Правове регулювання використання лісових ресурсів 1 страница

14)

15) Екологічна експертиза є запобіжним заходом, що дозволяє уникнути шкідливої діяльності з боку користувача природних ресурсів. Суть її попереджувального призначення полягає в тім, що вона проводиться в вигляді попередньої перевірки діяльності та відповідності її результатів вимогам охорони навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, а також вимогам екологічної безпеки суспільства.

Однак не всяка профілактична робота з перевірки вищевказаної відповідності вимогам може вважатися екологічною експертизою. Попередня перевірка може набутиприйняти форму екологічної експертизи, якщо вона виконувалася спеціальною комісією, призначеною уповноваженим на те органом. В залежності від цього в Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічні експертизи.

Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями Мінекоресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України, їх органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади.

До проведення державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, органнізацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів що становлять підвищену екологічну небезпеку. її висновки мають силу надвідомчого документа, обов'язкового до виконання.

Відомча екологічна експертиза може проводитися за наказом відповідного відомства. її результати зберігають силу всередині відповідної відомчої сторони, якщо вони не суперечать висновкам державної екологічної експертизи.

Наукова екологічна експертиза проводиться з ініціативи наукових установ або вищих навчальних закладів. Вона може бути проведена з ініціативи окремих учених або наукових кіл. її висновки носять інформаційний характер.

Крім того, в Україні законодавчо передбачено здійснення громадської екологічної експертизи. Громадська екологічна експертиза може здійснюватись у будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування. її висновки можуть мати форму рекомендацій.

Участь громадськості є настільки важливим і актуальним принципом проведення екологічної експертизи, що заслуговує більш детального розгляду. Громадська екологічна експертиза організується і проводиться з ініціативи громадян і суспільних об'єднань, а також з ініціативи органів місцевого самоврядування громадськими об'єднаннями, що зареєстровані у встановленому законодавством України порядку. Основним напрямком їхньої діяльності є охорона навколишнього середовища, у тому числі організація і проведення екологічної експертизи. Громадська екологічна експертиза може проводитися незалежно від державної для одних і тих же об'єктів. Це означає, що вона може проводитися до, одночасно або після державної екологічної експертизи.

Громадські об'єднання, що здійснюють громадську екологічну експертизу, мають право:

1) одержувати від замовника документацію, що підлягає екологічній експертизі, передбачену законом;

2) знайомитися з нормативно-технічною документацією, що встановлює вимоги до проведення державної екологічної експертизи;

3) брати участь як спостерігачів через своїх представників у засіданнях експертних комісій державної екологічної експертизи і брати участь в обговоренні висновків громадської екологічної експертизи.

Умови проведення громадської екологічної експертизи:

1) державна реєстрація заяви громадських об'єднань про проведення екологічної експертизи;

2) додержання порядку і термінів цієї реєстрації органами місцевого самоврядування;

3) додержання форми і змісту заяви про проведення екологічної експертизи;

4) обов'язком суспільних об'єднань, що організують екологічну експертизу є сповіщення населення про початок і результат її проведення;

5) відмова в державній реєстрації заяви про проведення громадської екологічної експертизи повинна супроводжуватись вичерпним переліком основ для цього.

Висновок громадської екологічної експертизи спрямовується в Міне-коресурсів і його органам, замовнику, органам, що приймають рішення про реалізацію об'єктів екологічної експертизи, органам місцевого самоврядування; може передаватися іншим зацікавленим особам також публікуватись у засобах масової інформації.

У випадку надання юридичної чинності висновку громадської екологічної експертизи, на керівника і членів експертної комісії громадської екологічної експертизи поширюються вимоги про відповідальність за правильність, обґрунтованість висновків відповідно до трудового, цивільного, адміністративного або карного законодавства. Сила громадського висновку залежить від дискусивності об'єкта обговорення й авторитету суспільних експертів, мотивованості доводів. Треба мати на увазі, що мета й основні прийоми, як і принципи державної і громадської екологічної експертиз, збігаються. Громадська екологічна експертиза, поряд з іншими задачами, має на меті привернути увагу державних органів до конкретного об'єкта, широко поширювати об'єктивну, науково обґрунтовану інформацію про його потенційну екологічну небезпеку, необхідність проведення заходів щодо її попередження. Підставами для проведення громадської екологічної експертизи можуть бути рішення органів місцевого самоврядування; вищих виконавчих органів чи суспільних об'єднань, рішення загальних зборів наукового колективу, групи громадян, що проживають в одному селищі, кварталі, на одній вулиці.

