Оцінювання ризиків суттєвого викривлення

Кінцевою метою розуміння та опису внутрішнього контролю є - Оцінювання ризиків суттєвого викривлення в показниках фінансової звітності підприємства, що перевіряється. Аудитор повинен виявити і оцінити ризики суттєвого викривлення на рівні фінансових звітів і на рівні тверджень за класами операцій, залишками на рахунках та на рівні розкриття інформації.

Рисунок 5.10 – Етапи оцінювання ризиків суттєвого викривлення

З цією метою аудитор повинен:

- визначити ризики шляхом отримання розуміння підприємства і його середовища, в тому числі відповідні функції контролю, пов'язані з ризиками, а також шляхом розгляду класів операцій, залишків на рахунках та розкриття інформації у фінансових звітах. Кожне діюче підприємство має свою індивідуальну специфіку здійснення господарської діяльності. Ця специфіка полягає в тому, що поряд з проведенням звичайних операцій, протягом звітного року можуть здійснюватися такі, що їх наслідки можуть мати невідповідне відображення у фінансовій звітності. Наприклад, підприємство у звітному році стало власником пакета акцій 40% акцій іншого підприємства, що потребує спеціальних правил оцінювання інвестицій за методом участі у капіталі, а також визнання доходів (втрат) від участі у капіталі.

- підприємство створило мережу філій, які функціонують як в середині країни, так і за її межами;

- з'ясувати, як виявлені ризики можуть вплинути на твердження (показники фінансової звітності). Наприклад, створення мережі філій за наявності гармонізованих процедур контролю може не мати впливу на процес складання достовірної звітності по підприємству в цілому;

- вивчити значущість ризиків, а відтак їх здатність призвести до суттєвих викривлень у фінансових звітах. Наприклад, встановлено, що підприємство реалізує власну продукцію за договорами комісії, але на дату балансу не отримує звіту від комісіонера про результати інвентаризації фактичних залишків продукції. Цей факт може свідчити про можливу невідповідність у показниках балансу про залишки запасів. Проте з урахуванням того, що питома вага обсягів продажу за договорами комісії протягом року є несуттєвими у співвідношенні до загальної суми доходів, а облікові залишки продукції, яка є у комісіонера, також не впливає на загальне оцінювання запасів, то відповідний факт ризику суттєвого викривлення не є значущим – суттєвим;

- визначити вірогідність суттєвих викривлень у фінансових звітах, спричинених ризиками. Наприклад, відсутність бюджетів (планів) на підприємстві щодо адміністративних витрат ще не означає, що такі витрати не контролюються та будуть неправильно подані (класифіковані) у звіті про фінансові результати. Внутрішніми стандартами аудиторської фірми визначаються спеціальні стандартизовані процедури, за допомогою яких робиться висновок про рівень ризику суттєвого викривлення щодо фінансової звітності відповідного об'єкта аудиту. Як відомо, з цією метою можуть застосовуватись кількісні та якісні показники. Найчастіше в практиці аудиту Оцінювання ризиків проводиться за допомогою якісних характеристик. Тобто ризик суттєвих викривлень визначається як: низький, середній або високий.

Процес оцінювання ризиків суттєвого викривлення можна поділити на два основних етапи.

Перший етап - це визначення слабких місць у процедурах СВК підприємства, які можуть мати вплив на достовірність фінансової звітності, а отже формують ризики суттєвого викривлення.

Другий етап - це визначення того, які з ідентифікованих складових ризиків суттєвого викривлення вимагають особливого розгляду аудитором, тобто є суттєвими ризиками.

Важливим моментом у процесі визначення складників та оцінювання ризиків суттєвого викривлення є ідентифікація виявлених ризиків з конкретними класами операцій, показниками фінансової звітності та інформацією, яка підлягає розкриттю. З цієї точки зору всі контрольні процедури, які має СВК підприємства, можна поділити на такі групи:

- перша група процедур СВК: це процедури, виконання яких безпосередньо пов'язано з твердженням, яке містить конкретний показник фінансової звітності, або інформація, яка підлягає розкриттю. Наприклад, процедура інвентаризації товарів напряму пов'язана з твердженням про існування запасів (товарів) на дату складання балансу.

