Розділ 18.ПРА­ВО­ВЕ РЕ­ГУ­ЛЮ­ВАН­НЯ ЯКОСТІ ТА БЕЗ­ПЕЧ­НОСТІ СІЛЬСЬ­КО­ГОС­ПО­ДАРСЬ­КОЇ ПРО­ДУКЦІЇ 1 страница

§ 1. Поняття і зміст якості та безпечності сільськогосподарської продукції

Про­бле­ми якості та без­печ­ності будь-​якої про­дукції спожив­чого при­зна­чен­ня неза­леж­но від сфери її ви­роб­ництва за­вжди мати­муть най­ви­щий рівень ак­ту­аль­ності, адже вони прямо пов'язані з жит­тям і здо­ров'ям на­се­лен­ня. Відрізня­ють­ся такі про­дук­ти лише за рів­нем впли­ву на за­зна­чені при­родні цінності людей. Якщо про­ми­сло­ва про­дукція вчиняє до­сить ло­каль­ний вплив на людей, то сільськогоспо­дарська про­дукція, яка є ос­но­вою хар­чу­ван­ня, внаслідок знач­ної поши­реності і ча­сто­ти внутрішньо­го спо­жи­ван­ня є серй­оз­ним де­мо­графіч­ним фак­то­ром.

В умо­вах гло­балізації про­цесів цивілізаційного роз­вит­ку в контекс­ті ста­ло­го пла­не­тар­но­го роз­вит­ку нині дедалі ви­разніше постає питан­ня навіть не про те, що су­часне люд­ство за­ли­шить прий­дешнім поколін­ня, а про кількість на­ро­до­на­се­лен­ня і його фізичне здо­ров'я, а також про мож­ливість існу­ван­ня люд­ства вза­галі. Не остан­ню роль у цьому відіграє і якість та без­пе­ка сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції як од­но­го з ос­нов­них чин­ників за­без­пе­чен­ня при­род­них по­треб лю­ди­ни у відтво­ренні біое­нер­ге­тич­но­го ба­лан­су.

Нинішнє на­се­лен­ня світу, яке ста­но­вить 6,1 млрд. чол., за прогноза­ми на 2050 р. зросте до 9 млрд, тобто на­по­ло­ви­ну. При цьому 89% при­росту на­се­лен­ня за­без­пе­чать країни Азії та Аф­ри­ки, тоді як європейсь­кі країни - лише 2%. Вод­но­час світова площа об­роб­лю­ва­них зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня за цей період ско­ро­тить­ся вдвічі з при­чин гло­баль­ної урбанізації, яка по­тре­бу­ва­ти­ме ви­ве­ден­ня із сіль­ськогосподарського обо­ро­ту знач­них масивів зе­мель, по­даль­шої ерозії ґрунтів, по­ши­рен­ня пу­стель тощо. По­тре­ба у про­дук­тах хар­чу­ван­ня вже до 2020 р. збільшить­ся на 70%. У таких умо­вах постійно зрос­та­ючі по­тре­би у сільсь­ко­гос­по­дарській про­дукції можна за­до­воль­ни­ти ви­ключно за ра­ху­нок ак­тив­ної ро­з­роб­ки і за­сто­су­ван­ня інно­ваційних тех­нологій, при­чо­му для ви­роб­ництва не тільки необхідної кількості, а й відповідної якості про­дукції сільсь­ко­го гос­по­дар­ства.

Ве­дучи пред­мет­ну мову про якість і без­пе­ку сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, слід, на­сам­пе­ред, роз­кри­ти сутність цих ка­те­горій. Відразу необхідно за­зна­чи­ти відсутність їх нор­ма­тив­но­го закріплен­ня щодо про­дукції сільсь­ко­го гос­по­дар­ства.

Ви­хо­дя­чи зі змісту ст. 1 де­кре­ту Кабінету Міністрів України «Про дер­жав­ний на­гляд за до­дер­жан­ням стан­дартів, норм і пра­вил та відпо­відальність за їх по­ру­шен­ня» від 8 квітня 1993 р. № 30-93 якість продук­ції визна­чається як су­купність вла­сти­во­стей, які відо­бра­жа­ють безпе­ку, но­виз­ну, дов­говічність, надійність, еко­номічність, ер­го­номічність, есте­тичність, еко­логічність про­дукції тощо, які на­да­ють їй здатність за­до­воль­ня­ти спо­жи­ва­ча відповідно до її при­зна­чен­ня. Інше визна­чен­ня стосується лише якості і без­пе­ки про­дуктів хар­чу­ван­ня, яке наводить­ся у ст. 1 За­ко­ну України «Про без­печність та якість хар­чо­вих продук­тів» у ре­дакції від 6 ве­рес­ня 2005 p. № 2809-​IV. Під якістю хар­чо­во­го про­дук­ту розуміється ступінь дос­ко­на­лості вла­сти­во­стей та характер­них рис хар­чо­во­го про­дук­ту, які здатні за­до­воль­ни­ти по­тре­би (ви­мо­ги) та по­ба­жан­ня тих, хто спо­жи­ває або ви­ко­ри­сто­вує цей хар­чо­вий про­дукт. Без­печ­ним є хар­чо­вий про­дукт, який не ство­рює шкідли­во­го впли­ву на здо­ров'я лю­ди­ни без­по­се­ред­ньо чи опо­се­ред­ко­ва­но за умов його ви­роб­ництва та обігу з до­три­ман­ням вимог санітар­них заходів та спо­жи­ван­ня (ви­ко­ри­стан­ня) за при­зна­чен­ням.

