Рекомендації до організації самостійної роботи

Резюме

План

ТЕМА 11. МЕНЕДЖМЕНТ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ НА МІКРОРІВНІ

Питання до самоконтролю

Резюме

Соціальна політика – це складова частина внутрішньої політики держави, яка втілена у її соціальних програмах та практиці і регулює відношення в суспільстві посередництвом інтересів провідних груп населення.

Управління соціальною роботою здійснюється на трьох рівнях соціальної організації – в Україні в цілому, регіональному рівні, й на рівні конкретного закладу соціальної роботи.

Мета управління трудовими ресурсами – соціальна активізація населення у вирішенні побутових, сімейних, культурних, екологічних та економічних проблем.

1. В чому полягає сутність традиційного та інноваційного підходів щодо визначення взаємозв’язку між соціальною політикою та менеджментом соціальної роботи?

2. В чому полягає різниця між поняттями «робоча сила» і «трудові ресурси»?

3. Що є джерелом ресурсів в управлінні соціальною роботою?

1. Процесуальний характер менеджменту соціальної роботи.

2. Особливості функцій менеджменту соціальної роботи.

3. Самоменеджмент в управлінні соціальною роботою.

1. Процесуальний характер менеджменту соціальної роботи. Виділення мікрорівня у менеджменті соціальної роботи ґрунтується на наукових традиціях розподілу предметного світу на макро- і мікросвіт. Такий розподіл потрібний для визначення масштабу об’єктів дослідження.

Мікрорівень передбачає концентрацію уваги на мікросередовищі, тобто на безпосередньому оточенні людини – колектив, сім’я, школа. Соціальне мікросередовище розглядається як найбільш близьке, відносно стале оточення особистості.

Соціальна ж сфера як складова підсистема суспільства в цілому відноситься разом з останнім до соціального макросередовища. Відповідна і соціальна робота на цьому рівні має бути віднесена до соціальних процесів макрорівня [Свердлов].

Виділення мікрорівня управління соціальною роботою обумовлено дією законів соціального управління в соціальній сфері.

На мікрорівня виділяють два підходи щодо дослідження процесу управління:

1- Системний.

2- Процесуальний.

В основі системного підходу лежить теорія систем, яку застосовують в управлінні. Під системою в широкому значенні розуміють деяку цілісність, що складається із взаємопов’язаних частин, кожна з яких є внеском до характеристики цілого.

Об’єктом управління виступають соціальні системи, елементний склад яких утворюють люди і ситуації, що виникають між ними, та соціальні організації.

Соціальна організація визначається одним із найбільш розвинених і найбільш складних видів соціальних систем. Самоутворюючими якостями таких систем є мета, ієрархія, управління.

Організації є також відкритими системами, тобто такими, що можуть існувати за умов взаємодії із зовнішнім середовищем.

Окрім того, відкрита система має здатність пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі, що забезпечує її життєздатність і функціонування в нестабільних умовах.

У процесуальному підход і (А.Файоль) управління розглядають як серію безперервних взаємопов’язаних дій, тобто процес-дію, яка має початок, кінець, тривалість і розвиток у часі. Дії, які важливі для досягнення успіху організації, називаються управлінськими функціями. Кожна функція складається з серії взаємопов’язаних дій і також розглядається як процес [60].

Таким чином, процес управління може бути визначений як інтегрована сума (результат) усіх взаємопов’язаних управлінських функцій.

Загальновизнаними є функції планування, організація, мотивація і контроль.

Процесуальний підхід до управління дає можливість через функції реагувати на зміни ситуації, що може бути використано для управління в кризовій ситуації.

Перш ніж перейти до безпосереднього розгляду процесу управління організацією соціальної роботи, необхідно уточнити визначення та особливості організації в соціальній сфері.

Стосовно соціальних об’єктів термін «організація» вживається, в основному, у трьох значеннях:

1. Організацією може називатися штучне об’єднання інституціонального характеру, що займає певне місце в суспільстві і призначене для виконання окресленої функції. У цьому розумінні організація виступає як соціальний інститут з певним статусом і розглядається як автономний об’єкт. У такому значенні організацією можна назвати підприємство, орган влади, добровільне товариство (спілку).

2. Термін « організація » може означати певну організаційну діяльність або діяльність з організації, яка включає в себе розподіл функцій. Тут організація виступає як процес.

3. Під « організацією » може розумітися також характеристика ступеня впорядкованості певного об’єкта. Тоді цим терміном позначають певну структуру, склад і тип зв’язків (наприклад, політична організація суспільства; ефективна і неефективна організація).