З огляду на залежність сили висновку громадської екологічної експертизи, від авторитету учасників і мотивованості доводів дуже важливо забезпечити правильну процедуру експертизи і підбір членів і голови комісії громадської екологічної експертизи.

Взагалі вимоги до громадської екологічної експертизи адекватні проведенню державної екологічної експертизи, однак скрупульозність і старанність їхнього виконання мають підвищене значення в зв'язку з відсутністю обов'язковості висновку. Склад експертів за їх науковою кваліфікацією і компетентністю повинний бути за рівнем не нижче експертів державної екологічної експертизи - інакше їхні доводи, навіть більш мотивовані, не будуть належним чином сприйняті.

Немаловажне значення має ретельне виконання усіх вимог громадської екологічної експертизи. Нерідко вимоги сприймаються як формалізм, бюрократизм, а тим часом є неодмінними і необхідними - повне їхнє дотримання позитивно впливає на експертний висновок громадськості.

Одержання мотивованого, обґрунтованого висновку важливо, але це лише частина справи. Головне - довести мотивований висновок до відома приймаючих рішення органів і посадових осіб, зробити його альтернативним, рівноправним, поряд з висновками державної екологічної експертизи, думкою офіційних організацій. Тому доцільно довести зміст громадської екологічної експертизи до населення максимально широко шляхом розсилання висновку, опублікування його в засобах масової інформації, організації лекцій, круглих столів, дискусій, обговорень.

Громадська екологічна експертиза не виключає оплату роботи експертних комісій (за рахунок екологічних фондів, пожертвувань, інших надходжень не заборонених законодавством). Допускається і самооподаткування громадян відповідно до законодавства. В деяких країнах дуже поширена практика об'єднання громадян для вирішення тимчасових екологічних проблем, проведення громадської екологічної експертизи, запрошення юриста для консультації чи виступу в суді, збір коштів винятково для локальних екологічних негараздів.

Таким чином, громадськості належить вагома роль у виконанні вимог про обов'язковість проведення державної екологічної експертизи, з метою запобігання забруднення середовища.

16) Процедура проведення екологічної експертизи передбачає вирішення еколого-експергними органами чи формуваннями завдань експертного дослідження і оцінку об'єктів екологічної експертизи, підготовку обгрунтованого об'єктивного еколого-експертного висновку.

Процедура проведення екологічної експертизи передбачає:

1) перевірку наявності та повноти необхідних матеріалів і реквізитів на об'єкти екологічної експертизи та створення еколого-експертних комісій (груп) відповідно до вимог законодавства (підготовча стадія);

2) аналітичне опрацювання матеріалів екологічної експертизи, в разі необхідності натурні обстеження І проведення на їх основі порівняльного аналізу і часткових оцінок ступеня екологічної безпеки, достатності та ефективності екологічних обгрунтувань діяльності, об'єктів екологічної експертизи (основна стадія);

3) узагальнення окремих експертних досліджень одержаної інформації та наслідків діяльності об'єктів експертизи, підготовку висновку екологічної експертизи та подання його заінтересованим органам і особам (заключна стадія).

Законодавством передбачаються конкретні умови і підстави проведення державної екологічної експертизи. Державна екологічна експертиза проводиться у разі:

1) наявної або можливої потенційної небезпеки об'єктів екологічної експертизи для навколишнього природного середовища і здоров'я людей;

2) прийняття відповідного рішення Кабінетом Міністрів України, Урядом Автономної Республіки Крим, місцевими Радами народних депутатів чи їх виконавчими комітетами, судом та правоохоронними органами відповідно до законодавства;

3) обумовленості загальнодержавними екологічними

інтересами.

