Тема 11. Стилі садово-паркового мистецтва та їх особливості

План

Тема 10. Види озеленення

1. Масиви.

2. Групові посадки.

3. Рядові алейні посадки.

4. Живоплоти.

Так само, як у квітковому оформленні, існують і різні прийоми озеленення. Це масиви, одиночні й групові посадки, живоплоти, газони.

Масиви. Суцільні дерев’яно-чагарникові насадження, що займають більші ділянки, утворюють масиви. Вони є основним ядром парку й сприяють поліпшенню мікрокліматичних і санітарних умов всієї його території. Як основні породи тут використовують найбільш довговічні й стійкі деревні рослини. Масиви можуть складатися з якої-небудь однієї деревної породи (чисті) або з декількох (змішані). У змішані масиви не варто вводити багато різноманітних порід, потрібно обмежитися трьома, максимум п'ятьма породами. Для підвищення ландшафтних достоїнств масивів можна на узліссях з боку, що обдивляється відвідувачами, саджати декоративні деревні й чагарникові породи, що відрізняються від тих, які використані в зовнішніх рядах.

У змішаних масивах, що прилягають до найбільш відвідуваних ділянок парку, різні породи варто саджати не рядами, а куртинами й групами неправильних контурів і різної конфігурації, що створює враження природного ландшафту. Основні породи розміщають на ділянках із кращими умовами виростання. Густота посадки визначається темпами росту деревної породи, а також інтенсивністю розвитку крони і її формою. У змішаних насадженнях основна порода повинна становити не менш 50-60% всі деревних порід і чагарників.

Групові посадки. Цей вид озеленення широко застосовується при створенні гарних пейзажів і картин і плавного переходу від масивних насаджень до відкритих ділянок у різних зелених об'єктах, особливо в парках вільного планування.

Якщо в оформленні парку бере участь велика кількість груп, то їх рекомендується робити в основному однорідними щоб уникнути строкатості загального виду. В найбільш обачуваних місцях рекомендуються змішані групи. Дуже ефектні також групи з листяних і хвойних порід, однак при їхньому створенні варто враховувати біологічні особливості кожної породи.

Не можна, наприклад, саджати разом породи вологолюбні і засухостійкі, або світлолюбні поміщати в центрі групи, а тіньовитривалі - на периферії. У групових посадках відстань між деревами залежить від величини групи, її породного складу, а також від інтенсивності росту порід і їхні відносини до світла.

Між деревами хвойних порід відстань залишають більше, ніж між листяними. Групи дерев розміщують відокремо від інших видів посадок у сполученні із чагарниками, квітковими багатолітниками й газонами з таким розрахунком, щоб останні були добре видні.

Рядові алейні посадки. При озелененні доріг, оформленні бульварів, садово-паркових алей рослини в живоплотах і бордюрах розташовують в один або кілька рядів по прямій або кривій лінії на певній відстані друг від друга.

Алейні насадження уздовж паркових доріг бувають двох типів: відкритими, утвореними деревами, крона яких не замикається, і криті - із зеленим пологом, що замикається над ними, крон. Для відкритих алей підбирають пірамідальні або вузькокронні дерева (пірамідальні тополі й дуби, туї, їли), а також дерева із красиво пофарбованою кроною (сріблясті форми горобин), яскравоквітучі або яскравоплодові породи (горобина, дрібноплідні яблуні й ін.). Залежно від розміщення в парку алеї можуть бути високими й щільними, або сильно розімкнутими й низькими. Однорядні й багаторядні алеї іноді служать для захисту парку від вітрів і пилу, у цих випадках їх створюють із высокостовбурових, швидкозрочтаючих дерев.

При багаторядній посадці внутрішній ряд може бути складений з декоративних дерев і чагарників. При вільному обрисі алей (ландшафтному плануванню) рядові посадки припустимі для утворення тінистих ділянок.

Одиночні посадки (солітери). Часто на галявинах, відкритих куртинах або на якій-небудь декоративно-виграшній ділянці на тілі газону, на рабатках і партерах дерево, чагарник або высокодекоративну трав'янисту рослину висаджують окремо.

