Розділ 28. Правове регулювання страхування у сільському господарстві

§ 1. Поняття та класифікація видів страхування у сільському господарстві

Закон України «Про страху­ван­ня» від 7 бе­рез­ня 1996 р. ви­значив страху­ван­ня як вид цивільно-​пра­во­вих відно­син щодо за­хи­сту май­но­вих інте­ресів фізич­них та юри­дич­них осіб у разі на­стан­ня пев­них подій (стра­хо­вих ви­падків), визна­че­них до­го­во­ром страху­ван­ня або чин­ним за­ко­но­дав­ством, за ра­ху­нок гро­шо­вих фондів, що форму­ються шля­хом спла­ти фізич­ни­ми осо­ба­ми та юри­дич­ни­ми осо­ба­ми стра­хо­вих пла­тежів (стра­хо­вих внесків, стра­хо­вих премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів, визна­чив форми про­ве­ден­ня стра­хування та пе­ред­ба­чив договірну при­ро­ду ви­ник­нен­ня стра­хо­вих пра­вовідно­син.

Щодо нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів, що пе­ред­ба­ча­ють дер­жав­ну під­тримку страху­ван­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ризиків, то тільки з 1 січня 2005 р. набув чин­ності Закон України «Про дер­жав­ну підт­рим­ку сіль­ського гос­по­дар­ства в Україні», який пе­ред­ба­чає на­дан­ня стра­хо­вої суб­сидії за ра­ху­нок Фонду аг­рар­них стра­хо­вих суб­сидій. Хоча проб­лем з механізмом реалізації цього пи­тан­ня є ба­га­то: нена­лежне фінан­сування за­ко­но­дав­чих про­грам, несвоєчасне прий­нят­тя підза­кон­них нор­ма­тив­них актів уря­дом щодо по­ряд­ку ви­ко­ри­стан­ня бюд­жет­них коштів на пе­ред­ба­чені кошти та ряд інших. По­зи­тив­ним кро­ком можна було б вва­жа­ти прий­нят­тя за­ко­ну про страху­ван­ня у сільсь­ко­му госпо­дарстві, який так і за­ли­шається лише про­ек­том, що визна­чає понят­тя сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го страху­ван­ня, його суб'єкти, пред­мет та вра­ховує ба­га­то спе­цифічних ознак страху­ван­ня саме у сільсь­ко­му госпо­дарстві.

Серед ос­нов­них підходів до кла­сифікації страху­ван­ня є кла­сифіка­ція за юри­дич­ни­ми озна­ка­ми. Відповідно до міжна­род­них норм, за яки­ми в ба­гатьох країнах світу про­во­дить­ся ліцен­зу­ван­ня стра­хо­вої діяль­ності, виділя­ють­ся певні класи страху­ван­ня. Так, згідно з ди­рек­ти­ва­ми ЄС з 1978 р. країни-​чле­ни цієї організації ви­ко­ри­сто­ву­ють кла­сифіка­цію, яка охоп­лює 7 класів дов­го­стро­ко­во­го страху­ван­ня (життя і пен­сії) та 18 класів за­галь­но­го страху­ван­ня, серед яких є: страху­ван­ня на­земних транс­порт­них засобів, страху­ван­ня ван­тажів, страху­ван­ня від пожеж та стихійного лиха, страху­ван­ня влас­ності, страху­ван­ня відпові­дальності мо­то­ри­зо­ва­них транс­порт­них засобів, страху­ван­ня за­галь­ної відповідаль­ності, страху­ван­ня за­ста­ви, страху­ван­ня кре­дитів, страху­вання фінан­со­вих вит­рат. В Україні за­сто­со­вується подібний підхід при видачі ліцензій стра­хо­ви­кам, який пе­ред­ба­чає більше 20 видів стра­хування (замість класів).

Кла­сифікація страху­ван­ня здійснюється також за об'єктами, та пе­редбачає виділення га­лу­зей, підга­лу­зей та видів страху­ван­ня, а саме: май­но­ве страху­ван­ня, осо­би­сте страху­ван­ня, страху­ван­ня відповідаль­ності та страху­ван­ня підприємни­ць­ких ризиків. До галузі май­но­во­го страху­ван­ня на­ле­жать на­ступні види страху­ван­ня, що ха­рак­терні для суб'єктів аг­рар­но­го права: страху­ван­ня на­зем­но­го транс­пор­ту, страху­вання тва­рин, страху­ван­ня ван­та­жу, страху­ван­ня уро­жаю сільськогос­подарських куль­тур тощо. До сфери страху­ван­ня відповідаль­ності на­лежать: еко­логічне страху­ван­ня, страху­ван­ня відповідаль­ності аграр­них то­ва­ро­ви­роб­ників за якість про­дукції, страху­ван­ня про­фесійної відповідаль­ності, страху­ван­ня кре­дит­них ризиків, страху­ван­ня експор­тно-імпорт­них опе­рацій, страху­ван­ня біржо­вих опе­рацій інші види. До сфери страху­ван­ня підприємни­ць­ких ризиків відно­сять: страху­ван­ня неви­ко­нан­ня договірних зобов'язань, страху­ван­ня пе­ре­рв у виробниц­тві, страху­ван­ня на ви­па­док вве­ден­ня нової техніки, тех­но­логій, стра­хування інве­стицій та інші види.

Об'єкт страху­ван­ня є вирішаль­ним чин­ни­ком, від якого за­ле­жить форма про­ве­ден­ня страху­ван­ня, ха­рак­тер до­го­во­ру страху­ван­ня та йо­го істотні умови. Форма страху­ван­ня - по­ря­док організації страху­вання на за­са­дах доб­ровільності або обов'яз­ко­вості. Відповідно до ст. 7 За­ко­ну України «Про страху­ван­ня» пе­ред­ба­че­но такі види обов'язко­вого страху­ван­ня для суб'єктів аг­рар­но­го права:

- страху­ван­ня життя і здо­ров'я спеціалістів ве­те­ри­нар­ної меди­цини;

- страху­ван­ня цивільно-​пра­во­вої відповідаль­ності влас­ників на­земних транс­порт­них засобів;

- страху­ван­ня тва­рин на ви­па­док за­ги­белі, зни­щен­ня, вимушено­го забою, від хво­роб, стихійних лих та нещас­них ви­падків у випад­ках та згідно з переліком тва­рин, вста­нов­ле­ни­ми Кабінетом Міністрів України;

- страху­ван­ня відповідаль­ності ви­роб­ників (по­ста­чаль­ників) про­дукції тва­рин­но­го по­ход­жен­ня, ве­те­ри­нар­них пре­па­ратів, суб­венцій за шкоду, заподіяну третім осо­бам;

- страху­ван­ня пред­ме­та іпо­те­ки від ризиків ви­пад­ко­во­го знищен­ня, ви­пад­ко­во­го пош­код­жен­ня або псу­ван­ня.

Для здійс­нен­ня обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня Кабінет Міністрів Украї­ни вста­нов­лює по­ря­док та пра­ви­ла його про­ве­ден­ня, форми ти­по­во­го до­го­во­ру, особ­ливі умови ліцен­зу­ван­ня обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня, роз­міри стра­хо­вих сум та мак­си­мальні розміри стра­хо­вих тарифів або ме­тодику ак­ту­ар­них ро­з­ра­хунків.

Доб­ровільне страху­ван­ня - це страху­ван­ня, яке здійснюється на основі до­го­во­ру між страху­валь­ни­ком і стра­хо­ви­ком. За­гальні умови і по­ря­док здійс­нен­ня доб­ровільно­го страху­ван­ня визна­ча­ють­ся прави­лами страху­ван­ня, що вста­нов­лю­ють­ся стра­хо­ви­ком са­мостійно від­повідно до вимог за­ко­но­дав­ства про страху­ван­ня. Серед видів доб­рові­льного страху­ван­ня є: страху­ван­ня життя; страху­ван­ня від нещас­них ви­падків; ме­дичне страху­ван­ня (без­пе­ре­рвне страху­ван­ня здо­ров'я); страху­ван­ня здо­ров'я на ви­па­док хво­ро­би; страху­ван­ня залізнич­но­го транс­пор­ту; страху­ван­ня на­зем­но­го транс­пор­ту (крім залізнич­но­го); страху­ван­ня повітря­но­го транс­пор­ту; страху­ван­ня вод­но­го транс­пор­ту (морсь­ко­го внутрішньо­го та інших видів вод­но­го транс­пор­ту); страху­вання ван­тажів та ба­га­жу (ван­тажо­ба­га­жу); страху­ван­ня від во­гне­вих ризиків та ризиків стихійних явищ (ст. 6 За­ко­ну України «Про страху­вання»), Перелік видів доб­ровільно­го страху­ван­ня, що вста­нов­ле­ний у за­ко­но­давстві, не є ви­черп­ним.

Порівняль­на ха­рак­те­ри­сти­ка обов'яз­ко­во­го та доб­ровільно­го стра­хування дає мож­ливість зро­би­ти такі вис­нов­ки:

1) стра­хові пра­вовідно­си­ни щодо обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня вини­кають на підставі нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів, які вста­нов­лю­ють пере­лік об'єктів, обсяг стра­хо­вої відповідаль­ності, рівень або норми страхо­вого за­без­пе­чен­ня, по­ря­док визна­чен­ня та­риф­них ста­вок, періодичність вне­сен­ня стра­хо­вих пла­тежів, ос­новні права та обов'язки стра­хо­виків та страху­валь­ників; на відміну від доб­ровільно­го, де всі умови стра­хування вста­нов­лю­ють­ся до­го­во­ром з ураху­ван­ням стра­хо­во­го законо­давства;

2) суцільне охоплен­ня обов'яз­ко­вим страху­ван­ням об'єктів, визна­чених у законі, на відміну від доб­ровільно­го страху­ван­ня, де охоплен­ня є вибірко­вим та за­ле­жить від ба­жан­ня страху­валь­ни­ка;

3) обов'яз­ко­ве страху­ван­ня є без­стро­ко­вим та діє про­тя­гом усьо­го періоду, поки страху­валь­ник ко­ри­стується за­стра­хо­ва­ним об'єктом або ви­ко­нує певні обов'язки. При пе­ре­ході майна до іншого страху­валь­ни­ка страху­ван­ня не при­пи­няється, а втра­чає силу лише при за­ги­белі за­страхованого майна або при­пи­ненні ви­ко­нан­ня обов'язків. Доб­ровіль­не страху­ван­ня но­сить стро­ко­вий ха­рак­тер;

4) для обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня пе­ред­ба­че­но нор­му­ван­ня стра­хового за­без­пе­чен­ня, на відміну від доб­ровільно­го страху­ван­ня, де стра­хове за­без­пе­чен­ня за­ле­жить від ба­жан­ня страху­валь­ни­ка.