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка про­дукція є шир­шим по­нят­тям, ніж про­дукти хар­чу­ван­ня, через наявність у її складі крім про­дуктів, безпосе­редньо го­то­вих до вжи­ван­ня, ще й кормів для тва­рин, а також си­ро­ви­ни для пе­ре­роб­ної про­ми­сло­вості. За­сто­су­вав­ши ана­логію, можна визна­чити уза­галь­нені озна­ки якості й без­пе­ки про­дукції сільсь­ко­го госпо­дарства. Для якості сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції - це, по-​пер­ше, су­купність най­ви­щих за своїм про­явом ко­ри­сних фізи­ко-​біологічних вла­сти­во­стей про­дукції, зумо­в­ле­них сор­то­ви­ми та по­род­ни­ми особли­востями, по-​дру­ге, здатність по­в­но­го мірою за­до­воль­ни­ти відповідні по­тре­би лю­ди­ни. Без­печ­ною є про­дукція сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, яка: 1) ні прямо, ні побічно не ство­рює шкідли­во­го впли­ву на здо­ров'я лю­дини; 2) відповідає ме­ди­ко-​санітар­ним ви­мо­гам та відповідним техніч­ним стан­дар­там. Таким чином, ви­ни­кає діалек­тич­на єдність і протилеж­ність - без­печ­ний про­дукт не за­вжди буває якісним, але якісний про­дукт по­ви­нен відповідати кри­терію без­печ­ності. При­кла­дом пер­шо­го із за­зна­че­них по­ло­жень є за­галь­новідома нинішня си­ту­ація, коли верш­кове масло прак­тич­но не містить мо­лоч­них про­дуктів, а ство­рюється шля­хом за­сто­су­ван­ня новітніх тех­но­логій емуль­гації паль­мо­вої олії. Такий про­дукт є неякісним з точки зору відне­сен­ня його до вершково­го масла, проте він є без­печ­ним з точки зору на­не­сен­ня шкоди здо­ров'ю лю­ди­ни. І, нав­па­ки, якісний про­дукт за су­купністю своїх вла­сти­во­стей по­ви­нен відповідати най­ви­щим ви­мо­гам до нього в усіх ас­пек­тах, тоб­то і з боку без­печ­ності.

У Кон­цепції ком­плекс­ної про­гра­ми підт­рим­ки роз­вит­ку українсько­го села на 2006-​2010 роки, схва­ле­ної роз­по­ряд­жен­ням Кабінету Міні­стрів України від 21 груд­ня 2005 р. № 536-р., одним із шляхів розв'язан­ня про­бле­ми роз­вит­ку села є без­пе­ка хар­чу­ван­ня та ви­роб­ниц­тво якіс­них про­дуктів, які пе­ред­ба­че­но за­без­пе­чу­ва­ти за ра­ху­нок таких заходів:

- по­си­лен­ня за­хи­сту прав спо­жи­вачів шля­хом удос­ко­на­лен­ня дер­жавного кон­тро­лю за якістю та без­пе­кою про­до­воль­чих товарів, гармо­нізація національ­них стан­дартів з міжна­род­ни­ми;

- за­про­ва­д­жен­ня си­сте­ми управління якістю ви­роб­ництва сіль­ськогосподарської про­дукції та про­до­воль­чих товарів;

- за­про­ва­д­жен­ня світової си­сте­ми мар­ку­ван­ня та сер­тифікації сіль­ськогосподарських та хар­чо­вих про­дуктів;

- сти­му­лю­ван­ня роз­ши­рен­ня ви­роб­ництва органічних, еко­логічно чи­стих про­дуктів.

Нині у світі най­по­ши­ренішою си­сте­мою кон­тро­лю за якістю й без­печністю про­дуктів хар­чу­ван­ня є си­сте­ма НАССР (HazardAnalysisandCriticalControlPoints (англ.) - аналіз небез­печ­них фак­торів і критич­них точок кон­тро­лю). Це си­сте­ма іден­тифікації, оцінки, аналізу та кон­тролю ризиків, що є важ­ли­ви­ми для без­печ­ності хар­чо­вих про­дуктів. НАССР є запобіжною (пре­вен­тив­ною) си­сте­мою в ча­стині без­пе­ки ха­рчової про­дукції. Особ­ливістю цієї си­сте­ми є те, що за її до­по­мо­гою вивчається кожен крок (етап) у хар­чо­во­му ви­роб­ництві, виявляють­ся спе­цифічні ри­зи­ки і небез­пе­ки, впро­ва­д­жу­ють­ся ефек­тивні ме­то­ди кон­тро­лю та моніто­рин­гу. Си­сте­му НАССР впро­ва­д­же­но на основі стан­дар­ту «Управління якістю за ви­мо­га­ми МС ISO 9001/9004: 2000 і си­сте­ма управління ри­зи­ка­ми НАССР на підприємствах хар­чо­вої про­мисловості».

