Облік платників податків

З метою дотримання податкового законодавства і проведення податкового контролю платники податків підлягають постановці на облік у податкових і інших державним (контролюючих) органах. Розрізняють первинний і вторинний податковий облік. Первинний – це податковий облік, у ході якого платникові податків привласнюється єдиний по усіх видах податків і зборів ідентифікаційний номер. Вторинний – це податковий облік, у ході якого платникові податків привласнюється, крім первісного, ще один ідентифікаційний (індивідуальний) номер по окремому податку чи збору, у встановленому законодавством порядку (наприклад, Реєстр платників податку на додану вартість).

22 грудня 1994 року був прийнятий Закон України «Про державний реєстр фізичних осіб-платників податків і інших обов'язкових платежів» і в листопаду 1997 року податкові органи завершили формування автоматизованої інформаційної системи по контролю за сплатою фізичними особами податків і інших обов'язкових платежів, у результаті якого створений державний реєстр фізичних осіб - платників податків і інших обов'язкових платежів. Кожній особі в державному реєстрі привласнюється окремий ідентифікаційний номер, без якого неможливо відкрити розрахунковий рахунок у банку й одержати заробітну плату. Ідентифікаційний номер містить зведення про платника податків: дата народження, порядковий номер при реєстрації даного громадянина і стать. Остання, десята цифра ідентифікаційного коду призначена для захисту від випадкових помилок.

22 січня 1996 р. було прийняте Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України «Про створення єдиного державного реєстру підприємств і організацій України». Це положення закріплює єдину автоматизовану систему обліку, нагромадження й обробки даних про підприємства, організації усіх форм власності, а також їхніх окремих підрозділів (філій, відділень, представництв). Метою створення державного реєстру стало забезпечення єдиних принципів ідентифікації й обліку суб'єктів господарської діяльності, здійснення нагляду за структурними змінами в економіці, забезпеченням інформацією. До реєстру включаються дані про юридичних осіб, які розташовані і здійснюють свою діяльність на території України чи за межами України, але створених за участю юридичних осіб України. Реєстр створений як комплекс відомостей, куди ввійшли ідентифікаційні, класифікаційні, довідкові, реєстраційні й економічні дані. Створення і ведення державного реєстру реалізується Міністерством статистики України.

Якщо суб'єкт підпадає під визначення ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» тобто є платником такого податку, то він зобов'язаний зареєструватися як платник податку на додану вартість відповідно до Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України №149 від 1 березня 2000 року. Реєстр платників податку на додану вартість – це автоматизована система збору, нагромадження й обробки даних про осіб, що відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» і Указу Президента України від 7 серпня 1998 року «Про деякі зміни в оподатковуванні» зобов'язані здійснювати утримання і внесення в бюджет податку, що сплачується покупцем. При включенні до реєстру будь-якої особи, діяльність якої підлягає оподатковуванню, їй привласнюється індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Індивідуальний податковий номер є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за платником податку на додану вартість до моменту виключення його з реєстру в зв'язку з вибуттям зі складу платників податку на додану вартість.

Крім вищерозглянутих видів реєстрацій платників податків існують також наступні: реєстрація в Пенсійному фонді, Фонді соціального страхування по тимчасовій утраті працездатності (не всі суб'єкти підприємницької діяльності проходять обов'язкову реєстрацію в цьому органі, що здійснюється відповідно до Інструкції про порядок надходження, обліку і витрати коштів Фонду соціального страхування по тимчасовій утраті працездатності, затвердженої Постановою правління Фонду соціального страхування по тимчасовій утраті працездатності від 26.06.2001р.№16); реєстрація у Фонді соціального страхування від нещасливих випадків на виробництві і професійних захворюваннях України (реєстрація в цьому Фонді буває обов'язкова і добровільна, відповідно до Інструкції про порядок перерахування, обліку і витрати страхових коштів Фонду соціального страхування від нещасливих випадків на виробництві і професійних захворюваннях України, затвердженої Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасливих випадків на виробництві і професійних захворюваннях України від 20.04.2001р. №12); реєстрація у Фонді загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (така реєстрація стосується роботодавців, відповідно до Інструкції про порядок числення і сплати внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття й обліку їхнього надходження у Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, затвердженої наказом Міністерства праці і соціальної політики України від 18.12.2000р. №339, роботодавці зобов'язані зареєструватися як платники страхових внесків у центрах зайнятості, на яких покладені функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду).

ГЛАВА 9

ПОДАТКОВЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО

9.1. Представництво у податковому праві

Представництво у податковому праві є специфічним правовим інститутом, що найповніше забезпечує повну реалізацію прав і обов'язків платників податків. Становлення цього інституту — перспективне завдання, тому спробуємо позначити основні складові, контури проблеми.

Основу інституту представництва у податковому праві складають багато норм цивільного і цивільно-процесуального законодавства. Однак податкове представництво має істотну відмінність від цивільно-правового представництва. Принциповою відмінністю правової природи податкового представництва від цивільно-процесуального є спрямованість методу регулювання відносин, які виникають у різних формах представництва. Податкове представництво регулює реалізацію першочергового обов'язку платника податків (сплату податків і зборів), що базується на відносинах влади і підпорядкування та забезпечується владними, імперативними методами на відміну від цивільно-правового представництва, яке має диспозитивний характер.

До особливостей податкового представництва можна віднести і специфічний суб'єктний склад, який припускає:

1) особу, що представляється (платника податків);

2) представника (законного, уповноваженого чи офіційного);

3)третю особу (податкові органи чи інші, що здійснюють контроль за своєчасним і повним надходженням податків і зборів у відповідні централізовані фонди).