- друга група процедур СВК: це процедури, які можуть вплинути на фінансові звіти в цілому або потенційно впливають на багато тверджень. Як правило, це процедури, які визначають якість функціонування середовища контролю. Наприклад, на підприємстві нерегулярно відбуваються засідання ради директорів, розпорядчі документи адміністрації можуть мати нечіткі формулювання, протягом року керівництво видавало багато усних розпоряджень, які отримували документальне оформлення більш пізньою датою. Зрозуміло, що такі факти навряд чи будуть мати вплив на ризики суттєвого викривлення за класами операцій, залишками на рахунках та розкриття інформації. Більш значний вплив може мати недостатня компетентність управлінського персоналу.

Після того як встановлено складові частини ризику суттєвого викривлення, починається другий етап - оцінювання їх суттєвості.

Ідентифікація суттєвих ризиків є справою професійного судження аудитора. При вивченні характеру ризиків аудитор розглядає низку питань, в тому числі таких як:

- чи пов'язаний ризик з нещодавніми подіями в бухгалтерському обліку, економічними або іншими подіями, а отже, вимагає особливої уваги,

складність здійснюваних господарських операцій,

- чи стосується ризик суттєвих операцій, які здійснюються, зі зв'язаними сторонами,

- рівень суб'єктивізму в процесі оцінювання фінансової інформації, яка пов'язана з цим ризиком, особливо тієї, що містить широкий діапазон оцінювання невизначеності,

- чи стосується ризик суттєвих операцій, що виходять за межі звичайної діяльності підприємства або ж виглядають незвичайними з інших причин.

Після того коли аудитор виділив ризики, які на його професійне судження є суттєвими, йому необхідно оцінити структуру відповідних процедур контролю на підприємстві, якщо до цього вони не були ним проведеш. Це є необхідною умовою для того, щоб прийняти ефективне рішення стосовно складу, обсягу та часу проведення майбутніх процедур отримання доказів, на підставі яких буде формуватись аудиторський висновок.

Результати ідентифікації складників та оцінювання ризиків суттєвого викривлення повинні обов'язково бути задокументовані аудитором.

Визначальною характеристикою процесу оцінювання ризиків суттєвого викривлення є те, що він є перманентним. Це означає, що протягом всього процесу аудиту фінансової звітності аудитор постійно переглядає зроблені висновки про склад та оцінку рівня ризиків суттєвого викривлення на підставі інформації, яка ним отримується в ході перевірки. Такий підхід дозволяє проводити коригування у програмі аудиту, що має на меті зменшення ризику не виявлення та формування відповідного висновку щодо повноти та достовірності фінансової звітності.

Важливим моментом, який прописаний МСА 315, є те, що на аудитора покладається обов'язок якнайшвидшого ознайомлення найвищого управлінського персоналу з суттєвими слабкими сторонами в структурі або реалізації внутрішнього контролю, які привернули увагу аудитора. Ця вимога реалізується на практиці шляхом складання спеціального звіту на ім'я керівництва або включенням у аудиторський звіт про результати перевірки спеціального розділу, у якому коментують недоліки організації внутрішнього контролю, внаслідок чого виникають або можуть виникнути суттєві помилки у фінансових звітах, та викладають конкретні поради щодо їх усунення.

Звіт повинен бути лаконічним, викладати факти у чіткій, логічній послідовності, починатися з найбільш вагомих питань, з достатньо обґрунтованими пропозиціями. При його адресуванні слід вибрати такий рівень управління, який має відповідні повноваження, щоб прийняти необхідні рішення.

Дата добавления: 2014-10-15