Державна екологічна експертиза видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, проводиться після оголошення замовником через засоби масової Інформації Заяви про екологічні наслідки.діяльності і подання еколого-експертним органам комплекту документів з обгрунтуванням оцінки впливу на навколишнє природне середовище.

Порядок передачі документації, на державну екологічну експертизу визначається Кабінетом Міністрів України.

Заява про екологічні наслідки діяльності повинна містити відомості про мету і засоби здійснення діяльності, суттєві фактори, що впливають чи можуть впливати на стан навколишнього природного середовища з урахуванням можливих екстремальних ситуацій, кількісні та якісні показники оцінки рівнів екологічного ризику такої діяльності, заходи, що гарантують здійснення діяльності відповідно до екологічних стандартів і нормативів, та зобов'язання замовника екологічної експертизи щодо забезпечення вимог екологічної безпеки при здійсненні діяльності.

В законі передбачаються і вимоги до матеріалів оцінки впливу на навколишнє природне середовище запланованої чи здійснюваної діяльності обґрунтовуються її доцільність та способи реалізації, можливі альтернативні варіанти рішень, характеристика стану навколишнього природного середовища території, види та рівні впливу на нього в нормальних і екстремальних умовах, можливі зміни його якісного стану, еколого-економІчні наслідки діяльності, заходи щодо зменшення рівня екологічного ризику і забезпечення вимог екологічної безпеки.

В законі вказується на конкретні шляхи проведення державної екологічної експертизи.

Державна екологічна експертиза проводиться шляхом:

1 ) аналізу і оцінки об'єктів екологічної експертизи -групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів чи спеціалізованих установ І організацій органів Міністерства екології та природних ресурсів України, Міністерства охорони здоров'я України;

2) еколого-експертних досліджень і оцінки об'єктів екологічної експертизи - спеціально створюваними комісіями із залученням фахівців-практиків та науковців інших установ, організацій і підприємств;

3) створення Міністерством екології та природних ресурсів України спільно з іншими органами державної виконавчої влади міжгалузевих експертних комісій;

4) залучення на договірних засадах інших спеціалізованих організацій для попереднього експертного розгляду та підготовки відповідних пропозицій.

Важливим елементом дослідження є строки проведення державної екологічної експертизи.

Граничні строки проведення державної екологічної

експертизи об'єктів:

1) групами спеціалістів еколого-експертних підрозділів, установ чи організацій Міністерства екології та природних ресурсів України - до 45 календарних днів з продовженням у разі потреби до 60 днів, а у виняткових випадках, залежно від складності проблеми - до

120 днів;

2) спеціально створеними міжгалузевими еколого-експертними комісіями чи іншими спеціалізованими організаціями - до 90 календарних днів;

3) за доопрацьованими матеріалами відповідно до висновків попередньої екологічної експертизи - до ЗО календарних днів.

Початком державної екологічної експертизи вважається день подання еколого-експертному органу комплекту необхідних матеріалів і документів, а у разі необхідності - і додаткової науково-дослідної інформації з тих питань, що виникли під час проведення експертизи.

Підсумком дослідження є висновки державної екологічної експертизи.

Висновки державної екологічної експертизи повинні містити оцінку екологічної допустимості і можливості прийняття рішень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки.

Позитивні висновки державної екологічної експертизи після затвердження їх Міністерством екології та природних ресурсів України чи Його органами на місцях е підставою для відкриття фінансування проектів і програм чи діяльності.

Реалізація проектів і програм або діяльності без позитивних висновків державної екологічної експертизи забороняється.

В разі негативної оцінки об'єктів державної екологічної експертизи замовник зобов'язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого-експерт-ного висновку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову державну екологічну експертизу.

В законі передбачається строк дії висновків державної екологічної експертизи.

Позитивний висновок державної екологічної експертизи є дійсним протягом трьох років від дня його видачі.

Якщо за цей час не розпочато реалізацію рішення щодо об'єкта державної екологічної експертизи, то він підлягає новій державній екологічній експертизі.

