Типи етнічних конфліктів

Умови, що визначають тип конфлікту

Критерій характеру системних відносин дає змогу виокремити чотири умови (або ситуації) перебігу конфліктів, що, у свою чергу, уможливлює їх типологізацію.

1. Конфлікт відбувається між етнічними спільнотами, що входять до однієї політичної системи, межі якої, як правило, співпадають з кордонами держави.

2. Конфлікт, що виник в результаті розпаду певної політичної системи на території, де одвічно перебували етнічні групи.

3. Конфлікт відбувається між однією суверенною державою і щонайменше однією етнічною спільнотою.

4. Конфлікт між незалежними політичними одиницями (державами), що становлять самостійні політичні системи (таблиця 1).

Таблиця 1

Перший тип конфлікту можна визначити як внутрісистемний етнічний. Він характерний для поліетнічних держав, що становлять переважну більшість в сучасному світі. При аналізі такого типу конфліктів важливо враховувати кілька чинників. По-перше, політичне становище і доступ до владних повноважень етнічних груп. По-друге, чи існує збіг класової/соціальної та етнічної нерівності. По-третє, яку роль відіграє у конфлікті держава. Внутрісистемні етнічні конфлікти зручно вивчати з так званої макросоціологічної теорії конфлікту, що акцентує увагу на економічних, соціальних і політичних відмінностях груп всередині суспільства. Було помічено, що коли соціальна нерівність збігається з етнічною, то потенціал виникнення етнічного конфлікту значно посилюється [23].

В ситуації соціальної та етнічної дискримінації етнічна група, яка часто є меншиною, прагне здобути автономію від дискримінаційної системи або повністю вийти з її складу. Останній тип конфлікту визначають як сепаратизм. Сепаратизм був досить поширеним явищем в колишніх імперіях (прикладом може бути український сепаратизм у складі Російської імперії) і зберігає свій вибуховий потенціал в сучасних унітарних і федеративних республіках (Чечня, Квебек, країна Басків, Боснія, Косово). Причини виникнення етнічного сепаратизму можуть мати як матеріальний (територія, влада, статус, ринки тощо), так і нематеріальний, часто символічний характер (загроза для етнічної ідентичності, загроза асиміляції чи етноциду) [24].

Наступний тип конфлікту можна визначити як такий, що виник в результаті розпаду системи (падіння держави). Етнічні групи прагнуть посилити свою безпеку, намагаючись встановити політичний контроль над територією держави. Цей тип конфлікту особливо небезпечний, оскільки з падінням держави традиційні механізми стримування насилля, як правило, не діють. Прикладами таких конфліктів можуть бути польсько-український під час Другої світової війни, балканський внаслідок розпаду Югославії, знищення Тутсі невеликою частиною Гуту в Руанді 1994 року.

Розпад політичної системи або падіння держави можуть бути визначені як занепад раніше чинних правил в одній чи кількох ключових ділянках – військовій структурі, фінансовій, політичному представництві. Однією з найважливіших рис держави є право на монопольне використання сили на своїй території. Втрата контролю над територією є ознакою падіння держави. Якщо це стається, то кожна етнічна група, що перебуває на території колишньої держави, використовує право на застосування сили, виходячи зі своїх інтересів і можливостей. Втрата контролю над територією є достатньою, але не завжди необхідною умовою виникнення етнічного конфлікту. Падіння держави може бути спричинене внутрішніми або зовнішніми чинниками. Серед внутрішніх особливе значення має діяльність політичних еліт, гостра політична криза та жорстке протистояння всередині владної верхівки (як у випадку СРСР і Югославії).

До зовнішніх чинників слід віднести порушення політичної стабільності в регіоні чи в світі. Часто це зумовлюється воєнними діями, які прямо, у випадку розширення конфлікту, чи опосередковано, у випадку міжнародних санкцій, впливають на стабільність політичного режиму в окремій країні [25].

Третій тип конфлікту пов’язаний з перехідним характером системних відносин, тобто виходом конфлікту за межі державних кордонів. Його можна визначити як інтернаціоналізований. Конфлікти такого роду особливо небезпечні для регіональної стабільності. Для їх локалізації часто застосовуються гуманітарні інтервенції міжнародних сил безпеки або міжнародних організацій. Іноді до цього вдаються сусідні держави задля захисту етнічних родичів або ж використовують їх як нагоду приєднати територію і населення сусідньої держави. Такий різновид інтернаціоналізованого конфлікту можна визначити як іредентизм. Іредентизм – це протилежність сепаратизму; він також супроводжується насиллям і часто перетворюється на повномасштабні війни (загарбання 1938 року Судетської області Чехословаччини нацистською Німеччиною, спроби Вірменії приєднати Нагорний Карабах 1992 року, багаторазові спроби Туреччини і Греції приєднати Кіпр).

Останній тип конфлікту може бути визначений як міжсистемний. Ініціюють його переважно домінуючі етнічні групи в межах суверенних держав. Конфлікти такого типу набувають форми повномасштабної війни і є предметом аналізу соціології війни і теорії міжнародних відносин.

Дата добавления: 2014-01-14