Рід іменників як самостійна граматична категорія

Граматична категорія роду іменника є однією з визначальних постійних характеристик іменника як частини мови. Усі іменники, за винятком множинних, поділяють за граматичним родом на три основні групи: чоловічого, жіночого, середнього.

Іменники спільного роду не виражають особливого граматичного значення роду. Позначаючи людей залежно від їхньої статі, вони поєднуються з означуваними словами у формах чоловічого або жіночого роду (вредний плакса, вредна плакса).

Подвійний рід (чоловічий – середній, жіночий – середній) фіксують в іменниках із суфіксом -ище, -исько, що мають відтінок згрубілості: ручище, свекрушисько.

Рід визначають за формою однини (столи – стіл, отже, чол.). Якщо іменник уживають лише в множині, то він граматичного роду не має (змовини, оглядини, завидки, Бровари).

Рід іменника визначають за такими критеріями:

1) за зіставленням із займенниками він, цей (чол.), вона, ця (жін.), воно, це (сер.);

2) за закінченням називного відмінка однини;

Чоловічий	Жіночий	Середній	Спільний (чол. і жін.)	Подвійний (чол./сер.; жін./сер.)
він, цей	вона, ця	воно, це	він і вона, цей і ця	він і воно, цей і це; вона і воно ця і це
-а, -я, -о, □ Н-д: Микола, Джеря, батько, край, Дніпро (!), собака (!).	-а, -я, □, мати Н-д: книга, мрія, нехворощ.	-о, -е, -а, -я Н-д: вікно, поле, курча, збіжжя.	-а, -я, -о Н-д: п’яниця, невдаха, базікало. Називають осіб за їхніми характерними діями або рисами поведінки.	Із суфіксами -ище, -исько, що мають відтінок згрубілості. Н-д: бабище, дідисько, але горище – сер.

3) за суфіксами: учень – учениця, учитель – учителька, співак – співачка, поет – поетка;

4) синтаксично: малий Шура – мала Шура, уїдливий причепа – уїдлива причепа;

5) лексично, у разі наявності суплетивних (різнокореневих форм): батько – мати, вівця – баран, півень – курка, корова – бик, кінь – кобила.

Окремі закономірності родової належності

ЧОЛОВІЧИЙ РІД	ЖІНОЧИЙ РІД
Іменники з основою на твердий приголосний
Більшість: Сибір, степ, смерч, насип, пил, кір, псалтир.	Нетипові для жіночого роду. Виняток становлять: а) окремі слова з кінцевим губним та -р:любов, кров, кіновар, твар, лазур; б) непоширені слова з кінцевим шиплячим: велич, далеч, зустріч, заполоч, ніч, безліч, здобич, жовч, наволоч, неміч, картеч, гич, туш, поміч, північ, піч, річ, січ, нехворощ, подорож, одіж, упряж, суміш, ретуш, розкіш.
Іменники з основою на м’який приголосний
1. Усі без винятку іменники з кінцевим -й: край, плай, плаксій. 2. Незначна кількість іменників на м’які д, дз, т, з, с, л. Майже вичерпний їх перелік такий: аерозоль, вождь, рояль, сажень, лебідь, ведмідь, жолудь, ґудзь, ґедзь, витязь, бевзь (лайл. бовдур), язь (те саме, що в’язь – риба родини коропових), тесть, шампунь, толь, тюль, зять, нежить, фенхель, гість, день, кіготь, ніготь, дьоготь, лікоть, клапоть, віхоть, тать (заст. – злодій, грабіжник), кметь (заст. – селянин, хлібороб), колодязь, князь, ретязь (заст. – ланцюг), ферзь, лосось, лось, карась, дідусь, братусь, татусь. (Корсунь – власна назва.)	Більшість: твердь, ожеледь, кладь, гладь, сизь, різь, цитадель, акварель, гниль, сіль, юнь, рунь, вись, сіножать, снасть, брость (листкові або квіткові бруньки), міць, вуаль, антресоль, бандероль, бешамель, ваніль, емаль, каніфоль, консоль, мігрень, папороть, філігрань, фланель, Умань.
Якщо виникають труднощі в ході визначення роду цих чи аналогічних іменників, застосовують практичний прийом – утворення форми орудного відмінка однини.
Іменники чоловічого роду в О. в.	] ]	матимуть закінчення -ем, -ом (кір – кором, смерч – смерчем);
Іменники жіночого роду в О. в.	] ]	матимуть закінчення -ю (Умань – Уманню, ваніль – ваніллю).

Деякі іменники мають варіантні родові форми. Найчастіше варіюються форми

Ú чоловічого та жіночого роду: африкат – африката, вольєр – вольєра, жираф – жирафа, зал – зала, клавіш – клавіша, перифраз – перифраза;

Úрідше чоловічого і середнього: безлад – безладдя, виднокіл – видноколо, свердел – свердло;

Ú жіночого і середнього: покуть – покуття.

Такі варіантні форми можуть відрізнятися стилістичним забарвленням або частотністю вживання: банкнот – банкнота, птах – птаха.

Окрему групу становлять іменники, що мають дублетні форми роду: дрож, жужіль, купіль, фальш, ґандж.

Утворюючи паралельні форми чоловічого та жіночого роду іменників, що є назвами осіб за професією, посадою, званням та ін., слід ураховувати таке:

1. Офіційними назвами посад, професій, звань є іменники чоловічого роду: ректор, кандидат, директор. В офіційних документах, в інформаційних жанрах їх уживають, незалежно від статі: великий математик Софія Ковалевська, зауважив педагог Денис Баришполь.

2. Якщо зазначено прізвище жінки, яка обіймає посаду, то дієслово-присудок у минулому часі узгоджують із прізвищем жінки чи з її іменем (якщо прізвище незмінюване), тобто вживають у жіночому роді (професор К. Городенська блискуче виступила, бібліотекар Ганна Козуб повернулася), проте професор виступив.

3. Від частини іменників такої семантики утворюють співвідносні форми жіночого роду за допомогою суфіксів -к-, -иц-, -ис-, -ин-, -ес-, що вживаються в усіх мовних стилях, крім наукового та офіційно-ділового: вихователька, робітниця, інспектор – інспектриса, стюард – стюардеса, міністр – міністерка, член – членкиня, шеф – шефиня.

У розмовному стилі можуть уживатися суфікси -ш-, -их- (президентша, агрономша, лікарша, ректориа, професорша, професориха), що називають жінку за родом заняття, посадою, званням або дружину відповідної особи.

Дата добавления: 2014-01-14