У партерах і на великих відкритих ділянках поодиноко висаджують красиво й рясно квітучі чагарники (дейції, чубушники, бузок, форзиції, спирєї, калину, троянд, глоди махровоквітні), що добре формуються вічнозелені (самшит, туя), а з деревних порід дерева з оригінальною формою крони (плакучої, пірамідальної, колоновидної), з кольоровим фарбуванням листів, стовбурів і пагонів (червонолистяні, пестролистяні, блакитні, сріблясті, білокорі й ін.). Із хвойних як одиночні рослини можуть бути рекомендовані: ялина колюча і її кольорові форми (сріблиста), модрина сибірська, ялина європейська, яловець звичайний і виргинський, туя східна і її декоративні форми, сосна веймутова.

На широких зелених галявинах гарні міцнокронові дуби, платани, горіх волоський і чорний, на березі водойма добре виглядають плакучі верби й берези.

Живоплоти. Озеленення цього виду використовуються для виділення полотна доріг, огородження або декоративного обрамлення площадок і квітників. Живоплоти - це неширокі, рядові, невеликої висоти насадження дерев і чагарників. По своєму призначенню вони повинні бути непрохідні, тому при їхній закладці рослини висаджують густо, звичайно у два-три ряди, з відстанню 0,5 - 0,6 м між рядами й 0,4 - 0,5 у рядах.

За формою огорожі ділять на вільно зростаючі й формовані. Вільно зростаючі огорожі утворять із рясно зростаючих чагарників, які погано переносять стрижку, а формовані - з порід, які можна систематично підстригати, надаючи їм потрібну форму, вони дають щільну крону й рясно гілкуються (гледичія, шипшина, шовковиця, алича, яблуня лісова й ін.).

Шляхом формованої стрижки живоплотам можна додати практично будь-яку форму в поперечному розрізі: прямокутну, трикутну, трапецієподібну, шпалерну й ін. Залежно від породи рослин огорожі ділять на м'які й колючі, на вічнозелені й листопадні. Колючі огорожі створюють із колючих чагарників (барбарис Тунберга, глоди, шипшини, лох вузьколистовий, терн) і дерев (гледичія, маклюра, груша звичайна). Ними обсаджують сади, розплідники, садиби, пасіки. Для вічнозелених огорож можна використовувати бойовисько східну, самшит, магонію й ін.

По висоті живоплоти підрозділяються на бордюри висотою 0,5 - 0,7 м з низько зростаючих чагарників або високорослих, що піддаються стрижці (тамарикс, бирючина й ін.); низькі - до 1,2 м; середні - до 2 м; високі - до 3 м і більше.

Для створення бордюрів можуть бути використані низько зростаючі чагарники: магонія, поліантові троянди, спірєя, дейція; для низьких живоплотів - бобовник, спірєя японська, айва японська; для середніх - жимолость, спірєя, кизильник блискучий, вишня піщана, смородина альпійська; для високих - жимолость татарська, чубушник звичайний, бузок, барбарис, дерен червоний, калина Бульденеж, смородина золотава й ін. Для кольорових огорож можна рекомендувати пурпуроволистові форми: барбарис, ліщину, сливу Писсарда, обліпиху й шеффердію сріблисту.

Живоплоти створюють із якої-небудь однієї породи. Густота й непроникність живоплоту досягається в результаті щорічної одне- або двухкратної стрижки молодих дерев.

Висновок: таким чином, серед основних прийомів озеленення використовують масиви, групові посадки, рядові алейні посадки, живоплоти. В основі кожного з перерахованих видів озеленення лежать певні деревні й чагарникові породи. Від правильності їхнього вибору й розташування залежить успіх озеленення.

Питання для самоконтролю:

1. Що таке масиви?

2. Які масиви називаються чистими, а які змішаними?

3. Що таке групової посадки?

4. Де використовуються рядові алейні посадки?

5. Які породи використовують для посадки відкритих алей, а які для посадки критих?

6. Що таке живоплоту?

7. Як підрозділяються огорожі за формою?

8. Що таке м'якої й колючої огорожі?

Дата добавления: 2014-11-06