§ 2. Договір страхування за участю сільськогосподарських підприємств: поняття, зміст та специфіка

Пра­во­ве досліджен­ня по­ло­жень ЦК України (ст. 979), За­ко­ну України «Про страху­ван­ня» (п. 16 ст. 6, пунк­ти 11, 30, 35 ст. 7 та ч. 2 ст. 7) та відповідних по­ло­жень За­ко­ну України «Про дер­жав­ну підтрим­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства в Україні» (пунк­ти 10.1, 10.4 ст. 10) дає підста­ви ствер­джу­ва­ти, що стра­хові пра­вовідно­си­ни сільськогосподар­ських підприємств мають форму обов'яз­ко­во­го або доб­ровільно­го та ви­ни­ка­ють на підставі до­го­во­ру, при­чо­му обов'яз­ко­ва форма хоча і ґрун­тується на законі, який зобов'язує визна­че­них у ньому осіб у якості страху­валь­ників укла­да­ти зі стра­хо­ви­ка­ми до­го­во­ри у визна­че­них ви­падках, теж опо­се­ред­ко­вується до­го­во­ром страху­ван­ня. Тобто саме до­говір відіграє го­лов­ну пра­во­ву форму стра­хо­вих відно­син сільськогос­подарських підприємств.

Договір страху­ван­ня - це пись­мо­ва угода між страху­валь­ни­ком і стра­хо­ви­ком, згідно з якою стра­хо­вик бере на себе зобов'язан­ня у разі на­стан­ня стра­хо­во­го ви­пад­ку здійс­ни­ти стра­хо­ву ви­пла­ту страхуваль­нику або іншій особі, визна­ченій у до­го­ворі страху­ван­ня страхувальни­ком, на ко­ристь якої укла­де­но договір страху­ван­ня (на­да­ти до­по­мо­гу, ви­ко­на­ти по­слу­гу тощо), а страху­валь­ник зобов'язується спла­чу­ва­ти стра­хові пла­тежі у визна­чені стро­ки та ви­ко­ну­ва­ти інші умови догово­ру. Договір страху­ван­ня має при­ват­но­пра­во­ву при­ро­ду, хоча на різних ета­пах здійс­нен­ня стра­хо­вих пра­вовідно­син спо­стеріга­ють­ся еле­мен­ти публічного права, оскільки стра­хо­ви­ком є юри­дич­на особа, яка спеці­ально ство­ре­на для здійс­нен­ня стра­хо­вої діяль­ності та має ліцензію на її здійс­нен­ня. При укла­денні до­го­ворів май­но­во­го страху­ван­ня та стра­хування відповідаль­ності страху­валь­ни­ки за зго­дою за­стра­хо­ва­ної осо­би або са­мостійно мають право визна­ча­ти особу для одер­жан­ня страхо­вої ви­пла­ти (ви­го­до­на­бу­ва­ча), а також зміню­ва­ти її до на­стан­ня стра­хового ви­пад­ку, якщо інше не пе­ред­ба­че­но до­го­во­ром страху­ван­ня чи не вип­ли­ває із його суті. При май­но­во­му страху­ванні ви­го­до­на­бу­ва­ча­ми, як пра­ви­ло, є влас­ни­ки за­стра­хо­ва­но­го майна. Так, на­при­клад, відповідно до ст. 8 За­ко­ну України «Про іпо­те­ку» іпо­те­ко­да­ве­ць зобо­в'яза­ний за­страху­ва­ти пред­мет іпо­те­ки на його повну вартість від ризи­ків ви­пад­ко­во­го зни­щен­ня, ви­пад­ко­во­го пош­код­жен­ня або псу­ван­ня, якщо іпо­теч­ним до­го­во­ром цей обов'язок не по­кла­де­но на іпо­те­ко­дер­жа­те­ля.

До­го­во­ри страху­ван­ня укла­да­ють­ся відповідно до пра­вил страху­вання, що ро­з­роб­ля­ють­ся кож­ною стра­хо­вою ком­панією ок­ре­мо. До­говір страху­ван­ня по­ви­нен містити: назву до­ку­мен­та; назву та ад­ре­су стра­хо­ви­ка; прізвище, ім'я, по бать­кові або назву страху­валь­ни­ка та за­стра­хо­ва­ної особи, їх ад­ре­си та дати на­род­жен­ня; прізвище, ім'я, по бать­кові, дату на­род­жен­ня або назву ви­го­до­на­бу­ва­ча та його ад­ре­су; за­зна­чен­ня пред­ме­та до­го­во­ру страху­ван­ня; розмір стра­хо­вої суми за до­го­во­ром страху­ван­ня іншим, ніж договір страху­ван­ня життя; розмір стра­хо­вої суми та (або) розміри стра­хо­вих ви­плат за до­го­во­ром страху­вання життя; перелік стра­хо­вих ви­падків; розміри стра­хо­вих внесків (пла­тежів, премій) і стро­ки їх спла­ти; стра­хо­вий тариф (стра­хо­вий та­риф не визна­чається для стра­хо­вих ви­падків, для яких не встановлю­ється стра­хо­ва сума; строк дії до­го­во­ру; по­ря­док зміни і при­пи­нен­ня дії до­го­во­ру; умови здійс­нен­ня стра­хо­вої ви­пла­ти; при­чи­ни відмови у стра­ховій ви­платі; права та обов'язки сторін і відповідальність за неви­конання або нена­лежне ви­ко­нан­ня умов до­го­во­ру; інші умови за зго­дою сторін; підписи сторін.

Зміст до­го­во­ру страху­ван­ня визна­чається в першу чергу За­ко­ном України «Про страху­ван­ня» (статті 20, 21), Пра­ви­ла­ми страху­ван­ня, що ро­з­роб­ля­ють­ся та за­твер­джу­ють­ся са­ми­ми стра­хо­ви­ка­ми, та дого­ворами страху­ван­ня. До обов'язків страху­валь­ни­ка-​сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприємства на­ле­жать: своєчасно вно­си­ти стра­хові плате­жі; при укла­данні до­го­во­ру страху­ван­ня на­да­ти інфор­мацію страхови­кові про всі відомі йому об­ста­ви­ни, що мають істотне зна­чен­ня для оцінки стра­хо­во­го ри­зи­ку, і надалі інфор­му­ва­ти його про будь-​яку змі­ну стра­хо­во­го ри­зи­ку; при укла­денні до­го­во­ру страху­ван­ня повідоми­ти стра­хо­ви­ка про інші чинні до­го­во­ри страху­ван­ня щодо цього предме­та до­го­во­ру; вжи­ва­ти заходів щодо запобігання та змен­шен­ня збитків, за­в­да­них внаслідок на­стан­ня стра­хо­во­го ви­пад­ку; повідо­ми­ти страхо­вика про на­стан­ня стра­хо­во­го ви­пад­ку в строк, пе­ред­ба­че­ний умо­ва­ми страху­ван­ня. Умо­ва­ми до­го­во­ру страху­ван­ня мо­жуть бути пе­ред­ба­чені також інші обов'язки страху­валь­ни­ка, ви­хо­дя­чи із об'єкта страху­ван­ня. На­при­клад, повідо­ми­ти про втра­ту ключів від транс­порт­но­го за­со­бу, бло­ку­ю­чих при­ст­роїв, га­ра­жу, де зберігається транс­порт­ний засіб, про­тягом 24 годин з мо­мен­ту такої втра­ти; вжити необхідних та доцільних заходів, у тому числі ре­ко­мен­до­ва­них стра­хо­ви­ком, для запобіганню збільшен­ня сту­пе­ня ри­зи­ку, на­стан­ня стра­хо­во­го ви­пад­ку, збільшен­ню збитків внаслідок на­стан­ня стра­хо­во­го ви­пад­ку тощо.

Відповідно до ста­тей 640, 983 ЦК України договір страху­ван­ня на­буває юри­дич­ної сили лише після вчи­нен­ня страху­валь­ни­ком певної дії, а саме вне­сен­ня стра­хо­во­го пла­те­жу. Це озна­чає, що факт досягнен­ня згоди за всіма істот­ни­ми умо­ва­ми до­го­во­ру страху­ван­ня і підписан­ня до­го­во­ру не має юри­дич­ної сили та не по­род­жує жод­них прав та обов'язків для сторін. Таким чином, договір страху­ван­ня є ре­аль­ним.

Для укла­дан­ня до­го­во­ру страху­ван­ня страху­валь­ник подає страхо­вику пись­мо­ву заяву за фор­мою, вста­нов­ле­ною стра­хо­ви­ком, або ін­шим чином за­яв­ляє про свій намір укла­сти договір страху­ван­ня. При укла­данні до­го­во­ру страху­ван­ня стра­хо­вик має право за­про­си­ти у стра­хувальника ба­ланс або довідку про фінан­со­вий стан, підтвер­джені ауди­тором (ауди­торсь­кою фірмою), та інші до­ку­мен­ти, необхідні для оцін­ки стра­хо­ви­ком стра­хо­во­го ри­зи­ку.

Дія до­го­во­ру страху­ван­ня при­пи­няється та втра­чає чинність за зго­дою сторін, а також у разі: 1) закінчен­ня стро­ку дії; 2) ви­ко­нан­ня стра­ховиком зобов'язань перед страху­валь­ни­ком у по­в­но­му обсязі; 3) не­сплати страху­валь­ни­ком стра­хо­вих пла­тежів у вста­нов­лені до­го­во­ром стро­ки. При цьому договір вважається до­стро­ко­во при­пи­не­ним у ви­падку, якщо пер­ший (або чер­го­вий) стра­хо­вий платіж не був сплаче­ний за пись­мо­вою ви­мо­гою стра­хо­ви­ка про­тя­гом де­ся­ти ро­бо­чих днів з дня пред'яв­лен­ня такої ви­мо­ги страху­валь­ни­ку, якщо інше не передба­чено умо­ва­ми до­го­во­ру; 4) ліквідації страху­валь­ни­ка-​юри­дич­ної особи або смерті страху­валь­ни­ка-​фізичної особи чи втра­ти ним дієздат­ності, за ви­нят­ком ви­падків, пе­ред­ба­че­них стат­тя­ми 22, 23 і 24 За­ко­ну Украї­ни «Про страху­ван­ня»; 5) ліквідації стра­хо­ви­ка у по­ряд­ку, встановле­ному за­ко­но­дав­ством України; 6) прий­нят­тя су­до­во­го рішення про ви­знання до­го­во­ру страху­ван­ня недійсним; 7) в інших ви­пад­ках, перед­бачених за­ко­но­дав­ством України. Дія до­го­во­ру страху­ван­ня може бути до­стро­ко­во при­пи­не­на за ви­мо­гою страху­валь­ни­ка або стра­хо­ви­ка, як­що це пе­ред­ба­че­но умо­ва­ми до­го­во­ру страху­ван­ня. До спе­цифічних ознак до­го­ворів страху­ван­ня за участю сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підпри­ємств можна відне­сти: суб'єктив­ний склад, прин­ци­пи укла­дан­ня таких до­го­ворів та їх пред­мет.

Сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство, що ви­сту­пає страхувальни­ком у до­го­ворі страху­ван­ня, має цілісну, ком­плекс­ну пра­во­суб'єктність, яка обу­мо­в­ле­на ста­тут­ною діяльністю, на яку, в свою чергу, впли­ває се­зонність сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва, а також використан­ня ним зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня. Однією зі складо­вих ком­плекс­ної пра­во­суб'єкт­ності сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го підприєм­ства є цивільна пра­во­суб'єктність, що ха­рак­те­ри­зує його як юри­дич­ну особу, якій при­та­манні всі озна­ки, ха­рак­терні для таких осіб (стат­ті 80-93 ЦК України). Реалізо­ву­ю­чи таку скла­до­ву цивільної пра­во­суб'єкт­ності, як май­но­ву пра­во­суб'єктність (зміст якої скла­да­ють здат­ність до володіння та реалізації су­куп­ності прав та обов'язків, які має сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство сто­сов­но пев­но­го кола майна) та пра­во­суб'єктність гос­по­дарсь­ку, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке підприємство стає суб'єктом до­го­во­ру страху­ван­ня. Отже, страху­валь­ни­ком (суб'єк­том до­го­во­ру страху­ван­ня) може бути будь-​яка юри­дич­на особа, яка є влас­ни­ком або ви­роб­ни­ком то­вар­ної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, неза­леж­но від форми влас­ності і гос­по­да­рю­ван­ня; сільськогосподарсь­кі підприємства, нав­чальні та дослідно-​ви­роб­ничі за­кла­ди, фаб­ри­ки, ко­опе­ра­ти­ви, фер­мерські, се­лянські гос­по­дар­ства, розта­шо­вані на те­риторії України та ті, що укла­ли зі стра­хо­ви­ком договір страху­ван­ня. Особ­ливість, пов'язана із прин­ци­па­ми укла­дан­ня до­го­ворів страхуван­ня за участю сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств, по­ля­гає у комплекс­ності пра­вовідно­син, що ви­ни­ка­ють при їх укла­данні, а саме у поєднан­ні цивільно-​пра­во­во­го на­ча­ла договірних відно­син та особ­ли­во­стей їх суб'єктив­но­го скла­ду - сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств. Ви­хо­дя­чи з того, що пред­ме­том аг­рар­но­го права є уре­гу­льо­вані нор­ма­ми аграрно­го та тра­диційних га­лу­зей права, зас­но­вані на ба­га­то­уклад­ності форм влас­ності та форм гос­по­да­рю­ван­ня ре­альні суспільні відно­си­ни, об'єд­нані цілями, за­в­дан­ня­ми суб'єктів аг­рар­но­го підприємництва (якими є сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства), їхньою діяльністю з ви­роб­ництва про­дуктів хар­чу­ван­ня та сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої си­ро­ви­ни, є підста­ви ствер­джу­ва­ти, що стра­хові пра­вовідно­си­ни сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких під­приємств є ча­сти­ною зовнішніх аг­рар­них пра­вовідно­син, що вхо­дять до відповідного пред­ме­та пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня.

§ 3. Основні умови та порядок страхування майна сільськогосподарських підприємств

Пра­во­ве ре­гу­лю­ван­ня страху­ван­ня майна сільськогосподар­ських підприємств здійснюється рядом нор­ма­тив­но-​пра­во­вих актів. У першу чергу - це Закон України «Про дер­жав­ну підт­рим­ку сільсько­го гос­по­дар­ства», який визна­чив ос­но­ви дер­жав­ної політики у бюджет­ній, кре­дитній, ціновій, стра­ховій, ре­гу­ля­торній та інших сфе­рах дер­жавного управління щодо сти­му­лю­ван­ня ви­роб­ництва сільськогоспо­дарської про­дукції та роз­вит­ку агар­но­го ринку. Відповідно до ст. 10 цього За­ко­ну (в ре­дакції від 4 черв­ня 2009 р.) об'єктами страху­ван­ня є сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка про­дукція та капітальні ак­ти­ви. Страху­ван­ня ри­зиків за­ги­белі (втра­ти) сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції (її ча­сти­ни) та капіталь­них активів про­во­дить­ся то­ва­ро­ви­роб­ни­ком сільськогосподар­ської про­дукції в доб­ровільній формі та здійснюється на основі до­го­во­ру між страху­валь­ни­ком та стра­хо­ви­ком. Закон вста­нов­лює, що комплекс­не страху­ван­ня - це страху­ван­ня на ви­па­док зни­щен­ня або пошко­дження об'єкта внаслідок пев­но­го переліку (ком­плек­су) несприятли­вих подій.

При страху­ванні сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур до та­ко­го перелі­ку на­ле­жать: а) ви­мер­зан­ня, оже­ледь, за­мо­ро­зок, льо­до­ва кірка; б) град, буря, ура­ган, шквал, удар блис­кав­ки та пожежі, спри­чи­нені нею; в) зли­ви та повені, за­тяжні дощі; г) сель, ла­ви­на, зе­мель­ний зсув; ґ) по­су­ха чи зне­вод­нен­ня на зем­лях, які підля­га­ють при­му­со­во­му зро­шен­ню, сухо­вії; д) зем­ле­трус; е) епітофітотійний роз­ви­ток хво­роб, роз­мно­жен­ня шкідників рос­лин та хво­роб, що стали наслідком неспри­ят­ли­вих подій, визна­че­них у пунк­тах «а»-«д»; є) крадіжки та про­ти­правні дії третіх осіб.

При страху­ванні сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких тва­рин до та­ко­го переліку на­ле­жать: а) інфекційні хво­ро­би, пожежі, стихійне лихо; б) нещас­ний ви­па­док; в) ви­му­ше­ний забій (зни­щен­ня) за роз­по­ряд­жен­ням спеціа­лістів ве­те­ри­нар­ної ме­ди­ци­ни у зв'язку із за­хо­да­ми бо­роть­би з інфек­ційними хво­ро­ба­ми; г) немож­ливість ви­ко­ри­стан­ня тва­рин за призна­ченням (для племінних тва­рин). Об'єктом ком­плекс­но­го страху­ван­ня є будь-​який з таких об'єктів (їх комбінація): а) сума вит­рат, по­не­се­них у зв'язку з ви­роб­ниц­твом ок­ре­мого виду сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції; б) очіку­ва­на вартість сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, що ви­робляється; в) очіку­ва­ний дохід (при­бу­ток) від про­да­жу сільськогос­подарської про­дукції, що ви­роб­ляється.

Індекс­ним вважається страху­ван­ня ри­зи­ку втра­ти вро­жаю окре­мої сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої куль­ту­ри щодо усе­ред­не­них на­ту­раль­них по­каз­ників ЇЇ вро­жай­ності на визна­ченій те­ри­торії за по­пе­редні п'ять мар­ке­тин­го­вих періодів. Для цілей ро­з­ра­хун­ку розміру стра­хо­вої ви­плати за індекс­ним страху­ван­ням ви­ко­ри­сто­вується спо­то­ва ціна мет­ричної оди­ниці за­стра­хо­ва­ної сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, діюча на організо­ва­но­му аг­рар­но­му ринку на мо­мент ви­ник­нен­ня стра­хо­во­го ви­пад­ку.

Для визна­че­них цим за­ко­ном цілей пе­ред­ба­чається ство­рен­ня Фон­ду аг­рар­них стра­хо­вих суб­сидій (далі - ФАСС), який є дер­жав­ною спеціалізо­ва­ною уста­но­вою, яка ство­рюється для на­дан­ня стра­хо­вих суб­сидій ви­роб­ни­кам сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Фінан­со­вою ос­но­вою для функціону­ван­ня ФАСС є пер­вин­ний вне­сок з державно­го бюд­же­ту, кре­ди­ти дер­жав­но­го бюд­же­ту та обов'язкові відраху­ван­ня зроб­лені стра­хо­ви­ка­ми від суми стра­хо­вих премій, от­ри­ма­них внаслі­док обов'яз­ко­во­го або доб­ровільно­го страху­ван­ня окре­мих видів сіль­ськогосподарської про­дукції, такі відраху­ван­ня вклю­ча­ють­ся до систе­ми опо­дат­ку­ван­ня України. Розмір обов'яз­ко­вих відраху­вань до ФАСС ста­но­вить 2 відсот­ки від сум стра­хо­вих премій (стра­хо­вих пла­тежів), за­зна­че­них у підпункті 11.2.1, збільше­них на суму будь-​яких інших пла­тежів або ком­пен­сацій стра­хо­ви­ку у зв'язку з таким страху­ван­ням, що на­да­ють­ся страху­валь­ни­ком або від його імені третьою осо­бою. Що стосується вит­рат ФАСС, то вони спря­мо­ву­ють­ся на: а) на­дан­ня стра­хової суб­сидії у розмірі 50 відсотків від вар­тості стра­хо­вих премій (внес­ків), фак­тич­но спла­че­них суб'єктами аг­рар­но­го ринку при комплекс­ному та індекс­но­му страху­ванні сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, а та­кож страху­ванні капіталь­них активів за пра­ви­ла­ми, вста­нов­ле­ни­ми За­ко­ном України «Про дер­жав­ну підт­рим­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства»; б) на­дан­ня стра­хо­вої суб­сидії у розмір 50 відсотків стра­хо­вої фран­ши­зи при на­станні стра­хо­во­го ви­пад­ку за ком­плекс­ним та індекс­ним стра­хуванням сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, а також страху­ван­ням капі­тальних активів.

По­ря­док здійс­нен­ня ФАС­Сом ви­пла­ти стра­хо­вих суб­сидій визна­чається щорічно по­ста­но­ва­ми уряду. На­при­клад, відповідно до поста­нови Кабінету Міністрів України «Про за­твер­джен­ня По­ряд­ку вико­ристання у 2007 році коштів, пе­ред­ба­че­них у дер­жав­но­му бюд­жеті на зде­шев­лен­ня вар­тості стра­хо­вих премій (внесків), фак­тич­но сплаче­них суб'єктам аг­рар­но­го ринку» від 21 лю­то­го 2007 р. № 261 компен­сація ви­пла­чується суб'єктам аг­рар­но­го ринку, що за­страху­ва­ли ризи­ки за­ги­белі (втра­ти) сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції (пше­ниці, жита, суміші пше­ниці та жита, яч­ме­ню, вівса, ку­ку­руд­зи, соєвих бобів, льо­ну, ріпаку, со­няш­ни­ку, хмелю, цукро­вих буряків, тритікале, го­ро­ху, греч­ки, проса, ко­ноплі на тре­сту та рису) згідно з пра­ви­ла­ми комплекс­ного та індекс­но­го страху­ван­ня (далі - страху­валь­ни­ки), у розмірі 50 відсотків вар­тості стра­хо­вих премій (внесків), фак­тич­но спла­че­них ними, у межах стра­хо­вої премії (внеску), яка не пе­ре­ви­щує 5 відсотків суми за­стра­хо­ва­но­го ри­зи­ку, ро­з­ра­хо­ва­но­го ви­хо­дя­чи з розміру міні­мальної закупівель­ної ціни на окре­мий об'єкт дер­жав­но­го ціно­во­го ре­гу­лю­ван­ня.

На сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку про­дукцію, яка не визна­че­на об'єктом дер­жав­но­го ціно­во­го ре­гу­лю­ван­ня, а також на сільсь­ко­гос­по­дарсь­ку про­дукцію, що є об'єктом дер­жав­но­го ціно­во­го ре­гу­лю­ван­ня, але на яку не за­про­ва­д­же­но дер­жав­но­го ціно­во­го ре­гу­лю­ван­ня або не вста­новлено мінімаль­ну закупівель­ну ціну, сума за­стра­хо­ва­но­го ри­зи­ку роз­раховується ви­хо­дя­чи з визна­че­ної відповідно до пра­вил біржової тор­гівлі ко­ти­ру­валь­ної ціни, яка скла­ла­ся на ак­ре­ди­то­ва­них то­вар­них бір­жах України на мо­мент укла­ден­ня до­го­во­ру страху­ван­ня. У разі коли біржові торги за за­зна­че­ною про­дукцією на дату укла­ден­ня до­го­во­ру страху­ван­ня не про­во­ди­ли­ся, сума за­стра­хо­ва­но­го ри­зи­ку розрахову­ється відповідно до цін, що скла­ли­ся на по­пе­редніх біржо­вих тор­гах (на умо­вах споту, фран­ко-​скла­ду).

Ком­пен­сація ви­пла­чується страху­валь­ни­кам, які на­весні щодо ози­мих та ярих куль­тур до 1 липня 2008 p., а во­се­ни щодо ози­мих до 25 ли­сто­па­да 2008 р. укла­ли договір страху­ван­ня із стра­хо­вою компа­нією, що має ліцензію на про­ва­д­жен­ня відповідного виду страху­ван­ня. На прак­тиці, ви­хо­дя­чи із норм стра­хо­во­го за­ко­но­дав­ства, розрізня­ють два види страху­ван­ня у сільсь­ко­му гос­по­дарстві - це страху­ван­ня, що підлягає суб­си­ду­ван­ню, та ко­мерційне страху­ван­ня.

Страху­ван­ня, що підлягає суб­си­ду­ван­ню, ре­гу­люється також по­становою Кабінету Міністрів України «Про за­твер­джен­ня По­ряд­ку і пра­вил про­ве­ден­ня обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня вро­жаю сільськогоспо­дарських куль­тур і ба­га­торічних на­са­д­жень дер­жав­ни­ми сільськогос­подарськими підприємства­ми, вро­жаю зер­но­вих куль­тур і цукро­вих буряків сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми підприємства­ми всіх форм влас­ності» від 11 липня 2002 р. № 1000 (далі - По­ста­но­ва № 1000) та по­ста­но­вою Кабінету Міністрів України «Про за­твер­джен­ня По­ряд­ку і пра­вил про­ведення обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня тва­рин на ви­па­док за­ги­белі, зни­щення, ви­му­ше­но­го забою, від хво­роб, стихійних лих та нещас­них ви­падків» від 23 квітня 2003 р. № 590 (далі - По­ста­но­ва № 590).

По­ста­но­ва № 1000 визна­чає об'єктом обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня май­нові інте­ре­си, що не су­пере­чать за­ко­но­дав­ству і пов'язані з неотри­манням або недо­от­ри­ман­ням вро­жаю сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких куль­тур і ба­га­торічних на­са­д­жень дер­жав­ни­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми підпри­ємства­ми, зер­но­вих куль­тур і цукро­вих буряків - сільськогосподар­ськими підприємства­ми усіх форм влас­ності. До стра­хо­вих ризиків, на ви­па­док яких про­во­дить­ся обов'яз­ко­ве страху­ван­ня, на­ле­жать град, по­же­жа, ви­мер­зан­ня, ура­ган, буря, злива, зсув, повінь, сель, по­су­ха, повне рап­то­ве зни­щен­ня посівів ка­ран­тин­ни­ми шкідни­ка­ми.

Стра­хо­вим ви­пад­ком вважається заподіяння страху­валь­ни­ку пря­мих збитків у ре­зуль­таті част­ко­вої або повної за­ги­белі вро­жаю сіль­ськогосподарських куль­тур, ба­га­торічних на­са­д­жень, вро­жаю зер­но­вих куль­тур і цукро­вих буряків унаслідок прямої дії стра­хо­вих ризиків. Стра­хо­ва сума обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня вро­жаю сільськогосподар­ських куль­тур визна­чається в розмірі вар­тості вро­жаю, яка обчислю­ється шля­хом мно­жен­ня се­ред­ньої вро­жай­ності з гек­та­ра за останні п'ять років, за да­ни­ми обліку страху­валь­ни­ка, на ціну 1 цент­не­ра про­дукції, що скла­ла­ся за ми­ну­лий рік (або за зго­дою сторін на за­став­ну ціну цього виду про­дукції, визна­че­ну в уста­нов­ле­но­му по­ряд­ку), та на фак­тич­ну площу, з якої зби­ра­ти­меть­ся вро­жай. Стра­хо­вик має право відмо­ви­ти у ви­платі стра­хо­во­го відшко­ду­ван­ня у разі: нав­мис­них дій страху­валь­ни­ка, спря­мо­ва­них на на­стан­ня стра­хо­во­го ви­пад­ку. Зазна­чена норма не по­ши­рюється на дії, пов'язані з ви­ко­нан­ням ним грома­дянського чи служ­бо­во­го обов'язку, в стані необхідної обо­ро­ни (без пе­ре­ви­щен­ня її меж) або за­хи­сту майна, життя, здо­ров'я, честі, гідності та ділової ре­пу­тації. Кваліфікація дій страху­валь­ни­ка, на ко­ристь якого укла­де­но договір обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня, вста­нов­люється відповід­но до за­ко­но­дав­ства; по­дан­ня страху­валь­ни­ком свідомо неправ­ди­вих відо­мо­стей про об'єкт страху­ван­ня або про факт на­стан­ня стра­хо­во­го ви­пад­ку; от­ри­ман­ня страху­валь­ни­ком по­в­но­го відшко­ду­ван­ня збитків за май­но­вим страху­ван­ням від особи, винної у їх заподіянні; порушен­ня страху­валь­ни­ком аг­ро­технічних вимог до ви­ро­щу­ван­ня сільськогос­подарської куль­ту­ри та пра­вил про­ти­по­жеж­ної без­пе­ки; інших випад­ків, пе­ред­ба­че­них за­ко­но­дав­ством. Укла­дан­ня до­го­ворів страху­ван­ня здійснюється на період од­но­го се­зо­ну (циклу) ви­ро­щу­ван­ня сільсько­господарської куль­ту­ри, строк дії до­го­во­ру страху­ван­ня не може бу­ти більшим та дов­шим за термін зби­ран­ня май­бут­ньо­го (очіку­ва­но­го) вро­жаю, вста­нов­ле­но­го згідно з аг­ро­технічними ви­мо­га­ми для пев­но­го регіону.

Відповідно до По­ста­но­ви № 590 об'єктом обов'яз­ко­во­го страхуван­ня є май­нові інте­ре­си, що не су­пере­чать за­ко­но­дав­ству, пов'язані із за­гибеллю, зни­щен­ням, ви­му­ше­ним забоєм тва­рин, які на­ле­жать на пра­вах дер­жав­ної, ко­му­наль­ної або при­ват­ної влас­ності страху­валь­ни­ку, внаслідок хво­роб, стихійного лиха та нещас­них ви­падків. Та­ки­ми тва­ринами є племінні тва­ри­ни: ве­ли­ка ро­га­та ху­до­ба, свині, вівці, кози, коні (чи­сто­порідні або одер­жані за за­твер­дже­ною про­гра­мою породно­го вдос­ко­на­лен­ня тва­ри­ни, що мають племінну (ге­не­тич­ну) цінність і мо­жуть ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти­ся в се­лекційному про­цесі) віком від од­но­го року; зоо­пар­кові тва­ри­ни віком від од­но­го року; цир­кові тва­ри­ни віком від од­но­го року. До стра­хо­вих ризиків, на ви­па­док яких про­во­дить­ся обов'яз­ко­ве страху­ван­ня, на­ле­жать за­ги­бель, зни­щен­ня, ви­му­ше­ний забій тва­рин внаслідок інфекційних хво­роб, пожежі, ви­бу­ху, ура­га­ну, блис­кав­ки, дії елек­трич­но­го стру­му, со­няч­но­го або теп­ло­во­го удару, зем­ле­тру­су, повені, об­ва­лу, бурі, бу­ра­ну, граду, за­мер­зан­ня, за­ду­шен­ня, отруєння тра­ва­ми або ре­чо­ви­на­ми, укусу змії або от­руй­них комах, утоп­лення, падіння в уще­ли­ну, по­трап­лян­ня під транс­портні за­со­би та ін­ших трав­ма­тич­них уш­код­жень. Стра­хо­вим ви­пад­ком є подія, передба­чена до­го­во­ром обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня, з на­стан­ням якої ви­ни­кає обов'язок стра­хо­ви­ка здійс­ни­ти ви­пла­ту стра­хо­во­го відшко­ду­ван­ня страху­валь­ни­ку. Стра­хо­ва сума обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня визнача­ється за ба­лан­со­вою вартістю, але не по­вин­на пе­ре­ви­щу­ва­ти рин­ко­вої вар­тості тва­рин. Розмір стра­хо­вих пла­тежів і термін їх вне­сен­ня визна­чаються у до­го­ворі обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня. Мак­си­мальні розміри стра­хо­вих тарифів за до­го­во­ра­ми обов'яз­ко­во­го страху­ван­ня станов­лять 5 відсотків стра­хо­вої суми.

