Етнічність та етнічний конфлікт

Теоретичні дискусії щодо того, що є етнічний конфлікт, неодмінно відштовхуються від поняття „етнічності”. У зв’язку з цим важливо дати відповідь на запитання, у якій залежності перебувають етнічність та конфлікт і як етнічність виявляє себе у конфлікті.

Сама по собі проблематика етнічності, що протягом останніх десяти років активно дискутується в середовищі суспільствознавців, своєю появою поставила під сумнів поширене ще донедавна переконання, що етнічна ідентичність, групова солідарність і викликаний ними націоналізм належать до пережитків суспільного життя. Джерела цього переконання, з одного боку, можна побачити в традиції лібералізму, яка, наголошуючи на індивідуалізмі, пророкувала зникнення суспільних груп, що творяться на засадах спільного походження (народження), тобто є набутими, приписаними, відмінними від раціоналізму. З іншого боку, марксизм пророкував зникнення етнічності і націоналізму, стверджуючи, що класова солідарність витіснить національну/етнічну солідарність. Остання розглядалася як засіб підтримання рівноваги капіталістичного світу.

Недооцінка етнічного фактора на початку ХХ століття обійшлася політикам, а особливо народам, яких вони представляли, надто дорого. Це і перегляд засад Версальської системи в Європі, поява нових джерел напруження на Балканах і Близькому Сході, замовчування етноциду вірменів у Туреччині, інші трагічні події, відгомін яких ще й нині не вщух у різних куточках планети. Етнічність, як виявилося, не зникла в ході глобалізації та універсалізації світу. Є підстави вважати, що відродження етнічності вже наприкінці ХХ століття було викликане реакцією на згадані вище процеси.

Якщо етнічна ідентичність, групова солідарність, спільність походження є самодостатніми, а водночас і змінними величинами, то як вони впливають на виникнення етнічного конфлікту? Загалом в суспільних науках склалися три широкі підходи до пояснення зв’язку етнічності й етнічного конфлікту.

„Традиціоналістcький” (примордіалістський) підхід розглядає етнічність як невід’ємний атрибут індивідів і спільнот [15]. Чи то вкорінена в успадкованих біологічних рисах [16], чи в досвіді поколінь етнічність робить кожного індивіда незмінно і завжди французом, українцем чи хорватом. У такому розумінні етнічність та етнічне напруження природні. Визнаючи, що етнічні конфлікти не постійний стан взаємовідносин, традиціоналісти розглядають конфлікт як явище, що випливає з етнічних відмінностей і тому не обов’язково потребує пояснення. Іншими словами, конфлікт вбачається вкоріненим в саму етнічність.

Аналіз конфлікту згідно з традиціоналістським підходом передбачає винятковість і важливість етнічної ідентичності. Лише кілька інших характеристик індивіда чи спільноти визначені так само, як етнічність. З цього погляду етнічний конфлікт є „sui generis” – те, що можна дізнатися про цей конфлікт, ніяк не співвідноситься зі знаннями про соціальні, політичні чи економічні конфлікти.

Найбільшим об’єктом критики у традиціоналістському підході є теза про усталену ідентичність окремих індивідів і груп та його неспроможність пояснити зміни конфлікту в часі і просторі. Підхід також критикують за нездатність пояснити утворення нових і похідних ідентичностей, за неспроможність встановити причини тривалого існування відносно мирних взаємин груп, у яких етнічна ідентичність є виразною ознакою.

На відміну від „традиціоналістського”, „інструментальний” підхід наголошує на тому, що етнічність не історичне явище, а радше наслідок мінливих обставин. З цієї точки зору етнічний конфлікт є одним з проявів групового конфлікту, у якому етнічність є ресурсом групової мобілізації. „Інструментальний” підхід розглядає етнічність як засіб в руках окремих індивідів, груп чи еліт для досягнення певних, часто матеріальних цілей [17]. Тобто, етнічність вважається одним з ресурсів, який політичні лідери мобілізують для досягнення важливої для спільноти мети.

„Інструментальний” підхід часто використовується в політології і теорії міжнародних відносин для пояснення поведінки етнічних груп в ситуаціях конфлікту. І тут варто звернути увагу на два головні твердження. Перше: коли існують видимі переваги, пов’язані з етнічною ідентичністю, остання створюється чи підтримується як основа для колективних дій. Друге: етнічність визначається ситуаційно, як комплекс соціально визначених характеристик, що мають як усталені, так і випадкові риси. Змінність етнічної ідентичності залежить від конкретної ситуації і стратегічної користі, пов’язаної з нею. Ідея ситуаційної етнічної ідентичності передбачає, що різні етнічні характеристики активізуються в різних ситуаціях задля досягнення очікуваних результатів. Цей підхід розглядає етнічний конфлікт як явище політичного характеру, спрямоване проти домінації іншої етнічної групи чи дискримінації власної етнічної групи державою. Отже, з цієї точки зору, етнічний конфлікт є одним з проявів групового конфлікту, у якому етнічність є ресурсом групової мобілізації. Критики інструменталізму вказують, що етнічність не є чимось, що може визначатися за бажанням самого індивіда. Вона соціально обумовлена і є результатом соціальної взаємодії [18].

Однією з суттєвих відмінностей у позиціях двох підходів є спосіб пояснення етнічної культури. Предметом дискусії стає те, чи впливає культура на спосіб визначення етносів, чи існують об’єктивні ознаки етнічної культури, чи можна за такі визнати переконання членів групи про їх існування і що в цьому контексті означає теза про історичне існування групи. По суті, суперечка точиться навколо того, чи етнічна ідентичність є груповою категорією, а чи ознакою окремого індивіда, яку він може обрати чи одержати, будучи членом групи. З точки зору інструменталізму, етнічна група є групою інтересу, яка втягується в політичну боротьбу у макросуспільстві.

