Цивільного захисту

Заходи щодо підвищення стійкості об’єктів господарювання здійснюють відповідно до вимог Норм проектування інженерно-технічних заходів, які починають діяти після прийняття постанови урядом. Вимоги норм призначені для того, щоб в умовах НС:

– забезпечити захист населення та знизити масштаби руйнувань (пожеж, затоплень, заражень);

– підвищити стійкість роботи об’єктів господарювання і галузей економіки;

– створити умови для успішного проведення робіт з ліквідації наслідків НС.

Вимоги норм проектування реалізують під час проектування та забудови міст, будування нових промислових підприємств, об’єктів енергетики, транспортних систем, систем водо- та газопостачання, а також під час їх реконструкції.

Головним документом, відповідно до якого слід планувати та здійснювати інженерно-технічні заходи цивільного захисту (ІТЗ ЦЗ) є «Будівельні норми і правила» (БН і П 2.00.05-90), а також «Загальні вимоги до розвитку і розміщення потенційно небезпечних виробництв з урахуванням ризику надзвичайних ситуацій техногенного походження» (Київ, НАН України, 1995). Запровадження норм проектування ІТЗ ЦЗ здійснюється диференційовано з урахуванням ролі і важливості міст і об’єктів економіки. Для цього міста поділяють на групи, а об’єкти – на категорії за такою класифікацією: міста: «Особливої групи», І, ІІ та ІІІ груп; об’єкти господарювання: «Особливої важливості», І та ІІ категорій. Об’єкти атомної енергетики виділяють в окрему групу.

Для «категорійних» міст і об’єктів з метою реалізації ІТЗ встановлено дві зони: можливих слабких руйнувань, де очікується (за прогнозом) надмірний тиск у фронті повітряної УХ D Р _ф = 10–30 кПа; можливих сильних руйнувань, у межах якої очікується D Р _ф > 30 кПа.

Межа зони сильних руйнувань для міст «особливої», І, ІІ, ІІІ груп пролягає в межах проектної забудови міста (ПЗМ), а зони слабких руйнувань – на відстані 7 км від межі проектної забудови міста (ПЗМ приймають відповідно до затвердженого генерального плану забудови на розрахунковий період). Для об’єктів «особливої важливості» межа зони сильних руйнувань пролягає на відстані 3 км від межі проектної забудови об’єкта; слабких – 10 км.

Вимоги до забудови міст. Основні вимоги до планування і забудови нових міст, а також реконструкції збудованих міст, такі:

1. Забудовувати місто треба окремими житловими масивами, мікрорайонами. Їх межами мають бути парки, смуги зелених насаджень, широкі магістралі, водойми, що створюють протипожежні розриви.

2. У містах і мікрорайонах, де немає природних водойм, слід створювати штучні із запасом води для гасіння пожеж, проведення дезактивації території і санітарної обробки населення.

3. У кожному секторі (мікрорайоні) має бути не менше однієї евакуаційної магістралі для евакуації населення із ОУ в заміську зону. Ширину магістралі, м, визначають за формулою L = H_max+ 15,

де H _max – висота найвищої будівлі на магістралі (окрім висотних громадських будівель каркасної конструкції), м.

4. Міжміські автомобільні дороги слід прокладати в обхід міста. Це зменшить забруднення повітряного басейну міста від автотранспорту і не порушить транспортних зв’язків у разі повної руйнації міста при НС.

5. Створення лісопаркової смуги навколо міста і будівництво в ній туристичних і спортивних баз, пансіонатів тощо. Це має важливе значення для організації відпочинку населення, а у разі НС – для розміщення евакуйованого населення міста.

Вимоги до розміщення та будівництва об’єктів господарювання. Нові важливі промислові підприємства слід будувати за межами зони можливих руйнувань (міської забудови). У місті можна будувати лише бази та склади з товарами першої необхідності, підприємства для обслуговування населення.

Вибираючи місце будівництва об’єкта, враховують наявність поблизу підприємств, які можуть бути джерелом небезпеки (гідровузли, хімічні підприємства та ін.), рельєф місцевості, сейсмічність району, панівні вітри тощо.

Групи нових підприємств промисловості та окремих категорійних об’єктів слід будувати в економічно перспективних малих і середніх містах, селищах і сільських населених пунктах, розташованих від межі проектної забудови категорійних міст і об’єктів особливої важливості на такий відстані: не менше 60 км від міст «особливої» і І групи, 40 км – міст ІІ групи, 25 км – міст ІІІ групи та об’єктів «особливої важливості».

Розміщення АЄС повинно забезпечувати радіаційну безпеку населення у разі аварії. Мінімально допустима відстань АЕС від межі проектної забудови міста залежить від чисельності населення міста і потужності АЕС і становить не менше 25 км для міста з населенням 100–500 тис., не менше 100 км для міст з населенням більше 2000 тис. осіб.

Підприємства з переробки легкозаймистих і пальних рідин, вибухових речовин і матеріалів, об’єктів, що мають СДОР, а також базові склади зазначених речовин і матеріалів слід розміщати в заміській зоні на безпечній відстані від населених пунктів і об’єктів нижче за схилом місцевості щодо житлових масивів, автомобільних доріг і залізниць. Базові склади нафти і нафтопродуктів, які споруджують на берегах річок (на відстані до 200 м від краю води) слід розміщувати нижче (за течією води) і на відстані не менше 100 м від населених пунктів.

Проектування і будівництво нових об’єктів господарюванняздійснюється відповідно до таких вимог:

1. Будівлі і споруди розміщують розосереджено, з протипожежними розривами між ними L _p = H ₁ + H₂ + (15…20) м, де H ₁, H ₂ – висота сусідніх будівель, м.

2. Найбільш важливі промислові будівлі та споруди будують з меншою кількістю висотності з використанням вогнетривких матеріалів.

3. Склади для зберігання палива та легкозаймистих матеріалів розміщують біля меж об’єкта або за його межами, в підземних спорудах.

4. Дороги на території об’єкта мають бути з твердим покриттям, забезпечувати найкоротше сполучення між виробничими будівлями та мати не менше двох виїздів з різних боків об’єкта.

Для забезпечення надійного постачання об’єкта господарювання електроенергією, водою та газом в комунально-енергетичних системах слід передбачати:

– дублювання джерел постачання;

– кільцювання систем;

– прокладання комунікацій під землею;

– створення резервних джерел постачання або резервних запасів;

– використання пристроїв для автоматичного вимикання пошкодженої дільниці.

Електропостачання має здійснюватись від енергосистем, до яких входять електростанції на різних видах палива. Електроенергію до дільниць виробництва слід подавати окремими електрокабелями, прокладеними під землею. Також мають існувати автономні резервні джерела електропостачання. Для підвищення надійності водопостачання, крім вказаних способів, передбачають повторне використання води для технічних потреб.

Виконання вимог Норм проектування сприяє не тільки безпечному та безперебійному функціонуванню промислових об’єктів, але й покращенню умов праці та проживання в певному районі.

Дата добавления: 2014-10-15