Польща у переддень війни

Пілсудчики без Пілсудського. Смерть Ю. Пілсудського позбавила правлячий табір загальновизнаного авторитету. Серед пілсудчиків не було постаті, яка б дорівнювала Маршалові за широтою політичного мислення та інтуїції.

(53) Польська зовнішня політика спиралася на концепцію балансування між Німеччиною та СРСР з оглядом на Францію. Однак Франція тоді шукала зближення з СРСР і уклала з ним у травні 1935 р. Договір про взаємну допомогу, а Великобританія була схильна йти на поступки Німеччині та Італії, щоб не допустити нової війни на континенті. За таких умов польська дипломатія, очолювана Ю. Беком, піддалася на німецькі обіцянки мирного співіснування.

У вересні 1938 р. керівники Німеччини, Італії, Франції і Великобританії підписали Мюнхенський договір про передачу Судетів Німеччині. 30 вересня польське МЗС скерувало чехословацькому урядові ультиматум з вимогою передачі Польщі т.зв. Заолзької Сілезії. У чехословацького уряду не було виходу, він прийняв польський ультиматум. 2 жовтня польські війська окупували терен у 802 кв.км і 227 тис. населення. Участь Польщі в поділі Чехословаччини погіршила міжнародний авторитет країни, ство­рила враження про союз Варшави і Берліна.

24 жовтня 1938 р. міністр закордонних справ Німеччини Й. фон Ріббентроп запропонував польському послові в Берліні Ю. Ліпському план " загального розв'язання проблем між Польщею і Німеччиною ". Він включав приєднання Ґданська до Райху, побудову екстериторіальних шляхів сполучення через польську територію до Східної Пруссії, приєднання Польщі до Антикомінтернівського пакту. У підсумку це означало входження Польщі до блоку агресивних держав і перетворення її на сателіта Німеччини, Спочатку до німецьких пропозицій в Польщі віднеслися легковажно.

21 березня 1939 р. міністр Ріббентроп ще раз поставив перед польським послом Ліпським німецькі вимоги. Польща відповіла відмовою, що було рівнозначним підготовці до війни. З цього часу польські керівники почали докладати гарячкових зусиль для зміцнення оборони на заході і пошуку союзників. Великобританія взяла на себе ініціативу створення на сході континенту союзу, який би протистояв Гітлеру і включав Польщу та СРСР. Польський міністр закордонних справ Ю. Бек не бажав зв'язувати Польщу багатосторонніми союзами, тому 6 квітня в Лондон і було підписано польсько-британський договір про гарантії взаємної допомоги на випадок агресії проти однієї з країн з боку Німеччини. Через тиждень до договору приєдналася Франція. Гарантійний договір переконав Гітлера у невдачі задуму перетягнути Польщу на свій бік, і він дав розпорядження готувати план нападу на неї ("Білий план"). 28 квітня Гітлер виступив з істеричною промовою у рейхстазі, назвавши Польщу "підпалювачем війни".

Агресія проти Польщі. Від початку війни Гітлера могла втримати лише потужна коаліція держав з участю СРСР. Навесні 1939 р. розпочались англо-франко-радянські переговори. У травні-червні Й. Сталін дійшов висновку, що західні країни не погодяться з розширенням впливу СРСР: він вирішив піти на тимчасове зближення з Німеччиною, щоб скерувати погляди фюрера на Захід, а на заключному етапі війни Німеччини з Францією та Англією втрутитися в конфлікт й продиктувати Європі свої умови.

У серпні 1939 р. радянський диктатор дав наказ припинити переговори з Англією й Францією, і 23 серпня СРСР підписав Договір про ненапад з Німеччиною, який отримав назву "пакт Ріббентропа-Молотова". Сам договір підтвердив відмову обох сторін від участі у воєнних діях одна проти одної. Ціна угоди містилася в таємному додатковому протоколі, долученому до договору. У ньому йшлося про розподіл сфер впливу між двома державами, за яким усі терени на схід від Балтійського моря, Вісли і до Чорного моря переходили під контроль СРСР, на захід - до Німеччини. Фактичний поділ Центрально-Східної Європи не залишав місця для незалежної Польської держави. Радянсько-німецький пакт викликав шок у європейської громадськості.

