Заключний етап

Навчально-програмний етап.

Навчальне заняття № 1 - 2

РЕЧЕВАЯ (ЛЕКСИЧЕСКАЯ) НЕДОСТАТОЧНОСТЬ

ОШИБКА: Тавтология.

ОШИБКА: Плеоназм.

Работа была выполнена небрежно и неряшливо.

Слова «небрежно» и «неряшливо» являются синонимами.

Небрежный – неряшливый, плохо сделанный.

Неряшливый – небрежный, сделанный кое-как.

Следует: Работа была выполнена небрежно.

Тавтология – словесный повтор, возникающий тогда, когда в предложении употребляются однокоренные или близкие по звучанию слова: рассказать рассказ,

Данное явление проявляется в том, что…

Следует: Это проявляется в том, что….

Или: Данное явление находит свое выражение в том, что…

Речевая недостаточность – это случайный пропуск слов в предложении, необходимых для выражения смысла:

Значение пропущенного слова берёт на себя остающееся слово: он служит (в армии), она хорошо знает языки (иностранные).

ОШИБКА: Речевая недостаточность.

Студент Белов занял первое место по физике.

В данном случае можно догадаться, какое слово пропущено.

Следует: Студент Белов занял первое место на олимпиаде по физике.

Лекція № 1

Тема: Фізичне виховання школярів – складова частина національного виховання.

Мета: Ознайомити студентів зі структурою та змістом дисципліни «Теорія і методика фізичного виховання», з метою та завданнями фізичного виховання школярів. Розвивати логічне мислення студентів, уміння узагальнювати. Сприяти формуванню світогляду, предметної та інформаційної компетенцій студентів.

Тип заняття: лекція.

Дидактичні засоби навчання: презентація, схема.

Література: Шиян Б. М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Частина1.–Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2003. Козленко М.П. Теорія і методика фізичного виховання у початкових класах. Київ: «Вища школа», 1984.

Хід заняття

1.Організаційна частина.

Виявлення готовності аудиторії до роботи на лекції.

2.Ввідно-підготовчий етап.

• Обґрунтувати необхідність вивчення нового матеріалу.
• План лекції.
• Література по темі.

Вивчення нового матеріалу.

План:

• предмет «ТМФВ» та його міжпредметні зв'язки;
• структура і зміст дисципліни;
• фізичне виховання учнів початкових класів (мета, завдання);
• засоби фізичного виховання молодших школярів їх характеристика та класифікація.

4.Зворотній зв'язок.

Виявлення ступеню засвоєного нового матеріалу.

Встановлення розуміння навчального матеріалу:

• поняття предмету теорії фізичного виховання;
• фізичне виховання учнів початкових класів (мета, завдання);
• засоби фізичного виховання молодших школярів.

1. Підведення підсумків роботи на лекції.
2. Видача рекомендацій з підготовки до наступного заняття.
3. Рекомендації по вивченню лекційного матеріалу.
4. Рекомендації з самостійної роботи.
5. Домашнє завдання: вивчити лекцію.
6. Теми для самостійного опрацювання:

• основні поняття теорії фізичного виховання: фізкультура, фізичне виховання, фізична освіта, фізичний розвиток, фізична підготовленість, спорт;
• психологічні і анатомо-фізіологічні особливості учнів молодших класів;
• державні документи з питань фізичної культури і спорту;
• роль природних сил (сонця, повітря, води), їх правильне застосування; загартування;
• гігієнічні чинники: особиста та громадська гігієна, режим праці і відпочинку, харчування і сну, засобів відновлення організму; руховий режим учнів молодшого шкільного віку.

Лекція №1.

Тема: Фізичне виховання школярів – складова частина національного виховання.

План:

· предмет «ТМФВ» та його міжпредметні зв'язки;

· структура і зміст дисципліни;

· фізичне виховання учнів початкових класів (мета, завдання);

· засоби фізичного виховання молодших школярів їх характеристика та класифікація.

Поняття предмету теорії фізичного виховання.

Відповідь на питання "Що таке теорія фізичного виховання?" вимагає пояснення терміну "теорія". Отже "теорія" - це система основних ідей в тій чи іншій галузі знань, форма наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірність і суттєві зв'язки дійсності.

В історичному аспекті першою з'явилась практика фізичного виховання. Усвідомивши потребу фізичного загартування своїх нащадків в умовах боротьби за виживання, первісні люди здійснювали його, керуючись власним досвідом. Необхідність передачі досвіду від покоління до покоління, його узагальнення у вигляді систематично організованих знань зумовило появи теорії, яка відображає та виявляє її суть і способи застосування.

Теорія фізичного виховання є складовою частиною педагогічних наук. Вона вивчає фізичне виховання як феномен соціального життя, його мету і завдання на різних етапах розвитку суспільства, його кореляції з іншими науками, способи, методи та форми організації спортивної практики.

