у скандинавських країнах. Експорт вугілля сприяв розвитку комунікацій, що зв'язували Сілезію з портом у Ґдині. Зростання цін на сільськогосподарські продукти пожвавило аграрний сектор економіки. У підсумку в 1926 р. експорт перевищив імпорт на 707 млн. злотих. Економічне пожвавлення позначилося на зайнятості населення (число безробітних скоротилося з 302 тис. осіб у березні 1926 р. до 80 тис. восени 1928 р.) і підвищенні їх заробітної платні.

У 1927 р. з'явилися два декрети президента, які запроваджували соціальну інспекцію і нагляд за безпекою праці. Наступного року були опубліковані закони про гігієну та безпеку праці й суди праці. Внаслідок зростання рівня агрокультури в 1926-1928 pp. зросла врожайність і збори зернових: пшениці - з 1,4 млн. тонн до 1,8 млн. тонн, жита - з 5,2 млн. тонн до 7 млн. тонн, картоплі - з 21,4 млн. тонн до 32 млн. тонн. Справжній бум переживали банки. Бурхливий розвиток економіки тривав три роки. У цей період Польща належала до найбільш динамічних країн Європи: промислова продукція загалом зросла на 29%, видобуток вугілля - на 30%, вироб­ництво сталі - на 75 %.

Сприятливі умови та політична стабільність привернули до Польщі увагу іноземного капіталу. У 1927 р. американські банки надали Польщі пільговий стабілізаційний кредит на суму 62 млн. доларів і 2 млн. фунтів стерлінгів. Крім того, уряд погодився ввести в склад ради Банку Польського строком на три роки американського радника Ч. Дьюї, який здійснював контроль за використанням наданих кредитів. Іноземний капітал сприяв оновленню польської промисловості. У країні з’явилися нові галузі: електротехніка, хімічна, виробництва зброї.

Між тим, наприкінці 1929 р. до Польщі докотилася світова економічна криза. Першою її ознакою став спад цін на сільськогосподарську продукцію, потім виникли труднощі із збутом сировини та промислових виробів. Наслідками стали спад купівель­ної спроможності населення, звільнення з роботи маси робітників (у березні 1930 р. кількість зареєстрованих безробітних досягла 300 тис. осіб), зростання страйкового руху.

Різко загострилась обстановка в Східній Галичині. Легальні українські політичні партії (УНДО, УСРП) критикували уряд за недотримання обіцянок надати автономію.

Заарештовували тисячі активних діячів опозиції, в тому числі 84 посли сейму і сенату та 130 українських діячів. Особливої брутальності набула акція «пацифікації» Східної Галичини, яка була виконана за розпорядженням Ю. Пілсудського в період від 20 вересня до 17 жовтня 1930 р. Для її проведення було залучено спеціальні загони армії та поліції, які у плановому порядку оточували українські села, проводили там обшуки, екзекуції місцевих активістів культурно-освітніх організацій, нищили майно товариств. Усе це робилося під приводом пошуку «терористів УВО», а насправді, щоб залякати населення. Під час акції було заарештовано 80 осіб, яких пізніше відпустили. Події «пацифікації»» отримали міжнародний резонанс і незабаром стали предметом розгляду у Лізі Націй. Однак справа була передана для з’ясування т.зв. Комітету трьох. Польські дипломати доклали величезних зусиль, щоб провину за «пацифікацію» покладало на українців.

(49) Конституція 1935 р. 23 квітня 1935 р. президент підписав текст нової Консти­туції, запровадивши її у життя.

Конституція 1935 р. встановлювала в Польщі президентську форму правління. Президент отримав величезні повноваження, за виконання яких відповідав тільки перед "Богом та історією". Він зосереджував у своїх руках єдину і неподільну державну владу, йому підпорядковувались уряд, парламент, збройні сили, суди й контрольні органи. Обрання президента відбувалося на спеціальних Зборах виборців (електорів), які складалися з 80 осіб, що до них належали п'ять найвищих посадових осіб держави, а також 50 виборців, обраних з-поміж послів сейму, і 25 - від сенату. Президент мав право запропонувати свого кандидата на найвищу посаду. Термін його правління був сім років. Одночасно Конституція обмежувала права сейму та сенату, з тим що сенат був піднесений вище сейму. Сейм (208 послів) і сенат (96 сенаторів) обиралися на п'ять років прямим, таємним, рівним голосуванням осіб, які досягли 24 років. Окремо зазначалося, що сейм не бере участі в управлінні державою, а лише приймає закони, які вступають у дію тільки після їхнього підпису президентом. (50) У червні 1935 р. був схвалений виборчий закон, який скасував пропорційну систему виборів і замінив її мажоритарною, надаючи при цьому виключні права окружним зборам, які підпоряд­ковувалися місцевій адміністрації. Сенат на третину складався з сенаторів, яких призначав президент, а на дві третини - з обраних кандидатів; проте вибори сенаторів були двоступеневі: спочатку обиралися воєводські колегії виборців, право участі у голосуванні надавалося лише особам, які мали вищу освіту, офіцерам, представникам органів самоврядування й деяких громадських організацій. Конституція гарантувала громадянам головні демократичні права, але обмежувала їх обов'язком лояльності до держави і "загального добра", які можна було трактувати дуже широко.

Нова Конституція завершила процес перебудови устрою Польщі на авторитарних засадах. Вона запровадила надзвичайну роль держави і виконавчої влади, яким підпорядковувались усі громадянські інститути та особи. Ідея суверенітету народу, яка переважає в демократичних конституціях, була замінена державною ідеологією, що ґрунтувалася на засадах елітарності влади. Це зближувало її з основними законами тоталітарних держав. (51,52) Конституція була "написана" під Ю. Пілсудського. Проте невдовзі після підписання Конституції, 12 травня 1935 p., він помер, залишивши помітний слід в історії Польщі. Незважаючи на суперечливе ставлення до його особи, сотні тисяч поляків провели Маршала в останню путь, яка пролягла з Варшави до Вавельського замку у Кракові.

Дата добавления: 2014-01-11