Відповідно до Заходів щодо ви­ко­нан­ня у 2007 році Плану дій Украї­на-ЄС, за­твер­дже­них роз­по­ряд­жен­ням Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2007 р. № 238-р на ри­бо­пе­ре­роб­них, мо­ло­ко­пе­ре­роб­них і м'ясо­пе­ре­роб­них підприємствах про­тя­гом року було пе­ред­ба­че­но впро­вадження си­сте­ми без­пе­ки (НАССР) за про­гра­мою ЄС (про­ект «За­хист прав спо­жи­вачів»). На пре­ве­ли­кий жаль, ці за­хо­ди не були вико­нані. Так, на сьо­годні в Україні си­сте­ма НАССР за­про­ва­д­же­на лише на 37 мо­ло­ко­пе­ре­роб­них і трьох м'ясо­пе­ре­роб­них підприємствах. Однією з вимог до за­про­ва­д­жен­ня НАССР, яка ста­но­вить суттєву фінан­со­ву пе­реш­ко­ду, є наявність умов для про­ве­ден­ня моніто­рин­гу, зо­кре­ма ви­робничих приміщень, відповідного об­лад­нан­ня, методів досліджень, пер­со­на­лу тощо. По­зи­тив­ним мо­мен­том є також те, що до 1 ве­рес­ня 2009 р. в Україні була впро­ва­д­же­на і сер­тифіко­ва­на си­сте­ма НАССР на всіх екс­порт­них по­туж­но­стях з ви­роб­ництва і по­ста­чан­ня рослин­них олій. На решті на­прямів ви­роб­ництва про­дуктів хар­чу­ван­ня ця си­стема не одер­жа­ла на­леж­но­го роз­по­всюд­жен­ня.

§ 2. Правове регулювання запровадження у виробництво сільськогосподарської продукції генетично модифікованих організмів

До стра­тегічних пріори­тет­них на­прямів інно­ваційної діяль­ності, визна­че­них ст. 7 За­ко­ну України «Про пріори­тетні на­пря­ми ін­новаційної діяль­ності в Україні» від 16 січня 2003 p., вклю­че­но й ви­со­ко­тех­но­логічний роз­ви­ток сільсь­ко­го гос­по­дар­ства і пе­ре­роб­ної про­мисловості. На жаль, ця норма не містить навіть при­близ­но­го переліку скла­до­вих цього на­пря­му роз­вит­ку сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої сфери. При цьому одним із се­ред­ньо­стро­ко­вих пріори­тет­них на­прямів інно­ваційної діяль­ності, визна­че­них п. 4 ст. 8 за­зна­че­но­го За­ко­ну, є роз­ви­ток ген­но-​інже­нер­них тех­но­логій, ге­не­тич­но модифіко­ва­них куль­тур та організ­мів. Це озна­чає, що ство­рен­ня та за­про­ва­д­жен­ня ге­не­тич­но модифіко­ваних організмів (ГМО) є по­тенційно при­ва­б­ли­вим з боку дер­жав­ної політики інно­ваційного роз­вит­ку. При цьому ви­ко­ри­стан­ня транс­генів має пря­мий зв'язок з ви­роб­ниц­твом якісної і без­печ­ної сільськогоспо­дарської про­дукції, адже «ти­ра­жу­ван­ня» ре­зуль­татів генної інже­нерії мож­ли­ве поки що лише за до­по­мо­гою сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го вироб­ництва.

Щодо за­сто­су­ван­ня ге­не­тич­но модифіко­ва­них організмів як у нау­ковій, так і у періодичній літе­ра­турі скла­ла­ся до­сить неод­но­знач­на оцін­ка, яка за­га­лом зво­дить­ся до пе­ре­ва­жа­ю­чої думки про існу­ван­ня потен­ційної за­гро­зи здо­ров'ю лю­ди­ни та ге­но­фон­ду нації в цілому. Став­лен­ня до ГМО як до ри­зи­ко­ва­ної тех­но­логії ви­роб­ництва сільськогосподар­ської про­дукції най­я­с­кравіше можна проілюст­ру­ва­ти сло­ва­ми М. І. Ва­вилова: «Краще про­яви­ти надмірну обе­режність тепер, ніж піддати зни­щенню те, що ти­ся­ча­ми й мільй­о­на­ми років ство­рю­ва­ло­ся при­ро­дою».

Серй­озність про­бле­ми з ГМО підкреслю­ють по­ло­жен­ня ст. 7 Зако­ну України «Про ос­но­ви національ­ної без­пе­ки України» від 19 черв­ня 2002 p., де серед за­гроз національ­ним інте­ре­сам і національній без­пеці України у еко­логічній сфері визна­чається некон­тро­льо­ване вве­зен­ня в Україну транс­ген­них рос­лин, еко­логічно необґрун­то­ване використан­ня ге­не­тич­но змінених рос­лин, організмів, ре­чо­вин та похідних про­дуктів, а також по­си­лен­ня впли­ву шкідли­вих ге­не­тич­них ефектів у по­пуляціях живих організмів, зо­кре­ма ге­не­тич­но змінених організмів, та біотех­но­логій.