Теорія фізичного виховання пояснює шляхи розвитку та передбачає тенденції еволюції фізичного виховання як суспільного явища, обґрунтовуючи свої педагогічні положення соціальними, психологічними і біологічними закономірностями.

Предметом теорії фізичного виховання є загальні закономірності функціонування і розвитку фізичного виховання. Процес фізичного виховання може бути інтерпретований і зрозумілий по різному: з одного боку - як невідкладне формування організму, з іншого - як формування особи в напрямку піклування про свій організм (тому що жоден рівень тренованості організму в молодості не забезпечує його фізичної підготовленості на все життя).

Наукові судження про процес формування організму і вплив на нього рухової активності та про процес формування свідомості і вплив на неї соціального середовища належить до різних галузей знань, тому теорія фізичного виховання є інтегральною наукою, яка займає проміжне місце між природознавчими і суспільними науками.

Крім теорії, процес фізичного виховання вивчають інші науки, які можна поділити на дві групи:

А) суспільні дисципліни, що вивчають закономірності розвитку фізичного виховання: соціологія спорту, історія фізичної культури, психологія фізичного виховання; Б) природничі дисципліни, що вивчають закономірності розвитку і функціонування організму в умовах виконання фізичних вправ та передумови раціонального здійснення процесу фізичного виховання: динамічна анатомія, фізіологія, біомеханіка, біохімія, гігієна фізичних вправ.

Отже, теорія фізичного виховання узагальнює дані, одержані цими дисциплінами, але тільки теорія і методика фізичного виховання займаються вивченням фізвиховання як цілісного процесу.

Таким чином, теорія фізичного виховання - це синтезуюча наука, предметом пізнання якої є людина у процесі її соціальної інтеграції (при допомозі фізичних вправ) з метою фізичного і духовного вдосконалення та підвищення соціальної активності.

Завдання теорії фізичного виховання:

■ інтеграційно-цілісно осмислювати всю сутність компонентів, найсуттєвіших властивостей і зв'язків, що утворюють і об'єднують різні сторони фізичної культури;

■ виявляти її фундаментальні природні і соціальні основи та відношення до інших

явищ;

■ формувати в інтересах практики загальні закономірності доцільно спрямованого використання і загального розвитку фізичної культури в суспільстві.

Для вирішення завдань фізичного виховання на основі теорії будується методика навчально-виховної роботи з фізичного виховання. Її методи, прийоми і засоби є суто специфічними, що зумовлено особливостями предмета її викладання, в основі якого лежить рухова діяльність. У методиці фізичного виховання можна виділити методику навчання, методику виховання фізичних якостей особи, методику фізвиховання дітей різних вікових ланок, методику фізвиховання чоловіків і жінок, а також має відповідну методику і кожен напрямок системи фізвиховання: методика загального фізвиховання, методика фізвиховання з професійною спрямованістю, методика фізвиховання зі спортивною спрямованістю. Отже, методика фізичного виховання - це спеціальна галузь педагогіки, яка упорядкована сукупністю методів, методичних прийомів, засобів і форм фізичного виховання.

Вихідні поняття теорії фізвиховання.

Теорія фізвиховання як наука і навчальна дисципліна оперує певними поняттями, які узагальнено віддзеркалюють суть явищ, що вивчаються нею. Основні поняття утворюють систему наукових знань. Концентрованим (коротким), логічно оформленим виразом змісту понять є визначення. Визначення передає найсуттєвіші ознаки, сторони, риси, призначення явища або предмета, його зв'язки з іншими явищами, закони розвитку.

"Фізична культура" - це "складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості" - відповідно до статті І Закону України "Про фізичну культуру і спорт".

Фізична культура - це важливий засіб підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру".

Фізичний розвиток - це природний процес поступового становлення та змін форми і функцій організму людини.

Протягом життя в розвитку можна виділити три фази:

1- етап бурхливого розвитку (дошкільний та молодший шкільний вік до 16 років);

2- етап відносної стабілізації - до 40 - 50 років;

3- етап "вікова еволюція" (зворотний розвиток), коли певні морфо функціональні властивості поступово регресують.

Передумовою фізичного розвитку є природні життєві сили (здібності), що передаються за спадковістю. Тому не кожна людина може досягти високих спортивних результатів, але кожний може розвинути себе фізично при умовах систематичних, цілеспрямованих занять фізичними вправами.

Фізичне виховання - це педагогічний процес, спрямований на удосконалення морфологічних, функціональних та морально-вольових якостей людини, озброєння її знаннями, вміннями та навичками для досягнення найкращих результатів у праці та захисті Вітчизни.

Фізичне виховання складається з двох частин: фізичної освіти, яка включає надбання людиною певних знань, умінь та навичок при виконанні фізичних вправ і умінь використовувати їх в житті.