Важливим елементом в період підготовки дослідження є оголошення Заяси про проведення громадської екологічної експертизи.

З метою інформування населення та узгодження дій з іншими об"єднаннями громадян суб'єкти громадської екологічної експертизи оголошують через засоби масової інформації Заяву про проведення громадської екологічної експертизи, в якій зазначаються відомості про склад громадського еколого-експертного формування, перелік спеціалістів, залучених до участі в експертизі, об'єкт екологічної експертизи, строки її проведення.

Заява про проведення громадської, екологічної експертизи подається до відповідних місцевих Рад народних депутатів, органів державної виконавчої влади та державної екологічної експертизи.

Кінцевим результатом дослідження є висновки громадської екологічної експертизи. Висновки громадської екологічної експертизи можуть бути висвітлені у засобах масової Інформації і надіслані відповідним Радам народних депутатів, органам виконавчої влади на місцях, органам державної екологічної експертизи, іншим заінтересованим органам і особам та замовникам об'єктів екологічної експертизи, стосовно яких вона проводилася.

Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися при проведенні державної екологічної експертизи, а також органами, що приймають рішення про реалізацію об'єкта експертизи.

Важливим є зміст висновків екологічної експертизи, які складаються зі вступної (протокольної), констатуючої (описової") та заключної (оціночно-узагальнюючої) частин.

У вступній частині містяться дані про орган, що проводив екологічну експертизу, склад експертів, час проведення, найменування об'єкта екологічної експертизи, його кількісні та якісні показники, відомості про виконавців і замовників екологічної експертизи та про орган, який приймає рішення щодо реалізації об'єкта екологічної експертизи.

У констатуючій частині подається коротка характеристика видав запланованої чи здійснюваної діяльності, її впливу на стан навколишнього природного середовища, здоров'я людей, ступеня екологічного ризику відповідних заходів, спрямованих на нейтралізацію і запобігання цьому впливові, забезпечення вимог екологічної безпеки, охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів.

У заключній частині містяться узагальнена оцінка об'єкта екологічної експертизи, зауваження і пропозиції щодо вдосконалення обгрунтування його екологічного впливу, висновки щодо схвалення, повернення на доопрацювання чи відхилення його від подальшого еколого-експертного розгляду з посиланням на відповідні нормативні документи та, щодо можливості прийняття рішення про подальшу реалізацію об'єкта, екологічної експертизи.

В процесі діяльності важливою гарантією є оскарження висновків державної екологічної експертизи. Юридичні особи, заінтересовані в спростуванні висновків державної екологічної експертизи або їх окремих положень, подають обгрунтовану заяву до відповідних Рад народних депутатів, органів державної виконавчої влади, державної екологічної експертизи та інших органів, які приймали рішення про проведення такої експертизи. В разі відмови у розгляді заяви вони мають право звернутися до суду.

Відповідні Ради народних депутатів, органи державної екологічної експертизи, інші органи, які приймали рішення про проведення державної екологічної експертизи, зобов'язані в місячний строк розглянути подану заяву і за наявності підстав призначити проведення додаткової державної екологічної експертизи із залученням незалежних експертів. Оскарження висновків державної екологічної експертизи не припиняє їх дії.

Висновки додаткової державної екологічної експертизи є остаточними для прийняття відповідним органом рішення щодо подальшої реалізації об'єкта екологічної експертизи.

В ст. 45 Закону України «Про екологічну експерг тиз'у» передбачений порядок визначення висновків державної, екологічної експертизи недійсними.,

Висновки державної, екологічної експертизи можуть бути визнані недійсними в судовому порядку в разі:

1) порушення вимог законодавства про проведення державної екологічної експертизи;

2) недотримання державних санітарних норм, правил, гігієнічних нормативів, будівельних норм і правил,

вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки;

3) неврахування важливих достовірних відомостей про стан екологічної ситуації, що склалася в районі (місці) реалізації об'єкта екологічної експертизи, який може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, природних ресурсів, здоров'я людей;

4) порушення прав учасників еколого-експертного процесу, якщо це призвело до неправдивого висновку екологічної експертизи.

