Види господарської діяльності

Господарська діяльність - це така суспільно-корисна діяльність суб'єктів господарювання щодо виробництва продукції, виконання робіт, надання по­слуг з метою їх реалізації за плату {як товару), що ґрунтується на поєд­нанні приватних і публічних інтересів, здійснюється професійно та зазнає значного регулювання з метою соціального спрямування економіки.

Під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність».

Господарської діяльності

Поняття, ознаки та принципи здійснення

Ключовим поняттям господарського права є поняття господарської діяльнос­ті, яке ми знаходимо в різних нормативно-правових актах, зокрема:

• Законі України від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність», у ст. 1 якого знаходимо таке визначення: «Господарська діяльність - будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов'язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі то­вару»;

• Законі України від 28 грудня 1994 р. (діє в редакції Закону України від 22 травня 1997 р.) «Про оподаткування прибутку підприємств», у п. 1.32 ст. 1 дається дещо інше визначення: «Господарська діяльність - будь-яка ді­яльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі якщо безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під без­посередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозді­ли, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені і на користь першої особи».

Проте в ч. 1 ст. З Господарського кодексу України, з урахуванням положень за­значених законів, закріплюється уніфіковане поняття господарської діяльності:

У цьому визначенні можна виділити кілька ознак господарської діяльності. Насамперед саме слово «діяльність» означає систематичні дії членів суспільства, їхніх об'єднань, спрямовані на досягнення певного результату. Змістом цих дій є виготовлення та реалізація Продукції, виконання робіт чи надання послуг вартіс­ного характеру, а метою - задоволення суспільних потреб у відповідних благах, які повинні мати цінову визначеність, тобто функціонувати як товар. Особливіс­тю господарської діяльності є також її суб'єкти - не будь-які особи, а лише ті з них, які, відповідно до вимог Господарського кодексу, визнаються суб'єктами гос­подарювання. Діяльність таких осіб здійснюється не тільки в їх власних (приват­них) інтересах (зазвичай з метою отримання прибутку від реалізації вироблених благ), айв інтересах суспільства (для задоволення певних суспільних потреб в продукції, роботах, послугах). Задоволення суспільних потреб у певних благах вимагає від виробника відповідних знань, навичок, організації, засобів, що зумов­лює професійні засади здійснення господарської діяльності.

Отже, ознаками господарської діяльності є такі:

• сфера здійснення - суспільне виробництво (господарська сфера);

• зміст - виробництво та реалізація продукції, виконання робіт, надання по­слуг відбувається не для власних потреб виробника, а для задоволення по­треб інших осіб - споживачів у широкому розумінні (громадян як кінцевих споживачів, суб'єктів господарювання та різноманітних організацій, що використовують зазначені блага для задоволення своїх господарських чи інших потреб);

• передача зазначених благ іншим особам на платній основі, тобто їх функці­онування у формі товару;

• професійні засади здійснення такої діяльності;

• спеціальний суб'єкт, який повинен зазвичай мати статус суб'єкта господа­рювання (набуття цього статусу завершується, як правило, державною реє­страцією в загальному та/або спеціальному порядку);

• поєднання приватних інтересів виробника (в одержанні прибутку чи ін­ших вигод/переваг від господарської діяльності) та публічних інтересів (суспільства в особі широкого кола споживачів - в отриманні певних благ; держави - в отриманні прибутків та інших обов'язкових платежів від суб'єктів господарювання; територіальної громади: 1) в забезпеченні зайнятості членів громади шляхом їх залучення на засадах індивідуаль­ного підприємництва чи трудового найму суб'єктами господарювання до господарської діяльності; 2) в задоволенні потреб громади в певних ро­ботах, послугах, продукції; 3) в участі суб'єктів господарювання у вирішення завдань територіальної громади в благоустрої; 4) у сплаті місцевих податків і зборів тощо;

• значний рівень державного (включаючи й нормативно-правове) регулю­вання, що зумовлено попередньою ознакою (приватні інтереси суб'єкта господарювання - виробника задовольняються за рахунок суспільних ін­тересів - необхідності задоволення потреб споживачів у певних видах то­варів, робіт, послуг); державне регулювання має на меті вирішення подвій­ного завдання: з одного боку, стимулювати господарську (насамперед під­приємницьку) діяльність і забезпечити оптимальні умови для функціону­вання її суб'єктів, а з іншого, - захистити суспільство, значні його верстви (насамперед споживачів) від зловживань з боку підприємців, які вдаються до несумлінної поведінки з метою зменшення своїх видатків та отримання найбільших прибутків.

Отже, з урахуванням зазначених ознак можна дати таке доктринальне визна­чення господарської діяльності:

Будь-яка господарська діяльність здійснюється на певних засадах, що вра­ховують, з одного боку, ринкову орієнтацію вітчизняної економіки і, відповідно, передбачають значну свободу для суб'єктів такої діяльності (насамперед підпри­ємців), а з іншого, - соціальне спрямування господарської сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб'єктів господарювання з метою врахуван­ня публічних інтересів (суспільства, держави, територіальної громади/громад, типових приватних інтересів громадян та організацій) у дотриманні встановле­ного державою суспільного господарського порядку, що передбачає додержання суб'єктами господарювання різноманітних вимог щодо:

• якості продукції, робіт, послуг, їх безпечності для життя і здоров'я спожи­вачів;

• екологічної безпеки виробництва;

• добросовісної поведінки у сфери економічної конкуренції;

• цивілізованого використання найманої праці (тобто з відповідного до ви­мог трудового законодавства) та ін.