Виховання фізичних якостей включає: підвищення результативності в силових і швидкісних появленнях, покращення витривалості і спритності.

Спорт - є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності (стаття І Закону України "Про фізичну культуру і спорт").

Структура теорії і методики фізичного виховання

Теорія і методика фізвиховання - це наука про загальні закономірності фізичного удосконалення людини.

загальні основи ТМФВ різних віковихконтингентів

ТМФВ

методика навчанняметодика виховання

певних фіз. якостейТМФВ дитячого,

юнацького,

зрілого і похилого

віку,

чоловіків і

жінок

Теорія і методика головних

напрямків системи фіз. виховання

Методика загального

фізичного вихованняМетодика фіз.

виховання зі

спортивною

спрямованістю

методика фіз. вих. з професійною

спрямованістю

Система фізичного виховання - це історично обумовлений тип соціальної практики фізичного виховання, який включає науково-методичні, програмово-нормативні та організаційні основи, що забезпечують фізичне виховання громадян.

Мета системи фізвиховання - це формування фізично досконалої людини, всебічно підготовленої до творчої праці та захисту Батьківщини.

Ця мета може бути досягнення шляхом реалізації ряду конкретних завдань:

Виховні завдання націлені на всебічний і гармонійний розвиток особистості людини в поєднанні її духовних та фізичних сил.

Освітні завдання спрямовані на формування певних систем рухових умінь і навиків, необхідних для повноцінного життя людини, озброєння її спеціальними знаннями в галузі фізичної культури.

Оздоровчі завдання спрямовані на використання фізичних вправ для зміцнення здоров'я і підвищення працездатності людини.

В кожному суспільстві система фізвиховання має певну спрямованість або риси: народність, науковість і оздоровчу.

Народність зосереджена в масовості фізкультурного руху, в доступності занять фізичною культурою і спортом широким масам людей, в наявності народних і національних видів спорту та ігор.

Науковість забезпечується широким, різнобічним розвитком науково-дослідницької роботи в галузі фізичної культури і спорту, тісним зв'язком науки з практикою фізичного виховання, та зв'язком з медико-біологічними та педагогічними науками.

Оздоровча спрямованість полягає в тому, що вся робота з фізичної культури та спорту підпорядкована виконанню завдань, зміцнення здоров'я людини, розвитку в сих систем її організму.

Основні напрямки системи фізвиховання.

I. Загальне фізичне виховання спрямоване на зміцнення здоров'я і підтримку працездатності в учбовій або трудовій діяльності людини.

Відповідно з цим зміст фізвиховання орієнтовано на оволодіння життєво-необхідними руховими діями, узгоджений розвиток фізичних якостей. Загальне фізвиховання створює той обов'язковий мінімум фізичної підготовленості людини, який необхідний для нормальної життєдіяльності, для спеціалізації в любому виді професійної або спортивної діяльності. Воно здійснюється в дошкільних закладах, у школах на уроках фізвиховання, в секціях загальної фізпідготовки, в групах здоров'я.

II. Фізвиховання з професійною спрямованістю забезпечує той характер і рівень фізичної підготовленості, який необхідний людині в конкретному виді трудової або військової діяльності.

Фізичне виховання, спрямоване на підготовку людини до обраної професії прийнято називати фізичною підготовкою. Зміст фізпідготовки завжди обумовлений вимогами конкретного виду професійної діяльності. Тому і фізичні вправи підбираються такі, які б сприяли формуванню трудових умінь, відповідали умовам майбутньої трудової діяльності. Фізпідготовка здійснюється в спеціальних, середніх і вищих учбових закладах, у Армії і Флоті.

III. Фізвиховання зі спортивною спрямованістю забезпечує можливість
спеціалізуватися в обраному виді фізичних вправ і досягти в них максимальних результатів.

Фізвиховання, спрямоване на підготовку до високих досягнень в обраному виді спорту, називають спортивним тренуванням. Спортивне тренування разом зі спортивною орієнтацією та відбором, теоретичними заняттями спортсмена, заходами відновлення складають спортивну підготовку. Вона здійснюється у відповідних ланках системи фізвиховання.

Всі три напрямки підпорядковуються єдиній меті і загальним завданням і принципам системи фізвиховання. В практиці фізвиховання всі направлення тісно переплітаються.

Принципи системи фізичного виховання.

Принцип всебічного розвитку особистості передбачає взаємозв'язок фізвиховання з розумовим, моральним, естетичним та трудовим вихованням. В процесі фізвиховання формуються і доводяться до рівня високого досконалення рухові навички і фізичні можливості людини. Разом з цим фізичне виховання сприяє розвитку морально-вольових якостей людини.

Принцип зв'язку фізвиховання з трудовою діяльністю і підготовкою до захисту Батьківщини зумовлює ужиткову функцію фізвиховання в суспільстві - підготовку людей до праці та виконання патріотичного обов'язку - захисту Батьківщини.