Крім того, чинне за­ко­но­дав­ство містить прямі за­бо­ронні при­пи­си щодо ви­ко­ри­стан­ня ге­не­тич­но модифіко­ва­них організмів. Так, Зако­ном України «Про дитяче хар­чу­ван­ня» від 14 ве­рес­ня 2006 р. у ч. 6 ст. 8 та ч. 6 ст. 9 прямо за­бо­ро­не­но ви­ко­ри­стан­ня си­ро­ви­ни, що містить гене­тично модифіковані організми, для ви­роб­ництва про­дуктів дитя­чо­го хар­чу­ван­ня, а ч. З ст. 10 за­бо­ро­няє обіг таких про­дуктів. Остан­ня нор­ма, без­пе­реч­но, стосується імпор­то­ва­ної про­дукції. За да­ни­ми ЗМІ, у про­дукції відомих ком­паній, за досліджен­ня­ми, про­ве­де­ни­ми GreenPeace, ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся ГМ-інгредієнти: Nestle (шо­ко­лад, кава, ди­тяче хар­чу­ван­ня), Со­са-​соlа (напої «Спрайт», «Фанта», «Ко­ка-​ко­ла»), Danon (йо­гур­ти, кефір, дитяче хар­чу­ван­ня), Kelloggs (готові сніданки, в тому числі ку­ку­руд­зяні пластівці), Unilever (дитяче хар­чу­ван­ня, ма­йонези, соуси та ін.), Mars (шо­ко­лад М&М, Snikers, Twix, MilkyWay, Mars). Між тим, на те­ле­ба­ченні здійснюється постійна ре­кла­ма цих про­дуктів, зо­кре­ма дитя­чо­го хар­чу­ван­ня, яке є за­бо­ро­не­ним.

За­зна­чені по­ло­жен­ня деталізує По­ря­док на­дан­ня ста­ту­су спеціаль­ної зони з ви­роб­ництва си­ро­ви­ни, що ви­ко­ри­сто­вується для виготов­лення про­дуктів дитя­чо­го та дієтич­но­го хар­чу­ван­ня, за­твер­дже­ний по­становою Кабінету Міністрів України від 3 жо­втня 2007 р. № 1195, у п. 4 якого за­бо­ро­не­но ви­ро­щу­ва­ти і ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти ге­не­тич­но мо­дифіковані організми рос­лин­но­го та тва­рин­но­го по­ход­жен­ня у спеці­альних зонах.

Одним із засобів за­сте­ре­жен­ня на­се­лен­ня, а в цілому й непря­мо­го моніто­рин­гу ви­ко­ри­стан­ня транс­генів є за­про­ва­д­жен­ня написів на ети­кетках про­дуктів хар­чу­ван­ня про наявність ГМО. В Україні було здій­снено спро­бу вре­гу­лю­ван­ня пи­тан­ня про інфор­му­ван­ня спо­жи­вачів щодо на­яв­ності у про­дукції ГМО. У ч. 5 ст. 15 За­ко­ну України «Про за­хист прав спо­жи­вачів» у ре­дакції За­ко­ну від 1 груд­ня 2005 р. вста­новлено, що інфор­мація про про­дукцію по­вин­на містити по­знач­ку про наявність у її складі ге­не­тич­но модифіко­ва­них ком­по­нентів. Відповід­но до п. 1 по­ста­но­ви Кабінету Міністрів України «Пи­тан­ня обігу харчо­вих про­дуктів, що містять ге­не­тич­но модифіковані організми та/або мікро­ор­ганізми» від 1 серп­ня 2007 р. № 985, прий­ня­тої на роз­ви­ток ви­ще­на­ве­де­них по­ло­жень, вве­зен­ня та реалізація хар­чо­вих про­дуктів, що містять ге­не­тич­но модифіковані організми та/або мікро­ор­ганізми в кіль­кості більш як 0,9%, по­винні були здійс­ню­ва­ти­ся лише за на­яв­ності відповідного мар­ку­ван­ня із за­зна­чен­ням якісного скла­ду таких продук­тів. За­бо­ро­ня­ло­ся також вве­зен­ня, ви­роб­ниц­тво та реалізація хар­чо­вих про­дуктів, при­зна­че­них для дитя­чо­го хар­чу­ван­ня, що містять генетич­но модифіковані організми та/або мікро­ор­ганізми. По­ста­но­ва набира­ла чин­ності з 1 ли­сто­па­да 2007 р. Але вже 21 ли­сто­па­да 2007 р. зазначе­ні по­ло­жен­ня були відмінені іншою по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Пи­тан­ня мар­ку­ван­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких товарів, вироб­лених із за­сто­су­ван­ням ге­не­тич­но модифіко­ва­них організмів» за № 1330 без жод­но­го по­яс­нен­ня при­чин та­ко­го вер­дик­ту.

