Чистий прибуток 3 страница

е) Заохочення журналістської праці.

Редакційний менеджер визначає склад редакційного колективу. Він зобов’язаний утверджувати і зміцнювати економічні методи управління редакційним колективом. У ринкових умовах вони на передньому плані у системі методів управління редакцією, до яких належать і організаційні, і психологічні та й інші. Редактор має широкі можливості для фінансового впливу на працю журналіста. Один із шляхів – переведення працівника на більш оплачувану роботу чи регулювання його зарплати розміром гонорару. Має відповідний ефект і заохочення виступів журналіста на сторінках газети (частоти публікацій), залежно від активності, ініціативи, майстерності, ефективності і т.д. Це стимулює творчу працю. У редакціях діють і такі форми матеріального заохочення: премії, пам’ятні подарунки, надання путівки в санаторій тощо. Не слід забувати і про моральне стимулювання – подяку у наказі редактора, вільне відрядження на давно „виношену” тему, уміщення публікації на дошці кращих матеріалів тижня, місяця... Такі заохочення завжди доцільні.

Сьогодні редакції послуговуються контрактною системою найму працівників. Попередня практика укладання трудового договору не завжди була ефективною, приміром, не вказувалося терміну його дії і керівникам важко було звільнити некваліфікованого працівника. Контрактна система гнучкіша, договірна база може бути ініційована редактором, у ній передбачаються особливі умови розірвання контракту. Такий документ складається з двох частин: до першої належать основні положення, пов’язані з режимом праці і відпочинку, характером і умовами праці, зарплатою, відпусткою; у другій – так звані факультативні умови, які стосуються різних сторін соціального захисту, наприклад, контракт з особливо цінним працівником може гарантувати надання йому житлової площі.

Рекомендована література

1. Гуревич С.М. Основы редакционного менеджмента. – Москва, 1994. – 86 с.

2. Грабельников А.А. Работа журналиста в прессе. – Москва: Изд-во „Риа-холдинг”. – 2001. – С.91-103.

3. Мішель А. Картер, Гілліан Кей. Як керувати редакцією газети. – IREX Про Медіа. – 2002. – 28 с.

4. Репкова Т. Новое время: Как создать профессиональную газету в демократическом обществе. – IREX Про Медіа. – 2002. – С.305-368.

Питання для самоконтролю

23.Що ви розумієте під терміном „структура”?

24.Назвіть умови успішного функціонування структури редакції газети.

25.Як ви розумієте суть принципів редакційної діяльності?

26.Хто входить у творчу функціональну групу редакції газети?

27.Які ви знаєте групи відділів сучасної газети?

28.Які зміни відбуваються у технічній функціональній групі редакції газети?

29.Окресліть можливості позаштатних відділів газети.

30.Пірамідальна структура редакції переваги і недоліки.

31.За яких умов можна уникнути багатоступінчастості у структурі редакції?

32.Окресліть форми заохочення творчої праці.

IV. Редакційний менеджмент

Ключові терміни і поняття: Інформаційний ринок, менеджмент ЗМІ, принципи менеджменту, функції менеджменту, завдання редакційного менеджменту, економічні принципи редакційної діяльності, вимоги до менеджера сфери ЗМІ, рівні менеджменту в редакції.

а). Вступні зауваги

Інформаційний ринок диктує нові жорсткі вимоги до всіх періодичних видань і до кожного журналіста зокрема. Розвиток преси відбувається в умовах гострої конкуренції, боротьби за читача, за забезпечення надійної фінансової і матеріальної бази. Успіх мають лише ті видання, керівники і працівники яких виявилися здатними вчитися і перевишколюватися, рішуче відкидаючи з минулого досвіду все, що заважає, зберігаючи відповідно все цінне, що допомагає добиватися добрих результатів. Необхідно, засвоюючи нові знання, осмислювати досвід кращих редакцій, насамперед, редакційного менеджменту і маркетингу.