Принцип оздоровчої спрямованості.

Реалізація цього принципу забезпечується всім змістом та організацією роботи з фізвиховання, зокрема вмілого використання закономірностей біологічного розвитку організму, чередування навантаження і відпочинку, додержання правил особистої гігієни і загартування організму, обов'язковим лікарським і педагогічним контролем займаючих, попередженням захворювань і травматизму. Ці принципи тісно взаємопов'язані.

Ланки системи фізвиховання.

Система фізвиховання організаційно побудована на принципі єдності і наступності всіх її ланок. Вона охоплює послідовно всі вікові категорії населення.

1) фізвиховання дітей перед дошкільного і дошкільного віку (від народження до 7 років; пологові будинки, сім'я, дитячі садки, дитячі будинки);

2) фізвиховання у початкових, загальноосвітніх школах, спеціальних середніх навчальних закладах (від 7 до 18 років);

3) фізвиховання у вищих навчальних закладах;

4) фізвиховання на підприємствах, у колективах фізвиховання;

5) фізвиховання у Армії і на флоті;

6) фізвиховання в лікувально-профілактичних і оздоровчих закладах (санаторіях, будинках відпочинку, парках культури і відпочинку.

Метою фізичного виховання - є всебічний гармонійний розвиток особистості.

Фізичне виховання молодших школярів має свою особистість та специфіку, зумовлену їхнім анатомо-фізіологічними та психологічними особливостями. З початком навчання значно зростає обсяг розумової праці у дітей і водночас обмежується їхня рухова активність та можливість перебувати на відкритому повітрі. У зв'язку з цим правильне фізичне виховання в молодшому шкільному віці є не тільки необхідною умовою всебічного гармонійного розвитку, а й дійовим фактором підвищення його розумової працездатності.

Завдання фізичного виховання учнів молодших класів.

Оздоровчі: сприяти гармонійному розвитку форм і функцій організму, зміцнення здоров’я, загартування та підвищення працездат­ності дитини.

Освітні: озброювати учнів знаннями з фізичної культури, гігієни, з правилами загартування; формувати життєво необхідні рухові уміння та навички, сприяти розвитку рухових (фізичних) якостей;

Виховні: виховувати позитивні морально-вольові якості, формувати інтерес до фізичної культури і потребу займатися нею.

1. Фізичний стан дитини, її здоров'я - база, на якій розвиваються всі її сили і можливості, в тому числі і розумові.

Правильне фізичне виховання - необхідна умова нормального розвитку всього організму (забезпечується розвиток серцево-судинної системи та органів дихання, поліпшується обмін речовин, підвищується загальний тонус, життєдіяльності). Ті діти, які мало рухаються відстають у розвитку від своїх ровесників, які мають правильний руховий режим.

Завдання зміцнення здоров'я дитини передбачає загартування її організму. Для цього заняття фізичною культурою необхідно проводити на повітрі, а проводячи їх у приміщенні, дотримуватись гігієнічних вимог.

Важливий показник нормального фізичного розвитку дитини є правильна постава, яка зумовлює нормальне положення і функціювання внутрішніх органів. Формування правильної постави залежить від того як учень ходить, сидить, стоїть чи виконує ранкову гімнастику, фізкультхвилинки на уроці, ігри на перервах. Фізичні вправи є основним засобом формування правильної постави.

Рухова активність є необхідною умовою нормального розвитку центральної нервової системи дитини і є одним з дійових факторів розвитку емоційно-вольової сфери дитини.

2. Це завдання вирішується згідно з навчальною програмою, яка передбачає навчання учнів вправ з основної гімнастики, л/а, ігор, плавання та лижної підготовки. Необхідно навчити учня технічно правильно виконувати вправи, тому що тільки правильно виконана вправа позитивно впливає на організм. А раціональна техніка виконання вправ сприяє формуванню правильних життєво важливих навичок, розвиває у дітей вміння доцільно розподілити зусилля й ефективно здійснювати різні рухи, виховує у школярів можливість швидко засвоювати нові рухові дії.

Формуючи у дітей життєво важливі навички, слід приділяти належну увагу виробленню в них швидко і точно виконувати дрібні рухи пальцями рук, взаємодіяти двома руками (вправи з великим і малим м'ячем, із скакалкою, з палицею, з прапорцем). Виконуючи ці завдання у дітей формується уміння з найменшою затратою зусиль і в найменший проміжок часу свідомо виконувати роботу.

3. Учні повинні знати про правильний руховий режим, усвідомлювати значення ранкової гігієнічної гімнастики, фізичної культури, активного відпочинку, знати про одяг і взуття, які необхідні для занять фізичною культурою, знати правила загартування, стежити за правильністю постави.