У країнах ЄС прий­ня­то 0,9-відсот­ко­вий по­ро­го­вий рівень ГМО у про­дук­тах хар­чу­ван­ня. Це той мінімум, який відслідковується прила­дами. Такий самий по­ря­док вве­де­но й у най­б­лиж­чих сусідів по СНД. Так, п. 2 ст. 10 За­ко­ну Російської Фе­де­рації «Про за­хист прав спожива­чів» у ре­дакції Фе­де­раль­но­го за­ко­ну від 25 жо­втня 2007 р. пе­ред­ба­че­но на­дан­ня у обов'яз­ко­во­му по­ряд­ку серед інфор­мації про то­ва­ри і послу­ги відо­мо­стей про наявність у про­дук­тах хар­чу­ван­ня ком­по­нентів, одер­жаних із за­сто­су­ван­ням ген­но-​інже­нер­но-​мо­дифіко­ва­них організмів, якщо їх вміст скла­дає більше 0,9%. За­ко­но­дав­ство Рес­публіки Біло­русь також містить ви­мо­гу щодо мар­ку­ван­ня про­дуктів, котрі містять ГМО. Це п. 4 ст. 10 За­ко­ну Рес­публіки Біло­русь «Про якість і без­пе­ку про­до­воль­чої си­ро­ви­ни та хар­чо­вих про­дуктів для життя і здо­ров'я лю­дини» від 9 черв­ня 2003 р., п. 2.4. ст. 5 «Про за­хист прав спо­жи­вачів» від 9 січня 2002 р. тощо. У Рес­публіці Біло­русь діє По­ло­жен­ня про ре­єстр недоб­ро­совісних ви­роб­ників і по­ста­чаль­ників, що ви­роб­ля­ють і реалізують про­до­воль­чу си­ро­ви­ну та хар­чові про­дук­ти, які є ге­не­тич­но модифіко­ва­ни­ми або містять ге­не­тич­но модифіковані скла­дові (ком­поненти), з по­ру­шен­ням вста­нов­ле­них за­ко­но­дав­ством вимог до інфор­мування спо­жи­вачів, за­твер­джене по­ста­но­вою Міністер­ства торгівлі Рес­публіки Біло­русь від 29 липня 2008 р. № 29. Реєстр є відкри­тим для публічного ознай­ом­лен­ня і розміщується на сайті Міністер­ства торгів­лі Рес­публіки Біло­русь.

При цьому у вітчиз­ня­но­му та зарубіжному за­ко­но­давстві містять­ся різні підходи до мар­ку­ван­ня. Так, у за­ко­но­давстві Рес­публіки Біло­русь закріплено якісний прин­цип «ну­льо­во­го по­ро­гу», коли маркуван­ня транс­ген­ної про­дукції ви­ма­гається неза­леж­но від вмісту генетич­но модифіко­ва­них організмів. За­ко­но­дав­ство Росії та Євро­пейсь­ко­го Союзу сприй­ня­ло кількісний метод інфор­му­ван­ня спо­жи­вачів про на­явність кон­крет­ної відповідної част­ки транс­генів у то­ва­рах. На­ре­шті, вітчиз­няне за­ко­но­дав­ство сприй­ня­ло «кон­цепцію еквіва­лент­ності по суті», яка визнає не аб­со­лют­ну без­пе­ку ге­не­тич­но модифіко­ва­но­го про­дукту, а відно­сну, коли за по­чат­ко­вий рівень без­пе­ки прий­мається тра­диційний ана­лог ген­но­мо­дифіко­ва­но­го про­дук­ту. Саме на та­ко­му під­ході й базується про­це­ду­ра дер­жав­ної реєстрації ГМО, яка сприй­має відно­сну без­печність цих про­дуктів, вис­но­вок про яку базується на від­повідній на­у­ковій екс­пер­тизі. При цьому ігнорується об'єктив­ний факт, що жодна екс­пер­ти­за не може дати од­но­знач­но­го вис­нов­ку про безпеч­ність чи шкідливість про­дукції генної інже­нерії як сьо­годні, так і в по­дальшому для на­ступ­них поколінь. Поряд із цим, ч. 5 ст. 15 За­ко­ну України «Про за­хист прав спо­жи­вачів» ви­ма­гає мар­ку­ван­ня про­дукції про наявність у її складі ге­не­тич­но модифіко­ва­них ком­по­нентів.

На даний час прий­ня­то окре­мий спеціаль­ний нор­ма­тив­но-​пра­во­вий акт, яким є Закон України «Про дер­жав­ну си­сте­му біобез­пе­ки при ство­ренні, ви­про­бу­ванні, транс­пор­ту­ванні та ви­ко­ри­станні ге­не­тич­но модифіко­ва­них організмів» від 31 трав­ня 2007 p., по­кли­ка­ний комплекс­но розв'язати про­бле­му з ГМО. Закон має по­зи­тивні сто­ро­ни: виокрем­лення, роз­крит­тя і ле­гальне закріплен­ня ос­нов­них по­нять, що на­ле­жать до об'єктів генної інже­нерії. Най­важ­ливішою його пе­ре­ва­гою є імпера­тивні по­ло­жен­ня щодо обов'яз­ко­вості дер­жав­ної реєстрації про­дукції, що містить ГМО, та вста­нов­лен­ня об­ме­жень їх за­сто­су­ван­ня. Вод­но­час такі об­ме­жен­ня сто­су­ють­ся лише мож­ли­вості відмови у реєстрації ге­не­тич­но-​мо­дифіко­ва­ної про­дукції у разі недо­стат­ньої обґрун­то­ва­ності їх без­печ­ності, а також ви­ро­щу­ван­ня їх на пев­них ка­те­горіях зе­мель.