Термін менеджмент трактується як наука про найраціональнішу систему організації та управління. З ним пов’язують, з одного боку, організацію й управління колективом людей, з іншого – організацію й управління діяльністю соціально-економічного чи іншого об’єкта (підприємства, фірми, установи тощо) в цілому чи його окремої складової частини. Редакційний менеджмент має ряд специфічних особливостей, але головна мета збірна – отримання максимуму прибутку за рахунок застосування найраціональніших систем управління.

а). Сутність редакційного менеджменту: принципи, функції, завдання

У численній вітчизняній та зарубіжній літературі по різному класифікуються принципи менеджменту. Але найвдалішим є, на нашу думку, підхід М.Т. Твердо хліба (Інформаційне забезпечення менеджменту. – К., 2000) до визначення принципів, які є загальними для соціально-економічних об’єктів усіх сфер діяльності, включно із засобами масової інформації. Отже, окреслюється таких 11 принципів:

1. спрямованість дій суб’єкта управління на досягнення конкретної мети;

2. єдність мети, результату й засобів його досягнення;

3. комплексність процесу управління, до якого входять організація, планування, облік та аналіз, регулювання (вироблення, прийняття і здійснення управлінських рішень) і контроль;

4. єдність перспективного, поточного та оперативного планування при його оптимальності й безперервності;

5. контроль за рішеннями, що приймаються, як найважливіший фактор їх реалізації;

6. матеріальне і моральне стимулювання творчої активності, успіхів і досягнень як усього колективу, так і кожного працівника;

7. індивідуальний підхід до кожного працівника, що сприятиме максимальному використанню його загального потенціалу;

8. зацікавленість кожного працівника у підвищенні кваліфікації, постійному навчанні та опануванні новими знаннями й навичками у своїй діяльності;

9. орієнтація на здоровий психологічний клімат у колективі;

10. гнучкість організаційної структури управління, за допомогою якої можна виконувати всі управлінські завдання;

11. всебічне використання об’єктивної вірогідної інформації при виробленні та прийнятті управлінських рішень.

Основу редакційного менеджменту становить людський фактор, спрямований на знання суб’єктом управління своєї справи, вміння організовувати особисту працю і діяльність всього колективу, зацікавленість у саморозвитку і творчій діяльності.

До менеджменту засобів масової інформації слід віднести сукупність принципів, методів, засобів і форм підготовки і випуску газетних номерів, теле- і радіопрограм з метою отримання прибутку і задоволення потреб масової аудиторії і науку управління людськими відносинами в процесі виробничої діяльності колективу ЗМІ, а також в перебігу взаємозв’язків з інфраструктурою журналістики і споживачами інформації.

Дослідник журналістики В.В. Ворошилов (Журналістика. – Санкт- Петербург, 1999) визначає такі функції редакційного менеджменту:

1. Фінансова: досягати перевищення прибутків над видатками, вести фінансову діяльність, чітко орієнтуватися в економіці видання, телерадіокомпанії;

2. Змістова: готувати високоякісні журналістські матеріали, „зодягнені” у цікаві жанрові форми, з тим, щоб товар-інформація мав видиму споживацьку вартість;

3. Маркетингова: пов’язана з умінням продати цей товар на інформаційному ринку, у зв’язку з тим важливо постійно досліджувати ринок, знайти в ньому цільову нішу, оперативно стежити за змінами запитів з боку аудиторії, і, як наслідок, уводити інновації – змінювати зміст повідомлень і форму їх подачі;

4. Кадрова: пов’язана з поведінкою співробітників в соціальному і професійному середовищах, із встановленням гармонійних відносин всередині редакції. Вона передбачає уникнення трудових конфліктів, досягнення стабільності колективу, встановлення атмосфери, яка сприяє розвиткові ініціативи і творчості журналістів.