Це знайшло віддзеркалення в Господарському кодексі, ст. 6 якого закріплює загальні принципи господарювання:

• забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

• свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

• вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України;

• обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з не­обхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовіс­ної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів і безпеки суспільства та держави (хоча цей принцип мав формуватися дещо інакше - як оптимальність державного регулювання..., оскільки ступінь державного регулювання залежить від стану економіки, внутрішнього та зовнішнього становища країни: більш значний за кризового стану економіки, стихійного лиха та інших негараздів, послаблення регулю­вання - у разі стабільного стану економіки);

• захист національного товаровиробника;

• заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місце­вого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Господарська діяльність надзвичайно різноманітна, що викликає потребу її класифікації з метою забезпечення оптимального правового регулювання госпо­дарської діяльності як такої та певних її видів, ураховуючи специфіку останніх.

Господарську діяльність можна класифікувати за різними ознаками. За крите­рієм мети здійснення господарська діяльність може бути комерційною (підприєм­ницькою) та некомерційною (ч. 2 ст. З ГК України): комерційна діяльність (під­приємництво) має місце, якщо її суб'єкт (підприємець) діє з метою отримання прибутку; некомерційна господарська діяльність здійснюється для досягнення певних економічних і соціальних результатів, проте мета отримання прибутку при цьому відсутня (є неосновною).

За предметом господарської діяльності розрізняють виробничу, торговельну, банківську, страхову, інноваційну, концесійну діяльність, спільне інвестування та ін. Залежно від ринку (внутрішній чи зовнішній), національної приналежності суб'єктів господарювання (вітчизняні товаровиробники/резиденти чи іноземні інвестори та нерезиденти) розрізняють господарську діяльність за участю вітчиз­няних товаровиробників (резидентів) і зовнішньоекономічну діяльність (за учас­тю резидентів і нерезидентів), у тому числі іноземне інвестування (за участю іно­земного інвестора). Специфіка здійснення певних видів господарської діяльності враховується в процесі її правового регулювання (розділ VI ГК України «Особли­вості правового регулювання в окремих сферах господарювання»; розділ VII ГК України «Зовнішньоекономічна діяльність», розділ VIII ГК України «Спеціаль­ні режими господарювання»; спеціальні закони: «Про банки і банківську діяль­ність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про страхування», «Про режим іноземного інвестування», «Про концесії», «Про інститути спільного інвестуван­ня (пайові та корпоративні інвестиційні фонди» та ін.).

Першій з вищенаведених класифікацій господарської діяльності (на підпри­ємництво та некомерційну господарську діяльність) особлива увага приділяється в Господарському кодексі України (глави 4 і 5).

Підприємництво здійснюється на власний ризик і під власну відповідальність підприємця, який навіть може бути визнаний банкрутом у разі негативних фінан­сових результатів своєї діяльності (стійкої та значної неплатоспроможності). Для підприємницької діяльності притаманна ініціативність, що забезпечує пошук но­вих напрямів такої діяльності, запровадження новітніх технологій, виробництво принципово нових товарів або товарів з принципово новими властивостями (є необхідним для збереження або збільшення підприємцем своєї частки на ринку певного товару і відповідно - успішного функціонування в умовах економічної конкуренції). Для цього суб'єкт підприємницької діяльності повинен мати зна­чний рівень самостійності. Отже, характерними рисами підприємницької діяль­ності, що відрізняє її від некомерційної, є:

• наявність мети отримання прибутку від здійснення такої діяльності, що до­сягається шляхом задоволення суспільних потреб у певних товарах, робо­тах, послугах в результаті їх реалізації за плату (більшу, ніж собівартість виробництва цих благ);

• ініціативність, що забезпечує пошук і запровадження новітніх технологій, нових господарських зв'язків, оптимізацію власної діяльності;

• ризиковий характер такої діяльності, оскільки сам підприємець несе осно­вні ризики у разі негараздів у своїй діяльності, невдалого вибору контраген­тів тощо;

• власна відповідальність підприємця у разі невиконання (неналежного ви­конання) зобов'язань перед кредиторами, державою, територіальною гро­мадою та іншими особами усім майном, що належить йому на праві влас­ності чи праві господарського відання, а також можливість визнання під­приємця банкрутом у разі його стійкої та значної неплатоспроможності; держава, територіальна громада чи інші особи (в тому числі засновники та учасники суб'єкта підприємництва) за загальним правилом не несуть субсидіарної відповідальності за результати його діяльності підприємця (крім деяких визначених законом випадків);

• усі вищезазначені риси зумовлюють ще одну - самостійність здійснення підприємницької діяльності, що дозволяє її суб'єкту вжити максимально можливі заходи для успішності такої діяльності та оперативно реагувати на кон'юнктуру ринку, на поведінку контрагентів, на відгуки споживачів тощо.

Узагальнене поняття підприємницької діяльності дається в ст. 42 Господар­ського кодексу:

Дата добавления: 2014-11-06