Крива індивідуальної пропозиції праці

Кожен власник робочої сили вирішує для себе:

- Скільки працювати?

- Де і в якій сфері працювати?

Відповідь на перше запитання дозволяє визначити загальний обсяг пропозиції на ринку праці.

Відповідь на друге запитання дозволяє визначити кількість пропо­зиції праці певної кваліфікації у різних галузях.

Фактори, що впливають на рішення людини про необхідність і трива­лість праці:

1. Реальна заробітна плата – головний фактор.

2. Наявність сім¢ї, дітей.

3. Наявність боргових та кредитних зобов’язань.

4. 24 години у добі.

Рис. 13.1 - Вибір між працею і дозвіллям

Н – кількість годин до­звілля на добу;

I – денний доход робітника

U – крива байдужості при виборі праці і дозвілля.

Кожен робітник робить вибір між працею і дозвіллям.

Графік 13.1 показує рівновагу в розподілі часу між працею і дозвіллям робітника. АВ – лінія бюджетного обмеження, що показує всі комбіна­ції “доход-дозвілля”, коли погодинна заробітна плата дорівнює W.

I = W × (24 – H),

де I – денний доход робітника; W – заробітна плата на одну годину; Н – кількість годин дозвілля; 24-Н – кількість годин праці в день (час, коли робітник витрачає на транспорт, підвищення кваліфікації тощо, не врахований).

Коли ринкова заробітна плата дорівнює W грошових одиниць на го­дину, робітник одержує W грошових одиниць доходу за кожну годину до­звілля, від якої він відмовлявся задля роботи. Кількість годин ро­боти залежить від розміру заробітної плати та індивідуальних уподо­бань по відношенню до доходу і дозвіллю. Індивідуальні уподобання на графіку визначаються кривими байдужості (U₁, U₂, U₃). Робітник знахо­диться у стані рівноваги в точці Е, де лінія бюджетного обмеження АВ є дотичною до кривої байдужості U ₂.

Робітник працює – (24-Н₁) години, заробляє – І₁ грошових одиниць на добу. Отже, доход робітника на добу буде дорівнювати: I₁ = W×(24 – H₁).

Заробітна плата має тенденцію до диференціації по країнах, регі­онах, різних видах діяльності та індивідах.

Причини диференціації ставок заробітної плати:

1. Неоднорідність робітників. Робітники мають різні здібності, рівень підготовки, за результатами чого вони потрапляють у неконкуруючі одна з одною професійні групи, кожна з яких може включати одну або декілька спеціальностей, що визначають склад даної групи. Ряд некваліфікованих та полукваліфікованих робітників різного фаху можуть належати до однієї неконкуруючої групи. З часом робітники можуть мігрувати з однієї неконкуруючої групи в іншу у зв’язку з розвитком своїх здібностей за допомогою системи освіти та підготовки;

2. Відмінність робіт за привабливістю. Відмінності в оплаті праці називаються вирівнюючими відмінностями, якщо вони призначені для компенсації негрошових відмінностей різноманітних видів робіт;

3. Наявність недосконало конкурентних ринків праці. Відхилення від умов конкуренції у вигляді різних обмеженостей мобільності пояснюють відмінності в заробітній платі на одних і тих самих роботах.

Чинники, що обмежують мобільність робочої сили:

а) географічні обмеження мобільності;

б) штучні обмеження мобільності, що встановлюються різноманітними інститутами та організаціями;

в) соціологічні обмеження мобільності.

Неконкуруючі групи, а відповідно і диференціація заробітної плати існують здебільшого із-за різних інвестицій у людський капітал.

Інвестиції в людський капітал – це будь-яка дія, що спрямована на підвищення кваліфікації та здібностей, тобто на підвищення продуктивності праці. Оскільки вони спрямовані на підвищення продуктивності праці, то відповідно вони сприяють і підвищенню заробітної плати.

Види інвестицій у людський капітал:

1) витрати на освіту;

2) витрати на охорону здоров’я;

3) витрати на мобільність, завдяки яким робітники мігрують з місць з відносно низькою заробітною платою в місця з відносно високою заробітною платою.