Як уже зазначалося, завдання менеджменту визначається його метою: сприяти отриманню редакцією найбільшого прибутку, а також до мінімуму звести видатки. На шляху до досягнення цієї мети менеджмент розкриває перед працівниками редакції можливості вирішення деяких конкретних завдань. Серед найголовніших – завдання оптимізації структури редакції та її складу. Друге завдання полягає в тому, щоб оптимізувати управління редакційним колективом і організацію роботи редакції. І третє завдання – оптимізувати результати самої роботи – тобто самої газети, її моделі, структури номерів, системи публікацій і таке інше. Вирішення цих завдань менеджмент пов’язує з оптимізацією праці кожного співробітника редакції зокрема. Тобто з виконанням всіх операцій виробничого процесу на більш високому професійному рівні, своєчасно із затратою найменших ресурсів – людських, фінансових і матеріальних, з найменшою втратою сил і енергії, але при тому зберігаючи найбільшу працездатність співробітників редакції.

б). Економічні принципи редакційної діяльності.*

Загальновідомо, що кожне друковане видання сповідує (дотримується) відповідних ідейно-політичних принципів. Але не менш важливе значення мають і економічні фактори. Їх значення постійно зростає. Це, власне, спонукає нас до оформлення економічних принципів редакційної діяльності, які обумовлюють економічні основи її організації.

Першим і найважливішим з них є принцип прибутковості періодичного видання, адже одна з головних цілей колективу газети – підвищення її доходів і отримання найбільших прибутків. Власне це визначає організацію роботи кожного співробітника газети – від головного редактора до технічного працівника.

Із забезпеченням прибутковості газети тісно пов’язаний і принцип забезпечення конкурентноздатності періодичного видання. Він лежить в основі всіх заходів, спрямованих на підвищення рівня газети, на задоволення інформаційних потреб її читачів. Ним визначається намагання редакції завоювати і зміцнити свої позиції на ринку.

І, нарешті, – принцип економічної достатності (розумної економії) – визначає намагання керівників і працівників редакції досягти своєї мети з використанням найменших засобів, сили і енергії. Виходячи з цього вони здійснюють розумну економію на всіх напрямках праці, намагаючись добитися найбільшого ефекту в найкоротші терміни, найкоротшим шляхом і найекономнішим способом.

Тут, природно, постає питання – хто конкретно ці принципи втілює на практиці. Відповідь проста – той, хто бере участь в управлінні редакційним колективом. Керівник кожного редакційного підрозділу – творчого чи технічного – безпосередньо пов’язаний з менеджментом. Йому доводиться приймати рішення, пов’язані з творчими і управлінськими завданнями. Успішно виконувати ці нелегкі обов’язки він зможе за умови володіння певними знаннями, вмінням і навиками, які відповідають вимогам, що ставляться до сучасного менеджера.

в). Вимоги до менеджера

Колективи окремих редакцій у нинішніх умовах володіють важелями впливу на вибори своїх безпосередніх керівників. І часто вони звертають увагу на такі якості, як загальна компетентність, знання і розуміння проблем сучасності, вміння приймати правильні рішення, користуватися владою, здатність підтримувати дисципліну, будувати відносини з підопічними, керувати собою, бачити свої дії збоку. Колективи віддають перевагу тим людям, які відзначають інтелектуальними і творчими здібностями, вольовими якостями, здатністю до спілкування, зацікавленістю в праці, діловитістю, надійністю тощо. Звичайно, ідеалу досягти важко. Але є ряд вимог до менеджера, без яких неможливо добитися успіху на нинішньому жорсткому ринку інформації.

Вони поділяються на дві групи. До першої відносяться загальноприйняті вимоги, як до найманого керівника будь-якої фірми чи підприємства і стосуються знань, вмінь і здібностей (спроможностей) менеджера. Другу групу складають спеціальні, додаткові вимоги.

Загальні вимоги. Насамперед, здатність до аналізу. Під цим слід розуміти вміння швидко оцінити ситуацію, у якій перебуває газета чи журнал та їх редакція, проаналізувати становище, яке створюється на тому чи іншому напрямку (ланці) редакційної діяльності, дати цьому оцінку і поставити точний діагноз. Тобто безпомилково визначити значення нових можливостей, які відкриваються зі зміною обставин, причини помилок і прорахунків, що в кінцевому рахунку призводять до збитків.