Сутність представництва характеризується складністю, багатопорядковістю. Відносини, які регулюються представництвом, існують на декількох рівнях:

1) нижчий рівень (відносини між представником і особою, що представляється);

2) вищий рівень (відносини між представником і іншими суб'єктами податкових правовідносин, у першу чергу податковими органами).

На підставі цього можна виділити внутрішні відносини (на нижчому рівні) і зовнішні відносини представництва (що здійснюють регулювання на вищому рівні).

Податкове законодавство ґрунтується на посиланні, відповідно до якого головним обов'язком платника податків є своєчасна і повна сплата податків і зборів. При цьому платник податків може брати участь у подібних відносинах як безпосередньо, так і через представників. Другий шлях використовується у силу об'єктивних причин, коли платник податків не може виконувати податкові обов'язки (не досяг певного віку) або виконання обов'язків утруднено (віддаленість платника податків тощо.).

Система суб'єктів і відносини між ними пов'язані та проявляються в особливостях способів реалізації правовідносин. Останні виступають комплексом прийомів і методів, за допомогою яких суб'єкти правовідносин реалізують свої права й обов'язки. Самостійне здійснення є шляхом реалізації більшості податкових правовідносин. У цьому випадку суб'єкт правовідносин здійснює свої права й обов'язки самостійно. Певне делегування прав і обов'язків платників податків здійснюється за допомогою представницького способу, коли реалізацію прав і обов'язків по сплаті податків здійснюють податкові агенти. Найчастіше необхідність дій податкового агента залежить від складності обліку податків і зборів, податкової звітності, складності внутрішнього податкового контролю.

Придбання статусу податкового представника може здійснюватися у двох формах.

1. Пасивна форма — придбання статусу представника не пов'язано ні з якими діями представника або представляємого, воно просто випливає з закону.

2. Активна форма — придбання статусу представника пов'язано з активними діями суб'єктів. Такими діями є дії податкових органів (офіційне представництво); представляємого і представника — при укладанні відповідного договору (уповноважене представництво).

У проекті Податкового кодексу України, що наданий Кабінетом Міністрів України, зроблений певний крок вперед щодо законодавчого регулювання цього питання. Так, у ст. 1038 підкреслюється, що платники податків використовують права і виконують обов'язки, передбачені цим Кодексом, особисто або через законного чи уповноваженого на це представника. Особиста участь платника податків у податкових правовідносинах не позбавляє його права мати представника. При цьому дається визначення і законного представника: законний представник платника податків — особа (особи), що веде справи, виконує обов'язки і представляє інтереси платника податків у відносинах, пов'язаних з оподатковуванням (ст. 1013).

Таким чином, особиста участь платника податків у відносинах, пов'язаних зі сплатою податків і зборів, не позбавляє його права мати представника, так само як і участь представника не позбавляє платника податків права на особисту участь у подібних правовідносинах. Отже, комплексне виконання податкових обов'язків може здійснюватися в трьох формах:

1) особистої;

2) представницької;

3) змішаної (передбачає поєднання двох перших форм).

Змішаний спосіб реалізації прав і обов'язків має місце в деяких випадках, коли переплітаються дії платника (а може і податкових агентів) і дії податкових органів. Наприклад, при реалізації податкового зобов'язання по прибутковому податку з громадян можна виділити декілька етапів. На першому – податок сплачується платником самостійно (або через агента) щомісяця і заповнюється декларація наприкінці року. На другому – податкова інспекція перевіряє податкову декларацію і деталізує суму податку до оплати. На третьому етапі платник реалізує деталізований борг (доплачує суму податку або вирішує, як розпорядитися надлишком сплаченого податку: використати у рахунок майбутніх платежів чи вимагати повернення).

Важливо мати на увазі, що права й обов'язки окремих категорій платників податків можуть здійснюватися винятково представниками, які діють від імені цих платників податків (наприклад, дії законних представників щодо податкових обов'язків малолітніх осіб або визнаних судом недієздатними).

Представництво у широкому змісті слова являє собою відносини, у силу яких представник здійснює в інтересах представляємого юридичні дії, що. Виступ однієї особи в інтересах іншої є родовою ознакою, властивою усім видам представництва. Саме у рамках представництва виникає можливість здійснення прав і обов'язків представляємим як суб'єктом права.

Повноваженням представника фактично визначаються його обов'язками виконувати в інтересах платника податків юридичні дії від імені останнього. Повноваження представника у широкому змісті є його суб'єктивний обов'язок перед платником податків здійснювати певні юридичні дії від імені платника податків у формі, що встановлена податковим законодавством. У вузькому змісті повноваження податкового представника - це певні дії, що він виконує стосовно податкових органів у рамках покладених на нього обов'язків, пов'язаних зі сплатою податків і зборів.

Податкове представництво виступає в трьох формах.

1. Законне податкове представництво — ґрунтується на положеннях закону чи іншого нормативного акту.

2. Уповноважене податкове представництво — ґрунтується на договорах (чи дорученнях) між платником податків і його представником. Слід зазначити, що термін «уповноважене представництво», як вбачається, не зовсім удалий, оскільки фактично будь-яка форма представництва в податковому праві заснована на повноваженні. Розрізняються ж форми податкового представництва залежно від підстав виникнення цих повноважень (закон, установчі документи, адміністративний акт, договір).

3. Офіційне податкове представництво — представництво платника податків, в основі якого лежить ініціатива податкових органів.

Таким чином, податкове представництво – це правовідносини, у силу яких юридичні дії, вчинені податковим представником від імені платника податків у межах повноважень, що визначаються особливістю, пов'язаною зі сплатою податків і зборів, створюють, змінюють чи припиняють права й обов'язки платника податків.

9.2. Законний представник платника податків

Дата добавления: 2014-10-15