Поняття про іменник як частину мови: семантика, граматичні категорії, синтаксична роль

Логіка викладу

Тема 2. Граматико-стилістичний потенціал іменника як самостійної частини мови.

Лекція № 2

1. Поняття про іменник як частину мови: семантика, граматичні категорії, синтаксична роль.

2. Власні й загальні назви.

3. Назви істот та неістот.

4. Рід іменників як самостійна граматична категорія.

5. Стилістичні можливості категорії роду.

6. Родова належність абревіатур і незмінюваних іменників.

7. Іменникова категорія числа. Експресивна та інформативна функції іменників, ужитих в однині чи в множині.

Рекомендована література

1. Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доповн. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2000. – 248 с.

2. Сучасна українська літературна мова: Підручник / А. П. Грищенко, Л. І. Мацько, М. Я. Плющ та ін.; За ред. А. П. Грищенка. – 3-тє вид., допов. – К.: Вища шк., 2002. – 493 с.

3. Український правопис / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, Ін-т укр. мови НАН України. – К.: Наук. думка, 2008. – 288 с.

4. Шкуратяна Н. Г., Шевчук С. В. Сучасна українська літературна мова: Модульний курс: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2007. – 823 с.

5. Ющук І. П. Українська мова. – К.: Либідь, 2003. – 640 с.

Найважливішою вербальною формою вираження номінації в українській мові є іменник, що називає різні фрагменти дійсності та формує відповідні поняття про них.

Іменник – повнозначна частина мови, що відповідає на запитання хто? що? та об’єднує слова зі значенням предметності, яке виражається в самостійних граматичних категоріях роду, числа й відмінка.

Лексичне значення іменника – це значення предметності. Предметність матеріального світу не збігається з предметністю у власне лінгвістичному розумінні. Під предметністю в мовознавстві розуміють не лише назви конкретних предметів (книжка, ложка), а й опредмечені поняття, дії стан, абстрактні явища (порядність, навчання, сум, слава).

Граматичні категорії. Основні граматичні ознаки іменника – це наявність самостійних категорій роду, числа й відмінка.

Кожен іменник, крім множиннних, належить до одного з п’яти родів: чоловічого (дядько), жіночого (журналістика), середнього (жабеня), спільного (невдаха) та подвійного (свекрушисько). Множинні іменники, на зразок Суми, ножиці, дріжджі, роду не мають.

Більшість іменників уживають у двох граматичних числах – однині та множині (віче – віча, дно – дена). Окремі іменники можуть вживатися лише в однині (однинні: Київ, сум, щастя) або тільки в множині (множинні: веселощі, Альпи, ворота).

Поєднуючись з іншими словами, іменники відмінюються за відмінками, що є виразниками синтаксичних відношень. Окремі слова, переважно іншомовного походження, не змінюються, зокрема абревіатури, прізвища тощо.

Синтаксична роль. Іменник як назва предмета виконує типову для нього синтаксичну функцію підмета (у називному відмінку) або додатка (у непрямих відмінках). Крім того, іменник може виконувати вторинні функції означення, обставини, іменної частини складеного іменного присудка. Наприклад: Кохання не плямують дружбою. Кінець є кінець (М. Ремарк).

Дата добавления: 2014-01-14