Друга – здатність менеджера приймати рішення. Після того, як всебічно оцінено ситуацію, проведено аналіз і поставлено діагноз, керівник повинен визначити засоби і методи викорінення (подолання) недоліків чи використати нові можливості, що відкриваються перед редакцією і газетою. Тобто прийняти рішення, яке полягає у оперативній розробці і запропонуванні конкретних організаційних заходів і творчих акцій, які б забезпечили досягнення наміченої мети.

Звісно, для того, щоб прийняти, рішення необхідно володіти різнобічною і масштабною інформацією. Це обумовлює вимогу концептуальності менеджера. Він повинен мати достатньо повне уявлення про газету чи журнал, їх програму, про напрямки і мету діяльності, перспективи їх розвитку та про читацьку аудиторію, а також добре розуміти природу редакції – її реальні можливості і плани. Бо тільки уявляючи собі загальну концепцію періодичного видання, керівник зможе приймати рішення щодо конкретних практичних завдань. Деякі із загальних вимог до менеджера стосуються особливостей його характеру і психології. Одна з них, безумовно, оперативність. Зважаючи на відому специфіку – журналістові завжди бракує часу – ця вимога набуває особливого значення. Затримка з рішенням може призвести до перебоїв у роботі редакції.

Менеджер – один із лідерів редакційного колективу. Лідерство – одна з провідних рис його характеру. Це в жодному разі не амбіційність. Працівники редакції повинні природно сприймати лідерство керівника, яке виявляється у визнанні досвіду, вмінь та здатностей.

Авторитет менеджера – це авторитет найбільш знаючої у колективі людини саме у тій галузі, за яку відповідає. Лідерство полягає ще й у тому, щоб підказати нову оригінальну ідею чи несподівано, на основі вигоди, повернутися до старої. Тобто, менеджер – генератор ідей, якими він щедро ділиться з іншими співробітниками редакції. Лідерство в великій мірі пов’язане з вимогливістю. Керівник повинен вміти вимагати від підопічного працівника редакції виконання прийнятого рішення. Зрозуміло, що попередньо повинен чітко пояснити суть вимоги, мету і значення рішення. Чи зуміє він це зробити залежить від комунікабельності. Це одна з вимог, що тісно пов’язана з психологією. Менеджерові доводиться спілкуватися з різними людьми – співробітниками редакції, керівниками інших організацій і фірм, державними чиновниками і т.д. До кожного треба знайти підхід, з кожним встановити, а потім і утримувати контакти, кожного треба переконувати. Тобто без уміння викликати довіру і бажання підтримувати ділові чи неформальні взаємини – дуже важко вижити в сучасних умовах. Комунікабельність слід розуміти і ще як уміння чітко і зрозуміло пояснити своєму співрозмовникові суть і значення прийнятого рішення.

Крім загальних вимог до редакційного менеджера ставляться ще й спеціальні, особливі. Частина з них безпосередньо пов’язана зі специфікою газети, як друкованого періодичного видання та редакцією, як особливим трудовим колективом. Зрозуміло, що редакційний менеджер повинен мати достатнє уявлення про журналістику і її роль у суспільстві. Так само, як і про газету – всі її особливості, про процес її підготовки, випуску і виробництва, про застосовувану при цьому техніку і т.д. Менеджеру доводиться вникати у структуру редакції, визначити місце і роль її підрозділів, обов’язки кожного співробітника, тверезо оцінювати можливості всього колективу та його частин.

Друга частина спеціальних вимог тісно пов’язана з проблемами ринкової економіки. Без економічних знань, а конкретніше – знань економічних основ журналістики менеджеру не досягнути успіху. Він повинен мати повне уявлення про фінансову базу редакції та про всі пов’язані з нею операції, стежити за змінами, що відбуваються на ринку періодичних видань. Роль редакційного менеджера, його активність та результативність праці залежить від того, на якому рівні в редакційній ієрархії він перебуває.

г). Рівні менеджменту в редакції.