Cпробу поєднати елементи двох попередніх підходів з наголосом на соціальній взаємодії здійснили конструктивісти [19]. Наголошуючи, що етнічність ані незмінна, ані повністю відкрита для змін, вони стверджують, що вона є результатом густої мережі соціальних взаємодій. На їхню думку, етнічність не є ознакою індивіда – це, швидше, соціальний феномен. Відтак ідентичність потрапляє до можливостей вибору чи контролю окремої особи. В міру того, як змінюються соціальні взаємодії, змінюється й сама етнічність. Як приклад можна навести формування у багатьох жителів Сербії, Боснії чи Хорватії ще до кінця 1980-х років югославської ідентичності. Проте з розпадом Югославії громадяни цих країн під тиском подій повернулися до своїх етнічних коренів.

Як і інструменталісти, конструктивісти не вважають етнічність конфліктною від природи. Звідси постає потреба пояснити причини вибуху насилля у міжетнічних відносинах. Інструменталісти, як вже зазначалося, розглядають конфлікт як результат активізації етнічних характеристик зусиллями лідерів політичних еліт для реалізації власних інтересів. Конструктивісти ж причини конфлікту вбачають у тому, що може бути визначено як „патологічні соціальні системи”, котрі індивіди не можуть контролювати. Отже, конфлікт є продуктом соціальної системи, а не окремих індивідів. А етнічність, як результат соціальної взаємодії, внаслідок її порушення випадає з-під контролю.

Вивчення етнічних конфліктів з точки зору конструктивістського підходу дозволяє розглядати їх як певний тип групових конфліктів, котрі, проте, також є результатом соціальної взаємодії. До таких конфліктів можна віднести релігійні, регіональні, класові, однак класові та інші матеріально спричинені конфлікти ймовірніше визначаються індивідуальними ознаками. Хоча жоден з цих підходів не може цілком пояснити природу етнічності та етнічного конфлікту, кожен з них визнає, що етнічність має як яскраве емоційне забарвлення, так і значний мобілізаційний потенціал. У конфліктних ситуаціях таке поєднання дуже небезпечне.

Підсумовуючи, варто відзначити, що немає значної суперечності між соціально зумовленою ідентичністю та раціональним усвідомленим вибором ідентичності окремими індивідами і групами. Як вважають деякі автори, ці процеси, як і теоретичні підходи, що їх описують, доповнюють одне одного [20]. Індивіди можуть свідомо обирати ту чи іншу стратегію для досягнення власних інтересів. Оскільки інтереси груп часто бувають несумісними, то виникають об’єктивні протиріччя, які інколи розв’язуються шляхом конфлікту. Це, однак, не означає, що вибір тієї чи іншої стратегії був необгрунтований чи ірраціональний. З’ясування обставин, за яких існує найбільша небезпека вибуху насилля, є важливим теоретичним і прикладним завданням у царині вивчення конфліктів.

Визначення*, типологія та динаміка конфлікту

Західні вчені досить широко розуміють термін „ етнічний конфлікт ”. Як правило, він використовується для позначення різних протиріч між етнічними групами, націями і навіть державами, а також між етнічною більшістю і етнічною меншістю в багатонаціональних державах. Цей термін використовується також для позначення суспільних рухів етнічного характеру, сепаратизму та іредентизму, різного роду агресії проти етнічних символів. Отже, етнічними часто називають конфлікти з яскравим політичним забарвленням. Різниця між етнічними і політизованими суспільними конфліктами проявляється при порівнянні змінних їх величин. Для аналізу політичних конфліктів характерними змінними є відносна рівність, сила та ієрархічна залежність сторін [21], тоді як для аналізу етнічних конфліктів визначальними змінними вважаються ступінь загрози етнічній ідентичності групи та загроза фізичному існуванню [22].

Таке широке розуміння конфлікту заледве чи може забезпечити чітке визначення поняття, а також використовуватися для аналітичного вивчення явища. Тому я радше схильний використовувати термін „ етнічний конфлікт ” у вузькому розумінні, що дасть можливість відокремити власне етнічний конфлікт від близьких до нього явищ. Для цього пропоную використати описові і системні критерії. Описові критерії дають можливість визначити характерні риси етнічної спільноти або групи, що є основним учасником конфлікту. Більшість дослідників визнає, що етнічні групи мають „приписувані риси” – такі як назва, спільне походження, спільна історична пам’ять і культура, історична територія, певний рівень групової солідарності. Критерій системи дає можливість відокремити етнічний конфлікт від міжнаціонального чи міжнародного. Під системою тут слід розуміти політичну систему певної країни, що, як правило, збігається з кордонами держави. З цієї точки зору етнічним буде лише внутрідержавний конфлікт, суть якого визначають відносини „більшості” та „меншості” або держави та однієї чи більше етнічних меншин. Крім того, пропоную поняття „ конфлікт ” використовувати і у вузькому розумінні, що дасть можливість відокремити такі явища, як суперництво, конкуренція чи ворожість від конфлікту у власному розумінні цього слова.

Виходячи з вищесказаного, формальне визначення етнічного конфлікту може бути таким: етнічний конфлікт – це боротьба між двома чи більше етнічними спільнотами, у якій поряд із взаємно важливими політичними, економічними, соціальними, культурними чи територіальними питаннями йдеться про загрозу етнічній ідентичності чи/або фізичному існуванню сторін.

Дата добавления: 2014-01-14