4. У молодшому шкільному віці природний фізіологічний розвиток рухових якостей має свої особливості: спритність і швидкість розвиваються інтенсивніше, ніж сила і витривалість. Для методики фізичного виховання необхідно враховувати те, що м'яз як орган відчуття дозріває раніше, ніж як робочій орган. У дітей з 7 до 13 років спостерігаються найбільші зрушення в розвитку координації рухів. З огляду на це, важливо правильно визначити зміст і методи фізичного виховання, які б сприяли розвитку у дітей рухових якостей відповідно до їх вікових особливостей.

5. Кожному школяреві слід прищепити бажання займатися фізичною культурою (цікаві уроки - ігрова форма, сюжетно-рольові уроки, змагання "Веселі старти", "Папа, мама, я - спортивна сім'я" і т.д.).

6. Специфіка впливу на виховання морально-вольових якостей полягає в тому, що учні для досягнення успіхів у виконанні фізичних вправ виявляють цілеспрямованість і волю, дисциплінованість, умінні мобілізувати в потрібний момент свої фізичні і духовні сили.

Організація фізичного виховання в школі.

Згідно з "Положенням про фізичне виховання учнів загальноосвітньої школи" за організацію фізичного виховання в школі відповідає директор:

· створення необхідних умов для проведення уроків з фізичної культури і організація позакласної спортивно-масової роботи та оздоровчої роботи, організація фізкультурно-оздоровчих заходів у режимі дня школи, щоденних фізкультурних занять у групах продовженого дня, проведення занять з учнями спеціальної медичної групи, а також для здійснення масових позакласних спортивно - оздоровчих заходів;

· здійснення щоденного контролю за фізичним вихованням учнів - відвідування уроків,

· спостереження за проведенням занять в режимі навчального дня;

· організація проведення регулярних медичних оглядів учнів.

Заступник директора по навчально-виховній роботі відповідає:

· за виконання навчальних програм і якість викладання на уроках фізичного виховання і забезпечує контроль за проведенням уроків і факультативних занять з фізичної культури і спорту, а також занять спеціальної медичної групи.

Організатор позакласної та позашкільної виховної роботи бере участь в організації і роботі колективу фізичної культури, залучаючи для цього педагогічний колектив, батьків, старшокласників.

Обов'язки вчителя фізкультури.

· Несе відповідальність за виконання навчальної програми, за опанування учнями необхідними знаннями, уміннями, навичками на уроках фізкультури.

· Забезпечує на уроках і позакласних заняттях дотримання санітарно-гігієнічних вимог і вживає заходи, щодо запобігання спортивним травм і нещасним випадкам.

· Залучає учнів до фізкультурних гуртків, спортивних секцій, фізкультурно-масових закладів.

· Веде систематичний облік фізичної підготовки учнів.

· Організовує позакласну роботу фізкультурно-масову та спортивну у школі.

· Спрямовує роботу шкільного колективу фізкультури, готує інструкторів і суддів з числа учнів.

· Організовує підготовку учнів до різного роду змагань.

· Організовує внутрішньо шкільні змагання і фізкультурні свята.

Учителі початкових класів:

· стежать за дотриманням учнями режиму дня; виконанням ранкової гімнастики;

· сприяють залученням учнів у секції та гуртки фізкультури,

· стежать за правильною поставою учнів, виховують інтерес до фізкультури.

Лікарський контроль: Учні повинні щорічно проходити медичний огляд, в наслідок якого їх розподіляють на З медичні групи: основну, підготовчу, медичну.

Основна група - відносно здорові діти.

Підготовча група - незначні відхилення в фізичному розвитку і стані здоров'я, і недостатньо фізично підготовлені. Вони навчаються з дітьми основної групи за загальною програмою, але вони потребують додаткових занять у секціях загальної фізичної підготовки.

Спеціальна медична група — діти із значними відхиленнями в стані здоров'я, яким протипоказані значні фізичні навантаження. Заняття проводять за спеціальною програмою, необхідні заняття лікувальною фізкультурою.

Засоби фізичного виховання молодших школярів їх класифікація.

Визначивши мету і завдання будь-якої діяльності, її суб'єкти підбирають адекватні засоби їх вирішення. Знання засобів фізвиховання дозволить вчителю обирати найефективніші з них і розробляти нові відповідно до конкретно-поставлених педагогічних завдань.

Для системи фізичного виховання характерний цілий комплекс засобів. Основним засобом вирішення завдань фізичного виховання є рухова активність людини (фізичні вправи, народні ігри, військові, побутові та професійні дії, якщо вони виконуються за відповідною програмою).

Допоміжним засобом є оздоровчі сили природи (сонце, повітря, вода) та гігієнічні фактори (режим дня і харчування, дотримання правил особистої та громадської гігієни).

Найвищої ефективності фізвиховання можна досягнути за умови комплексного використання засобів (рухова активність повинна здійснюватись здебільшого за сприятливих природних умов і при незаперечному дотриманні правил особистої гігієни).

