Описаний період в історії науки можна розглядати як перший етап її розвитку \ V ст. до н.е. - середина XVI ст.\

Цей етап характеризувався тим, що наука ще не розділилася на окремі самостійні галузі. Їй були притаманні риси натурфілософії - природа розглядалася в цілому, без виділення частковостей. Як метод пізнання переважало безпосереднє споглядання, яке перепліталося з елементами наївної діалектики та стихійного матеріалізму.

Проте вже тоді з'являються перші паростки самостійних наук, таких як логіка, математика, астрономія, фізика, психологія, ботаніка, зоологія, естетика, етика та ін. Починається процес диференціації наук.

Другий етап, на думку наукознавців, охоплює період із середини XVI до кінця XIX ст., коли інтенсивно розвивається природознавство, нагромаджується фактичний матеріал, здебільшого отриманий експериментально, триває диференціація наук. Цей період розвитку науки, особливо XVIII ст., є всі підстави назвати революційним, бо саме тоді зроблені найбільші відкриття у фізиці, математиці, хімії, механіці, біології, астрономії та геології.

Характеризуючи цей період, Ф. Енгельс писав: "Ньютон своїм законом тяжіння створив наукову астрономію, розкладанням світла - наукову оптику, теоремою про біном і теорією нескінченних - наукову математику, а пізнанням природи сил - наукову механіку..."

У XVIII ст. фізика також набула наукового характеру, була створена хімія (Блек, Лавуаз'є, Прістлі), численними подорожами на рівень науки була піднята географія, навіть геологія стала поступово звільнятися від нашарувань фантастичних гіпотез. У цей самий час внесли свій неоціненний вклад у розвиток науки видатні вітчизняні вчені М.Ломоносов, Г.Ріхман та Л.Ейлер.

Друга половина XIX ст. позначена рядом епохальних відкриттів: періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва, еволюційна теорія Ч. Дарвіна, будова клітини.

Усі ці відкриття спричинилися до формування таких універсальних понять, як тяжіння, хвильова теорія світла, збереження енергії, тепло як форма руху, електричне та магнітне поле, жива клітина, еволюційна теорія тощо.

Диференціація наук зумовила в кінці XIX ст. виділення кількох груп окремих наук: природо- і суспільствознавства, технічних наук і наук про людину та її духовну культуру.

Незважаючи на значний прогрес науки в XIX ст. учені здебільшого вдавалися до метафізичного методу мислення досліджували тільки окремі явища й процеси, а отримані результати зводили до абсолюту і, як казав Ф. Енгельс, "за деревами не бачили лісу".

Проте створена Е. Кантом і П. Лапласом космогонічна теорія, яка встановлювала загальні закономірності розвитку природи, зламала панівні на той час метафізичні уявлення про навколишній світ.

Що ж до діалектики, то вона, як і раніше, використовувалася дослідниками стихійно, і цей етап формування науки дістав назву стихійно-діалектичного.

У XIX ст. з’явилися й сформувалися суспільні науки, такі, як історія, філософія та політична економія.

Другий етап розвитку науки можна вважати першим етапом науково-технічної революції, адже він проходив на фоні швидкого розвитку буржуазного суспільного виробництва, що сприяло зближення науки і техніки, посиленню їх взаємного впливу.

Третій етап розвитку науки, який розпочався з кінця ХІХ – початку ХХ ст. триває й досі. Він почався з революційних вікриттів у галузі природознавства, що особливо яскраво виявилося у фізиці.

У 1900 р. фізик Планк заклав основи квантової механіки.

З другого боку, роботи Енштейна в галузі теорії відносності відкрили людині шляхи розуміння процесів неосяжних просторів космосу.

Наука ХХ ст. характеризується у всьому світі виключно високими темпами розвитку. Вона супроводжується подальшою диференцією, і при тому, що в світі вже нараховується більш як 1300 окремих наукових дисциплін.

На фоні диференціації наук тепер відбувається зворотній процес - зближення окремих наук, проникнення однієї науки з її методами пізнання в іншу, а то й просто злиття кількох наук в одну, яке є найвиразнішим "на стиках" різних наукових дисциплін. Такий процес злиття наук дістав назву їх інтеграції. Одна з причин інтеграції - бурхливий розвиток фундаментальних наук і особливо поява диво-науки – кібернетики.

Завдяки інтеграції було створено такі, наприклад, науки, як біофізика, біохімія, радіоастрономія, біокібернетика, молекулярна біологія і т. ін.

У середині ХХ ст. остаточно перемагає такий метод наукового пізнання, як матеріалістична діалектика. Кожний процес і явище розглядається тепер усебічно, комплексно.

Отже, зробимо висновок: Наука пройшла складний і довгий шлях розвитку. Перші її прояви дійшли з глибокої давнини. Це знання в галузі астрономії, математики, механіки, медицини, котрі мали практичне застосування в давньому Єгипті, Греції, а також у країнах далекосхідної цивілізації. Процес нагромадження і застосування знань триває протягом усієї історії. Поступово створюються і організаційні, і нормативно-ціннісні форми наукової діяльності.

Проте, слід пам’ятати, що тривалий час, аж до XX ст., наука не була цілісним, розвинутим, самостійним соціальним утворенням. Вона розвивалася у межах інших соціальних інститутів — релігії, освіти. Та хоча елементи професіоналізму в науковій діяльності з'явилися давно, суспільство вперто розглядало науку, головним чином, як аматорське заняття, як форму дозвілля.

--//--

Підготовка сучасного спеціаліста у вищій школі потребує не тільки формування в нього спеціальних і світоглядних знань, а й обов’язкового вироблення відповідних творчих навичок та умінь.