Крім того законодавством передбачається і порядок оскарження рішень, прийнятих на підставі висновків державної екологічної експертизи.

Рішення, прийняті, відповідними органами на підставі висновків державної екологічної експертизи, можуть бути оскаржені заінтересованими юридичними особами до відповідних вищих органів протягом місяця від дня їх прийняття, а в разі незгоди з рішеннями цих органів-в судовому порядку відповідно до законодавства України.

17) Згідно зі ст. 7 ЛК України, ліси, які ростуть в межах території України, є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених КУ. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

У державній власності знаходяться всі ліси України, крім тих, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі КМ України, Ради міністрів АРК, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

У комунальній власності перебувають ліси в межах населених пунктів, крім лісів, що знаходяться у державній або приватній власності. У комунальній власності можуть перебувати й інші ліси, набуті або віднесені до об'єктів комунальної власності в установленому законом порядку. Право комунальної власності на ліси реалізується територіальними громадами безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування. Право комунальної власності на ліси набувається при розмежуванні в установленому законом порядку земель державної і комунальної власності, а також шляхом передачі земельних ділянок з державної власності в комунальну та з інших підстав, не заборонених законодавством.

Ліси в Україні можуть перебувати також у приватній власності. Суб'єктами права приватної власності на ліси є громадяни та юридичні особи України. Вони можуть безоплатно або за плату набувати у власність у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств замкнені земельні лісові ділянки загальною площею до 5 га. Ця площа може бути збільшена в разі успадкування лісів згідно із законом. Зацікавлені особи можуть мати у власності ліси, створені ними на набутих у власність у встановленому порядку земельних ділянках деградованих і малопродуктивних угідь, без обмеження їхньої площі. Ліси, створені громадянами та юридичними особами на земельних ділянках, що належать їм на праві власності, перебувають у приватній власності цих громадян і юридичних осіб. Право приватної власності на ліси зацікавлених осіб України виникає з моменту одержання ними документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, та їхньої державної реєстрації. Документом, що посвідчує право приватної власності на ліси, є державний акт на право власності на землю, виданий на відповідну земельну ділянку. Це право підлягає державній реєстрації згідно із ЗУ "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень". Іншими словами, в Україні існує правило - власник приватної землі є власником приватного лісу.

Таким чином, за загальним положенням на правах приватної власності може бути ліс, якщо він відповідає трьом чинникам:

- він знаходиться у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств (наприклад, сільськогосподарських кооперативів);

- лісова ділянка є замкненою;

- загальна площа земельної лісові ділянки не перевищує 5 гектарів.

Так, відповідно до ч. 8 ст. 7 ЗУ "Про фермерське господарство" землі лісового фонду, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватись у приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих - до 5 гектарів - ділянок лісів у складі угідь фермерського господарства. Фермерське господарство має право проводити залісення частини земель на земельній ділянці, що належить фермерському господарству чи його членові на праві приватної власності.

Однак ЗК України у п. 13 Розділу X Перехідних положень вводить обмеження на період до 1 січня 2015 р. щодо громадян та юридичних осіб, які можуть набувати права власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом.

Це обмеження щодо загальної площі сільськогосподарських земель, і в тому числі лісової ділянки, яка може належати на праві приватної власності, підкріплене також положеннями ст. 325 ЦК України, яка прямо вказує на те, що законом може бути встановлене обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи.

В Україні поки що існує обмеження щодо права приватної власності на ліси іноземних громадян, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб. Відповідно до ЛК України, ліси, одержані ними у спадщину, підлягають відчуженню протягом одного року. Прикладом застарілості цього положення і його неприйняття світовою спільнотою може бути Звіт робочої групи з питань вступу України до світової організації торгівлі, у п 31 якого вказується на те, що у відповідь на конкретне запитання представник України сказав, що іноземний інвестор не може володіти лісом в Україні, посилаючись на ст.ст. 7 і 10 ЛК України.