Індивід в організації є одночасно працівником, особою і елементом системи.

Загальні характеристики організації:

1. Основні ресурси, які перетворюються в діяльності організації для досягнення її цілей, - це люди, капітал, матеріали, технології та інформація.

2. Залежність від зовнішнього середовища, яке поєднує в собі економічні, нормативно-законодавчі, соціальні та духовні умови існування організації.

3. Горизонтальний розподіл праці і виділення груп працівників, близьких за функціями.

4. Вертикальний розподіл праці, за яким відокремлюється робота по координації дій від самих дій. Координація роботою інших людей і є сутністю управління.

5. Необхідність управління: завдання організації мають бути скоординовані за допомогою вертикального розподілу праці. Отже, управління є суттєво необхідною діяльністю для організації.

В яких же випадках виникає організація як соціальний об’єкт?

Існують два механізми утворення організацій як форм соціальної спільності.

- трудові організації (підприємства, заклади);

- акціонерні товариства.

Соціальні властивості організації:

1. Організація утворюється як інструмент вирішення суспільних завдань, засіб досягнення цілей. Тому важливо з’ясувати її функції, цілі, ефективність результатів, мотивації, стимулювання персоналу.

2. Організація є людською спільністю, тобто сукупністю соціальних груп, статусів, норм, відносин, лідерства, згуртованості або конфліктності.

3. Організація об’єктивується як безособова структура зв’язків і норм, детермінована адміністративними й культурними факторами.

Соціальна служба розуміється як тип ділової організації в соціальній сфері, на яку покладено реалізацію соціальної політики на даній території в цілому або з якогось конкретного її (політики) напряму, шляхом здійснення безпосереднього управління соціальною роботою з клієнтами, що її здійснюють.

Головними інституціональними ознаками соціальної служби є:

1. Правовий статус або правове закріплення діяльності у відповідних положеннях та регламентах.

2. Організаційний склад установ, в яких відображено специфіку діяльності.

3. Практичне здійснення конкретних функцій соціальної допомоги, захисту та підтримки, обумовлене правовим статусом та організаційним складом.

Основні підходи щодо аналізу характерних рис соціальних служб:

Перший підхід – сприйняття соціальної служби як цілісної системи.

Другий підхід – зосередження уваги на системі компонентів соціальної служби, що найбільш піддаються змінам.

Третій підхід – відповідність мети діяльності соціальної служби цілям кожного конкретного спеціаліста щодо досягнення мети діяльності соціальної служби.

Четвертий підхід – формалізований або структурно-функціональний. Характеризується тим, наскільки нормативно визначені права, функціональні обов’язки, етичні правила та об’єм відповідальності кожного працівника.

2. Особливості функцій менеджменту соціальної роботи. Для початку акцентуємо увагу на загальних функціях менеджменту:

- Планова;

- Організаційна;

- Координаційна;

- Контрольна;

- Мотиваційна;

Взаємозв’язок між ними може бути представлений у вигляді діаграми, що відображає зміст функцій будь-якого процесу управління.

Стрілки показують, що роль стадії планування щодо контролю можливий лише шляхом виконання робіт, пов’язаних з організацією тих, хто працює. У центрі функція координації, що забезпечує узгодження і взаємодію всіх інших функцій.

Планування Організація

Координація

Контроль Мотивація

Планування включає:

1. Постановку цілей і завдань.

2. Розробку стратегій, програм, планів.

3. Визначення необхідних ресурсів і їхнього розподілу відповідно до цілей і завдань.

4. Доведення планів до усіх, хто повинен їх виконувати.

У соціальній службі розробляють перспективні та поточні плани роботи (річний, квартальний, місячний, щотижневий).

Основні розділи таких планів:

1. Розвиток видів та форм соціального обслуговування населення.

2. Робота з кадрами управлінців та соціальними працівниками

Організаційна функція – функція організації процесу управління завданнями, формуванням якої є структура організацій, а також забезпеченням всім необхідним для її нормальної діяльності.

Соціальні служби формують організаційну структуру управління відповідно до власних потреб.

Мотиваційна функція – це організаційно-управлінська діяльність, що має за свою мету активізувати людей, які працюють в організації і спонукати їх до ефективної праці задля виконання цілей, передбачених планами соціальної служби.

У цьому зв’язку процес мотивації включає:

1. Оцінку незадоволених потреб;

2. Виконання цілей, спрямованих на задоволення потреб;

3. Визначення дій, необхідних для задоволення потреб людей, працюючих в організації.

Контрольна функція – це організаційно-управлінська діяльність, головним завданням якої є кількісна оцінка й облік результатів роботи соціальної служби.