§ 3. Стандартизація і сертифікація як нормативні засади якісності й безпечності сільськогосподарської продукції

Щодо за­галь­них вимог до якості й без­пе­ки про­дукції сільсько­го гос­по­дар­ства діють пра­ви­ла про­ве­ден­ня обов'яз­ко­вої стан­дар­ти­зації й сер­тифікації на відповідність стан­дар­там про­дукції, яка може стано­вити небез­пе­ку для життя, здо­ров'я гро­ма­дян і нав­ко­лиш­ньо­го природ­ного се­ре­до­ви­ща, вста­нов­лені де­кре­том Кабінету Міністрів України «Про стан­дар­ти­зацію і сер­тифікацію» від 10 трав­ня 1993 р. За­леж­но від виду про­дукції відповідним стан­дар­том вста­нов­лю­ють­ся ви­мо­ги щодо вмісту ток­сич­них еле­ментів, пе­сти­цидів, міко­ток­синів, антибіо­тиків, гор­мо­наль­них пре­па­ратів, радіонуклідів, визна­чен­ня мікробіо­логічних по­каз­ників, підсо­лод­жу­вачів, нітратів, нітритів, син­те­тич­них барв­ників, сірчи­сто­го ангідриду, гістаміну, гельмінтів, еру­ко­вої кисло­ти (для ріпа­ко­вої олії) тощо.

Не до­сить по­зи­тив­ним мо­мен­том у визна­ченні відповідності показ­ників якості й без­пе­ки сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції є використан­ня ра­дянсь­ких ГОСТів за відсут­ності вітчиз­ня­них дер­жав­них стандар­тів. Спра­ва навіть не у низькій якості чи змістові самих стан­дартів, які, до речі, свого часу були до­стат­ньою мірою про­гре­сив­ни­ми і відповідни­ми, а у їх за­старілості. Швид­ка зміна й інно­ваційний роз­ви­ток техноло­гій доз­во­ли­ли за­сто­со­ву­ва­ти для ви­роб­ництва і зберігання сільськогос­подарської про­дукції хімічні ре­чо­ви­ни, які не були відомі раніше. Тому цілком логічно вип­ли­ває за­в­дан­ня ком­плекс­но­го підходу до ро­з­роб­ки нових дер­жав­них стан­дартів сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції.

За­ко­ном України «Про стан­дар­ти­зацію» від 17 трав­ня 2001 р. ви­значено стан­дар­ти­зацію як діяльність, що по­ля­гає у вста­нов­ленні по­ло­жень для за­галь­но­го і ба­га­то­ра­зо­во­го за­сто­су­ван­ня щодо на­яв­них чи мож­ли­вих за­в­дань з метою до­сяг­нен­ня оп­ти­маль­но­го сту­пе­ня впо­рядкування у певній сфері, ре­зуль­та­том якої є підви­щен­ня сту­пе­ня від­повідності про­дукції, про­цесів та по­слуг їх функціональ­но­му призна­ченню, усу­нен­ню бар'єрів у торгівлі і спри­ян­ню на­у­ко­во-​технічному співробітництву.

У сфері ви­роб­ництва якісної й без­печ­ної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції стан­дар­ти най­е­фек­тивніше спри­я­ють ак­тив­но­му впро­ва­д­жен­ню нової техніки й тех­но­логій, еко­ном­но­му ви­ко­ри­стан­ню си­ро­ви­ни і ма­теріалів, про­до­в­жен­ню строків зберігання про­дукції та збе­ре­же­ності у ній по­жив­них ре­чо­вин. Ви­мо­ги до ство­рен­ня стан­дартів також виокрем­люються у ок­ре­мо­му стан­дарті ДСТУ 1.0:2003 «Національ­на стандар­тизація. Ос­новні по­ло­жен­ня», за­твер­дже­но­му на­ка­зом Держ­с­по­жи­встан­дар­ту від 24 лю­то­го 2003 р. № 32. Цей стан­дарт уста­нов­лює мету, прин­ци­пи та ос­новні за­в­дан­ня стан­дар­ти­зації, суб'єктів та об'єкти ста­ндартизації, нор­ма­тивні до­ку­мен­ти (НД) у сфері стан­дар­ти­зації та види стан­дартів, пра­ви­ла по­зна­чан­ня НД та організацію робіт зі стан­дартизації.

Мета стан­дар­ти­зації у сільсь­ко­му гос­по­дарстві по­ля­гає у встанов­ленні по­ло­жень, що за­без­пе­чу­ють відповідність об'єкта стан­дар­ти­зації своєму при­зна­чен­ню, та без­печність його щодо життя чи здо­ров'я людей, тва­рин, рос­лин, а також майна й охо­ро­ни при­род­но­го довкілля, що ство­рюють умови для раціональ­но­го ви­ко­ри­стан­ня всіх видів національ­них ре­сурсів, котрі спри­я­ють усу­нен­ню технічних бар'єрів у торгівлі та підви­щу­ють кон­ку­рен­то­спро­можність сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої продук­ції до рівня роз­вит­ку науки, техніки і тех­но­логій. Мету стан­дар­ти­зації кон­кре­ти­зу­ють ос­новні за­в­дан­ня, по­кли­кані за­без­пе­чи­ти: 1) без­печність сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції для життя і здо­ров'я людей, тва­рин, рос­лин та охо­ро­ну при­род­но­го довкілля; 2) за­хист та збе­ре­жен­ня про­дукції сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, зо­кре­ма під час їх транс­пор­ту­ван­ня чи зберігання; 3) якість сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції відповідно до рів­ня роз­вит­ку науки, техніки, тех­но­логій і по­треб людей.