Громадяни та юридичні особи, у приватній власності яких є ліси, мають право:

1) власності на лісові ресурси та їхнє використання в порядку, визначеному ЛК України;

2) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

3) продавати або іншим шляхом відчужувати відповідно до закону земельну лісову ділянку;

4) споруджувати в установленому порядку виробничі та інші будівлі й споруди, необхідні для ведення лісового господарства і використання лісових ресурсів.

Громадяни та юридичні особи, які мають у приватній власності ліси, зобов'язані:

1) вести лісове господарство на основі матеріалів лісовпорядкування відповідно до ЛК України;

2) забезпечувати охорону, захист, відтворення і підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їхніх корисних властивостей та покращення родючості ґрунтів, виконувати інші заходи відповідно до вимог лісового законодавства;

3) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів;

4) вести лісове господарство та використовувати лісові ресурси способами, які не завдають шкоди навколишньому природному середовищу, забезпечують збереження корисних властивостей лісів і створюють сприятливі умови для їхньої охорони, захисту та відтворення;

5) вести первинний облік лісів, надавати в установленому законодавством порядку статистичну звітність та інформацію про стан лісів і використання лісових ресурсів;

6) забезпечувати охорону типових та унікальних природних комплексів та об'єктів, рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тваринного і рослинного світу, рослинних угруповань, сприяти формуванню екологічної мережі відповідно до природоохоронного законодавства.

Ці переліки не є вичерпними, і законодавством можуть бути передбачені й інші права та обов'язки громадян і юридичних осіб, які мають у приватній власності ліси.

Право приватної власності на ліси припиняється в разі припинення права власності на земельну лісову ділянку у випадках і в порядку, встановлених законом. Припинення права власності на ліси в разі добровільної відмови власника від права власності на земельну лісову ділянку на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу в установленому законом порядку.

18) Право лісокористування є складовою частиною права природокористування, тому йому притаманні всі загальні риси останнього. Разом з тим право лісокористування має певні особливості, що обумовлено формами власності на ліси, їх правовим режимом, значимістю лісів у виконанні екологічних, економічних, культурно-оздоровчих та інших функцій.

Право лісокористування слід розглядати в двох аспектах - як об'єктивне і як суб'єктивне право.

Об'єктивне право лісокористування - це сукупність правових норм, які регулюють порядок і умови раціонального використання і відтворення лісів, їх охорони і захисту, підстави виникнення, зміни і припинення правовідносин у зазначеній галузі.

Суб'єктивне право лісокористування слід розуміти як встановлену і гарантовану законом можливість конкретних суб'єктів на безпосередню експлуатацію лісів з метою задоволення потреб у лісових ресурсах, добування їх корисних властивостей.

Для характеристики права лісокористування важливе значення має визначення таких понять, як "ліс", "лісові ресурси" і "лісовий фонд". Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року у редакції від 8 лютого 2006 року визначає "ліс" як тип природних комплексів, у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав'яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємозв'язані в своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище (ст. 1 Л К України). Ліси є національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Лісовий фонд-поняття значно ширше від поняття лісу. У Ж України (ст. 4) воно визначається таким чином: "До лісового фонду України належать лісові ділянки, у тому числі захисні насадження лінійного типу, площею не менше 0,1 га". Таким чином, поняття "лісовий фонд" включає не тільки ліси, але і захисні насадження певної площі.

Поняття "лісові ресурси" також істотно відрізняються від понять "ліс" і "лісовий фонд". Лісовими ресурсами є деревні, технічні, лікарські та інші продукти лісу, що використовуються для задоволення потреб населення і виробництва та відтворюються в процесі формування лісових природних комплексів (ст. 6 ЛК України).

Суб'єктами лісових відносин є органи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи і громадяни, які діють відповідно до Конституції і законів України.

Використання лісових ресурсів здійснюється в порядку загального та спеціального використовування.

Відповідно до ст. 66 ЛК України громадяни мають право в лісах державної і комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'янисті рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених ЛК та іншими законодавчими актами України.

Дата добавления: 2014-11-06