Із менеджментом у редакції пов’язані всі працівники, які причетні до управління колективом чи якоїсь його частини. Правда, може бути так, що редакція має штатного менеджера, який виконує функції радника головного редактора (комерційного директора) і входить до редколегії видання. Але оскільки такої можливості позбавлена більшість редакцій, то менеджментом зобов’язані займатися як керівники, так і рядові журналісти. Структура управління редакцією одночасно є структурою редакційного менеджменту. Спостерігаємо відповідно декілька його рівнів. Вищий рівень – редакторат, редакційна колегія, секретаріат редакції. Середній рівень – керівники творчих підрозділів редакції – її відділів, секторів і технічних служб. Нижчий рівень менеджменту представляють кореспонденти, керівники тимчасових груп та інших структур, які створюються для виконання конкретних творчих і організаційних завдань.

Цей поділ потребує коментаря. На вищому рівні менеджменту в редакції зняходяться працівники редакторату – головний редактор та його заступники, члени редколегії та секретаріат. Вони здійснюють управління всім редакційним колективом. Це управління має специфічний характер, тому назвемо його керівництвом редакцією. Специфіка його полягає в тому, що саме на цьому рівні визначається стратегія редакційної діяльності на всіх її напрямах. Керівники редакції визначають головні ідейні та економічні орієнтири видання. Вони формують завдання на довший час, визначають основи перспективного планування, напрямки і характер змін у газеті, місце і роль творчих, технічних і комерційних підрозділів у вирішенні поставлених завдань – залежно від прогнозів зміни ситуації на ринку періодичних видань.

Таким чином керівництво редакцією має стратегічний характер. Саме на вищому рівні масштабно і перспективно закладається основа діяльності всіх редакційних підрозділів і управління ними. Разом з тим керівники видань втручаються при необхідності в процес виконання прийнятих ними рішень і розроблених планів. Одна із важливих функцій – масштабний, періодичний і підсумковий контроль процесу і результатів діяльності всіх ланок трудового колективу. При цьому в сучасних умовах увага керівників редакції зосереджена в основному на економічних аспектах і результатах діяльності колективу, адже від цього залежить існування газети. Тому сьогоднішній редактор часто делегує обов’язки, пов’язані з підготовкою і випуском газети, своїм заступникам, а сам глибше вникає в економіку ЗМІ, очолює комерційні структури, забезпечуючи існування газети, тобто є фактично головним менеджером видання.

Особлива роль у редакційному менеджменті належить співробітникам секретаріату, зокрема відповідальному секретареві. Секретаріат називають ще штабом газети. А відповідальний секретар – начальник штабу, який керує безпосередньо процесом підготовки і випуску газети. Входячи в редколегію, він одночасно бере активну участь у розробленні стратегії газети.

Середній рівень редакційного менеджменту представлено керівниками творчих підрозділів редакції – відділів і секторів, технічних і комерційних служб. Вони також управляють своїми невеликими трудовими колективами і приймають рішення, що мають дуже конкретний характер і форму практичних завдань. Їх виконання безпосередньо впливає не тільки на рівень публікацій і структуру номерів, але й на рівень доходів редакції та її фінансовий стан.

На нижчому рівні редакційного менеджменту знаходяться журналісти редакцій (позаменеджментні співробітники), виконавці рішень, прийнятих керівниками. Рядові журналісти виконують не тільки репортерську чи аналітичну працю, хоча і вона дає прибуток редакції, бо часом одне, два чи три імені творчих працівників, які впродовж певного періоду гуртують навколо своїх публікацій численні аудиторії з тенденцією до зростання, сприяють збільшенню тиражу видання. Звичайні кореспонденти охоплені організаційною діяльністю, вони взаємодіють з позаштатними авторами, героями майбутніх матеріалів і масовою аудиторією, а, чергуючи по номеру, не тільки аналізують на редакційній нараді його концепцію, але й керують випуском. Безпосередньо стикаються з менеджментом і тоді, коли очолюють групи, бригади для підготовки і проведення кампаній, рейдів та інших масових акцій.

Рекомендована література:

– Ворошилов В.В. Журналистика. – Санкт-Петербург: изд-во Михайлова В.А. – С.253-286

– Головко Бориэль. Информационный менеджмент массовой коммуникации. – Москва: Трикста. – 2005. – 284 с.