Розділ 29. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙ У СІЛЬСЬКЕ ГОСПОДАРСТВО

§ 1. Загальні правові засади формування аграрних інвестиційних відносин

Відомо, що для відрод­жен­ня й по­даль­шо­го на­ро­щу­ван­ня по­тенціалу АПК потрібні великі інве­стиції. Адже по­тенціал аг­ро­сек­то­ра - то не лише ро­дю­ча земля і люди, котрі на ній пра­ц­ю­ють. Це також і ос­новні за­со­би: об­лад­нан­ня, сільсь­ко­гос­по­дарсь­ка техніка тощо. Під­раховано, що понад 90 відсотків цих засобів за останні 15 років вияви­лись за­мор­ти­зо­ва­ни­ми, та­ки­ми, що по­тре­бу­ють термінової заміни. На це потрібно вит­ра­ти­ти що­най­мен­ше 400 мільярдів гри­вень. Тому, на жаль, українсь­кий аг­ро­про­ми­сло­вий ком­плекс не є інве­стиційно при­вабливим. При­чин цього чи­ма­ло. Це і нестабільність вітчиз­ня­но­го зако­нодавства, і недос­ко­налість су­до­вої си­сте­ми, і часта зміна політики на рівні ви­ко­нав­чої влади, і неро­зви­неність інфра­струк­ту­ри банківської си­сте­ми, аг­рар­но­го ринку, що не дає змоги кон­тро­лю­ва­ти ри­зи­ки інве­сторів, які прий­дуть в Україну. Цей масив про­блем треба якнайшвид­ше розв'язу­ва­ти, за­лу­чив­ши до спра­ви і політиків, і фахівців галузі. Дуже важ­ли­во ство­ри­ти в Україні умови для за­лу­чен­ня інве­стиційних ре­сурсів, адже нашим бан­кам нині важко на­да­ва­ти кре­ди­ти через від­сутнє за­без­пе­чен­ня.

Стат­тею 1 За­ко­ну України «Про інве­стиційну діяльність» від 18 ве­ресня 1991 р. інве­стиції визна­ча­ють­ся як су­купність усіх видів майно­вих та інте­лек­ту­аль­них цінно­стей (ре­сурсів), які вкла­да­ють­ся в об'єкти підприємни­ць­кої та інших видів діяль­ності, в ре­зуль­таті якої створю­ється при­бу­ток (доход) або до­ся­гається соціаль­ний ефект». Термін «ін­вестиції» по­хо­дить від німе­ць­ко­го слова «investition», від ла­тинсь­ко­го «investize». У ра­дянсь­кий період вжи­вав­ся термін «капіта­лов­кла­ден­ня» у роз­ви­ток на­род­но­го гос­по­дар­ства в цілому і окре­мих його га­лу­зей. Інве­стиції роз­гля­да­лись як капітальні вкла­ден­ня (дов­го­стро­кові) в сіль­ському гос­по­дарстві, пе­ре­робній про­ми­сло­вості, транс­порті та в інших га­лу­зях АПК на відтво­рен­ня, збільшен­ня і вдос­ко­на­лен­ня ос­нов­них фондів. Інве­стиції здійс­ню­ва­ли дер­жа­ви, кол­го­с­пи, інші ко­опе­ра­тивні підприємства та організації АПК. Вони фінан­с­у­ва­лись за ра­ху­нок як влас­них, так і за­лу­че­них (дов­го­стро­кові кре­ди­ти, по­зи­ки) дже­рел. Опе­рації зі здійс­нен­ня інве­стицій реалізу­ва­ли­ся через Держ­банк СРСР.

Ос­новні за­са­ди інве­стиційної політики в неза­лежній Україні бу­ли про­го­ло­шені в інве­стиційному за­ко­но­давстві, прий­ня­то­му в 1992- 1993 роках. Дер­жав­на інве­стиційна підт­рим­ка спря­мо­ву­ва­лась пере­важно в окремі на­пря­ми еко­номіки, які є пер­шо­чер­го­ви­ми. Серед них був і роз­ви­ток аг­ро­про­ми­сло­во­го ком­плек­су. Інве­стиційні пра­вовідно­сини бу­ду­ва­ли­ся за та­ки­ми прин­ци­па­ми:

- послідовна де­цен­тралізація інве­стиційного про­це­су;

- збільшен­ня част­ки влас­них коштів то­ва­ро­ви­роб­ників у фінансу­ванні інве­стицій;

- пе­ре­не­сен­ня цен­тру ваги з бюд­жет­но­го фінан­с­у­ван­ня у виробни­чій сфері на кре­ди­ту­ван­ня;

- ви­ко­ри­стан­ня бюд­жет­них коштів пе­ре­важ­но на реалізацію дер­жавних пріори­тетів, про­грам (про­ектів), спря­мо­ва­них на струк­тур­ну пе­ре­бу­до­ву еко­номіки, за ад­рес­ним прин­ци­пом;

- здійс­нен­ня сти­му­лю­ю­чої по­дат­ко­вої політики;

- роз­ви­ток і за­хист внутрішньо­го інве­стиційного ринку та ін.

На жаль, влас­ни­ки неве­ли­ких зе­мель­них ділянок і зе­мель­них паїв не стали і не могли стати гос­по­да­ря­ми на землі, оскільки у них не було ні техніки, ні інших матеріаль­но-​технічних ре­сурсів, ні інве­стицій на за­без­пе­чен­ня ста­ло­го роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства. Уже тепер ста­ло ясно, що пер­спек­тив­ни­ми та еко­номічно вигідними мо­жуть бути лише великі, по­тужні і технічно осна­щені фер­мерські гос­по­дар­ства та інші сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства при за­лу­ченні як дер­жав­них, так і вітчиз­ня­них недер­жав­них та іно­зем­них інве­стицій та при впрова­дженні нових тех­но­логій і се­лекційних до­сяг­нень, нових форм органі­зації ви­роб­ництва, при за­без­пе­ченні соціаль­но­го роз­вит­ку села і підви­щення рівня життя сільсь­ко­го на­се­лен­ня.

Після про­го­ло­шен­ня неза­леж­ності України її еко­номіка реформу­валася з пла­но­во-​ре­гу­лю­ю­чої на рин­ко­ву. Адміністра­тив­но-​ко­мандні ме­то­ди капіталь­но­го будівництва пе­ре­бу­до­вані на інве­стиційну діяль­ність, на договірні форми інве­сту­ван­ня, кре­ди­ту­ван­ня, спільної діяль­ності. Роль за­ко­но­дав­ства в умо­вах при­ва­ти­зації еко­номіки зво­дить­ся до пра­во­во­го за­без­пе­чен­ня прин­ципів підприємни­ць­кої діяль­ності, в то­му числі у сфері внутрішніх і зовнішніх (іно­зем­них) інве­стицій, сприят­ливих умов для їх роз­вит­ку і за­хи­сту прав інве­сторів та учас­ників-підприємців, які ко­ри­сту­ють­ся інве­стиціями, а також спри­ян­ня вкладан­ням інве­стицій в ті галузі еко­номіки і соціальної сфери, що при­не­суть відчут­ну віддачу для роз­вит­ку еко­номіки і соціальної пе­ре­бу­до­ви. Од­ним із на­прямів є пра­во­ве ре­гу­лю­ван­ня інве­стиційної діяль­ності у сіль­ському гос­по­дарстві та в сфері соціаль­но­го роз­вит­ку села.

Інве­стиційна діяльність в аг­рарній сфері спря­мо­вується на: відтво­рення ос­нов­них фондів; на приріст матеріаль­но-​ви­роб­ни­чих запасів; у роз­ви­ток сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва; за­без­пе­чен­ня енерге­тичними ре­сур­са­ми; за­со­ба­ми за­хи­сту рос­лин і тва­рин; на підвищен­ня ро­дю­чості ґрунтів; меліорацію; зберігання го­то­вої сільськогосподар­ської про­дукції та її реалізації на внутрішньо­му і зовнішньо­му рин­ках.

Організаційно-​пра­во­ве за­без­пе­чен­ня інве­стиційної діяль­ності в сільсь­ко­му гос­по­дарстві здійснюється си­сте­мою пра­во­во­го регулюван­ня інве­стиційних відно­син, їх організаційно-​пра­во­вої по­бу­до­ви; визна­чення учас­ників відно­син пра­во­во­го ста­ту­су суб'єктів-інве­сторів та учас­ників; пра­во­во­го ре­жи­му об'єктів інве­сту­ван­ня; змісту; форм і ме­тодів інве­стиційної діяль­ності, га­рантії прав інве­сторів та інших суб'єк­тів інве­стиційних відно­син; відповідаль­ності за по­ру­шен­ня інве­стицій­ного за­ко­но­дав­ства.

§ 2. Поняття і зміст аграрних інвестиційних правовідносин

Відповідно до ст. 2 За­ко­ну України «Про інве­стиційну діяль­ність» інве­стиційна діяльність роз­гля­дається як су­купність прак­тичних дій гро­ма­дян, юри­дич­них осіб і дер­жа­ви щодо реалізації ін­вестицій, як ши­ро­ке за­лу­чен­ня і ви­ко­ри­стан­ня вітчиз­ня­них та іно­земних інве­стицій у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­му ви­роб­ництві з метою одер­жан­ня при­бут­ку та в соціаль­ний роз­ви­ток дер­жа­ви. Ви­хо­дя­чи зі змісту цього За­ко­ну та інших законів, якими ре­гу­лю­ють­ся інвести­ційні відно­си­ни, а також вра­хо­ву­ю­чи наявність своєрідного пред­ме­та і методів пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня відно­син, які здійс­ню­ють­ся в про­цесі інве­стиційної діяль­ності, пра­во­вий ста­тус їх суб'єктів, прав та обов'яз­ків, ха­рак­те­ри­сти­ку об'єкта цих відно­син, відповідальність за порушен­ня інве­стиційного за­ко­но­дав­ства можна по­го­ди­ти­ся з доцільністю вве­дення аг­рар­них інве­стиційних пра­вовідно­син як са­мостійного інститу­ту аг­рар­но­го права.

Уза­галь­ню­ю­чи різні по­нят­тя інве­стиційного права, які є в юридич­ній літе­ра­турі, на­да­мо власне його визна­чен­ня як си­сте­ми пра­во­вих норм, якими в ре­зуль­таті поєднан­ня публічних і при­ват­них інте­ресів ре­гу­лю­ють­ся суспільні відно­си­ни, що ви­ни­ка­ють у про­цесі здійс­нен­ня інве­стиційної діяль­ності, у тому числі відно­си­ни з дер­жав­но­го регулю­вання цієї діяль­ності з метою за­без­пе­чен­ня інте­ресів дер­жа­ви, суспіль­ства та особи.

У про­цесі сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності здійс­ню­ють­ся різнома­нітні інве­стиційні відно­си­ни, що ре­гу­лю­ють­ся нор­ма­ми різних га­лу­зей публічного і при­ват­но­го права, зо­кре­ма аг­рар­но­го, зе­мель­но­го, госпо­дарського, цивільно­го, фінан­со­во­го, адміністра­тив­но­го, еко­логічного, тру­до­во­го тощо. Ба­га­то­манітність інве­стиційних відно­син обумовлю­ється наявністю низки форм і видів підприємни­ць­кої діяль­ності, в яку вкла­да­ють­ся інве­стиції, ве­ли­кої кількості інве­сторів, які вкла­да­ють майно і кошти в роз­ви­ток відповідних підприємств, об'єднань і га­лу­зей аг­рар­ної еко­номіки та їх пра­во­во­го ста­ту­су, різних форм участі інвес­торів у інве­стиційній діяль­ності та спо­собів вкла­ден­ня і ви­ко­ри­стан­ня інве­стицій, пра­во­моч­ності, мож­ли­во­стей, форм і на­прямів використан­ня ре­зуль­татів ви­роб­ництва, роз­по­ряд­жен­ня одер­жа­ним при­бут­ком.