Виділяють два основні напрями її реалізації:

1. Контроль за виконанням робіт, які заплановані.

2. Заходи для корекції всіх значних відхилень від плану.

Головні інструменти виконання цієї функції - спостереження, перевірка всіх напрямів діяльності, облік і аналіз.

Важливим завданням контрольної функції є розробка стандартної системи звітності та перевірка цієї звітності як соціальної служби в цілому, так і кожного окремого підрозділу.

Координаційна функція - це функція організації процесу управління, що забезпечує його безперебійність і безперервність.

Головне завдання координації – досягнення узгодженості в роботі всіх ланок соціальної служби шляхом установлення раціональних зв’язків (комунікацій) між ними.

Для виконання цієї функції можуть використовуватися документальні джерела (звіти, доповідні), результати обговорення виникаючих проблем на нарадах, зборах, при інтерв’юванні.

За допомогою цих та інших форм зв’язку встановлюється постійна взаємодія між підсистемами соціальної служби, забезпечується єдність і узгодженість усіх стадій процесу управління (планування, організації, мотивації і контролю), а також усіх дій керівників-менеджерів.

3. Самоменеджмент в управлінні соціальною роботою. Самоменеджмент - це послідовне та цілеспрямоване використання соціальним працівником ефективних методів, прийомів і технологій самореалізації й розвитку свого творчого потенціалу.

Виділяють наступні концепції самоменеджменту:

1) Л. Зайверт: ідея економії свого часу;

2) В.А. Андрєєв: ідея саморозвитку творчої особистості;

3) М. Вудков, Д. Френсіс – подолання власних обмежень;

4) А.Т. Хроленк – підвищення особистої культури ділового життя;

5) Б.і Х. Швальбе – ідея досягнення особистого ділового успіху.

Існує зв’язок самоменеджменту з діловою кар’єрою особистості.

Представимо модель, яка передбачає певну структуру ідей, які розкривають сутність самоменеджменту ділової кар’єри соціального працівника, а саме:

1. Ідея, що пояснює «чому», «для чого», індивід реалізує свою, на досягнення чого вона спрямована (успіх).

2. Ідея, що розкриває, які внутрішні сили і механізми рухають людину по сходах ділової кар’єри.

3. Ідея, що відповідає на питання, чому одні люди рухаються по сходинках ділової кар’єри швидше, а інші повільніше.

4. Ідея, що пояснює соціальні механізми, що прискорюють чи уповільнюють переміщення сходами ділової кар’єри.

У сукупності і взаємозв’язку ці ідеї складають теоретичну основу самоменеджменту ділової кар’єри.

Для ефективності самоменеджменту необхідне дотримання системи самооцінки особистості, яка базується на чотирьох основних аспектах людської натури:

1) яким чином ми взаємодіємо з оточуючим світом і куди спрямовуємо свою енергію;

2) якого роду інформацію ми сприймаємо насамперед і легше всього;

3) як ми приймаємо рішення;

4) визнаємо ми за краще жити в конкретному, упорядкованому світі (приймаючи рішення), чи у більш вільному, динамічному (вивчаючи можливі варіанти).

Принципи та методики самоменеджменту мають певну цінність для менеджменту соціальної роботи. Адже вони несуть методологічні можливості та сприяють розвитку професіоналізму в соціальній роботі, мотивації персоналу.

Більшість іноземних спеціалістів із соціальної сфери розглядають самоменеджмент як комплекс взаємопов’язаних прийомів та навичків, які дозволяють:

- визначити пріоритети в наданні соціальних послуг;

- планувати й контролювати їх обсяг та якість;

- ретельно продумати і розподілити необхідний робочий час;

- вдосконалювати свій професійний рівень;

- здійснювати діяльність поза організацією та зсередини організації (наприклад, надавати інформацію у вигляді звітів, доповідних записок, довідок; приймати участь в робочих зборах персоналу й т. п.)

Перший прийом самоменеджменту, що заслуговує на увагу під час підготовки соціальних працівників та в управлінні соціальною роботою, це встановлення пріоритетів у виконанні робочих завдань. Пропонується записувати в будь-якому порядку всі завдання, що потрібно виконати протягом майбутнього тижня (робочого дня). Уважно вивчивши отриманий масив, розсортуйте завдання на три групи: А, Б, В.

Завдання групи А – надтермінові і важливі, що підлягають негайному і безумовному виконанню.

Завдання групи Б - важливі завдання, які потрібно виконати у найближчий час.

Завдання групи В – найменш важливі завдання, які можна тимчасово відкласти або доручити іншим співпрацівникам [71].

