Б. Другий фігуральний тип

А. Перший фігуральний тип

1. Інвéрсія (лат. inversio — перевертання, переставлення) — незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, звернути на нього увагу або підкреслити ритмізованість фрази.

Зазвичай підмет стоїть перед присудком, означення — перед означуваним словом, коли ж слово переставляється зі звичайного місця на інше, воно стає більш помітним:

Полюбила чорнобрива

Козака дівчина.

Т.Шевченко.

При звичайному, унормованому порядку слів ця фраза звучала б так: «Чорнобрива дівчина полюбила козака».

2. Еліпса (грец. ellipsis — пропуск, випадіння) — це пропуск у реченні слова чи словосполучення, яке легко поновлюється в уяві через зв’язані з ним сусідні слова (за контекстом).

Мета еліпси — зосередити увагу читача на тому предметі, явищі, дії, що іменується пропущеним словом; сягнути динамічності й стислості вираження думки чи напруженої дії.

Так, у поезії Т.Шевченка «Перебендя» читаємо, що думка митця «орлом сизокрилим літає, ширяє, Аж небо блакитне широкими б’є». Слово «крилами» тут пропущено, але читач звертає на нього увагу, бо воно фіксується в інших словах («літає», «ширяє», «широкими б’є»).

3. Апосіопéза (грец. aposiōpēsis — умовчання) — незакінченість, обрив речення з метою

а) підкреслити неможливість передати словами всю глибину думки, схвильованість мовця;

б) або проілюструвати його розумову вбогість;

в) або зробити натяк, що має доповнитися міркуваннями читача.

Найчастіше апосіопеза позначається трикрапкою (...).

— Я не Ганна, не наймичка,

Я... — та й замовчала.

Т.Шевченко.

Ну, Галайдо, поїдем гуляти,

Найдем долю, а не найдем...

Рушайте, хлоп’ята.

Т.Шевченко.

У першому втинку апосіопеза реалізує мету а), у другому — в). Мету б) легко проілюструвати репліками Голохвостого у комедії М.Старицького «За двома зайцями».

Сюди належать риторичні [57], або патетичні фігури.

4. Патетичне запитáння — це запитання, що виражає якусь емоцію (здивування, обурення, журбу тощо), і то відповідь випливає уже з нього самого, тому окремого виразу не потребує:

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука,

Чи пісня й думка кволі?

Леся Українка

5. Патетичне звертання — це звертання до неживих предметів, як до живих, або до відсутніх осіб, як до присутніх:

Верни до мене, пам’яте моя,

Нехай на серце ляже ваготою

Моя земля з рахманною журбою

Хай сходить співом горло солов’я

В гаю нічному. Пам’яте, верни!

В.Стус.

6. Патетичний оклик (вигук) — вислів почуття у коротких, емоційно перенасичених словах:

Лиш боротись — значить жить...

Vivere memento!

І.Франко.

Докучило! Нема мені Вітчизни!

В.Стус.

7. Патетичне заперечення — зосередження уваги читача на певній думці через пояснення її у формі заперечення або застереження можливого іншого погляду:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись...

Леся Українка.

Україно! Тебе я терпіти не можу,

Я тебе ненавиджу чуттями всіма,

Коли ти примітивна й на лубок похожа,

Коли думки на лобі у тебе нема.

Я люблю тебе іншу – коли ти бунтуєш...

В.Симоненко.

Не люби свого сина від колиски його,

Не люби товариства від порогу його,

Не люби всього світу, себе не люби,

Не люби свого духу — домовину роби.

М.Вінграновський.

8. Патетичне ствердження — особливе підкреслення незаперечності сказаного мовцем:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні.

Леся Українка.

Дата добавления: 2014-10-15