По – перше, це пояснюється тим, що сучасна науково – технічна революція, яка торкнулася всіх сторін суспільного буття, істотно впливає сьогодні на економіку, техніку, наука та соціально – політичне життя суспільства.

По – друге, розвитку суспільного виробництва на сучасному етапі притаманні надзвичайно високі темпи впровадження наукових досліджень у народне господарство країни.

По – третє, навчання у вузі є процесом творчим, який вимагає від студента уміння аналізувати здобуті знання, перевіряти теоретичні положення на практиці, ставити й вирішувати нові завдання, тісно пов’язані з потребами практики.

Наука – це сфера людської діяльності, що спрямована на вироблення нових знань про природу, суспільство і мислення.

Як специфічна сфера людської діяльності вона є результатом суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь знань певної групи людей.

Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися невидимими темпами, ніж будь яку іншу галузь діяльності.

І так, ми можемо сказати, що поняття „наука” містить як діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, так і результат цієї діяльності – суму здобуття наукових знань, що є основою наукового розуміння світу.

Наука – є однією з форм суспільної свідомості.А також науку - ще розуміють як одну з форм людської свідомості.

Крім того т ермін „наука” застосовується і для назви окремих галузей наукового знання.

Наука має на меті: Мета:

· збирати й узагальнювати факти;

· пояснювати зовнішні і внутрішні взаємозв’язки спостережуваних явищ;

· розкривати суть явищ та їх суперечності;

· прогнозувати окремі явища і процеси;

· розробляти рекомендації, виявляти можливі форми й напрямки втілення в практичну діяльність людей нових знань.

Її головне завдання – здобувати знання й розробляти рекомендації щодо їх практичного застосування.

Наукаяк специфічна діяльність яка спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

1. Наявністю систематизованого знання (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, основних понять, фактів).

2. Наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження.

3. Практичною значущістю як явища (процесу), що вивчається, так і знань про цього.

Андреев Г.І., в свою чергу, серед ознак науки як системи наукових знань, виділив такі найбільш характерні:

1. систематизованість структурності нагромаджених знань;

2. перевіреність і достовірність знань;

3. віддзеркалення знанням об’єктивних закономірностей;

4. довгостроковість системи знання.

Отже, із дослідженого матеріалу, можна зробити підсумок що, системою основних ознак науки є:

по-перше, безпосередня мета науки—опис, пояснення, передбачення процесів і явищ дійсності, які складають предмет її вивчення, тобто теоретичне відображення дійсності;

по-друге, прагнення отримати нове, істинне знання;

по-третє, наукове знання має системний характер;

по-четверте, об'єкти науки неможливо звести до реальних об'єктів, вони мають ідеальний характер;

по-п'яте, наука має власну мову і засоби пізнання, тому наукова діяльність передбачає спеціальну підготовку суб'єкта, що пізнає.

Зміст науки:

Кожна наука включає в себе такі важливі компоненти, як: теорію; методологію; методику і техніку досліджень; результати досліджень, що надходять в практику; вчених з їх знаннями і здібностями; науково-дослідні заклади.

Як ми вже говорили, наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало об'єктивну необхідність здобуття знання.

Знання - це перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини.

Не всяке знання можна розглянути як наукове. Не можна признати науковими ті знання, які одержує людина лише на основі простого спостереження. Ці знання грають в житті людей важливу роль, але вони не розкривають сутності явищ, взаємозв’язку між ними, який дозволив би пояснити, чому дане явище протікає так чи інакше, та завбачити подальший його розвиток.

Істинні знання існують яксистема принципів, закономірностей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків.

Тому істинне наукове знання об'єктивне.

Наукове знання може бути відносним або абсолютним

Відносне знанням - це знання, яке будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з об'єктом.

Абсолютне знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об'єктом.

Безперервний розвиток практики унеможливлює перетворення знанняна абсолютне, але дає змогу відрізнити об'єктивно істинні знання від помилкових поглядів.

Пізнанням називають - процес руху людської думки від незнання до знання, в основі якого лежить відбиття і відтворення у свідомості людини об'єктивної дійсності.Пізнання - це взаємодія суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ.

Наукове пізнання - це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями і задачами, методами отримання і перевірки нових знань.

Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об'єктивною природою.

Практика - є основою і рушійною силою пізнання, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення.

Взагалі, знання зводиться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити таким чином:

- Що? Скільки? Чому? Яке? Як? — на ці запитання має дати відповідь наука.

- Як зробити? - на це запитання дає відповідь методика.

- Що зробити? - це сфера практики.

Відповіді на ці запитання зумовлюють безпосередні цілі науки - описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто - теоретичне відтворення дійсності.

Розглянемо основні поняття науки.

Наукова ідея - інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язківна основі яких робиться висновок.

Вона базується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Наука передбачає два види ідей: конструктивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики.

Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить в гіпотезі.

Гіпотеза - наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок.

Наукова теорія включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво економити час, сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти. Поки відповідні закони не відкриті, людина може лише описувати явища, збирати, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити і завбачити.

Шлях пізнання визначається від живого до абстрактного мислення та від споглядання останнього до практики.

Процес пізнання включає накопичування фактів. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існувати ні одна наука. Але хоча факти - це повітря вченого, самі по собі вони ще не наука.

Розрізняють нульову, описову (понятійне термінологічну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези.

Гіпотези у своєму розвитку проходять три стадії:

- накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основні припущень;

- формування гіпотези і обґрунтування на основі припущення прийнятої теорії;

- перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези.

Якщо при перевірці результат відповідає дійсності, тобто гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то вона перетворюється на науков у теорію або закон .

Закон - внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток.

Закон, винайдений через здогадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження.

Судження - думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь.

Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано - за допомогою умовиводу.

Умовивід - розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.

Дата добавления: 2014-11-06