Згідно теорії людського капіталу, продуктивність праці та заробітна плата визначаються здебільшого тим, скільки окрема людина, її сім’я та наймач вважаю необхідним інвестувати в освіту та навчання, охорону здоров’я та розміщення робочих місць.

Згідно теорії ефективної заробітної плати, підвищення заробітної плати вже само по собі в змозі призвести до кращої практичної віддачі. Висока заробітна плата стимулює продуктивність праці, бо робітники на фірмах, що пропонують високі заробітки, не хочуть ризикувати втратити роботу із-за низької продуктивності і тому працюють на межі своїх можливостей без будь-якого контролю та примусу.

При підвищенні заробітної плати можливі різні реакції робітни­ків, які можна відтворити на графіку.

Рис. 13.2 - Крива індивідуальної пропозиції робочої сили

h – кількість годин праці

W – реальна заробітна плата

W₀ – найменший рівень заробітної плати, при якому робітник приймає рішення про роботу.

При рівні, меншому за W₀ – робота недоцільна. Крива пропозиції направлена вгору. Чим вища реальна заробітна плата W, тим більше часу захоче працювати робітник. Час додаткового відпочинку означає втрачену можливість одержати доход.

Ефект заміщення – це заміна годин дозвілля робочим часом для збільшення можливості споживання, разом з тим існує і зворотній ефект.

Ефект доходу – при підвищенні ставки заробітної плати зростає і ціна дозвілля (заробітна плата являє собою силу грошей, яку робітник втрачає, щоб насолоджуватись відпочинком). При більш високому доході робітник може купити більшу кількість товарів, одним з яких є відпочинок (дозвілля). Перевищення заробітної плати за рівень W₁ приведе до ефекту доходу і, як результатом, до меншої пропозиції робочої сили.

3. Вплив держави та профспілок на рівень заробітної плати та зайнятості

Ринок досконалої конкуренції праці характеризується:

1) великою кількістю фірм, конкуруючих одна з одною при наймі конкретного виду праці;

2) кількістю кваліфікованих робітників, що мають однакову кваліфікацію та незалежно один від одного пропонують вид послуг праці:

3) відсутністю сил, що здійснюють контроль над ринковою ставкою заробітної плати.

Рівновага на ринку праці в умовах досконалої конкуренції показана на рис. 12.2.

Особливості монопсонічного ринку праці:

1) Конкретний вид праці складає основний попит на працю даної фірми.

2) Відсутня мобільність фактора праці в силу географічних факторів або в силу необхідності перекваліфікації для зміни виду праці.

3) Ставка заробітної плати знаходиться у прямій залежності від кількості найманої праці.

У деяких випадках монопсоніст є практично єдиним роботодавцем для більшості населення регіону. У деяких випадках може бути декілька великих фірм на містечко, які створюють олігопсонічний ринок. Тоді олігопсоністи почнуть діяти спільно при наймі праці, як монопсоніст.

Рівновага на ринку праці у мовах недосконалої конкуренції (монопсонії) показана на рис. 12.4.

Основне завдання профспілок на ринку праці – підвищення заробітної плати для своїх членів.

Шляхи підвищення заробітної плати профспілками:

1) підвищення попиту на працю (рис. 13.3)

а) збільшенням попиту на результати праці;

б) підвищенням продуктивності праці;

в) вплив на підвищення цін ресурсозамінників праці членів профспілок;

г) підтримка акцій по зниженню цін на ресурси-компліменти.

Рис. 13.3 – Вплив профспілок на підвищення попиту на працю.

Можливості впливу профспілок на попит незначний, в основному їх дії направлені на протидію зниженню попиту на працю, а не на сприяння його збільшення.