Другий прийом самоменеджменту припускає вміння розподіляти робочий час. Необхідно передбачити, щоб в структурі робочого часу були представлені три компоненти:

1) Час для виконання запланованих завдань (запланована активність, що займає 60% всього робочого часу);

2) Резервний час (непередбачена активність, 20% робочого часу);

3) Час для професійного вдосконалення (творча активність, 20% робочого часу) [46, С.231].

Підводячи підсумки вищесказаному, підкреслимо, що соціальний працівник працює вісім годин на день, бюджет часу, який розподіляє соціальний працівник на заплановану активність складає п’ять годин, на непередбачену й творчу активність він має виділяти близько півтори години на день.

Наступний, третій прийом, полягає в умінні розподіляти повноваження. Передача повноважень визначається науковцями як процес, в результаті якого люди отримують більше простору або влади у здійсненні власної роботи й контролю в даній галузі, в результаті чого їх відповідальність підвищується [4, С.209].

Спеціалісти із самоменеджменту підкреслюють необхідність формування готовності передачі повноважень й готовності до роботи в рамках розширених повноважень. Цей процес має відбуватися послідовно. Недостатній рівень цих видів готовності повинен компенсуватися відповідними тренінгами, які має пройти весь персонал соціальної служби – керівники служб, польові працівники, волонтери. Таким чином, в умовах конкретної соціальної служби передача повноважень припускає передачу повноважень від керівника до підлеглого персоналу й підготовлених волонтерів (з’являється можливість використання власних підходів в інтересах організації та клієнтів соціальної служби).

Специфічним є четвертий прийом, що припускає підтримання працездатності протягом робочого дня. Спеціалісти із самоменеджменту вважають даний прийом важливою складовою практичного самоменеджменту. Враховуючи рекомендації спеціалістів, до числа відповідних рольових дій варто включати: підтримання фізичного здоров’я (слідкувати за власною вагою, не перевантажувати себе фізично, уникати шкідливих звичок); підтримання психічного здоров’я та розвиток емоційної сфери (визнавати й виражати відчуття, що переживаются; встановлювати й підтримувати тісні особисті відношення із оточуючими; вчитися на власних помилках); подолання життєвих труднощів (управління власними стресами; вміння розслаблятися) [12, С.50-58].

Виділення мікрорівня управління соціальною роботою обумовлено дією законів соціального управління в соціальній сфері. Мікрорівень передбачає концентрацію уваги на мікросередовищі, тобто на безпосередньому оточенні людини – колектив, сім’я, школа. Соціальне мікросередовище розглядається як найбільш близьке, відносно стале оточення особистості.

Доцільно виділяти як суб’єкт управлінської діяльності персонал, який реалізує управлінські функції: планування, організація, мотивація і контроль, а також об’єднуючих функцій – прийняття рішень та комунікація.

Самоменеджмент розуміють як послідовне й цілеспрямоване використання ефективних методів і технологій самореалізації й саморозвитку свого творчого потенціалу. Цінність включення принципів та методик само менеджменту для управління соціальною роботою пов’язана з можливостями підвищити професіоналізм та вмотивованість персоналу.

Питання для самоконтролю

1. В чому полягає сутність системного та процесуального підходу щодо дослідження процесу управління?

2. Розкрийте сутність терміну «організація»?

3. Чи потрібно розглядати соціальний заклад як об’єкт управлінської діяльності?

4. Що потрібно для ефективного само менеджменту?

Самостійна робота є невід’ємною складовою вивчення навчальної дисципліни. Вона здійснюється за такими напрямами:

- підготовка теоретичних питань до семінарських занять;

- виконання практичних завдань до лабораторних занять;

- конспектування першоджерел;

- підготовка рефератів;

- виконання індивідуальних (професійно-орієнтованих) завдань;

- підготовка до підсумкових модульних робіт;

- підготовка до екзаменів або заліків.

Підготовка теоретичних питань до семінарських занять передбачає опрацювання теми за питаннями семінарського заняття. Ці питання могли розглядати під час лекції, так і повністю виноситися на самостійне опрацювання.

Алгоритм підготовки

- Визначте питання для підготовки (мають бути розглянуті всі питання, вказані у плані семінарського заняття).

- Візьміть у бібліотеці університету (читальному залі або на кафедрі) джерела, зазначені у списку основної літератури. При підборі літератури Ви можете користуватися бібліотечними каталогами (алфавітним, предметним або систематичним).

- Визначте розділи (теми або параграфи), у яких розкрито питання семінарського заняття.