– Гуревич С.М. Экономика средств массовой информации. – Москва: „РИА-холдинг”. – 2001. – С.134-160.

– Гуревич С.М. Номер газеты. – Москва: Аспект Пресс. – 2002. – 191 с.

– Гуревич С.М. Основы редакционного менеджмента. – Москва, 1994. – 86 с.

– Твердохліб М.Г. Інформаційне забезпечення менеджменту. – К.,2000. – С.8-37.

Питання для самоконтролю:

· Специфічні особливості редакційного менеджменту.

· Назвіть принципи менеджменту.

· Окресліть функції і завдання редакційного менеджменту.

· Які ви знаєте економічні принципи редакційної діяльності? Як ви їх розумієте?

· Якими здатностями, вміннями і навиками повинен володіти редакційний менеджер?

· Вимоги до менеджера.

· Охарактеризуйте рівні менеджменту в редакції газети.

· У яких випадках звичайний кореспондент стає менеджером?

VII. Композиційно-графічна модель газети

Ключові терміни і поняття: Модель, модель газети, композиційно-графічна модель, структура змісту та оформлення, стабільність тематики та графічних засобів оформлення, рівні моделювання, описова модель, фізична модель, характер і особливості моделі, жанрова система публікацій, система рубрик, редакційний план, нормування праці журналіста, сітьовий графік, методи формування номера, добірка, тематична сторінка, розворот, тематичний номер, серія публікацій, графічна концепція, зовнішня форма газети.

а) Вступні зауваги.

Про композиційно-графічну модель сучасної газети варто розпочати розмову зі значення слів – модель, моделювання.

Отже, модель (фр. modéle, від латинського modulus – міра) – 1. Зразок, примірник чого-небудь; 2. Зменшене відтворення якоїсь споруди, механізму, тощо; 3. Тип, марка, зразок конструкції; 4. Натурщик, натурщиця, якийсь предмет, що служить для художнього відображення; 5. Техн. – Зразок за яким виготовляють форму; 6. Схема для пояснення якогось явища або процесу.

При цьому з’ясуємо і значення слова „ моделювання ” (від фр. modeler – ліпити, формувати). – 1. Метод дослідження явищ і процесів, що ґрунтується на заміні конкретного об’єкта досліджень (оригінала) іншим, подібним до нього (моделлю); 2. Виготовлення в моделі; 3. Мист. – Відтворення об’ємно-пластичних і просторових властивостей предметного світу за допомогою світлотіні (в живопису й графіці) або пластики (у скульптурі).

Що означає модель стосовно до газети? Те чи інше поняття не може запозичуватися однією галуззю знання з іншої галузі чисто механічно: воно завжди набирає якогось особливого відтінку, трансформується, пристосовується до специфіки нової сфери свого застосування.

У зв’язку з тим треба чітко зрозуміти, у якому аспекті використовується термін „ модель ” стосовно до газети. Зробити це необхідно ще й тому, що за підрахунками вчених, цей термін застосовується ледь не в сорока різних смислах, тлумачиться надзвичайно широко.

Серед багаточисельних значень терміна „ модель ” зупинимося на двох загальноприйнятих:

1. Модель як зразок, „проект” якого-небудь тиражованого об’єкта;

2. Модель як такий собі аналог об’єкта, досліджуючи який дістають нові знання про об’єкт (аналоги широко використовуються в природознавстві і техніці: приміром можна створити математичну модель нової марки автомобіля і з допомогою ЕОМ отримати дані про його поведінку у найрізноманітніших умовах експлуатації)

б) Структура змісту та оформлення.

Щоб правильно зрозуміти у якому значенні використовується термін „модель” у журналістиці, треба визначити її функції у газеті.

Композиційно-графічне моделювання спрямоване на досягнення практичної мети – надати стабільності структурі змісту і зовнішньому вигляду газети, позбутися випадків необдуманого, довільного підходу до організації і оформлення матеріалів, полегшити роботу над випуском газети у редакції і друкарні. Отже, моделювання – це створення зразків, еталонів композиції та графіки газети, що відповідає першому значенні терміна модель.