Рухова активність людини передбачає виконання окремих рухів, рухових дій та цілісної рухової діяльності.

Рух - це моторна функція організму, що виражається у зміні положення тіла або окремих його частин. Розрізняють вроджені і довільні рухи. Для довільних рухів характерні такі ознаки:

а) вони завжди є функцією свідомості;

б) засвоюються у процесі життєдіяльності, включаючи і процес навчання;

в) навчання рухів підвищує ступінь "їх підпорядкованості волі людини.

Окремі рухи є складовими частинами рухових дій. За допомогою кількох логічно пов'язаних між собою рухів можна виконувати бажану рухову дію, спрямовану на вирішення певного рухового завдання (певна послідовність рухів ногами, руками, тулубом, головою дозволить учневі виконати підйом розгином, закинути м'яч у ворота, кошик, виконати стрибок у довжину, висоту).

Отже, рухова дія - це певна цілеспрямована система рухів, сформована для вирішення конкретного рухового завдання. Рухова дія формується на основі знань, попереднього рухового досвіду, фізичних якостей, засвоєння раціонального способу її виконання шляхом багаторазового повторення.

Поєднання декількох специфічних рухових дій називають руховою діяльністю (оволодіння подачею, прийом і передача м'яча, нападаючий удар, блокування, переміщення - підготовка до гри у волейбол)

Фізичні вправи - це основний засіб фізичного виховання.

Фізичним вправами називаються ті рухові дії, які спрямовані на вирішення завдань фізичного виховання і підпорядковані його закономірностям.

Виконання фізичних вправ - це вольовий акт, який є функцією свідомості і впливає на людину загалом, на її духовну сферу, естетичні почуття, характер, соціальну активність.

Найвища результативність фізвиховання досягається при використанні всієї системи засобів. Найбільша питома вага у вирішенні завдань навчання і виховання належить фізичним вправам. Це зумовлено низкою причин:

1) фізичні вправи, на відміну від інших рухових дій, виконуються відповідно до
закономірностей фізичного виховання;

2) фізичні вправи (як система рухів) виражають емоції людини, її активність, ставлення до навколишнього середовища, отже, впливають на фізичну і духовну сферу особи;

3) фізичні вправи один із способів передачі суспільно-історичного досвіду в цілому і в галузі фізвиховання, а це робить їх потужнім засобом виховання;

4) фізичні вправи впливають на морфо функціональний стан організму і на психічний стан особи;

5) фізичні вправи є предметом навчання у фізичному вихованні з метою використання у процесі самовдосконалення;

6) фіз. вправи задовольняють природну потребу людини в руховій діяльності.

Тільки комплексна система фізичних вправ забезпечує можливість для розвитку всіх органів і систем організму людини в оптимальному співвідношенні.

Зміст і форма фізичних вправ.

Зміст фізичної вправи утворюють всі ті рухи, які входять до тої чи іншої вправи, і ті складні процеси, які відбуваються в організмі під час виконання вправи.

Форма фізичної вправи має внутрішню і зовнішню структури.

Внутрішня структура фізичних вправ характеризується взаємодією тих процесів, які відбуваються в організмі людини під час виконання вправи.

Зовнішня структура фізичної вправи - це видима її сторона, яка характеризується співвідношенням просторових, часових і динамічних параметрів руху.

Форма і зміст фізичної вправи взаємопов'язані. Для того, щоб досягти успіху у виконанні вправи, необхідно засвоїти її змістовну сторону, створивши необхідні умови для розвитку фізичних якостей та рухових здібностей, від прояву яких залежить результат даної вправи. Зі зміною елементів змісту вправи змінюється і її форма. Форма вправи впливає на її зміст. Недосконала форма фізичної вправи заважає максимальному виявленню функціональних можливостей, а досконала форма сприяє найефективнішій реалізації фізичних здібностей.

Техніка фізичних вправ.

Техніка фізичних вправ - це раціональні способи виконання рухової дії.

Техніка буває "стандартна", яка характеризується раціональною основою виконання, притаманною багатьом виконавцям. Індивідуальна техніка здійснюється шляхом персональної індивідуалізації, з урахуванням особливості кожного учня.

Компоненти техніки вправ

Основа техніки рухів - це сукупність тих ланок і рис структури рухів, які необхідні для вирішення рухового завдання у певний спосіб (почерговість прояву м'язових зусиль, основні моменти узгодженості рухів у просторі і за часом).

Визначальна ланка техніки — це найважливіша частина способу вирішення рухового завдання (метання - фінальне зусилля; стрибки у висоту з розбігу - відштовхування, поєднане із замахом ноги).

Деталі техніки - це другорядні особливості рухової дії, які не порушують її основного механізму (відмінності у співвідношенні довжини і частоти кроку в бігу зумовлені відмінностями в довжині кінцівок).

Фази виконання фізичних вправ.