Мети стан­дар­ти­зації сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції до­ся­га­ють, ро­з­роб­ля­ю­чи, впро­ва­д­жу­ю­чи та за­сто­со­ву­ю­чи відповідні нор­ма­тивні до­ку­мен­ти. За­га­лом нор­ма­тив­ним є до­ку­мент, який уста­нов­лює прави­ла, за­гальні прин­ци­пи чи ха­рак­те­ри­сти­ки різних видів діяль­ності або їх ре­зуль­татів. Згідно з рівнями суб'єктів стан­дар­ти­зації в Україні роз­різня­ють такі нор­ма­тивні до­ку­мен­ти: 1) національні; 2) організацій. Нор­ма­тивні до­ку­мен­ти національ­но­го рівня ро­з­роб­ля­ють на об'єкти стан­дар­ти­зації дер­жав­но­го зна­чен­ня та прий­ма­ють на за­са­дах консен­сусу. Кон­сен­сус - це за­галь­на згода, яка ха­рак­те­ри­зується відсутністю серй­оз­них за­пе­ре­чень щодо суттєвих пи­тань у більшості заінтересова­них сторін та до­ся­гається в ре­зуль­таті про­це­ду­ри, спря­мо­ва­ної на вра­хування думки всіх сторін та збли­жен­ня розбіжних точок зору.

Нор­ма­тивні до­ку­мен­ти організацій мо­жуть ро­з­роб­ля­ти­ся неза­лежно від на­яв­ності національ­них до­ку­ментів. Вод­но­час рівень вимог нор­ма­тив­них до­ку­ментів організацій не по­ви­нен погіршу­ва­ти якість і без­печність сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції порівняно з національни­ми до­ку­мен­та­ми. Нор­ма­тивні до­ку­мен­ти організацій існу­ють двох ви­дів: 1) гро­мадсь­ких організацій; 2) сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств та їх об'єднань.

Нор­ма­тивні до­ку­мен­ти гро­мадсь­ких організацій (на­у­ко­вих, науко­во-технічних та інже­нер­них то­ва­риств і спілок) ро­з­роб­ля­ють, якщо є по­тре­ба по­ши­ри­ти ре­зуль­та­ти фун­да­мен­таль­но­го та при­клад­но­го до­сліджен­ня чи прак­тич­но­го досвіду, одер­жа­них у пев­них га­лу­зях науки чи сфе­рах про­фесійних інте­ресів. Нор­ма­тивні до­ку­мен­ти сільськогос­подарських підприємств та їхніх об'єднань ро­з­роб­ля­ють на про­дукцію, ви­ко­ри­сто­ву­ва­ну для влас­них по­треб за умови, якщо в них установле­но по­ло­жен­ня, що ре­гу­лю­ють відно­си­ни між ви­роб­ни­ком (постачаль­ником) і спо­жи­ва­чем (ко­ри­сту­ва­чем) та за зго­дою остан­ньо­го.

Нор­ма­тив­ний до­ку­мент охоп­лює такі по­нят­тя, як «стан­дарт», «ко­декс уста­ле­ної прак­ти­ки» та «технічні умови». Для про­дукції сільсько­го гос­по­дар­ства ро­з­роб­ля­ють два різно­ви­ди нор­ма­тив­них до­ку­ментів: стан­дар­ти та технічні умови.

Ко­дек­си (пра­ви­ла) уста­ле­ної прак­ти­ки ро­з­роб­ля­ють­ся для вре­гулювання інших, ніж ви­роб­лю­ва­на про­дукція, об'єктів. їх розробля­ють на устат­ку­ван­ня, кон­струкції, технічні си­сте­ми, технічні ви­ро­би (жит­лові, про­ми­слові будівлі та спо­ру­ди, котли, по­су­ди­ни, що працю­ють під тис­ком, ком­пре­сорне устат­ку­ван­ня тощо). У ко­дек­сах уста­ле­ної прак­ти­ки також за­зна­ча­ють пра­ви­ла та ме­то­ди розв'язу­ван­ня за­в­дань щодо організації та ко­ор­ди­нації робіт зі стан­дар­ти­зації та мет­ро­логії, а також реалізації пев­них вимог технічних ре­гла­ментів чи стан­дартів тощо.

Стан­дар­том є до­ку­мент, ро­з­роб­ле­ний на основі кон­сен­су­су та за­твер­дже­ний упов­но­ва­же­ним ор­га­ном, що вста­нов­лює при­зна­чені для за­галь­но­го і ба­га­то­ра­зо­во­го ви­ко­ри­стан­ня пра­ви­ла, інструкції або ха­рактеристики, які сто­су­ють­ся діяль­ності чи її ре­зуль­татів, вклю­ча­ю­чи про­дукцію, про­це­си або по­слу­ги, до­три­ман­ня яких є необов'яз­ко­вим. Стан­дарт може містити ви­мо­ги до термінології, по­зна­чок, па­ку­ван­ня, мар­ку­ван­ня чи ети­ке­ту­ван­ня, які за­сто­со­ву­ють­ся до певної про­дукції, про­це­су чи по­слу­ги.