Але перш ніж говорити про складові частини моделі є потреба з’ясувати основні властивості структури змісту і оформлення газети, на яких базується моделювання. На думку московського вченого Ігоря Табашникова („Газета делается по модели” – М.: МГУ. – 1980) їх чотири:

– стабільність основної тематики газети та її організації;

– стабільність графічних засобів оформлення газети;

– відображення в композиції та графіці газети особливостей типу видання, до якого вона належить;

– індивідуальність, самобутність композиції і графіки кожної газети, які залежать від притаманних їй специфіки, традицій, естетичних смаків оформлювача, а також від можливостей поліграфічної бази.

До цих основних властивостей варто додати ще одну: в моделюванні повинні враховуватися національні (територіальні) особливості, а також кращі традиції попередників.

Що стосується стабільності структури змісту та оформлення, то варто підкреслити, що це не є щось аморфне, раз і назавжди дане, прийняте, узаконене: підпорядковуючись розвитку газети в цілому, і структура, і графіка з перебігом часу змінюються, модернізуються і тому їх стабільність відносна.

У моделі газети відображаються наші знання про об’єкт, про властивості його елементів, про їх зв’язки, взаємодію між елементами структури змісту і оформлення. Виходячи з цього слід наголосити на двох суттєвих зауваженнях щодо композиційно-графічної моделі газети.

Перше. Фіксуючи закономірності функціонування структури змісту та оформлення в газеті, модель є своєрідною програмою, що керує процесами організації та оформлення матеріалів в неоднозначних ситуаціях – в конкретних обставинах кожного номера.

Друге. Від повноти і глибини відображення властивостей і закономірностей побудови газетної форми в моделі залежить ступінь ефективності використання її в роботі над випуском газети.

в) Рівні моделювання.

Якісні зміни в оформительській політиці газети відбуваються тоді, коли редакція переходить від імпровізованого оформлення до системного уявлення про газету та її оформлення. Композиційно-графічна модель лише тоді стає моделлю у точному значенні цього слова, коли створюється і використовується на практиці, як цілісна система композиційних і графічних принципів, і здатна відобразити, втілити у собі багатогранність, варіативність змісту газети з номера в номер, а разом з тим – забезпечити стабільність обличчя газети, тобто зробити її образ звичним читачеві.

У моделі, як ми вже знаємо, завжди зафіксований той чи інший рівень пізнання об’єкта. Від глибини пізнання структури змісту і оформлення газети залежить ступінь точності, „підігнаності” моделі до газети, „коефіцієнт її корисної дії” у повсякденній роботі над випуском номерів. Природно, що є кілька рівнів композиційно-графічної моделі, з яких ми виділимо два якісно відмінних рівні чи два види моделі – описову та фізичну.

Описова модель – це сукупність правил, у яких відображена система композиційних і графічних характеристик газети. У редакційній практиці це зведення правил часто оформляється у вигляді пам’яток для працівників газети.

Фізична модель також охоплює систему композиційних, графічних характеристик газети, але втілену у графіці публікацій постійних розділів, у розписуванні шрифтів та інших графічних елементів, у комплекті стандартних макетів різних сторінок, на основі яких випускається газета. В порівнянні з описовою, фізична модель є жорсткішою конструкцією. Для її розроблення необхідний більш глибокий аналіз властивостей і закономірностей поведінки модельованого об’єкта.

г) Особливості моделі газети.

Перманентна зміна ситуації на ринку періодичних видань спонукає редакційного менеджера до вдосконалення своєї газети. Це можливо лише за врахування даних маркетингу, тобто результатів вивчення стану ринку, аудиторії, переваг та недоліків газети, її конкурентів і т.д.

Всі рішення, пов’язані зі зміною газети, так чи інакше стосуються її моделі. Адже вона є основою періодичного видання, визначає напрями та характер публікацій, „обличчя”, структуру його номерів, їх особливості. Модель має визначальний вплив на організацію роботи редакції.

Дата добавления: 2014-11-06