Структура екологічного права України

Зародки національного природоохоронного законодавства сягають в часи Київської Pyci. В збірці законів «Руська правда» княжої держави Київської Русі містилося чимало регламентацій, які стосувалися термінів полювання на тих чи інших тварин, існувала заборона виловлювати деякі породи риб під час нересту, містилося чимало засторог щодо збереження та використання природно адекватних засобів землеробства, бортництва, броварства, інших промислів та ремесел. Тоді ж було передбачено також i певні кари, переважно грошові, за порушення вимог «Руської правди». В князівські часи фактично було закладено i початки формування заповідних територій – «мисливських угідь», на яких лише зрідка відбувалися полювання та лови. У козацько-гетьманській державі, після княжої епохи, українське природоохоронне законодавство живилося джерелами різних епох та походження: звичаєвим правом та повсякденними традиціями; традиційним законодавством княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьким правом; законотворчою діяльністю національної держави у вигляді гетьманських універсалів. Через своєрідне становище тогочасної України на її законодавство нашаровувались правничі вимоги сусідніх держав – Польщі, Pociї, Австрії.

Сучасне екологічне право в Україні спирається на законодавчі та інші регулятивні акти двоякого роду: з одного боку, практично і дотепер в Україні діють норми та стандарти, прийняті ще в колишньому Союзі РСР, з іншого – активно напрацьовується та створюється національне екологічне законодавство з врахуванням норм міжнародного права. Україна – член світового співтовариства і повинна враховувати та дотримуватися його правових норм.

Всю сукупність законів України можна класифікувати за двома напрямами – за характером дії законів – універсального, широкого, вузького та за об’єктами їх дії – природоохоронні, антропоохоронні та ресурсоохоронні.

Основними законами універсального характеру дії є Декларація про державний суверенітет (16.07.90), Конституція України (28.06.96),Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (25.06.91). Декларовані положення Конституції знаходять прямий відбиток у багатьох інших законах. Все екологічне законодавство України можна розділити на три напрямки: антропоохоронний – закони, які охороняють людину, її права на безпечне довкілля, як це стверджують Декларація про суверенітет та Конституція; природоохоронний – закони, які охороняють природу як єдине ціле, та ресурсоохоронний напрямок – закони, які регулюють використання природних ресурсів на території держави.

Законів багато, але через низький рівень еколого-правових знань, екологічної свідомості і культури населення, державних чиновників і загального правового нігілізму, недостатнє усвідомлення пріоритетності екологічних проблем і недостатньої уваги до них в діяльності державних, правоохоронних органів вони не завжди виконуються. В цьому причини неефективного застосування норм екологічного законодавства – українського та міжнародного і як результат – зневажання екологічними правами громадян, виникнення негативної екологічної ситуації в державі, яка загрожує безпеці нації, цивілізації. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» (25.06.91) є основним, корінним документом в природоохоронному законодавстві. Цей документ в системі екологічного права умовно вважають природоохоронною конституцією. Відповідно до ст. 3 він встановлює основні принципи: пріоритетність вимог екологічної безпеки, гарантує екологічно безпечне середовище для життя і здоров’я людей; гласність і демократизм у прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан природного середовища; формування у свідомості населення екологічного світогляду. Цей закон визначає правові, економічні і соціальні основи організації охорони природного середовища в інтересах людей. Для того, щоб ці інтереси задовольнялися найбільш повно, необхідно підвищувати екологічну культуру всього населення, рівень екологічних знань спеціалістів всіх професій – технічних, аграрних, медичних, педагогічних напрямків. Саме тому в ст. 7 цього закону записано, що екологічні знання є обов’язковою кваліфікаційною ознакою для всіх посадових осіб. Хоча тут слід зазначити, що дотепер в Україні, на відміну від багатьох держав, у шкільному циклі навчання відсутній нормативний навчальний предмет екологічного змісту. Цей закон вимагає упереджуючого характеру екологічних заходів, екологізації виробництва, обов’язковості екологічної експертизи, узгодження екологічних, економічних і соціальних інтересів, утримання плати за забруднення природного середовища і погіршення його якостей, компенсації заподіяної шкоди природі і людям.

Дата добавления: 2014-01-14