Технічні умови (ТУ) вста­нов­лю­ють ви­мо­ги до про­дукції, призна­ченої для са­мостійного по­ста­чан­ня, і ре­гу­лю­ють відно­си­ни між вироб­ником (по­ста­чаль­ни­ком) і спо­жи­ва­чем (ко­ри­сту­ва­чем). У технічних умо­вах уста­нов­лю­ють ви­мо­ги до якості і без­печ­ності си­ро­ви­ни, охоп­люючи ви­мо­ги до тор­го­во­го фірмо­во­го знака, термінології, умов­них по­зна­чень, методів ви­про­бо­ву­ван­ня (вимірю­ван­ня, кон­тро­лю­ван­ня, аналізу­ван­ня), па­ку­ван­ня, мар­ку­ван­ня та ети­ке­ту­ван­ня, а також визна­чають, за необхідності, спо­со­би оціню­ван­ня відповідності встановле­ним обов'яз­ко­вим ви­мо­гам. Технічні умови мо­жуть бути стан­дар­том, ча­сти­ною стан­дар­ту або окре­мим до­ку­мен­том.

По­зна­чен­ня нор­ма­тив­но­го до­ку­мен­та скла­дається з індек­су, номе­ра та року прий­нят­тя. Для національ­но­го рівня уста­нов­ле­но такі індек­си до­ку­ментів:

- «ДСТУ» - національ­ний стан­дарт;

- «ДСТУ-​П» - проб­ний стан­дарт;

- «ДСТУ-​Н» - на­ста­но­ва, пра­ви­ла, звід пра­вил, ко­декс уста­ле­ної прак­ти­ки, що не є стан­дар­том;

- «ДК» - дер­жав­ний кла­сифікатор;

- «ДСТУ-​ЗТ» - технічний звіт.

Для інших рівнів визна­че­но такі індек­си до­ку­ментів:

- «СОУ» - стан­дарт організації;

- «ТУУ» - технічні умови, що не є стан­дар­том;

- «СТУ» - стан­дарт на­у­ко­во­го, на­у­ко­во-​технічного або інженер­ного то­ва­ри­ства чи спілки.

У сфе­рах, де об'єкти стан­дар­ти­зації швид­ко зміню­ють­ся або за по­треби на­ко­пи­чи­ти досвід ви­ко­ри­стан­ня ви­ро­бу чи стан­дар­ту з метою апро­бації по­ло­жень стан­дар­ту чи обґрун­ту­ван­ня ви­бо­ру із мож­ли­вих за­про­по­но­ва­них аль­тер­на­тив пев­них по­ло­жень, ро­з­роб­ля­ють пробні стан­дар­ти. Вони ро­з­роб­ля­ють­ся у разі по­тре­би, а також на основі про­ектів міжна­род­них та регіональ­них стан­дартів, які пе­ре­бу­ва­ють на за­вершальних ета­пах ро­з­роб­лен­ня. Пробні стан­дар­ти мо­жуть мати мен­ший рівень кон­сен­су­су, зо­кре­ма його можна до­сяг­ну­ти на рівні техніч­ного комітету стан­дар­ти­зації чи навіть на рівні його ро­бо­чої групи. Як пробні стан­дар­ти можна за­сто­со­ву­ва­ти нові до­ку­мен­ти міжна­род­ної організації стан­дар­ти­зації: РАЗ - за­галь­но­до­ступні технічні умови; Т5 - технічні умови; ITА - га­лу­зеві технічні угоди.

Про­це­ду­ра ство­рен­ня національ­них нор­ма­тив­них до­ку­ментів, ви­мог до їх змісту і вне­сен­ня змін до них де­таль­но ре­гла­мен­тується дер­жавним стан­дар­том ДСТУ 1.5:2003 «Пра­ви­ла по­бу­до­ви, ви­кла­дан­ня, оформ­лен­ня та ви­мо­ги до змісту нор­ма­тив­них до­ку­ментів», затвердже­ним на­ка­зом Держ­с­по­жи­встан­дар­ту № 85 від 16 трав­ня 2003 р.

Зміст стан­дартів на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку про­дукцію за­леж­но від її особ­ли­во­стей містять відповідні групи по­ло­жень чи вимог: 1) класи­фікація (поділ за кла­са­ми); 2) ос­новні па­ра­мет­ри і (або) розміри; 3) за­гальні технічні ви­мо­ги; 4) ви­мо­ги без­пе­ки; 5) ви­мо­ги охо­ро­ни довкілля; 6) мар­ку­ван­ня; 7) па­ку­ван­ня; 8) пра­ви­ла транс­пор­ту­ван­ня та збері­гання; 9) ме­то­ди кон­тро­лю­ван­ня; 10) пра­ви­ла прий­ман­ня; 11) пра­ви­ла екс­плу­а­ту­ван­ня, ре­мон­ту, утилізації; 12) інші.

На про­дукцію, спо­живні вла­сти­вості якої мо­жуть зго­дом погіршу­ватися, тобто про­до­вольчі про­дук­ти, треба за­зна­ча­ти термін придатнос­ті. У стан­дар­тах на кон­крет­ний вид про­дукції треба за­зна­ча­ти по­в­ний перелік нор­ма­тив­них вимог, які убез­пе­чу­ють життя і здо­ров'я грома­дян на всіх стадіях ви­го­тов­лен­ня та ви­ко­ри­стан­ня про­дукції.

Дата добавления: 2014-10-15