Стабільність кримінально-правової кваліфікації

Недопустимість подвійного інкримінування

Стосовно кримінально-правової кваліфікації цей принцип означає:

1) посягання не можна кваліфікувати за статтею Особливої частини КК, якщо інша стаття, серед інкримінованих особі, повністю охоплює скоєне (ухилення від сплати податків є різновидом зловживання владою або службовим становищем, в цьому випадку дії винної особи кваліфікуємо лише за ст.212 КК як ухилення від сплати податків);

2) діяння, яке отримало правову оцінку як адміністративний проступок, не може одночасно виступати ознакою злочину (дрібне хуліганство як адміністративний проступок не може одночасно виступати ознакою злочину кримінально-караного хуліганство – ст.296 КК).

На цьому принципі ґрунтується низка правил кваліфікації злочинів, зокрема про конкуренцію норм, кваліфікацію при сукупності злочинів.

Правильна кримінально-правова кваліфікація має бути стабільною, тобто її не може бути змінено довільно і надто легко. Водночас, стабільність кваліфікації не означає її абсолютну незмінність. Кваліфікацію, проведену з дотриманням встановленого процесуального порядку, може бути уточнено, змінено, якщо:

1) змінився кримінальний закон, за яким було кваліфіковано діяння (наприклад, нова редакція ст.209 КК набула чинності з 11.06.2003 р. відповідно до Закону України № 430-ІV від 16.01.2003 р.);

2) змінилася фактична підстава кваліфікації – встановлено нові фактичні обставини справи або визнано недоведеними ті, які було враховано при кваліфікації раніше (наприклад, при кваліфікації дії винної особи за ч.1 ст.307 КК за незаконний обіг наркотичних засобів з метою збуту, мета збуту не була доведена, в цьому випадку ці дії не можуть кваліфікуватися за зазначеною статтею;

3) при кваліфікації було допущено помилку (наприклад, замість кваліфікації дії винної особи за ст.191 КК її дії кваліфіковано за ст.364 КК);

4) виявлено зловживання при проведенні кваліфікації (наприклад, було притягнено до кримінальної відповідальності завідомо невинної особи).

ВИСНОВКИ З ТРЕТЬОГО ПИТАННЯ:

Принципи кримінально-правової кваліфікації – це система науково обґрунтованих, стабільних і таких, які застосовують свідомо, найбільш загальних правил, на підставі яких вибирають кримінально-правову норму, яка передбачає скоєне діяння, доводять, що потрібно застосувати саме цю норму, і процесуально закріплюють висновок, що діяння охоплює саме обрана норма.

Є підстави стверджувати, що кримінально-правову кваліфікацію слід здійснювати дотримуючись таких принципів:

1) законність;

2) офіційність;

3) об’єктивність;

4) точність;

5) індивідуальність;

6) повнота;

7) вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікують;

8) недопустимість подвійного інкримінування;

9) стабільність.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ:

Кримінально-правова кваліфікація – це оцінка діяння, яке заподіяло чи могло заподіяти істотну шкоду та характеризується рисами кримінальної протиправності, що полягає у визначенні того, яка стаття (частина, пункт статті) кримінального закону передбачає це діяння.

Кваліфікація злочинів – це вид кримінально-правової кваліфікації, при проведенні якої встановлюють відповідність фактичних ознак посягання всім ознакам злочину, передбаченого статтею КК, яка містить заборонювальну кримінально-правову норму.

Кваліфікація злочинів – це результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування, прокуратури і суду внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначено норму(и) кримінального закону, яка (і) передбачає (ють) відповідальність за скоєне, встановлено відповідність між юридично значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом, та процесуально закріплено висновок про наявність такої відповідності.

Загальні вимоги до формули кваліфікації такі:

1) у ній має бути названо кримінальний закон, за яким кваліфікують діяння (у деяких випадках потрібно вказувати, що скоєне кваліфікують за КК України 1960 чи за КК 2001 року);

2) якщо законодавець поділив статтю на кілька частин або пунктів, слід вказувати структурну частину відповідної статті (наприклад, умисне вбивство двох або більше осіб кваліфікується за п.1 ч.2 ст.115 КК);

3) у разі потреби слід посилатися на статті Загальної частини КК (при кваліфікації незакінченого злочину (ч.2 ст.15) або злочину, вчиненого у співучасті (відповідна частина ст.27 КК));

4) у формулі кваліфікації потрібно правильно розставити розділові знаки, записати її так, щоб уникнути неясності чи двозначності (наприклад, закінчений замах на грабіж вчинений з проникненням у житло кваліфікується за ч.2 ст.15, ч.3 ст.186 КК).

Об’єктом кваліфікації можна назвати діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці.

Суб’єкт кваліфікації – це той, хто здійснює кримінально-правову оцінку діяння.

Підстави кримінально-правової кваліфікації – це правові явища, виходячи з яких здійснюють кримінально-правову оцінку діяння, те, що лежить у її основі.

Фактичною підставою кваліфікації виступає не саме вчинене діяння, а інформація про нього, яка стала відома відповідним органам і яку вони здобули в законному порядку.

Юридичною підставою кваліфікації слід визнати кримінально-правову норму, яка передбачає узагальнені, типові ознаки злочинного діяння, виступає більшою посилкою силогізму, який складається під час кваліфікації.

Склад злочину не виступає юридичною підставою кримінально-правової кваліфікації. Водночас, кваліфікаційне значення складу злочину полягає в тому, що:

1) його використовують під час зіставлення фактичних ознак вчиненого діяння і ознак, передбачених законом;

2) склад злочину визначає послідовність аналізу та доведення наявності відповідних ознак;

3) з урахуванням виду складу злочину визначають, які ознаки є обов’язковими для певного складу і, відповідно, за наявності яких ознак можлива кваліфікація скоєного за певною статтею КК;

4) вид складу злочину враховують при встановленні моменту закінчення відповідного посягання;

5) залежно від виду складу злочину визначають, охоплює все скоєне одна кримінально-правова норма чи має місце сукупність злочинів, і відповідно, потрібно інкримінувати особі дві чи більше статті Особливої частини.

Принципи кримінально-правової кваліфікації – це система науково обґрунтованих, стабільних і таких, які застосовують свідомо, найбільш загальних правил, на підставі яких вибирають кримінально-правову норму, яка передбачає скоєне діяння, доводять, що потрібно застосувати саме цю норму, і процесуально закріплюють висновок, що діяння охоплює саме обрана норма.

Є підстави стверджувати, що кримінально-правову кваліфікацію слід здійснювати дотримуючись таких принципів:

1) законність;

2) офіційність;

3) об’єктивність;

4) точність;

5) індивідуальність;

6) повнота;

7) вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікують;

8) недопустимість подвійного інкримінування;

9) стабільність.

Дата добавления: 2014-01-14