2) скорочення пропозиції на ринку праці (рис. 13.4)

а) підтримка законодавчих актів по обмеженню імміграції;

б) боротьба за скорочення робочої неділі та тривалості робочого дня;

в) боротьба за скорочення використання дитячої праці;

г) боротьба за обов’язків вихід на пенсію тощо;

д) кваліфікаційне ліцензування професій;

е) створення цехових профспілок, які використовують метод тред-юніонізму (вимоги тривалого терміну навчання навичкам спеціальності, непомірні вступні внески, обмеження прийняття нових членів у спілку тощо).

Рис. 13.4 – Підвищення заробітної плати за рахунок скорочення пропозиції праці.

3) Використання відкритого або галузевого тред-юніонізму, тобто методики широкого об’єднання всіх наявних та потенційних робітників певного фаху і вплив тиском на підприємців при укладанні угоди про ставку заробітної плати (рис. 13.5)

На рис. 13.5 початкова ставка заробітної плати складала величину W₁ при рівні зайнятості L₁. Профспілка шляхом погрози страйку може нав’язати фірмам, що наймають даних фахівців, ставку заробітної плати W₂. Нова ставка заробітної плати призведе до зміни кривої пропозиції S на криву W₂FCS, тому що робітники не будуть найматися (за рішенням профспілки) при ставці заробітної плати нижче W₂. Погодившись з вимогами профспілок, фірми приймають цю заробітну плату, що буде відповідати абсолютно еластичній пропозиції праці на ділянці W₂FC. Це означає, що на цій ділянці граничні витрати на працю МRC_Lбудуть дорівнювати ставці заробітної плати W₂. Підвищуючи ставку заробітної плати фірми повинні скоротити кількість найманих працівників з L₁ до L₂.

Рис. 13.5 – Встановлення заробітної плати за участі галузевих профспілок.

Дії відкритих та закритих тред-юніонів по підвищенню заробітної плати призводять до зниження рівня зайнятості.

Прагнення держави допомогти низькооплачуваним робітникам законодавчим шляхом майже в усіх країнах світу призвело до встановлення мінімальних розмірів ставок зарплати. Тоді крива пропозиції з S перетворюється на криву W₂FCS. В результаті декотрі низькооплачувані робітники, допомогти яким й призначався мінімум заробітної плати, виявляться тепер безробітними, тобто втручання держави у встановлення мінімуму заробітної плати породжує безробіття серед некваліфікованих робітників.

Якщо на монопсонічному ринку праці сформувалися сильні профспілки, то створюється двостороння монополія.

Двостороння монополія – це поєднання монопсонії з моделлю профспілок: монополістичний продавець праці в особі профспілки та монопсонічний наймач праці (рис.13.6).

В умовах двосторонньої монополії на ринку праці можлива ситуація встановлення ставки заробітної плати та рівень зайнятості як в умовах досконало конкурентного ринку.

В умовах двосторонньої монополії профспілки будуть наполягати на високій ставці заробітної плати W₃при рівні зайнятості L₂, а монопсоніст – прагнути до зниження ставки заробітної плати до рівня W₂ при такому же навантаженні праці L₂. Результати у цьому протистоянні можуть бути дуже різні, але не виключена ситуація, що встановить середня між цими двома ставками зарплата W₁, яка встановилася в умовах досконало конкурентного ринку праці і наймалося б кількість робітників в обсязі L₁.

Рис. 13.6 – Двостороння монополія

4. Економічна рента

Рис. 13. 7 – Економічна рента на ринку праці

Економічна рента – це різниця між доходом, одержаним від використання фактора (ресурсу) виробництва, та мінімальною сумою, яку необхідно витратити, щоб одержати можливість користування цим ресурсом.

Економічна рента, пов’язана з наймом робочої сили, -надлишок заробітної плати, виплачений понад мінімальної суми, необхідної для оплати праці найманих робітників (рис. 13.7)

Рівноважний рівень задано точкою А, що перебуває на перетині кривих пропозиції та попиту на неї. Оскільки крива пропозиції похило прямує вгору, деякі з робітників погодилися б працювати за платню, меншу від w₁. Отже, площина фігури w₁АВ – це економічна рента, яку одержують всі робітники.

Дата добавления: 2014-01-14