Рухи, що входять до складу фізичної вправи, виконуються у певній послідовності і їх можна поділити на три фази: підготовчу, основну і заключну.

У підготовчій фазі - створюються умови для виконання рухів основної фази (розбіг для стрибка у висоту, або опорного стрибка).

Рухи в основній фазі спрямовані на вирішення основного рухового завдання (відштовхування і замах ногою - стрибок у висоту з розбігу).

Рухи в заключній фазі спрямовані на успішне завершення вправи (утримуючі рухи після випуску предметів у метаннях).

Класифікація фізичних вправ.

Класифікація фізичних вправ передбачає розподіл їх на взаємопов'язані групи за спільними ознаками.

1. Класифікація фізичних вправ за ознакою переважного впливу на прояв і розвиток
фізичних якостей:

а) силові, що передбачають подолання опору;

б) швидкісні, що передбачають короткочасне виконання рухових дій з великою швидкістю;

в) швидкісно-силові, які вимагають прояву великих зусиль за якомога коротший час;

г) на витривалість, які передбачають тривале виконання рухових дій без перерви для відпочинку або їх повторне виконання до втоми;

д) на спритність, виконання яких вимагає складно-координаційних дій, незвичайних вихідних положень, перебудови рухової діяльності відповідно до зміни ситуації;

є) на гнучкість, що виконуються з великою амплітудою;

ж) на рівновагу, які виконуються на обмеженій площі опори - на підвищенні та рухомій опорі.

2. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для вирішення освітніх завдань:

а) основні (змагальні), які є предметом засвоєння відповідно до вимог програм фізичного виховання або конкретного виду спорту;

б) підготовчі, за допомогою яких розвивають необхідні для виконання основної вправи рухові якості;

в) підвідні, за допомогою яких легше засвоїти техніку складних за структурою вправ;

3. Класифікація фізичних вправ за їх значенням для розвитку груп м'язів: вправи для м'язів рук і плечового пояса; вправи для м'язів тулуба і шиї; вправи для м'язів ніг і тазу.

4. Класифікація фізичних вправ за видами спорту (гімнастичні, л/атлетичні, ігрові).

5. Класифікація в біомеханіці: статичні, динамічні, циклічні, ациклічні, комбіновані;

6. У фізіології - максимальної, субмаксимальної, великої, помірної потужності.

Знання класифікації дозволяє вчителю із багатьох засобів (фізичні вправи) фізичного виховання для вирішення конкретних завдань обрати ті, які для даної ситуації будуть найефективніші.

Природні сили як засіб фізичного виховання - це сонячна енергія, повітря, температура повітря, водного середовища та землі. Вплив цих факторів на організм людини призводить до зміни стану здоров'я (покращення), підвищення працездатності і підвищення ефективності фізичних вправ.

Використання природних сил у процесі фізвиховання здійснюється за 2 напрямками:

1) організація занять фізичними вправами в умовах природного середовища (зміцнює ефект фізичних вправ)

2) організація спеціальних процедур загартовуючого і оздоровчо-відновного характеру (сонячно-повітряні ванни, водні процедури).

Головна вимога до використання природних сил є систематичне комплексне застосування їх у поєднанні з фізичними вправами. Для того, щоб визначити раціональну дозу впливу природних факторів на організм дитини, необхідно враховувати особливості дитини (вік, стать, фізичну підготовленість) і характер педагогічних завдань. Це дасть можливість реалізувати перенос ефекту загартування у трудову і навчальну діяльність; застосовувати більш високі навантаження, підвищення працездатності; підвищити опірність організму до дії перенавантажень, вібрації, проявлення вольових якостей.

Гігієнічні фактори як засіб фізвиховання поділяються на 2 групи:

1) засоби, що забезпечують життєдіяльність людини поза процесом фізвиховання: норми особистої гігієни, гігієни праці, навчання. Побуту, відпочинку, харчування - це забезпечує повноцінні заняття фізичними вправами.

2) засоби, що безпосередньо входять у процес фізвиховання: оптимізація режиму
навантажень і відпочинку відповідно до гігієнічних норм, спеціальне харчування на
дистанції, створення зовнішніх умов (чистота повітря, достатнє освітлення).

Загальна характеристика та специфічні особливості окремих специфічних фізичних вправ.

Гімнастичні вправи сприяють розвитку координаційних здібностей, гнучкості, націленість на утворення нових умовних рухових рефлексів. Ці вправи коли виконують в різних режимах сприяють розвитку сили, швидкості. У школі використовують вправи основної гімнастики: стройові, ЗРВ, прикладні, акробатичні, з рівноваги.

Л/атлетичні вправи сприяють розвитку витривалості, швидкості, швидкісно-силові якості. При виконанні л/атлетичних вправ в роботу задіюються майже всі м'язові групи, значно посилюється діяльність ссе, дихальної системи, підвищується обмін речовин. В шкільній програмі вивчають: біг, стрибки, метання.