- Прочитайте ці розділи.

- Складіть план (простий або складний) відповіді на кожне питання.

- Визначте основні поняття, які Ви повинні засвоїти.

- Проаналізуйте, як опрацьований матеріал пов'язаний з іншими питаннями теми.

- Для кращого засвоєння та запам’ятовування матеріалу складіть короткий конспект, схеми, таблиці або графіки по прочитаному матеріалу.

- Визначте проблеми в опрацьованому матеріалі, які Ви недостатньо зрозуміли. З цими питаннями Ви можете звернутися на консультації до викладача.

- Перевірте, як Ви засвоїли опрацьоване питання. Ви можете це зробити, відповівши на тестові питання до теми або розв’язавши практичні завдання.

Виконання практичних завдань до лабораторних занять передбачає розв’язання запропонованих задач або проведення самостійних досліджень, передбачених робочою програмою з дисципліни.

Алгоритм підготовки

- Ознайомтеся з планом лабораторного заняття.

- Перегляньте тематичний матеріал, необхідний для виконання лабораторного заняття.

- Детально ознайомтеся з інструкцією до лабораторного заняття.

- Якщо Ви виконували подібні завдання, перегляньте їх.

- Виконуйте завдання лабораторного заняття, дотримуючись інструкції.

- Результати лабораторного заняття представте у формі звіту.

- Здайте звіт викладачу у зазначений термін.

Конспектування першоджерел передбачає поглиблений розгляд окремих питань теми. Для конспектування можуть пропонуватися статті з фахових журналів, розділи монографій або підручників.

Алгоритм підготовки

- Прочитайте запропоноване першоджерело.

- Правильно оформіть бібліографію першоджерела (автор, назва, вихідні дані)

- Складіть план (простий або складний).

- Для кожного пункту плану виділіть основні положення проблеми, яка висвітлюється у першоджерелі.

- Представте прочитаний текст у вигляді тез або анотації, використовуючи, при потребі, схеми, таблиці, графіки тощо.

- Для самоперевірки перекажіть статтю, використовуючи власний конспект.

Підготовка рефератів передбачає глибокий та детальний аналіз проблеми, винесеної у темі реферату.

Алгоритм підготовки

· Ознайомтеся з вимогами до реферату.

· Оберіть тему реферату.

· Підберіть літературу, у якій розкривається тема реферату. При підборі літератури Ви можете користуватися бібліотечними каталогами (алфавітним, предметним, або систематичним).

· Складіть план реферату.

· Опрацюйте літературні джерела користуючись порадами до конспектування першоджерел.

· Систематизуйте опрацьований матеріал відповідно до плану реферату.

· Дайте власний критичний аналіз та оцінку висвітленої проблеми.

· Оформіть реферат відповідно до вимог.

· Здайте реферат викладачу у зазначений термін

Виконання індивідуальних (професійно-орієнтованих) завдань має на меті вироблення умінь, необхідних для вирішення професійних завдань.

Алгоритм виконання

· Ознайомтеся з вимогами до індивідуального завдання.

· Ознайомтеся із змістом індивідуального завдання.

· Визначте, чи доводилось Вам виконувати подібні завдання.

· Проаналізуйте теоретичний матеріал, необхідний для виконання індивідуального завдання.

· Складіть розгорнутий план виконання завдання.

· Підберіть методи виконання завдання.

· Виконайте індивідуальне завдання відповідно до плану.

· Проаналізуйте, чи всі поставлені завдання Ви виконали.

· Внесіть, при потребі, корективи до виконання завдання.

· Здайте завдання викладачу в зазначений термін.

Підготовка до підсумкових модульних робіт (ПМР), заліків та екзаменів має на меті узагальнення та систематизацію знань з окремого модуля або дисципліни у цілому.

Алгоритм виконання

· Ознайомтеся з переліком питань до МПР, заліку або екзамену.

· Підберіть підручники, інструктивно-методичні матеріали або іншу довідкову літературу, необхідну для підготовки (її перелік Ви можете знайти в інструктивно-методичних матеріалах до модуля або курсу).

· Перегляньте зміст кожного питання, користуючись власними конспектами або підручниками.

· Визначте рівень знань з кожного питання.

· Визначте питання, які потребують ретельної підготовки (опрацювання додаткової літератури, складання конспектів, схем, розв’язання окремих типів задач тощо). З цією метою зверніться до алгоритму підготовки теоретичних питань до семінарських занять та виконання практичних завдань до лабораторних занять.

· Для самоперевірки перекажіть теоретичні питання або вирішить практичне завдання.

Дата добавления: 2014-11-06