За на­пря­ма­ми ви­ко­ри­стан­ня інве­стиції вкла­да­ють­ся в сільсь­ке гос­подарство в цілому, яке є ос­нов­ною га­луз­зю аг­ро­про­ми­сло­во­го вироб­ництва, або в його окремі струк­ту­ри: у ви­роб­ниц­тво рос­лин­ни­ць­кої і тва­рин­ни­ць­кої про­дукції, її пер­вин­ної пе­ре­роб­ки, підви­щен­ня її якості: транс­пор­ту­ван­ня, зберігання і реалізацію; за­без­пе­чен­ня ви­роб­ництва но­ви­ми тех­но­логіями, се­лекційними до­сяг­нен­ня­ми, сільськогосподар­ською технікою, паль­но-​ма­стиль­ни­ми, енер­ге­тич­ни­ми, матеріально-тех­нічними і тру­до­ви­ми ре­сур­са­ми; в організацію ви­роб­ництва і на­дан­ня мар­ке­тин­го­вих (управлінсь­ких та інфор­маційних) по­слуг та ін.

Пред­ме­том інве­стиційної діяль­ності у сільсь­ко­му гос­по­дарстві є суспільні відно­си­ни, які вре­гу­льо­вані спеціаль­ни­ми нор­ма­ми аграр­ного права щодо вкла­дан­ня інве­стицій у сільсь­ке гос­по­дар­ство, поряд­ку та умов їх ви­ко­ри­стан­ня з метою фінан­со­во­го та організаційно-пра­вового за­без­пе­чен­ня ефек­тив­но­го роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства та от­ри­ман­ня інве­сто­ра­ми та учас­ни­ка­ми при­бут­ку. Ви­хо­дя­чи з багато­манітності форм інве­стиційної діяль­ності суб'єктами інве­стиційних пра­вовідно­син є інве­сто­ри, тобто особи, що вкла­да­ють інве­стиції у сіль­ське гос­по­дар­ство; учас­ни­ки, тобто ви­роб­ни­ки сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, що от­ри­му­ють інве­стиції і ви­ко­ри­сто­ву­ють їх у сільськогос­подарському ви­роб­ництві у по­ряд­ку та на умо­вах, уз­год­же­них між сто­ронами, з метою одер­жан­ня відповідних пе­ред­ба­чу­ва­них ре­зуль­татів, зо­кре­ма при­бут­ку чи соціаль­них ре­зуль­татів та інші учас­ни­ки з метою от­ри­ман­ня еко­номічної ви­го­ди як інве­сто­ра­ми так і учас­ни­кам, які ви­користовують інве­стиції.

Суб'єктами інве­стиційних пра­вовідно­син, які вкла­да­ють інвести­ції у сільсь­ке гос­по­дар­ство, є дер­жа­ва, ор­га­ни за­ко­но­дав­чої і виконав­чої влади, ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня, іно­земні дер­жа­ви, вітчиз­няні та іно­земні юри­дичні особи, а також вітчиз­няні та іно­земні юри­дичні особи, які заінте­ре­со­вані у роз­вит­ку сільсь­ко­го гос­по­дар­ства.

Дер­жа­ва як суб'єкт інве­стиційних відно­син в аг­рарній сфері здій­снює їх пра­во­ве ре­гу­лю­ван­ня, визна­чає інве­стиційну цінову, експорт­но-імпорт­ну політику, пра­во­вий ста­тус інве­сторів, у тому числі вітчиз­няних та іно­зем­них, без­по­се­ред­ньо виділяє на інве­сту­ван­ня сільсь­ко­го гос­по­дар­ства бюд­жетні кошти, вста­нов­лює форми, по­ря­док та умови їх ви­ко­ри­стан­ня та кон­тро­лю за ви­ко­нан­ням, струк­ту­ру органів виконав­чої влади, які зай­ма­ють­ся інве­стиціями, вста­нов­лює їх по­в­но­ва­жен­ня, права та обов'язки, ство­рює умови для роз­вит­ку аг­рар­но­го і земельно­го ринків, вирішує пи­тан­ня щодо на­дан­ня пільг як інве­сто­рам, так і учас­ни­кам, в першу чергу, ви­роб­ни­кам сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої продук­ції, за­без­пе­чує нор­маль­ний інве­стиційний клімат, га­рантії прав інвес­торів і ви­роб­ників про­дукції.

Вер­хов­на Рада України як за­ко­но­дав­чий орган і суб'єкт інве­стицій­ного права прий­має за­ко­ни, якими визна­чається інве­стиційна політика країни, в т. ч. в аг­рарній сфері, і якими ре­гу­лю­ють­ся інве­стиційні відно­сини, що скла­да­ють­ся в різних га­лу­зях еко­номіки, за­кла­дає у Держав­ному бюд­жеті України на відповідний рік розмір ви­датків для агропро­мислового ком­плек­су та ос­новні на­пря­ми їх ви­ко­ри­стан­ня, здійснює пар­ла­ментсь­кий кон­троль за пра­вильністю вит­ра­чан­ня бюд­жет­них кош­тів, виділених для інве­сту­ван­ня сільсь­ко­го гос­по­дар­ства.

Кабінет Міністрів України як най­ви­щий орган ви­ко­нав­чої влади за­без­пе­чує реалізацію інве­стиційної політики, здійснює управління ін­вестиціями, ви­ко­ри­стан­ням дер­жав­них коштів, виділених у Державно­му бюд­жеті на роз­ви­ток сільсь­ко­го гос­по­дар­ства.

Для здійс­нен­ня інве­стиційних про­грам та заходів, які про­во­дять­ся за ра­ху­нок коштів бюд­же­ту, бюд­жетні асиг­ну­ван­ня відповідно до ст. 21 Бюд­жет­но­го ко­дек­су України у формі дотації (суб­сидій), виділя­ють­ся на роз­ви­ток цінової політики, аг­рар­но­го ринку, на підт­рим­ку вітчизня­них та іно­зем­них інве­сторів, на ство­рен­ня умов для раціональ­но­го ви­користання вкла­де­них коштів та одер­жан­ня при­бут­ку і на підт­рим­ку ви­роб­ників сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, які є учас­ни­ка­ми інвести­ційної діяль­ності, і, в першу чергу, на підт­рим­ку ве­ли­ких фер­мерсь­ких гос­по­дарств і ви­роб­ни­чих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ко­опе­ра­тивів, інших то­ва­ро­ви­роб­ників.

До суб'єктів інве­стиційних відно­син, які вкла­да­ють інве­стиції у роз­ви­ток сільсь­ко­го гос­по­дар­ства, на­ле­жать також банки та інвести­ційні фонди (на­при­клад, Аг­рар­ний фонд, стра­хо­вий фонд, інші фон­ди); ор­га­ни місце­во­го са­мо­в­ря­ду­ван­ня; дер­жавні, ко­му­нальні і приват­ні юри­дичні особи, кре­дитні та інші фінан­сові уста­но­ви.

Закон України «Про інве­стиційну діяльність» (ст. 5) визна­чає, що суб'єктами (інве­сто­ра­ми і учас­ни­ка­ми) інве­стиційної діяль­ності мо­жуть бути гро­ма­дя­ни і юри­дичні особи України та іно­зем­них дер­жав, а також дер­жа­ви. При цьому до інве­сторів на­ле­жать ті суб'єкти інвести­ційної діяль­ності, які вкла­да­ють власні по­зич­кові і за­лу­чені май­нові та інте­лек­ту­альні цінності в об'єкти інве­сту­ван­ня.

До суб'єктів (учас­ників) інве­стиційних відно­син, які використо­вують інве­стиції, на­ле­жать ви­роб­ни­ки сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Вони мо­жуть бути як інве­сто­ра­ми влас­них підприємств, так і од­но­час­но ви­роб­ни­ка­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Учас­ни­ка­ми інве­стицій­ної діяль­ності мо­жуть бути гро­ма­дя­ни та юри­дичні особи України, інших дер­жав, які за­без­пе­чу­ють реалізацію інве­стицій як ви­ко­навці за­мо­в­лень або на підставі дору­чен­ня інве­сто­ра. У сільсь­ко­му гос­по­дарстві учасни­ками інве­стиційної діяль­ності є ті гро­ма­дя­ни, які зай­ма­ють­ся сільсь­ким гос­по­дар­ством, фер­мерські гос­по­дар­ства, сільсь­ко­гос­по­дарські вироб­ничі ко­опе­ра­ти­ви, сільсь­ко­гос­по­дарські акціонерні то­ва­ри­ства, приват­ні сільсь­ко­гос­по­дарські підприємства та інші юри­дичні особи приват­ного права. Учас­ни­ка­ми інве­стиційної діяль­ності є також: юри­дичні особи публічного права, зо­кре­ма дер­жавні сільсь­ко­гос­по­дарські підпри­ємства та їх об'єднан­ня, на­у­ко­во-​до­слідні уста­но­ви аг­рар­ної сфери.

Отже, в ос­но­ву агроінве­стиційних пра­вовідно­син по­кла­де­на інвес­тиційна діяльність, яка про­яв­ляється в прак­тич­них діях гро­ма­дян, юри­дичних осіб і дер­жа­ви, спря­мо­ва­на на вкла­ден­ня та ви­ко­ри­стан­ня інвес­тицій в сільсь­ко­му гос­по­дарстві. Оскільки інве­стиційні пра­вовідно­си­ни є неод­норідними, то за­леж­но від стадії інве­стиційного циклу виділя­ються такі їх види: пра­вовідно­си­ни на передінве­стиційній стадії; на ста­дії інве­стицій-​вкла­ден­ня коштів; на ви­роб­ничій стадії. Така кла­сифі­кація видів інве­стиційних пра­вовідно­син за­леж­но від стадії інвести­ційного циклу має право на існу­ван­ня і за­сто­су­ван­ня. Проте мож­ливі й інші форми кла­сифікації видів інве­стиційних пра­вовідно­син.

Інве­стиційні пра­вовідно­си­ни можна кла­сифіку­ва­ти також за крите­ріями сфери чи галузі еко­номіки, куди вкла­да­ють­ся інве­стиції, зо­кре­ма, в сільсь­ке гос­по­дар­ство, про­ми­словість, транс­порт, соціаль­ний розви­ток села, за фор­ма­ми інве­стиційної діяль­ності (внутрішніх, іно­зем­них, змішаних), за фор­ма­ми фінан­с­у­ван­ня (бюд­жетні, кре­дитні, матеріаль­но-технічні вкла­ден­ня тощо). За­сто­су­ван­ня певної кла­сифікації видів інве­стиційних пра­вовідно­син має зна­чен­ня для вив­чен­ня і з'ясу­ван­ня різних сторін інве­стиційної діяль­ності та вжит­тя заходів для їх поліп­шення і сти­му­лю­ван­ня за­ко­но­дав­чо­го за­без­пе­чен­ня.