Рухливі ігри сприяють розвитку фізичних якостей. Емоційність, новизна рішень рухливих завдань, можливість колективних та індивідуальних дій посилюють виховні властивості ігор, формують якості особливості. Основний зміст і правила проведення гри розробляє вчитель. Вони повинні бути доступними дітям.

Ігри - включають елементи ЗРВ, біг, стрибки, метання, кидки і ловіння м'яча, лазіння і перелізання тощо. Вони сприяють ускладненню навичок основних рухів, розвивають швидкість, спритність, витривалість, силу. Позитивно впливають на діяльність серцево – судинної і дихальної системи. Характерною особливістю рухливих ігор є їхня емоційність. У процесі ігор діти засвоюють правила поведінки в колективних діях, переконуються в необхідності спільних узгоджених діях для досягнення поставленої перед колективом мети.

Основна гімнастика включає різні види фізичних вправ, застосування яких забезпечує всебічний вплив на організм дитини і формування в неї важливих умінь і навичок. Стройові вправи: шикування, перешикування застосовуються з метою організації учнів на урок. Поряд з цим вони виховують в учнів організованість, дисциплінованість, увагу, а також сприяють формуванню правильної постави, точності рухів, навичок колективних дій.

Основні положення і рухи рук, ніг, тулуба та вправи з предметами створюють групу ЗРВ.

Основна цінність цих вправ полягає в тому, що вони забезпечують засвоєння учнями так званої школи рухів.

Для свідомого засвоєння вправ і положень слід поєднувати виконання їх за показом і називанням.

Навчання основних положень і рухів слід побудувати так, щоб учні засвоїли:

а) назви положень рук - униз, в сторони, вперед, угору, за спину, на поясі, на голові,до плечей, перед грудьми;

б) назви елементарних рухів - зігнути, розігнути, підняти, опустити, нахилитись, випростатись, відставати, приставити, розвести, звести;

в) назви основних напрямків рухів - уперед, назад, вниз, вгору, вліво, вправо;

г) назви характеристик рухів: повільно, швидко, одночасно, послідовно, рівномірно, з прискоренням.

Танцювальні вправи сприяють вихованню в школярів виразності і граційності рухів, формуванню правильної постави та легкої ходи. Розрізняють підготовчі вправи, танцювальні елементи і танці під музику.

Танцювальні елементи - це кроки різних танців, які відрізняються ступенем координаційної складності, характером і манерою виконання. Акробатичні вправи - різнобічно впливають на організм дитини, удосконалюють функцію вестибулярного апарату, чуття рівноваги, розвивають орієнтацію в просторі при зміні положення тіла.

Прикладні вправи: лазіння виконують у змішаних висах і упорах, коли вся вага тіла рівномірно розподіляється на руки і ноги. Воно є дійовим засобом розвитку плечового пояса, сили м'язів рук і ніг. Вправи з рівноваги формують уміння зберігати рівновагу на зменшеній площині опори і на певній висоті, в різних позах, при швидкій зміні положень тіла тощо. Поряд з цим вони розвивають координацію рухів, орієнтацію в просторі, сміливість.

Ходьба і біг є природними рухами і займають одне з провідних місць у фізичному вихованні школярів. Виконання їх сприяє розвитку опорно - рухового апарату, позитивно впливає на діяльність серцево - судинної і дихальної системи.

Стрибки поєднують підстрибування, стрибки в глибину, висоту, довжину, через скакалку. Вони характеризуються короткочасними швидкісно - силовими напруженнями. Вони сприяють розвитку швидкісно - силових якостей, координації рухів, окоміру. Позитивно впливають на зміцнення опорно - рухового апарату, розвивають серцево - судинну і дихальну системи.

Лижна підготовка передбачається програмою як обов'язковий матеріал. Всебічно впливає на організм дитини, сприяє загартуванню організму. Поряд з цим навичка ходьби на лижах має прикладне значення для побуту і військової справи.

Плавання є цінним засобом фізичного виховання дітей і підлітків. Воно дає великий гігієно - оздоровчий вплив, сприяє розвитку серцево - судинної та дихальної системи, загартуванню організму. Плавання необхідна для людини прикладна навичка.

Туризм - це різноманітні за формою, змістом і тривалістю походи та подорожі, спрямовані на активний відпочинок, фізичний розвиток, загартування, пізнання рідного краю.

Спорт - це специфічна діяльність, спрямована на досягнення високих показників у якому - не будь виді фізичних вправ. Залучає дітей до занять в секціях.

Фізична праця - є важливим засобом фізичного виховання школярів. Необхідна для розвитку і підтримання фізичних сил людини, її здоров'я і фізичних здібностей. Пов'язана із самообслуговуванням, задоволенням потреб побуту, суспільно - корисною працею.

Дата добавления: 2014-01-11