Підписання договору розв'язало руки Гітлеру. 25 серпня 1939 р. він дав наказ наступного дня завдати удару по Польщі. Однак 25 серпня Польща і Великобританія підписали Договір про взаємну допомогу. Це змусило Гітлера відкласти напад і прозондувати грунт відносно можливих дій Англії та Франції. 29 серпня Гітлер представив британському послу в Берліні Гендерсону можливі умови порозуміння з Польщею, які виходили за межі попередніх вимог. У них йшлося про проведення плебісциту на польському Помор'ї із залученням німців, які мешкали тут до 1918 р., створення міжнародної слідчої комісії для вивчення скарг національних меншин в Польщі тощо. Усе це мало на меті забезпечити Німеччині алібі і перенести відповідальність за конфлікт на Польщу. Одночасно німці вдалися до низки провокацій на польсько-німецькому кордоні, найголоснішою з яких був інсценізований напад переодягнених у польські мундири в'язнів німецьких концтаборів на німецьку радіостанцію в Ґлівіце, організований керівництвом Управління безпеки 31 серпня 1939 р. Ця провокація стала формальним приводом для початку агресивних дій Німеччини. Коли Гітлер переконався в нереальності атаки на Німеччину з боку заходу, то 31 серпня 1939 р. дав наказ почати наступ о 4 год. 45 хв. 1 вересня 1939 р. У визначений термін німецькі війська перейшли кордон.

Німецькі війська, зосереджені на кордонах з Польщею, мали величезну кількісну і технічну перевагу над польськими. Вони сконцентрували 1,8 млн. солдат, в тому числі 70 піхотних, 6 танкових, 7 моторизованих дивізій, 2 повітряних армії, які мали на озброєнні 2800 танків, понад 2000 літаків, близько 11 тис. гармат і мінометів, велику кількість автомобілів. Польська сторона мала у своєму розпорядженні понад 1,1 млн. солдат, близько 600 танків і 400 літаків, 2400 гармат. Співвідношення сил між Польшею і Німеччиною виглядало в кількісному співвідношенні в солдатах як 1:1.5; артилерії-1:4.5; танках - 1:5,3; літаках - 1:5. Польський план оборони під назвою "План Зет" був опрацьований лише у 1939 р. і спирався на розрахунок, що проти Німеччини одночасно виступлять Франція та Великобританія. Перед польськими воєнними угрупованнями ставилися лише оборонні завдання. Країна не була підготовлена для війни на два фронти. Дипломатичні реверанси в бік Гітлера й недооцінка загрози, яка випливала з міжнародного розкладу сил, дорого коштували Європі загалом і Польщі зокрема.

Населення Польщі за міжвоєнне двадцятиріччя зросло з 27,2 млн. у 1925 р. до 35,1 млн. у 1939 р. Його приріст був швидшим, ніж у середньому в Європі. Національний склад суттєво не змінився. Відчутно прискорився процес урбанізації: якщо у 1921 р. в містах проживало 24,6% населення, то в 1939 р. - 31 %. Найбільшим містом була Варшава, де у 1939 р. мешкало 1,3 млн. осіб. Зміни соціальної структури населення відбувалися повільно. У 1921 р. в сільському господарстві було зайнято 64 % людності, у 1938 р. - 59 %. У 1919-1939 pp. з Польщі емігрувало близько 2 млн. осіб, а іммігрувало 1млн. Наприкінці періоду в США мешкало близько 4 млн. поляків, Німеччині - 1,5 млн., СРСР - 1 млн., Франції - понад 500 тис, Бразилії - 250 тис, Канаді, Чехословаччині і Литві - по 150 тис. Трагічна доля спіткала поляків у СРСР, де вони в 30-х роках були піддані репресіям і депортаціям за звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі, опорі соціалістичним перетворенням тощо. Репресіями й депортаціями там було охоплено близько 400 тис. поляків.

Дата добавления: 2014-01-11