Об'єктами інве­стиційних пра­вовідно­син є, по-​пер­ше, інве­стиції, тобто майно, в т. ч. ос­новні фонди та обо­ротні кошти, які вкла­да­ють­ся у сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке ви­роб­ниц­тво. До обо­рот­них коштів на­ле­жать: ці­льові гро­шові вне­ски, цінні па­пе­ри, на­у­ко­во-​технічна про­дукція; об'єк­ти інте­лек­ту­аль­ної влас­ності; ме­недж­мент (управлінська діяльність). По-​дру­ге, об'єктами інве­стиційних пра­вовідно­син є сфера підприєм­ницької діяль­ності, в роз­ви­ток якої вкла­да­ють­ся інве­стиції. Та­ки­ми об'єктами в сільсь­ко­му гос­по­дарстві мо­жуть бути: сільсь­ко­гос­по­дарсь­ке ви­роб­ниц­тво - рос­лин­ниц­тво і тва­рин­ниц­тво, ви­роб­ниц­тво, закупівля сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої техніки, транс­порт, підприємства з пе­ре­роб­ки сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, її зберігання, транс­пор­ту­ван­ня і реа­лізації. На­зва­ним за­ко­ном (ст. 4) визна­че­но, що об'єктами інве­стицій­ної діяль­ності може бути будь-​яке майно, у тому числі ос­новні фонди і обо­ротні кошти, в усіх га­лу­зях та сфе­рах, цінні па­пе­ри, цільові грошо­ві вкла­ди, на­у­ко­во-​технічна про­дукція, інте­лек­ту­альні цінності, інші об'єкти, а також май­нові права.

Отже, об'єктами інве­стиційної діяль­ності в аг­рар­но-​пра­во­во­му розумінні є майно, тобто перелічені матеріальні цінності і кошти, які вкла­да­ють­ся інве­сто­ра­ми і ви­ко­ри­сто­ву­ють­ся учас­ни­ка­ми в про­цесі інве­стиційної діяль­ності, що спря­мо­ву­ють­ся на ви­роб­ниц­тво про­дукції і роз­ви­ток сільсь­ко­го гос­по­дар­ства з метою одер­жан­ня при­бут­ку чи от­ри­ман­ня пев­но­го соціаль­но­го ре­зуль­та­ту. За­ко­но­дав­ство не передба­чає права інве­сторів та учас­ників інве­стиційної діяль­ності використо­вувати інве­стиції на спо­жи­ван­ня (проїдання) чи по­га­шен­ня боргу, на вкла­ден­ня їх в певні об'єкти сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва.

В аг­рарній сфері об'єктами інве­стиційної діяль­ності мо­жуть бути будь-​яке майно, зе­мельні ділянки, ос­новні ви­роб­ничі фонди, призначе­ні для ви­роб­ництва сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції та її пер­вин­ної пе­ре­роб­ки, зберігання, транс­пор­ту­ван­ня і реалізації ви­роб­ле­ної про­дукції, на­у­ко­во-​технічні до­сяг­нен­ня, про­гре­сивні тех­но­логії, па­ливні та інші енер­ге­тичні ре­сур­си, хімічні за­со­би за­хи­сту рос­лин і тва­рин, підви­щення ро­дю­чості ґрунтів, гро­шові кошти і праця робітників і спеціаліс­тів сільсь­ко­го гос­по­дар­ства. За­ко­ном за­сте­ре­же­но, що за­бо­ро­няється інве­сту­ван­ня в об'єкти, ство­рен­ня та ви­ко­ри­стан­ня яких не відповідає ви­мо­гам санітар­но-​гігієнічних, радіаційних, еко­логічних, архітектур­них та інших норм, вста­нов­ле­них за­ко­но­дав­ством України, а також по­рушує права та інте­ре­си гро­ма­дян, юри­дич­них осіб і дер­жа­ви.

Агроінве­стиційні пра­вовідно­си­ни у сільсь­ко­му гос­по­дарстві мають певні особ­ли­вості порівняно з інве­стиційними пра­вовідно­си­на­ми в ін­ших га­лу­зях ви­роб­ництва як такі, що пов'язані без­по­се­ред­ньо з земле­робством, тобто з ви­ко­ри­стан­ням землі як ос­нов­но­го за­со­бу виробниц­тва сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, інших при­род­них ре­сурсів: води, ро­бо­чої і про­дук­тив­ної ху­до­би, з ураху­ван­ням по­год­них, інших кліма­тичних умов, се­зонністю ви­роб­ництва, спеціалізації, ви­роб­ниц­твом про­дукції стро­ко­во­го зберігання, в т. ч. швид­коп­сув­ної, що ви­ма­гає ство­рен­ня умов для її зберігання, транс­пор­ту­ван­ня і реалізації з особ­ливостями сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої (се­лянсь­кої) праці, із за­сто­су­ван­ням особ­ли­во­стей її пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня.

На­ве­дене свідчить про наявність підстав для ви­о­крем­лен­ня інвес­тиційної діяль­ності у сільсь­ко­му гос­по­дарстві в агроінве­стиційну діяль­ність, а су­купність норм, якими вона ре­гу­люється, в окре­мий пра­во­вий інсти­тут - інсти­тут агроінве­стиційного права в си­стемі аг­рар­но­го пра­ва і од­но­час­но в ана­логічний інсти­тут інве­стиційного права, який в нинішніх умо­вах формується. При цьому в аг­рар­но­му праві пе­ре­ва­га надається нор­мам аг­рар­но­го права, що сто­су­ють­ся інве­стицій, а в інвес­тиційному праві пе­ре­ва­жа­ють норми інве­стиційного права, які стосу­ються аг­рар­ної, в т.ч. сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої діяль­ності.

Склад­ний ха­рак­тер таких інве­стиційних відно­син свідчить про їх ком­плексність, про ком­плексне пра­во­ве ре­гу­лю­ван­ня із за­сто­су­ван­ням пра­во­вих норм як аг­рар­но­го, так і інве­стиційного права, дже­ре­лом яких ви­сту­па­ють нор­ма­тив­но-​пра­вові акти, що сто­су­ють­ся аг­рар­ної і одночас­но інве­стиційної сфери. У теорії права є ар­гу­мен­то­вані кон­цепції про мож­ливість ком­плекс­но­го пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня суспільних відно­син, що на­ле­жать до єдиних дже­рел права або ж до їх ре­гу­лю­ван­ня нор­ма­ми інших га­лу­зей права, зо­кре­ма до взаємного ре­гу­лю­ван­ня ком­плекс­них відно­син нор­ма­ми двох або більшої кількості га­лу­зей права. До таких на­ле­жить і ком­плекс норм, які містять­ся в га­лу­зе­вих актах інве­стиційно­го, аг­рар­но­го, фінан­со­во­го, гос­по­дарсь­ко­го, цивільно­го за­ко­но­дав­ства, що сто­су­ють­ся ре­гу­лю­ван­ня інве­стиційної діяль­ності. До них, напри­клад, на­ле­жать норми, що сто­су­ють­ся аг­рар­них та інве­стиційних відно­син, які скла­да­ють­ся між сільсь­ко­гос­по­дарсь­ки­ми підприємства­ми і підприємцями у сфері сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва та інвестора­ми як учас­ни­ка­ми відно­син інве­стиційної діяль­ності в цій самій сфері. Про­фе­сор М. І. Козир як пред­став­ник російської аг­рар­но-​пра­во­вої нау­ки роз­гля­дає норми ос­нов­них та інших га­лу­зей права, якими регулюють­ся аг­рарні відно­си­ни як норми з «подвійною про­пис­кою». У на­яв­ності пра­вові норми, що на­ле­жать од­но­час­но до ос­нов­ної і ком­плекс­ної га­лу­зей права, якраз і скла­дається одна з особ­ли­во­стей дже­рел інве­стиційного і аг­рар­но­го права як ком­плекс­них га­лу­зей права. При цьому акти основ­них га­лу­зей за­ко­но­дав­ства, якими ре­гу­лю­ють­ся аг­рарні чи інве­стицій­ні відно­си­ни, не вхо­дять до скла­ду відповідних га­лу­зей за­ко­но­дав­ства.

Ці особ­ли­вості пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня мають вра­хо­ву­ва­ти­ся при прий­нятті за­ко­но­дав­чих актів Вер­хов­ною Радою України, що стосу­ються інве­стиційної діяль­ності у сільсь­ко­му гос­по­дарстві.

В цілому агроінве­стиційна діяльність здійс­ню­ють­ся на основі:

- інве­сту­ван­ня, здійс­ню­ва­но­го в сільсь­ко­му гос­по­дарстві громадя­нами і недер­жав­ни­ми юри­дич­ни­ми осо­ба­ми;

- дер­жав­но­го інве­сту­ван­ня, здійс­ню­ва­но­го за ра­ху­нок коштів із дер­жав­но­го бюд­же­ту, та інве­сту­ван­ня ор­га­на­ми місце­во­го самовряду­вання за ра­ху­нок коштів дер­жав­но­го (в по­ряд­ку де­ле­гу­ван­ня прав) і місце­во­го бюд­жетів, а також коштів юри­дич­них осіб, зас­но­ва­них на дер­жавній і ко­му­нальній влас­ності;

- іно­зем­но­го інве­сту­ван­ня, здійс­ню­ва­но­го іно­зем­ни­ми держава­ми, юри­дич­ни­ми осо­ба­ми та дер­жа­ва­ми;

- спільно­го інве­сту­ван­ня, здійс­ню­ва­но­го гро­ма­дя­на­ми та юридич­ними осо­ба­ми України, іно­зем­них дер­жав. Вона здійснюється у формі пра­вовідно­син, які ви­ни­ка­ють між інве­сто­ра­ми та учас­ни­ка­ми - особа­ми, які зай­ма­ють­ся реалізацією інве­стиційних про­ектів, зо­кре­ма взає­мовідно­си­ни між інве­сто­ра­ми і ви­роб­ни­ка­ми сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції. Інве­стиції вкла­да­ють­ся на підставі до­го­ворів, укла­де­них, як пра­ви­ло, відповідно до норм цивільно­го (при­ват­но­го) права, а в окре­мих ви­пад­ках - до норм публічного (гос­по­дарсь­ко­го) права, які вико­ристовуються на за­са­дах ком­плекс­ності в аг­рар­но­му та інве­стиційному праві.

Проте треба враху­ва­ти, що до укла­ден­ня до­го­во­ру чи прий­нят­тя оста­точ­но­го рішення ор­га­на­ми ви­ко­нав­чої влади чи ор­га­на­ми місце­вого са­мо­в­ря­ду­ван­ня про здійс­нен­ня агроінве­стиційної діяль­ності чи участь у ній має місце ціла низка заходів (здебільшо­го лан­ц­ю­го­вих), спря­мо­ва­них на її організаційне, фінан­со­ве, матеріаль­но-​технічне, нау­ково-технологічне за­без­пе­чен­ня всьо­го про­це­су агроінве­стиційної ді­яльності, пе­ред­ба­че­них в актах інве­стиційного та аг­рар­но­го законо­давства.

§ 3. Особливості правового режиму регулювання інвестиційної діяльності вітчизняних та іноземних інвестицій у сільському господарстві України

Особ­ли­вості пра­во­во­го ре­гу­лю­ван­ня інве­стиційної діяль­ності в сільсь­ко­му гос­по­дарстві по­ля­га­ють у на­ступ­но­му:

а) одним із інве­сторів чи учас­ників інве­стиційної діяль­ності в ін­вестиційних пра­вовідно­си­нах обов'яз­ко­во має бути ви­роб­ник сільсько­господарської про­дукції: фер­мер, СТОВ, сільсь­ко­гос­по­дарсь­кий ви­робничий чи об­слу­го­ву­ю­чий ко­опе­ра­тив та ін. При цьому ство­рен­ня при­ват­них сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких підприємств з метою штуч­но­го об­меження прав членів ко­лишніх кол­го­спів і ко­лишніх КСП нега­тив­но впли­ну­ло на мож­ливість ство­рен­ня по­туж­них фер­мерсь­ких гос­по­дарств і ви­роб­ни­чих сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких ко­опе­ра­тивів;

б) об'єктом пра­вовідно­син в інве­стиційній діяль­ності може бути ви­роб­ниц­тво сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції, яке здійснюється шля­хом ви­ко­ри­стан­ня зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня, а та­кож майна (ос­нов­них фондів та обо­рот­них коштів) і по­ста­чан­ня сіль­ському гос­по­дар­ству сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої техніки, засобів за­хи­сту рос­лин і інших матеріаль­но-​технічних засобів;

в) інве­стиційні пра­вовідно­си­ни у сфері інве­стиційної діяль­ності здійс­ню­ють­ся з необхідністю враху­ван­ня ризиків при­та­ман­них сіль­ськогосподарському ви­роб­ництву у рос­лин­ництві і тва­рин­ництві (клі­матичних, по­год­них, на­яв­ності шкідників, хво­роб, над­зви­чай­них си­туацій);

г) необхідність до­дер­жан­ня пра­вил (стан­дартів) зберігання, транс­портування, ви­ко­ри­стан­ня і реалізації рос­лин­ни­ць­кої і тва­рин­ни­ць­кої про­дукції, яка в більшості ви­падків є швид­коп­сув­ною і ви­ма­гає відпо­відних умов і пра­вил, пе­ред­ба­че­них за­ко­но­дав­ством, або в до­го­во­рах про інве­стиції в АПК.

Ос­нов­ни­ми ви­да­ми фінан­с­у­ван­ня капіталь­них про­ектів у сільсько­му гос­по­дарстві є:

- власне фінан­с­у­ван­ня сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го ви­роб­ництва сіль­госпвиробниками;

- кошти дер­жав­но­го бюд­же­ту і місце­вих бюд­жетів;

- ко­рот­ко­стро­ко­ве і дов­го­стро­ко­ве банківське кре­ди­ту­ван­ня;

- ко­рот­ко­стро­кові та дов­го­стро­кові вкла­ден­ня кре­дит­них спілок та ко­опе­ра­тив­них небанківсь­ких уста­нов;

- фінан­со­вий лізинг;

- фак­то­рин­гові опе­рації (поєднані з кре­ди­ту­ван­ням обо­рот­но­го капіталу клієнта);

- фор­фей­тинг (кре­ди­ту­ван­ня зовнішньое­ко­номічних опе­рацій у формі купівлі-​про­да­жу без права ре­гре­су ко­мерційним бан­ком (форей­тором) в екс­пор­те­ра (про­дав­ця) век­селів чи інших бор­го­вих вимог, ак­цептованих імпор­те­ром);

- іпо­течне кре­ди­ту­ван­ня під за­ста­ву зе­мель сільськогосподарсько­го при­зна­чен­ня (після знят­тя мо­ра­торію на про­даж землі);

- інве­сту­ван­ня в акціонер­ний капітал (для сільсь­ко­гос­по­дарсь­ких акціонер­них то­ва­риств;

- інше дов­го­стро­ко­ве, в т. ч. вен­чурне, фінан­с­у­ван­ня.

Дер­жав­на підт­рим­ка іно­зем­них інве­стицій в сільсь­ке гос­по­дар­ство має за­без­пе­чу­ва­тись шля­хом га­ран­ту­ван­ня стабільно­го і надійного інве­стиційного і по­дат­ко­во­го за­ко­но­дав­ства, за­ко­но­дав­ства про зовнішньое­ко­номічну діяльність, ство­рен­ня на­леж­них умов для вкла­ден­ня інве­стицій, а не шля­хом необґрун­то­ва­но­го на­дан­ня їм пільг, у зв'язку з чим дер­жа­ва нічого не от­ри­мує від діяль­ності таких інве­сторів. При цьому необхідне:

- знят­тя мо­ра­торію на купівлю-​про­даж зе­мель сільськогосподар­ського при­зна­чен­ня при од­но­час­но­му су­во­ро­му об­ме­женні права влас­ників цих зе­мель на зміну їх цільо­во­го при­зна­чен­ня та на за­бо­ро­ну ви­добування ко­ри­сних ко­па­лин (крім за­галь­но­по­ши­ре­них);

- збе­ре­жен­ня об­ме­жен­ня і за­ко­но­да­вче закріплен­ня права однієї особи (фізичної чи юри­дич­ної) на на­бут­тя у власність зе­мель­ної ділян­ки із зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня до 100 гек­тарів та без об­ме­жен­ня в дов­го­стро­ко­ву орен­ду на строк до 50 років без права пере­дачі в суб­о­рен­ду, яку можна було б до­пу­сти­ти як ви­ня­ток у кож­но­му кон­крет­но­му ви­пад­ку за на­яв­ності до­ку­мен­таль­но підтвер­дже­них по­важних при­чин з доз­во­лу влас­ни­ка і рай­он­ної, міської, дер­жав­ної адмі­ністрації на строк до 5 років у межах за­галь­но­го права на орен­ду земель­ної ділянки до 50 років.

- за­бо­ро­ну відве­ден­ня зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го і лісогоспо­дарського при­зна­чен­ня під сміттєсхо­ви­ща та для зберігання радіацій­но-забруднюючих відходів, а також про за­бо­ро­ну про­дажі ґрунту (гу­мусу) для ви­ве­зен­ня його за межі України.

- вста­нов­лен­ня за­бо­ро­ни про пе­ре­ве­ден­ня зе­мель сільськогоспо­дарського при­зна­чен­ня до інших ка­те­горій зе­мель;

- з метою усу­нен­ня ко­рупції у сфері інве­сту­ван­ня у сільсь­ко­му гос­по­дарстві вста­но­ви­ти пра­ви­ло, щоб під стра­хом недійс­ності право на при­дбан­ня зе­мель­них ділянок із зе­мель сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­значення на­да­ва­ло­ся лише тим фізич­ним і юри­дич­ним осо­бам, які бе­руть офіційне нотаріально посвідчене зобов'язан­ня ви­ко­ри­сто­ву­ва­ти землі сільсь­ко­гос­по­дарсь­ко­го при­зна­чен­ня тільки за цільо­вим призна­ченням не менше п'яти років, а право пе­ре­про­ду­ва­ти такі землі через п'ять років - лише осо­бам, які надалі бу­дуть зай­ма­ти­ся ви­роб­ниц­твом сільсь­ко­гос­по­дарсь­кої про­дукції.

Особ­ливістю іно­зем­них інве­стицій є те що ос­нов­ни­ми їх учасника­ми є іно­земні інве­сто­ри. Іно­земні інве­сто­ри - це спеціальні суб'єкти інве­стиційного права зі спеціаль­ним пра­во­вим ста­ту­сом. Стат­тею 1 За­кону України «Про режим іно­зем­но­го інве­сту­ван­ня» від 19 бе­рез­ня 1996 р. вста­нов­ле­но, що іно­земні інве­сто­ри - це суб'єкти, які про­во­дять інве­стиційну діяльність на те­ри­торії України. До них на­ле­жать: а) юри­дичні особи, ство­рені відповідно до за­ко­но­дав­ства іншого, ніж законо­давство України; б) фізичні осо­би-​іно­земці, які не мають постійного місця про­жи­ван­ня на те­ри­торії України і не об­ме­жені в дієздат­ності;

в) іно­земні дер­жа­ви, міжна­родні уря­дові та неуря­дові організації; г) ін­ші іно­земні суб'єкти інве­стиційної діяль­ності, які визна­ють­ся та­ки­ми відповідно до за­ко­но­дав­ства України. Інве­стиційна діяльність здійсню­ється, з од­но­го боку, інве­сто­ра­ми, осо­ба­ми, що вкла­да­ють інве­стиції, а з дру­го­го боку - учас­ни­ка­ми, які ви­ко­ри­сто­ву­ють інве­стиції. Таки­ми учас­ни­ка­ми (суб'єктами права) є юри­дичні особи у формі підпри­ємства - організаційної форми гос­по­да­рю­ван­ня. Ними мо­жуть бути і фізичні особи, що зай­ма­ють­ся, як пра­ви­ло, підприємни­ць­кою діяльніс­тю. Іно­земні інве­стиції мо­жуть здійс­ню­ва­тись у формі: підприємниц­тва, що повністю на­ле­жить іно­зем­но­му інве­сто­рові, філії та іншого від­окремленого підрозділу іно­зем­ної юри­дич­ної особи або при­дба­но­го у власність діючого підприємства повністю.

Вони мо­жуть здійс­ню­ва­тись також у формі: при­дбан­ня не заборо­неного за­ко­ном України неру­хо­мо­го чи ру­хо­мо­го майна шля­хом прямо­го одер­жан­ня майна та май­но­вих ком­плексів у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів; част­ко­вої участі у підприємствах, що створю­ються спільно з українсь­ки­ми юри­дич­ни­ми і фізич­ни­ми осо­ба­ми, або при­дбан­ня част­ки діючих підприємств; при­дбан­ня інших май­но­вих прав або ж гос­по­дарсь­кої (підприємни­ць­кої) діяль­ності на основі угод про роз­поділ про­дукції (ст. З За­ко­ну). Згідно зі ст. 7 ви­щез­га­да­но­го За­кону для іно­зем­них інве­сторів на те­ри­торії України вста­нов­люється національ­ний режим інве­стиційної та іншої гос­по­дарсь­кої діяль­ності за ви­нят­ка­ми, пе­ред­ба­че­ни­ми за­ко­но­дав­ством України та міжнародни­ми до­го­во­ра­ми України. Для окре­мих суб'єктів пі

Дата добавления: 2014-10-15